Рішення

від 20.12.2020 по справі 926/1914/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Справа № 926/1914/20

За позовом Військової прокуратури Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України

до відповідача Череської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кварторно-експлуатаційний відділ м. Чернівці

про повернення земельної ділянки

Суддя О.Г. Проскурняк

Секретар судового засідання В.О. Нікітович

Представники сторін:

Прокурор Лупійчук Б.В.

Від позивача ОСОБА_1 .

Від відповідача не з`явився.

Від третьої особи Сідлецький Д.Ю.

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Чернівецького гарнізону звернувся із позовом до Господарського суду Чернівецької області в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України до відповідача Череської сільської ради про повернення земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що згідно рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 від 22 вересня 2000 року припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано їх до земель запасу, в тому числі Череської сільської ради 10 га.

Далі прокурор вказує на те, що вказане рішення Сторожинецької районної ради прийнято з порушенням статті 27 Земельного кодексу України (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони, а відтак вважає, що Череською сільською радою незаконно використовується 10 га земель оборони.

Таким чином, прокурор вважає, що земельна ділянка, яка знаходиться у володінні Череської сільської ради, підлягає поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2020 року справу № 926/1914/20 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 26 серпня 2020 року відкрито провадження у справі № 926/1914/20; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 15 вересня 2020 року; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15 вересня 2020 року відкладено підготовче засідання у справі № 926/1914/20 на 28 вересня 2020 року.

Ухвалою суду від 22 вересня 2020 року призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні на 12 жовтня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 12 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження у справі № 926/1914/20.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року відкладено розгляд справи по суті на 20 листопада 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 20 листопада 2020 року відкладено судове засідання на 30 листопада 2020 року.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року відкладене судове засідання по суті на 11 грудня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 11 грудня 2020 року відкладено розгляд справи по суті на 21 грудня 2020 року.

В судовому засіданні 21 грудня 2020 року прокурор, представник позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм процесуальним правом на участь у судових засіданнях не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статі 120 цього Кодексу.

З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (відеозапис).

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 21 грудня 2020 року відповідно до статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши прокурора, представника позивача та третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У відповідності до статті 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Серед категорій земель згідно зі статтею 19 ЗК України виділяються, зокрема, землі оборони, правовий режим використання яких визначається статтею 77 цього ж Кодексу України, а також Законами України Про Збройні Сили України та Про оборону України.

Виходячи з приписів статті 77 ЗК України, що кореспондується з статті 1 Закону України Про використання земель оборони, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності.

При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони є об`єктом права саме державної власності.

Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватися у комунальну власність. Така можливість визначається статтею 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України Про використання земель оборони, військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами частини 2 статті 14 Закону України Про Збройні Сили України, земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

З наведених приписів чинного законодавства вбачається, що суб`єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Як вбачається із Державного акту на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства (з яких 10 га, що входять до спірних правовідносин).

Рішенням XI сесії XXIII скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 від 22 вересня 2000 року припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано, в тому числі 10 га до земель запасу Череської сільської ради.

Вказане рішення було предметом судового розгляду у господарській справі № 926/1326/15 за позовом виконуючого обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: 1) Міністерства оборони України; 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівців до Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22 вересня 2000.

Так, рішенням господарського суду Чернівецької області від 30 листопада 2018 року. у справі № 926/1326/15, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28 березня 2019 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву.

При цьому, в межах справи № 926/1326/15 судами встановлено, що:

- згідно Державного акту на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства (з яких 10 га, що входять до спірних правовідносин).

- рішенням Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22 вересня 2000 року Про лист Чернівецької КЕЧ району припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано її (їх) до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га та залишено у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

- згідно з наказом начальника Чернівецького гарнізону № 3 від 12 січня 2018 року земельна ділянка площею 202,1 га, на якій розташоване військового містечка № 1-Чудей, закріплена за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці.

- рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 від 22 вересня 2000 року прийняте з порушенням вимог чинного на той час законодавства - зокрема, земельна ділянка 202,1 га, право на постійне користування якою припинено оспорюваним рішенням, надана для розміщення військової частини та належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася.

З вищевикладеного вбачається, що земельна ділянка, зокрема, площею 10 га, яка знаходиться в межах Череської сільської ради і входить до складу земельної ділянки загальною площею 202,1 га (колишнього танкодрому), яка як встановлено судами, що набрали законної сили, незаконно вибула із земель державної власності та станом на теперішній час є землями оборони (власник держава в особі Міністерства оборони України).

Згідно частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року втратив чинність з 15 березня 1991 року у зв`язку з набранням чинності Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ. Згідно пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року зазначено, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

На момент введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ, спірна земельна ділянка була в користуванні Чернівецької КЕЧ району та використовувалась для розміщення та постійної діяльності військових частин Збройних Сил України.

Згідно положень статті 70 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.

Отже, спірна земельна ділянка відносилась до земель оборони, а з набуттям чинності ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року держава набула права власності на відповідну земельну ділянку.

Згідно статті 1 Закону України Про використання земель оборони від 27 листопада 2003 року № 1345-IV (зі змінами), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Таким чином, земельна ділянка площею 10 га, що знаходиться на території Череської сільської ради, отриманої за рішенням Сторожинецької районної ради від 22 вересня 2000 року № 102-11/2000, належить до земель оборони в силу положень указаного Закону, а також положень статті 70 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року та статті 77 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, відповідно до яких землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЗК України (у редакції чинній з 1 січня 2013 року) землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, незаконність отримання Череською сільською радою земельної ділянки, враховуючи відсутність державою добровільної відмови.

Таким чином, спірна земельна ділянка відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, норм Законів України Про правовий режим майна

у Збройних Силах України, Про використання земель оборони є власністю держави в особі Міністерства оборони України та відповідно до державного акту серії Б № 038626 від 1981 року перебуває на праві постійного користування за Чернівецькою КЕЧ району, правонаступником якого на підставі директиви № Д-322/1/010 Міністра оборони України від 20 квітня 2005 року є КЕВ м. Чернівці, що підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили.

Стосовно обраного прокурором способу захисту порушеного права, суд вказує наступне.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 317 ЦК України, право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13ц).

Разом з тим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Згідно частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями оборони всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування та призначення земель оборони вказує на неможливість виникнення приватного власника.

Отже, привласнення спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України треба розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки

(Аналогічний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відтак, власник земель оборони, тобто держава в особі Міністерства оборони України може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Щодо повноважень прокурора.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, треба розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженням органу виконавчої влади.

Законами України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, визначено, що Міністерство оборони України здійснює безпосереднє керівництво Збройними Силами, є центральним органом виконавчої влади та військового управління. Міністерство оборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

Так, усвідомлюючи факт порушення інтересів держави та вибуття частини земель оборони військового містечка № 1 (Чудей), що знаходиться на території Череської сільської ради, органом, уповноваженим на здійснення представницької діяльності (Міністерство оборони України), вказаний факт залишено поза увагою, зважаючи на наявність в останнього необхідного обсягу процесуальної дієздатності щодо самостійного звернення до суду із вказаним позовом задля відновлення своїх порушених прав та інтересів.

05 червня 2020 року на адресу Міністерства оборони України прокуратурою гарнізону в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру скеровано запит про повідомлення щодо вжитих останнім заходів представницького характеру з метою усунення порушень за вказаним фактом у сфері земельних відносин, який Міністерством оборони України залишено без розгляду та виконання.

У зв`язку з цим, 18 серпня 2020 року військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону на підставі частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру листом повідомлено Міністерство оборони України про намір здійснювати заходи представницького характеру для захисту порушених інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду із позовом, прокурор вказує на необхідність захисту майнових інтересів держави у сфері земельних відносин, оскільки спірна земельна ділянка є власністю держави, а її незаконне використання іншими особами порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним їй майном. При цьому, Міністерство оборони України, маючи відповідні правомочності для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернулось, надані йому повноваження не використовувало, належних інших заходів з метою повернення земельної ділянки у державну власність, що порушує інтереси держави, не вжило.

Отже, як слідує із матеріалів цієї справи, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

Стосовно поведінки відповідача в межах розгляду справи та процесу правонаступництва, суд вказує наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач - Череська сільська рада відзив на позов не надав, своїм процесуальним правом на участь у судових засіданнях не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Разом з тим, суд вважає, що відсутність у Череської сільської ради інтересу у збереженні земельної ділянки у власності, відсутність у неї заперечень проти позову та небажання брати участь у судових засіданнях характеризує певним чином ставлення до результату розгляду спору та свідчить про те, що витребування у неї земельної ділянки не становитиме надмірний тягар.

Крім цього, суд критично оцінює клопотання сільського голови Череської сільської ради № 170 від 19 листопада 2020, стосовно відкладення розгляду справи у зв`язку із припиненням повноважень та адмінреформою, оскільки, станом на день відкриття провадження у справі та до 11 грудня 2020 року (дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації), останнім, як встановлено судом вище, відзив на позов не надав, своїм процесуальним правом на участь у судових засіданнях не скористався.

Окрім того, згідно частини 1 статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Відтак, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач мав всю повноту прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України для участі у судовому розгляді та захисту своїх інтересів у суді, оскільки припинення юридичної особи відповідача Череської сільської ради, станом на момент вирішення спору не відбулось.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити.

Крім того, суд звертає увагу сторін на наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України, витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Тому, судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. слід покласти на відповідача.

Інших судових витрат не заявлено.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Зобов`язати Череську сільську раду (59031, Чернівецька обл., Сторожинецький р-н, с. Череш, вул. Центральна, 34, код ЄДРПОУ 21439763) повернути за актом прийому-передачі на користь держави в особі уповноваженого представника Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 10,0 га., що знаходиться на території Череської сільської ради та перебуває у володінні Череської сільської ради.

3.Стягнути з Череської сільської ради (59031, Чернівецька обл., Сторожинецький р-н., с. Череш, вул. Центральна, 34, код ЄДРПОУ 21439763) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, Львівська обл., місто Львів, вул. Клепарівська, вул. 20, код ЄДРПОУ 38326057) 2 102 грн. судового збору.

Повний текст рішення складено та підписано 24 грудня 2020 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк