Постанова

від 21.12.2020 по справі 319/414/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.12.2020 Справа № 319/414/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 319/414/2020

Провадження №22-ц/807/3615/20

Головуючий в 1-й інстанції Валігурська Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,суддів:Крилової О. В., Полякова О. З.,секретарОстащенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року, ухвалене у смт Більмак у справі за позовом ОСОБА_2 до Комиш-Зорянської селищної ради Більмацького району Запорізької області, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права на отримання земельної ділянки у власності,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Комиш-Зорянської селищної ради Більмацького району Запорізької області в якій просила продовжити їй строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 право на отримання у власність земельної частки (паю) розміром 7,13 у.к.г., згідно сертифікату ЗП №0055068 від 06.09.1996 року. Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько заявниці ОСОБА_4 . Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги. У видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено в зв`язку з пропуском шестимісячного строку з дня відкриття спадщини для подачі відповідної заяви. Після смерті батька заявниці її син ОСОБА_3 вступив в управління майном та розпорядився ним, що підтверджується довідкою селищної ради, тому позивачка вважала, що спадщина прийнята сином та не має потреби звертатися до нотаріуса протягом шести місяців. Крім того, ОСОБА_2 зазначала, що спадкове майно земельна ділянка знаходиться на території Запорізької області, а вона проживає в Полтавській області, що також є причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Куйбишевськогорайонного судуЗапорізької областівід 28вересня 2020року, позов ОСОБА_2 до Комиш-Зорянської селищної ради Більмацького району Запорізької області, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права на отримання земельної ділянки у власність, задоволено повністю.

Продовжено ОСОБА_2 строк для прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) площею 7,13 в умовних кадастрових гектарах із земель колективної власності КСП «Зірка», на яку мав право померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на підставі сертифікату серії ЗП № 0055068, виданого Куйбишевською районною державною адміністрацією 06.09.1996.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що наведені позивачем причини пропуску строку на прийняття спадщини не є поважними, враховуючи що протягом більше ніж двадцяти років позивачка не зверталась до нотаріуса за прийняттям спадщини і жодним чином не захищала свої права на спадкування.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 адвокат Гришко Роман Володимирович зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок зроблено правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга зводиться до переоцінки досліджених доказів та не містить нормативно-правового обґрунтування.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 17.03.1997 року відділом реєстрації актів громадянського стану Приморської райадміністрації м. Маріуполь, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до архівної копії запису акта про народження № 10, виданого Відділом актів громадянського стану Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР, ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5 , яка після укладення шлюбу 02.11.1961 року змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що підтверджено відміткою про сімейний стан у паспорті заявниці.

Листом № 414/01-16 від 13.07.2020 року приватний нотаріус Більмацького районного нотаріального округу Запорізької області Дашевська А.О.повідомила, що згідно матеріалів спадкової справи № 141/2019 спадкоємці, які прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відсутні.

Згідно матеріалів спадкової справи № 141/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися донька померлого ОСОБА_2 та онуки померлого ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .

На звернення ОСОБА_3 в інтересах позивачки до приватного нотаріуса Більмацького районного нотаріального округу Запорізької області Дашевської А.О. з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну ділянку (пай) винесено постанову про відмову у вчиненні вказаної нотаріальної дії, в зв`язку з пропуском шестимісячного строку з часу відкриття спадщини.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила строк прийняття спадщини з поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, а тому є підстави продовжити ОСОБА_2 строк для прийняття спадщини. Крім того, позивачка має право в прядку спадкування за законом отримати у спадщину право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Зірка», розміром 7.13 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке мав ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії З П №0055068 від 06.09.1996 року.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинностіЦК України 01.01.2004 року, тому, як вірно вказав суд першої інстанції до правовідносин в даній справі підлягають застосуванню норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, а самеЦК Української РСР 1963 року.

Так, в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. З огляду на вказані положення до спірних цивільних правовідносин у сфері спадкування, суд першої інстанції правильно застосував норми ЦК УРСР (в редакції 1963 року), оскільки предметом позову є додатковий строк на прийняття спадщини, яка відкрилась до 2004 року.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" також вказано, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Відповідно до узагальнення судової практики ВССУ від 01 березня 2013 року про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування, передбачений ст. 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. У разі продовження зазначеного строку суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, що збереглося в натурі, або на грошові суми, коли воно реалізоване. Така практика узгоджується із роз`ясненнями, що містяться в пунктах 3, 4 ППВСУ від 24 червня 1983 року № 4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Згідно статей 529, 548 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

За таких обставин для прийняття спадщини позивачка мала звернутись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, але не зробила цього вчасно, пропустивши строк подання заяви про прийняття спадщини.

Частиною першою ст. 550 ЦК УРСР 1963 року обумовлено, що строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього Кодексу, може бути подовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку й без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відповідно до ст. 553 ЦК УРСР 1963 року вважається, що відмовився від спадщини спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Позивачка не подавала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, хоча мала таку можливість, та не вчиняла жодних дій протягом більше ніж двадцяти років для захисту своїх порушених спадкових прав.

За змістом п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд першої інстанції не врахував, що у позивачки були відсутні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини у відповідності до законодавства, яке було чинним на час відкриття спадщини, тобто ЦК УРСР, (в редакції 1963 року), з наступними змінами, а зазначені нею обставини, зокрема проживання у іншій області не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Положеннями частини третьої статті 12 та частин першої статті 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В основу свого рішення суд першої інстанції безпідставно поклав, довідку видану позивачці виконкомом Білоцерківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, в якій зазначено, що громадянин ОСОБА_3 прийняв спадщину у вигляді земельної частки (паю), що належав його дідові (батько матері) ОСОБА_4 та протягом шести місяців після його смерті фактично розпорядився нею, оскільки вказана довідка є юридично неспроможною.

ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не відносився до кола спадкоємців, які могли прийняти спадщину після померлого ОСОБА_4 , будучи онуком померлого, а до спадкоємців першої черги відносилась його мати позивачка у справі. Враховуючи викладене, він відповідно жодним чином не міг розпорядитися спадковим майном.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв`язку з викладеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Комиш-Зорянської селищної ради Більмацького району Запорізької області, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_1 , третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права на отримання земельної ділянки у власності залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 24 грудня 2020 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

О. З. Поляков