Постанова

від 21.12.2020 по справі 420/3049/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3049/19

Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 06 липня 2020 року

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Яковлєва О.В.,

суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,

при секретарі Голобородько Д.В.,

за участі:

представника апелянта Коротких О.М.,

представника відповідача Палиці А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року, у справі за позовом Приватного підприємства Адепт-Комплект до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство Адепт-Комплект звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, частково задоволено позовні вимоги.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року частково скасовано рішення судів попередніх інстанції та позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2019 року № 0001901304 направлено на новий розгляд.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про задоволення позовних вимог, так як понесені товариством витрати на відрядження своїх працівників є понаднормовими та не підтверджені належними доказами.

Тому, податковий орган вважає, що товариством безпідставно віднесено такі витрати до додаткового блага, виплаченого працівникам без сплати податку на доходи фізичних осіб з врахуванням підвищеного коефіцієнту, встановлено ст. 164.5 ПК України.

Крім того, податковим органом зазначено, що товариством допущено порушення податкового законодавства при укладенні договорів зі співробітниками про надання фінансової допомоги.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу, з якого вбачається, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про задоволення позовних вимог, так як ним не порушено вимог податкового законодавства.

Крім того, товариством наголошено, що ним не укладались договори зі співробітниками про надання фінансової допомоги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 07 листопада 2018 року № 8635 проведено планову виїзну документальну перевірку ПП АДЕПТ-КОМПЛЕКТ з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 квітня 2016 по 31 вересня 2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з 01 квітня 2016 року по 31 вересня 2018 року.

За результатами перевірки прийнято акт від 21 грудня 2018 року № 001011/15-32-14-04/33316835, яким встановлено, що у перевіряємому періоді підприємством, зокрема, порушено пп. 164.2.11, п. 164.2, п. 164.5, ст. 164, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 170.9.1 ст. 170 ПК України, що призвело до неперерахуванню податку на доходи фізичних осіб, на загальну суму 86 436,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 21 грудня 2018 року № 001011/15-32-14-04/33316835 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001901304 від 30 грудня 2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму 151 688,99 грн. (86436,00 грн. - за основним зобов`язанням, 65252,99 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями)

Не погоджуючись з прийнятим рішенням товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

При цьому, 13 вересня 2019 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду у даній справі, яке набрало законну силу у відповідній частині, частково скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001901304 від 30 грудня 2019 року, в частині нарахованих штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 43 643,99 грн.

В свою чергу, за наслідком встановлених обставин судом першої інстанції при повторному розгляді даної справи зроблено висновок, з яким погоджується судова колегія, про задоволення позовних вимог, так як підприємством не порушено вимог законодавства у спірному періоді в цій частині, з огляду на наступне.

Так, згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 ПК України, сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Згідно п. 164.5 ст. 164 ПК України, під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп),

де К - коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

У такому самому порядку визначаються об`єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

При цьому, згідно пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Згідно пп. а пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПК України, податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.

Не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в`їзд (віз), обов`язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов`язані з правилами в`їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв`язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об`єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов`язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Колегією суддів встановлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0001901304 від 30 грудня 2019 року збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем, на суму 86 436,00 грн.

В даному випадку, податковим органом встановлено, що у звітах про використання коштів виданих на відрядження працівникам товариства відсутні розрахункові документи про підтвердження проживання працівників підприємства у відрядженнях, на суму 2 187 600,00 грн.

Тому, податковим органом зроблено висновок про те, що такі витрати працівників товариства є сумою надмірно виплачених коштів на відрядження, які мають обкладатись податком на доходи фізичних осіб з урахування підвищеного коефіцієнту бази податку, який встановлено п. 164.5 ст. 164 ПК України.

В свою чергу, з аналізу вищевикладених положень ПК України вбачається, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт є особа, що видала таку суму на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.

При цьому, не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема, на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), які підтверджені рахунками, отриманими із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання.

Між тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається із зібраних матеріалів у справі, наказом ПП Адепт-Комплект № 25-о/р від 29 квітня 2016 року встановлено, що з 01 травня 2016 року нормою добових витрат для відряджень працівників по території України є 275,60 грн. на добу.

Крім того, вказаним наказом встановлення доплати до граничних норм добових (витрат на відрядження) по Україні, на період з 01 травня 2016 року по 30 вересня 2016 року, у розмірі 100 грн. на добу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що понаднормовими можуть вважатися витрати працівників підприємства у відрядженнях, які перевищують вищевказану суму добових, встановлену внутрішнім наказом роботодавця.

При цьому, ті витрати, які не перевищують норму та підтверджені необхідними документами, взагалі не підлягають оподаткуванню податком на прибуток.

В свою чергу, згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що податок на доходи фізичних осіб, який утримується податковим агентом, носить персоніфікований характер та сплачується від імені конкретної фізичної особи - працівника податкового агенту.

При цьому, аналізуючи звіти про відрядження конкретних працівників та встановлюючи у них відсутність доказів оплати проживання у відрядженнях, податковим органом не зазначено в акті переліку таких осіб із зазначенням сум перевищення, допущених у перевіряємому періоді кожним працівником.

Тому, колегія суддів вважає, що податковим органом некоректно визначено базу оподаткування податком на прибуток фізичних осіб, яка має бути помножена на підвищений коефіцієнт, враховуючи лише суму витрат на проживання, що не підтверджена відповідними документами, без встановлення фактичного щоденного перевищення граничних розмірів добових.

З іншого боку, колегія суддів зазначає, що документальне підтвердження понесених працівниками витрат у відрядженні, є підставою для неврахування таких витрат у якості доходу платника податку - фізичної особи робітника.

В свою чергу, підприємством обліковано відповідні витрати як додаткове благо, виплачене його працівникам та утримано з відповідних сум податок з доходів фізичних осіб, що підтверджено податковим органом у висновках проведеної перевірки.

Тому, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про дефектність оскаржуваного податкового повідомлення, так як при його прийнятті 30 січня 2019 року зазначено дату його прийняття 30 грудня 2019 року.

Також, колегія суддів не приймає посилань податкового органу на те, що товариством допущено порушення податкового законодавства при укладенні договорів зі співробітниками про надання фінансової допомоги, так як податковим органом не доведено, що таке порушення вплинуло на суму нарахованих зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної податкової служби в Одеській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2020 року

Головуючий суддя Яковлєв О.В. Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.