Постанова

від 21.12.2020 по справі 318/1268/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 318/1268/18

провадження № 61-3783св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Кам`янсько-Дніпровська державна нотаріальна контора Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що видане державним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області Чайкою Тетяною Павлівною 28 вересня 2017 року і зареєстроване в реєстрі за № 430, та скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок.

Позивач обґрунтовувала пред`явлені вимоги тим, що її батьками були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Шлюб батьки уклали 26 липня 1975 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, яку прийняла ОСОБА_1 , позивач.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_1 . ОСОБА_5 , після смерті якого відкрита спадкова справа № 114/2016, індекс справи 02-14 . За життя ОСОБА_5 склав заповіт на ім`я своєї другої дружини ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважала, що у батьківській хаті - домоволодінні АДРЕСА_1 їй належить 1/4 частка у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 . Зазначила, що цей житловий будинок батьки придбали у шлюбі, що підтверджується договором купівлі-продажу, який укладено 13 січня 1978 року та посвідчено секретарем Водянської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, зареєстровано в Книзі для запису нотаріальних дій під № 22, а тому він перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_5 .

Позивач зазначила, що після смерті матері ОСОБА_4 спадщина відкрилася на 1/2 частину домоволодіння. Спадкоємцями на цю частку була вона, ОСОБА_1 , та її батько - чоловік спадкодавця - ОСОБА_5 , який заяви до нотаріальної контори про прийняття ним спадщини після смерті дружини не подавав. На момент смерті ОСОБА_4 у будинку проживали та були зареєстровані позивач та її діти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які завжди вважали будинок своїм.

Після смерті ОСОБА_5 його дружина ОСОБА_2 оформила на себе право власності на будинок та земельну ділянку поблизу нього, про що отримала свідоцтва про права на спадщину за заповітом. Факт оформлення права власності на житловий будинок ОСОБА_1 став відомий лише після того, як вона отримала позов, у якому ОСОБА_2 пред`явила вимогу про виселення з будинку ОСОБА_1 та її дітей.

Позивач вважала, що державний нотаріус Кам`янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області Чайка Т. П. не мала права видавати свідоцтва про право на спадщину, оскільки, по-перше, нотаріус був обізнаний про триваючий спір між спадкоємцями ОСОБА_4 з приводу житлового будинку, а по-друге, документ, на підставі якого нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, не відповідає вимогам закону.

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

Відповідач заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що позивач не довела сукупність обставин, за яких позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, який знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , яке видане державним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області Чайкою Т. П. 28 вересня 2017 року та зареєстроване в реєстрі за № 430. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що аналіз встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права дає підстави для висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині твердження, що спадщина за заповітом після смерті ОСОБА_5 відкрилася на 1/2 частку будинку. Оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок видане на житловий будинок в цілому, тому у ОСОБА_1 є перешкоди у реалізації належного їй права на оформлення прав на успадковану після смерті матері ОСОБА_4 частку майна.

Також суд першої інстанції зазначив, що скасування державної реєстрації як спосіб захисту права також не передбачено як статтею 16 ЦК України, так й іншими законами України. Внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності здійснюється, в тому числі, і на підставі рішень судів. Судове рішення про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім`я відповідача, яке було підставою для внесення відповідного запису до реєстру, є достатньою підставою для внесення змін до державного реєстру і додаткових рішень чи вказівок не потребує.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12 листопада 2018 року скасовано в частині, що оскаржувалася, зокрема про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане державним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області Чайкою Т. П. 28 вересня 2017 року та зареєстроване в реєстрі за № 430, на ім`я ОСОБА_2 . Ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації апеляційним судом не переглядалося, оскільки не оскаржувалося в апеляційному порядку як сторонами, так і третьою особою.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції допустив помилку, вважаючи, що для відновлення порушеного права ОСОБА_1 у цій справі потрібно визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 в цілому. Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом у тому числі на 3/4 частини житлового будинку, суд першої інстанції порушив права відповідача ОСОБА_2 , яка набула це право на законних підставах.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд визнав такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку вона вважає такою, що є єдино вірною та можливою.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2019 року, ОСОБА_2 просить:

