Постанова

від 11.11.2020 по справі 233/2216/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 233/2216/19

провадження № 61-5145св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство АПК-Інвест ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест на постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Папоян В. В., Хейло Я. В. ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2019 року Приватне акціонерне товариство АПК-Інвест (далі - ПрАТ АПК -Інвест , товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області (Костянтинівська РДА), ОСОБА_2 ,про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю).

На обґрунтування позовних вимог товариство посилалося на таке. 01 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за номером 144, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в оренду позивачу земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, право на яку належало йому на підставі сертифіката від 10 січня 1997 року, серія ДН № 0091967, виданого Костянтинівською РДА. Товариство виконує свої зобов`язання за договором оренди, сплачує на користь відповідача орендну плату. На підставі зазначеного сертифіката ОСОБА_1 виділено в натурі земельну ділянку площею 3,8979 га з кадастровим номером 1422481500:16:000:0122, право власності на яку зареєстроване 11 січня 2018 року. Про вказані обставини ОСОБА_1 позивача не повідомив та ухилився від переукладення договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим оспорюваний договір має бути визнаний переукладеним судом на тих же умовах, що і договір оренди земельної частки (паю), з встановленням орендної плати з урахуванням індексації у розмірі 7 815 грн.

ОСОБА_1 подав зустрічний позов до ПрАТ АПК-Інвест , у якому просив розірвати договір оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладений між ним та ПрАТ АПК -Інвест та зареєстрований 20 лютого 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток паїв Білокузьминівської сільської ради за № 144.

Позов мотивував тим, що після виділення земельної частки (паю) у натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) є недійсним, та у разі відсутності домовленості сторін про його переукладання договірні відносини щодо оренди земельної частки (паю) припиняються шляхом визнання судом зазначеного договору розірваним.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року первісний позов задоволено частково. Визнано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422481500:16:000:0122, площею 3,8979 га, за орендарем ПрАТ АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між

ПрАТ АПК -Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 144. У задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі переукладеним та у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що порушене право позивача має бути захищене шляхом визнання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:16:000:0122, площею 3,8979 га, за орендарем

ПрАТ АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , зареєстрованого 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської сільської ради за № 144, що відповідатиме викладеній у позові вимозі та не суперечитиме закону, а також надасть можливість зареєструвати вказане право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що буде перешкодою для зловживань зі сторони інших осіб. Вимога про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах не підлягає задоволенню з огляду на відсутність волевиявлення обох сторін договору оренди земельної частки (паю) на його переукладення або зміну. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що не встановлено наявності визначених статтями 31, 32 Закону України Про оренду землі підстав для припинення договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року.

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в частині визнання права оренди, відмови у задоволенні зустрічного позову, розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди земельної частки (паю) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів від 01 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ АПК-Інвест , зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 144. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що зміна статусу предмета оренди та орендодавця не передбачена Законом України Про оренду землі як підстава для припинення договору оренди, а є підставою для його переукладення на тих самих умовах, що і раніше укладений, лише за згодою сторін, яка сторонами договору не досягнута.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених первісних позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що зміст пункту 2.3 укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

Апеляційний суд також виходив з того, що позивач не змінював предмет та підставу позову, а отже, ухваливши рішення про визнання за орендарем права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:16:000:0122, площею 3,8979 га, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності і вимоги статті 5 ЦПК України.

Задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що з часу отримання ОСОБА_1 права власності на землю він набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) необхідно вважати припиненим. Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі

№ 6-7167сво06, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПрАТ АПК-Інвест , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи та не врахував при ухваленні оскаржуваного судового рішення правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, згідно з якими оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України Про оренду землі . Крім того, апеляційний суд не врахував положення частини другої розділу IX Перехідних положень Закону України Про оренду землі , згідно з яким договір оренди при вказаних вище обставинах переукладається, а не припиняється автоматично.

У травні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Бовсуновська С. О. просила касаційну скаргу ПрАТ АПК-Інвест залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бовсуновської С. О. про закриття провадження у справі на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 щодо неприпинення договірних відносин між сторонами; від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18 щодо наслідків отримання документів, що підтверджують право власності на землю, для укладених між сторонами договорів оренди.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 233/3676/19-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року поновлено касаційне провадження та справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України далі - ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що 01 лютого 2014 року між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 144, відповідно до умов якого позивачу в оренду строком на 20 років передана земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди переукладається сторонами за договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Того ж дня сторони договору підписали акт прийому-передачі земельної частки (паю).

11 січня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422481500:16:000:0122, площею 3,8979 га, яка на підставі договору оренди земельної частки (паю) використовується ПрАТ АПК-Інвест .

Впродовж 2014-2018 років позивач належним чином виконував свої зобов`язання щодо сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 , що підтверджується копіями платіжних документів.

Суди також встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 1422481500:16:000:0122, площею 3,8979 га, строком на 49 років. Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2019 року у справі № 233/5050/18, що набрало законної сили 26 березня 2019 року, зазначений договір визнано недійсним, а запис про його державну реєстрацію скасовано.

18 лютого 2019 року ПрАТ АПК-Інвест через засоби поштового зв`язку направляло ОСОБА_1 листа від 15 лютого 2019 року № 177 з пропозицією переукласти договір оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки разом з проєктом. Відправлення повернуто без вручення за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим частиною другою розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із законодавством, що діяло на момент укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію зобов`язальної оренди в речову після виділення земельної частки (паю) на місцевості.

Отже, задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20).

Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

І хоча власник сертифіката, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.

Згідно із частиною другою статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Використане словосполучення переукладення договору , яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у частині другій розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі , необхідно розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмета оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін.

Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 652 ЦК України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (частина перша). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (частина друга). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Статтею 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

Так, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, істотною зміною обставин . Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20)).

Наведеного суд апеляційної інстанції до уваги не взяв та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної частки (паю), яке ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо вирішення вимог за первісним позовом ПрАТ АПК-Інвест про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю)

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).

Предметом позову за первісним позовом ПрАТ АПК-Інвест є вимоги про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги та визнаючи право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422481500:16:000:0122, площею 3,8979 га, за ПрАТ АПК-Інвест на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 01 лютого 2014 року, укладеного між ПрАТ АПК-Інвест та ОСОБА_1 , вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги про визнання права оренди земельної ділянки товариство не заявляло.

Водночас, суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції саме в частині визнання права оренди земельної ділянки.

Отже, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не розглянули справу в межах заявленої вимоги за первісним позовом, якою є вимога про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю). Відповідно у межах розгляду такої вимоги суди не встановили фактичних обставин справи та не дослідили доказів.

Отже, зважаючи на характер порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при вирішенні первісного позову товариства, судові рішення в указаній частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо клопотання про закриття провадження у справі

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бовсуновської С. О. про закриття провадження у справі на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Разом із тим, підстави для задоволення зазначеного клопотання відсутні, оскільки висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), а тому посилання заявника у клопотанні на підстави закриття провадження у справі не заслуговують на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суд першої інстанції вийшов за межі предмета позову, суди не встановили фактичних обставин справи, не дослідили зібрані у справі докази в межах предмета спору за первісним позову, а також з огляду на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду після подання касаційної скарги, - від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно повно та всебічно дослідити обставини справи, дослідити докази в межах предмета та підстав позову, а також врахувати правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20).

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ПрАТ АПК-Інвест та скасування рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог зустрічного позову і залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, то із ОСОБА_1 на користь ПрАТ АПК-Інвест підлягає стягненню 1 536,80 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (за оскарження рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог первісного позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, тому розподілу судових витрат у цій частині Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бовсуновської Світлани Олександрівни про закриття провадження у справі залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в частині вирішення первісного позову Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, ОСОБА_2 , про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест про розірвання договору оренди земельної частки (паю) скасувати, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест 1 536,80 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик