Постанова

від 09.12.2020 по справі 203/4390/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 203/4390/16-ц

провадження № 61-6289св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Юріс-Плюс , Товариство з обмеженою відповідальністю Кіров Естейт , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ковальова Євгенія Євгенівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 3 травня 2018 року, ухвалене у складі судді

Католікяна М. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до

Товариства за обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Гастроном ,

ТОВ Юріс-Плюс , ТОВ Кіров Естейт , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ковальова Є. Є., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю., реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання недійсними правочинів, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що він був учасником ТОВ Гастроном з розміром частки - 86,24%.

5 квітня 2013 року позивач вирішив вийти з числа учасників ТОВ Гастроном .

В якості компенсації частки у статутному капіталі товариства зборами учасників вирішено передати йому нерухоме майно, розташоване на

АДРЕСА_1 .

Вказував, що він не встиг оформити право власності на вказане майно, оскільки

25 червня 2013 року це майно незаконно відчужене ТОВ Юріс-Плюс . При цьому договір купівлі-продажу, інші документи, пов`язані з продажем майна товариства, позивач як директор товариства не підписував.

12 вересня 2013 року ТОВ Юріс-Плюс передало спірне майно до статутного капіталу новоствореного ТОВ Кіров Естейт , а 15 листопада 2013 року

ТОВ Кіров Естейт забезпечило виконання своїх кредитних зобов`язань, передавши спірне нерухоме майно в іпотеку ОСОБА_2 .

Ухвалою від 15 листопада 2016 року Кіровський районний суд

м. Дніпропетровська виключив з числа відповідачів ТОВ Гастроном у зв`язку з його припиненням і ухвалою цього ж суду від 1 грудня 2016 року реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області замінив на Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив поновити позовну давність, визнавши причини її пропуску поважними; визнати за ним право власності на нежитлові приміщення підвалу № 68 та приміщення першого поверху № 67 в житловому будинку АДРЕСА_1 ; витребувати вказані нежитлові приміщення у його володіння; скасувати державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ Кіров Естейт та скасувати державну реєстрацію іпотеки на вказані нежитлові приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 травня

2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з пропуску останнім позовної давності для звернення із вказаним позовом до суду, оскільки позивач був обізнаний про порушення свого права з червня

2013 року, тому підстави для поновлення позовної давності відсутні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 травня 2018 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що наступним днем за кінцевим строком передання позивачу правоустановчих документів згідно з протоколом зборів учасників від 5 квітня 2013 року, є 26 квітня 2013 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся у вересні

2016 року, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Також апеляційний суд зазначив про відсутність підстав для поновлення позивачу позовної давності, оскільки вважав встановленим факт, що після закінчення двадцятиденного строку, визначеного зборами учасників

ТОВ Гастроном , позивач 23 червня 2013 року звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно. При цьому під час розгляду вказаної справи, у якій брав участь позивач, судом було встановлено, що спірне майно вже належить ТОВ Кіров Естейт , що свідчить про обізнаність позивача про порушення його права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій частини першої статті 54 Закону України Про господарські товариства , відповідно до умов якої при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частки майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк

до 12 місяців з дня виходу. На думку заявника, право власності на спірні приміщення у нього повинно було виникнути у 2014 році, тому висновку про те, що позивач дізнався про порушене право у червні 2013 року, суди попередніх інстанцій дійшли із порушенням норм матеріального права.

Вказує, що 19 лютого 2014 року та 23 травня 2014 року він звертався до реєстраційної служби із заявою про реєстрацію права власності на спірне майно на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 24 вересня 2013 року, однак рішенням державного реєстратора від 4 червня 2014 року йому відмовлено у реєстрації права власності на вказане майно з причин реєстрації цього майна за іншою особою.

Також заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження у справі 3-604гс16), відповідно до якого положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 1 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач був учасником та директором ТОВ Гастроном , якому на підставі договору купівлі-продажу

від 26 червня 1999 року належали нежитлові приміщення №№ 67, 68 загальною площею 716,7 кв.м, що розташовані на АДРЕСА_1 . Розмір частки позивача у статутному капіталі ТОВ Гастроном складав 86,24%.

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ Гастроном № 3 від 5 квітня

2013 року затверджено вихід позивача з числа учасників цього товариства за власним бажанням з передачею йому в якості компенсації належної частки вказаного нерухомого майна (з оформленням та передачею позивачу правовстановлюючих документів, здійсненням передбачених законодавством дій щодо оформлення його права власності на передані нежитлові приміщення протягом двадцяти календарних днів з дня зборів).

Суди встановили, що на виконання рішення зборів учасників ТОВ Гастроном та позивачем складено акт прийому-передачі майна, за яким останній прийняв вказане нерухоме майно.

23 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ Гастроном про визнання права власності на спірне нерухоме майно. Вказаний позов обґрунтував тим, що

ТОВ Гастроном на виконання рішення зборів учасників від 5 квітня 2013 року не передало правовстановлюючі документи, що унеможливило реєстрацію права власності на це майно.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня

2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ Гастроном про визнання права власності на вказане нерухоме майно. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2015 року вказане рішення суду скасовано, а провадження у справі - закрито. Підставою для скасування рішення стало, у тому числі, те, що суд першої інстанції не взяв до уваги набуття 30 серпня 2013 року спірного майна ТОВ Кіров Естейт , яке не було залучене до участі у справі, а також позивач звернувшись і вказаним позовом створив штучний спір.

Також судами встановлено, що 25 червня 2013 року ТОВ Гастроном та

ТОВ Юріс-Плюс укладено договір купівлі-продажу, за яким останнє придбало спірне нерухоме майно.

30 серпня 2013 року ТОВ Юріс-Плюс передало спірне нерухоме майно до статутному капіталу новоствореного ТОВ Кіров Естейт , і останнє набуло на нього право власності.

12 вересня 2013 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області видано свідоцтво про право власності на спірне майно ТОВ Кіров Естейт .

15 листопада 2013 року ТОВ Кіров Естейт уклало зі ОСОБА_2 договір іпотеки, за яким передало останньому в іпотеку спірне нерухоме майно.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Звертаючись із вказаним позовом ОСОБА_1 заявив позовні вимоги про визнання прав власності, витребування майна і скасування записів про право власності та іпотеку, вважаючи, що при виході зі складу учасників

ТОВ Гастроном йому повернено його внесок у натуральній формі у вигляді нежитлових приміщень підвалу № 68 та приміщення першого поверху № 67 у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Статтею 54 Закону України Про господарські товариства визначено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанції дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки спірне нерухоме майно, незважаючи на рішення зборів учасників ТОВ Гастроном від 5 квітня 2013 року, у подальшому без згоди позивача було відчужене ТОВ Юріс-Плюс та ТОВ Кіров Естейт .

Дійшовши такого висновку, суди попередніх інстанцій не встановили обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме чи перебувало спірне майно у власності позивача на час його відчуження, не надали оцінки обставинам щодо дотримання порядку виплати в натуральній формі позивачу вартості частки майна ТОВ Гастроном у зв`язку з його виходом зі складу учасників цього товариства та непроведення державної реєстрації такого права за позивачем.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 жовтня

2019 року у справі 676/3100/15-ц (провадження № 61-6615св18).

Не надавши належної оцінки правомірності переходу права власності на спірне майно до ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_1 позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернено до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш, ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності, у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі

№ 369/6892/15-ц).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд не врахував, що застосування наслідків спливу позовної давності можливе лише до обґрунтованих позовних вимог; не здійснив ґрунтовного аналізу обставин справи для встановлення факту переходу права власності від ТОВ Гастроном до ОСОБА_1 , внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, вважаючи позов обґрунтованим.

За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

Тому оскаржувану у касаційному порядку постанову апеляційного суду вважати законною і обґрунтованою не можна.

В силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки апеляційного провадження на стадії касаційного розгляду неможливо.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та

направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої

статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, перевірити правомірність дотримання порядку виплати в натуральній формі позивачу вартості частки майна ТОВ Гастроном у зв`язку з його виходом зі складу учасників цього товариства та обставини щодо набуття ним права власності на спірне майно; на виконання вимог цивільного процесуального законодавства дослідити та оцінити зібрані у справі докази і ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статями 410, 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов