Постанова

від 14.12.2020 по справі 2610/19816/2012

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2610/19816/2012

Провадження № 1-в/761/350/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року місто Київ

Шевченківський районний суд міста Києва у складі: судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, накладеного постановою старшого помічника військового прокурора ОСОБА_6 від 23.04.2012,

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду міста Києва надійшла заяву адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, накладеного постановою старшого помічника військового прокурора ОСОБА_6 від 23.04.2012.

Заява мотивована тим, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2013 року по кримінальній справі №2610/19816/2012 ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.209 КК України (в редакції до набрання чинності Законом №4025-VI від 18.01.2012), ч.2 ст.364 КК України (в редакції до набрання чинності Законом №3207- VI від 07.04.2011), ч.2 ст.367 КК України (в редакції до набрання чинності Законом №3207- VI від 04.04.2011) та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 роки зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на три роки.

Крім того, зазначеним вироком задоволено цивільний позов Військового прокурора Київського гарнізону, який заявлено в інтересах ДП МОУ «Конверсенергопром» та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ДП МОУ «Конверсенергопром» збитки в розмірі 1113433,41 грн. та судові витрати в розмірі 48128,96 грн.

3 квітня 2014 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь ДП МОУ «Конверсенергопром» збитків в розмірі 1113433, 41 грн.

11 квітня 2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_7 винесено постанову, якою відкрито виконавче провадження №42888062 з виконання виконавчого листа.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_7 від 7 травня 2014 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_5 .

В подальшому, постановлю від 17 серпня 2017 року звернуто стягнення на доходи ОСОБА_5 . Під час виконання виконавчого листа та звернення стягнення на доходи ОСОБА_5 державним виконавцем утримано із заробітної плати боржника 131095,00 грн.

Під час досудового розслідування по зазначеній справі постановою старшого помічника військового прокурора ОСОБА_6 від 23 квітня 2012 року накладено арешт на все невизначене майно та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 .

Відповідно до положень ст.324 ч.1 п.8 КПК України (в редакції 1960 року), постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання, що робити з майном, описаним для забезпечення позову.

Проте, під час постановлення вироку від 28 серпня 2013 року судом не було вирішено питання про подальшу долю майна, яке належить ОСОБА_5 , та на яке було накладено арешт прокурором.

В свою чергу, невирішеність питання про збереження арешту, який було накладено постановою від 23 квітня 2012 року, перешкоджає як державному виконавцю у зверненні стягнення на майно засудженого, так і засудженому у користуванні майном, на яке стягнення не звертається.

Як вбачається із тексту постанови від 28 серпня 2013 року, прокурором накладено арешт на все невизначене майно та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 . Таке формулювання предмету арешту суперечить вимогам статей 22 та 29 (в редакції 1960 року). Крім того, за такого формулювання, засуджений ОСОБА_5 не має можливості визначити перелік майна, на яке накладено арешт.

У відповідності до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (справа «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (справа «Антріш проти Франції»).

Судова практика Європейського суду з прав людини орієнтує на те, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимагати захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар «Спорронг та Льон рот проти Швеції». Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та з метою, яку прагнуть досягти.

Адвокат ОСОБА_4 вважає, що потреба в збереженні арешту, накладеного постановою від 28 серпня 2013 року, відпала, оскільки під час виконання виконавчого листа державним виконавцем було повторно накладено арешт на все невизначене майно та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 , а тому накладений постановою старшого помічника військового прокурора ОСОБА_6 від 23 квітня 2012 року має бути скасований.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 просив заяву задовольнити та скасувати арешт.

Прокурор проти заяви заперечувала, вважала, що вона не обґрунтована.

Представник цивільного позивача за викликом в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Засуджений, будучи повідомленим про час та місце судового засідання, до суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини другої статті 411 КПК України (в редакції 1960 року) неявка засудженого та представника цивільного поивача не зупиняє розгляду справи.

Суд, вислухавши учасників судового провадження, дослідивши заяву, додані до неї матеріали, а також матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2013 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів:

-передбаченого ч.1 ст. 209 КК України (в редакції до набрання чинності Законом № 4025-VІ від 18.01.2012) та призначено йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на 1 (один) рік;

-передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції до набрання чинності Законом № 3207-VІ від 07.04.2011) та призначено йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки;

-передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (в редакції до набрання чинності Законом № 3207-VІ від 07.04.2011) та призначено йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 2 (два) роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно - господарських обов`язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбуття покарання з іспитовим строком на три роки та з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно - господарських обов`язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки.

На підставі п.п. 2,3,4 ч.1 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_5 в період іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну свого місця проживання, періодично з`являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Зазначеним вироком цивільний позов Військового прокурора Київського гарнізону, який заявлено в інтересах ДП МОУ «Конверсенергопром» задоволено. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ДП МОУ «Конверсенергопром» збитки в сумі 1 113 433 (один мільйон сто тринадцять тисяч чотириста тридцять три) грн. 41 коп.

Вказаний вирок набрав законної сили 13.09.2013.

Розгляд даної справи здійснювався в порядку КПК України 1960 року.

Відповідно до п.9 Перехідних положень КПК України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Адвокат ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про вирішення питання щодо скасування арешту майна, накладеного постановою старшого помічника військового прокурора ОСОБА_6 від 23 квітня 2012 року накладено арешт на все невизначене майно та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 , оскільки в його застосуванні відпала потреба, враховуючи, що під час виконання виконавчого листа державним виконавцем було повторно накладено арешт на все невизначене майно та все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_5 , а тому просить скасувати арешт, накладений постановою старшого помічника військового прокурора ОСОБА_6 від 23 квітня 2012 року, зважаючи також на те, що його існування перешкоджає ОСОБА_5 реалізовувати свої законні права.

Відповідно до положень статті 409 КПК України (в редакції 1960 року) питання про всякого роду сумніви та протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, та застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який постановив вирок.

В судовому засіданні встановлено, що постановою старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону ОСОБА_6 від 23.04.2012 про накладення арешту на майно було накладено арешт на все майно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , де б воно не знаходилось та в чому б не виражалось, про що оголосити заінтересованим особам. Вказаний арешт був накладений з метою забезпечення заявленого в майбутньому по справі цивільного позову.

Під час здійснення виконавчого провадження щодо стягнення із засудженого ОСОБА_5 цивільного позову на користь ДП МОУ «Конверсенергопром» постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського управління юстиції у м. Києві ОСОБА_7 від 7 травня 2014 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_5 .

Відповідно достатті 41Конституції Україникожен маєправо володіти,користуватися ірозпоряджатися своєювласністю,результатами своєїінтелектуальної,творчої діяльності. Правоприватної власностінабувається впорядку,визначеному законом. Громадянидля задоволеннясвоїх потребможуть користуватисяоб`єктамиправа державноїта комунальноївласності відповіднодо закону. Ніхтоне можебути протиправнопозбавлений прававласності.Право приватноївласності єнепорушним. Примусовевідчуження об`єктівправа приватноївласності можебути застосованелише яквиняток змотивів суспільноїнеобхідності,на підставіі впорядку,встановлених законом,та заумови попередньогоі повноговідшкодування їхвартості.Примусове відчуженнятаких об`єктівз наступнимповним відшкодуваннямїх вартостідопускається лишев умовахвоєнного чинадзвичайного стану. Конфіскаціямайна можебути застосованавиключно зарішенням судуу випадках,обсязі тапорядку,встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов протии Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Таким чином, аналіз наявних в розпорядженні суду матеріалів, зокрема щодо подвійного арешту майна ОСОБА_5 з метою забезпечення цивільного позову, свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, накладеного постановою старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону ОСОБА_6 від 23.04.2012, що діє понад вісім років з моменту накладення та понад сім років з моменту розгляду справи, тим самим тривалий час перешкоджає реалізовувати особі свої права, враховуючи також існування постанови державного виконавця про арешт його майна з метою забезпечення виконання вироку в частині забезпечення цивільного позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним ("Іатрідіс проти Греції", заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот протии Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші протии Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Приймаючи до уваги наведене, суд вважає, що існує правова підстава для скасування арешту, накладеного постановою старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону ОСОБА_6 від 23.04.2012 про накладення арешту на майно.

Керуючись ст. ст.409, 411, 273КПК України (в редакції 1960 року) суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву задовольнити.

Скасувати арешт майна, накладений постановою старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону ОСОБА_6 від 23.04.2012 про накладення арешту на майно.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1