- змінити мотивувальну частину постанови Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині визначення фактичних часток померлих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а також ОСОБА_1 на житловий будинок, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- змінити постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині залишення без змін рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 12 листопада 2018 року про розподіл судових витрат.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій, взявши на себе функції нотаріату, без заявлених вимог ОСОБА_1 про визначення часток у праві спільної сумісної власності вирішили це питання, тобто вийшли за межі позовних вимог;

- позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання спадкового майна спільною сумісною власністю подружжя її батьків, які, на переконання заявника, по суті є безпідставними, оскільки заборонено визнання права власності за особами, цивільна та процесуальна правоздатність та дієздатність яких припинена у зв`язку з їх смертю;

- не надано жодного правовстановлюючого документу, який би підтвердив наявність у ОСОБА_4 права власності у спірному майні або рішення суду про визнання права власності ОСОБА_1 на спадщину, відкриту після смерті матері;

- права позивача не порушені, оскільки ОСОБА_1 не прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю спадкового майна, а тому у неї відсутні підстави для звернення до суду з позовом;

- у матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 зверталася з письмовою заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про визначення часток майна у спільній сумісній власності, а також постанова нотаріуса про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії;

- апеляційний суд дійшов помилкових висновків про обґрунтованість судом першої інстанції розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з поданням ОСОБА_1 позовної заяви, а також про розподіл судових витрат у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Шлюб укладено 26 липня 1975 року, про що Водянською сільською радою Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області зроблено відповідний актовий запис № 37.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрито спадкову справу № 206. ОСОБА_4 заповіт не складала, тому до спадщини закликані спадкоємці за законом. ОСОБА_1 06 серпня 2004 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Заява подана в строки, передбачені статтею 1272 ЦК України.

31 серпня 2009 року ОСОБА_5 одружився із ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрито спадкову справу № 114/2016, індекс справи 02-14.

ОСОБА_5 за життя склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 , яким заповів їй все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті і на що він за законом буде мати право.

Також судами встановлено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний батьками позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору

купівлі-продажу від 13 січня 1978 року, тобто у період їх шлюбу. Право власності на будинок було оформлено на ім`я чоловіка, проте цей житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в силу вимог статті 22 КпШС України та розмір часток кожного з подружжя є рівними, тобто по 1/2 частці за кожним (статті 28 КпШС України).

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 спадщину у вигляді 1/2 частини зазначеного житлового будинку, окрім позивача ОСОБА_1 , прийняв також відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України чоловік померлого спадкодавця (батько позивача) ОСОБА_5 , а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_5 успадкували після смерті спадкодавця ОСОБА_4 по 1/4 частині зазначеного житлового будинку.

Право власності на зазначене спадкове майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за життя останнього оформлено не було.

28 вересня 2017 року державним нотаріусом Кам`янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 2 523 кв. м.

У свідоцтві про право на спадщину за заповітом зазначено, що згаданий будинок належить спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі дубліката договору купівлі-продажу житлового будинку, виданого виконавчим комітетом Водянської сільської ради 21 липня 2016 року, за реєстровим номером № 78, зареєстрованим ОСОБА_10 , Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 вересня 2017 року № 97903211, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1357050723224.

Також встановлено, що дублікат договору купівлі-продажу, який міститься в матеріалах спадкової справи № 114/2016, індекс справи 02-14, виданий на підставі договору купівлі-продажу, який укладено 13 січня 1978 року і посвідчено секретарем Водянської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області та зареєстровано в Книзі для запису нотаріальних дій під № 22. Житловий будинок знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Зважаючи на наведене, помилковими є доводи касаційної скарги про те, що права ОСОБА_1 не порушені, оскільки після смерті спадкодавця ОСОБА_4 відсутнє спадкове майно, а житловий будинок належав ОСОБА_5 на праві власності та під час розгляду справи не доведено, що ОСОБА_4 мала право на частку у спірному майні.

Безпідставними також є доводи касаційної скарги, що судами вирішено позовні вимоги про визнання спадкового майна спільною сумісною власністю подружжя батьків ОСОБА_1 , які ґрунтуються на непогодженні із ухваленим у справі рішенням про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено презумпцію спільності майна подружжя, що має наслідком виникнення у ОСОБА_1 права на спадкування частки майна, яке увійшло до складу спадщини, відкритої після смерті її матері ОСОБА_4 .

За правилами частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до усталеної практики частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ).

Отже, визначення частки ОСОБА_4 у спільному сумісному майні подружжя зумовлене саме відкриттям спадщини після її смерті, а не поділом майна подружжя, а тому доводи касаційної скарги про здійснення судами виділу частки ОСОБА_4 із спільного майна подружжя є помилковими.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у строк, передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України, звернулася із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті матері ОСОБА_4 , а батько ОСОБА_5 прийняв спадщину в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.

Враховуючи, що презумпція спільності майна подружжя під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не спростована, обґрунтованими є висновки судів про те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку, придбаного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у шлюбі, а отже, частки спадкоємців ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у прийнятій спадщині після смерті спадкодавця ОСОБА_4 становлять по 1/4, що відповідає правилам частини першої статті 1267 ЦК України про рівність часток у спадщині кожного із спадкоємців.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, відхилені Верховним Судом, оскільки визначення, чи належить у порядку спадкування частка у спірному майні ОСОБА_1 , а отже, чи порушено її права оскаржуваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, входить до предмета доказування у справі, яка переглядається.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 у вигляді 1/4 частини житлового будинку.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Установивши, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину, видане на весь будинок, порушує право ОСОБА_1 на спадкування після смерті її матері частини цього будинку, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в 1/4 частині, а також про порушення прав відповідача ОСОБА_2 у разі визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини житлового будинку, які вона успадкувала за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_5 .

Щодо вирішення питання про розподіл апеляційним судом судових витрат

Вирішуючи питання про здійснення розподілу судових витрат, зокрема, сплаченого судового збору за подання позову та апеляційної скарги, необхідно враховувати положення статті 141 ЦПК України.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Аналіз змісту позовних вимог, а також рішень судів першої та апеляційної інстанцій, свідчить, що ОСОБА_1 досягнуто правової мети звернення до суду за захистом своїх порушених прав, зокрема щодо захисту спадкових прав на 1/4 частину житлового будинку. Визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним в частині не свідчить про часткове задоволення позовної вимоги за її суттю, оскільки, як вже зазначено, ухваленням такого рішення позовна вимога позивача фактично задоволена у повному обсязі, а тому відсутні правові підстави для покладення на сторін судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд визнає необґрунтованими та відхиляє їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_11 від 28 вересня 2017 року у частині права на спадкування 1/4 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналіз статті 1301 ЦК України дає підстави для висновку, що свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у разі, якщо особа не мала права на спадкування. Оскільки, як встановлено судами, ОСОБА_2 мала право на спадкування 3/4 частин спірного житлового будинку після смерті чоловіка ОСОБА_5 , а на спадкування 1/4 частини будинку правових підстав для спадкування не було, спадкоємцем 1/4 частини будинку є ОСОБА_1 , тому правильним способом захисту порушених прав є визнання недійсним свідоцтва у тій частині, яка порушує права іншого спадкоємця. В іншій частині свідоцтво про право на спадщину не порушує прав та інтересів другого спадкоємця, а тому не підлягає визнанню недійсним.

Доводи заявника про невідповідність успадкованих часток у спірному майні також відхилені Верховним Судом, оскільки висновки судів у цій частині зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Отже, Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко