Рішення
від 09.12.2020 по справі 368/178/20
КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/178/20

Рішення 2/368/260/20

Іменем України

"09" грудня 2020 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Губенко А.П.

з участю прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Коломієць А.В.

представника позивача адвоката Ганжали Ю.Б.

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Притули Л.О.

та представника третьої особи - ПрАТ СК Саламандра адвоката Більчука О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області в режимі відео конференції цивільну справу загального позовного провадження за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Дім страхування , Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Саламандра , Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управліннями активами Опіка-капітал , Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Скайд , Відкритий недержавний пенсійний фонд Ніка про визнання незаконним та скасування розпорядження, -

встановив:

прокурор та представники позивачів просять суд визнати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити строки, захистивши право, та визнати незаконним та скасувати розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27 червня 2008 року № 503 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,990 га для ведення особистого селянського господарства, обґрунтовуючи позов наступним.

Розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації від 27 червня 2008 року № 503 затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

На підставі вищевказаного розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЗ № 447773 від 19.11.2008 р., який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності за № 010803101277 на земельну ділянку площею 1,9900 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3222282800:05:316:0020).

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 82 від 29.01.2016 р. вказана земельна ділянка 29.01.2016 р. передана у власність ПАТ Страхова компанія Скайд , запис про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.01.2016 р. за № 27995706 державним приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А.

Надалі, право власності на вищезазначену земельну ділянку 01.06.2016 р. на підставі договору купівлі-продажу № 845 від 01.06.2016 р. перейшло до ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.06.2016 р. за № 29858876 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Зимою Н.Ф.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 194572881 від 23.12.2019 р. розділ на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закрито 28.07.2016 року на підставі заяви про поділ об`єкта нерухомого майна (№ 874 від 06.06.2016).

На підставі вищезазначеної заяви про поділ № 874 від 06.06.2016 земельна ділянка площею 1,9900 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 поділена на 5 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства: площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050; площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051; площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052; площею 0, 4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053; площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№ 194575022, 194574803, 194574542, 194574333, 194574106 від 23.12.2019 розділи на п`ять вищезазначених земельних ділянок відкриті 28.07.2016 р., а право власності на новостворені земельні ділянки зареєстровано за ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал на підставі заяви № 874 від 06.06.2016, тобто тієї самої заяви, що стала підставою поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020.

В подальшому, вищезазначені ділянки ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал за договорами купівлі-продажу відчужені:

?на користь ПрАТ Страхова компанія Дім страхування земельна ділянка площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 (договір № 1417 від 10.08.2016, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. про державну реєстрацію № 30899298 від 11.08.2016);

?на користь відкритого недержавного пенсійного фонду Ніка земельні ділянки площею 0,4 га кожна з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 (договори № 4519 та № 4525 та від 17.11.2017, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. про державну реєстрацію № 38204022 та 38201930 від 17.11.2017);

?на користь ПрАТ Страхова компанія Саламандра-Україна земельні ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:3160051 та площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054 (договори № 1452 та № 1455 від 12.08.2016, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. про державну реєстрацію № 30921427 та № 30919094 від 12.08.2016).

Згодом, а саме: 10.05.2018 р. Відкритий недержавний пенсійний фонд Ніка відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 на користь ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал (договори купівлі продажу № 1124 та № 1125 від 10.05.2018, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. № 41039738 та № 41010000 від 11.05.2018 відповідно).

Вивченням законності отримання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9900 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, встановлено, що видача державного акту на право приватної власності на землю, подальше її відчуження та поділ на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053, 3222282800:05:316:0054 відбулося з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України виходячи з наступного.

Первинна земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та земельні ділянки, що утворилися в результаті поділу з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053, 3222282800:05:316:0054 перебувають у постійному користуванні ДП Ржищівське лісове господарство та відносяться до земель лісового фонду.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

В даному випадку проект організації і розвитку лісового господарства ДП Ржищівське лісове господарство 2005 року, який затверджений протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 та погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та Київським обласним управлінням лісового господарства в Київській області.

Так, згідно інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-48/1599 від 18.07.2018, інформації № 01-176 від 17.07.2018 ДП Ржищівське лісове господарство , а також інформації за № 110 від 23.02.2018 та картографічних матеріалів, наданих Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ (вказана організація створена з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України та є державною організацією) спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, а саме:

?земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 на момент видачі розпорядженням Кагарлицькою районною державною адміністрацією № 503 від 27 червня 2008 року накладалася на квартал 8 виділу 13 Ржищівського лісництва;

?земельні ділянки, що утворилися в результаті поділу з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053, 3222282800:05:316:0054 розміщені в кварталі 8 виділі 27 Ржищівського лісництва ДП Ржищівське лісове господарство .

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та земельні ділянки, що утворилися в результаті поділу з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053, 3222282800:05:316:0054 з 2003 року відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормами ст. 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за яким громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

В той же час, ч. 1 ст. 57 даного Кодексу передбачено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення в користування та у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Отже, рішення про вилучення, передачу спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 32 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними.

У свою чергу, згідно з ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті та будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для нелісогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб.

Отже, згідно з ст. ст. 27, 32 Лісового Кодексу України, а також ч. ч. 5, 9 ст. 149 Земельного кодексу України передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції органів державної виконавчої влади (місцева державна адміністрація або Кабінет Міністрів України) залежно від площі земельних ділянок.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Порядок такого вилучення передбачений статтею 151 Земельного кодексу України, зокрема цією статтею передбачено, що особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Зазначені органи протягом трьох тижнів з дня одержання заяви (клопотання) надають відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді чи Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевій державній адміністрації висновок про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), граничні розміри земельної ділянки та її площу, склад угідь земель, вимоги щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, згідно інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/1599 від 18.07.2018, а також інформації ДП Ржищівське лісове господарство погодження на передачу, припинення, вилучення, зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Ржищівське лісове господарство не надавали.

Таким чином, передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 проведена без попереднього її припинення у постійного користувача ДП Ржищівське лісове господарство всупереч ч. 5 ст. 116, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Також, порушений порядок вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, встановлено, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, погодження про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 ОСОБА_1 не надавались, а проект із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9900 га, для ведення особистого селянського господарства не містить висновку органу лісового господарства.

Таким чином, з державної власності без згоди землекористувача ДП Ржищівське лісове господарство , в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула вказана земельна ділянка шляхом прийняття оскаржуваного розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації та виготовлення оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку, чим порушено інтереси держави.

Суперечить спірне розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації і вимогам ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, якою передбачено, що для ведення особистого селянського господарства у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не землі лісогосподарського призначення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 13.11.2013 по справі № 6-123цс13.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Згідно до ст. 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття оскаржуваного розпорядження та виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 , спірна земельна ділянка перебувала у державній власності.

Зважаючи на те, що право власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 перейшло на підставі оскаржуваного розпорядження, воно є протиправними і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Стаття 152 Земельного кодексу України визначає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В свою чергу, ст. 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 43 Закону України Про місцеві адміністрації акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

З огляду на вище викладене, розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27 червня 2008 року № 503 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам, на підставі якого ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,990 га для ведення особистого селянського господарства, має бути визнане незаконним і скасовано на підставі ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України та ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації .

В силу положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, їх діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована з тим, щоб упередити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру , представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134 обласне управління здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства. Здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством, тощо.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно положення затвердженого Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 401 підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом. Управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства; надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях не пов`язаних з веденням лісового господарства; надає дозвіл на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства; здійснює управління об`єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством; координує діяльність підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Держлісагентства України.

Зважаючи на викладене та враховуючи те, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства як державним органом, що здійснює контроль за дотриманням лісового господарства та реалізацією політики держави в цій сфері та постійним користувачем вказаних земель який здійснює ведення лісового та мисливського господарства - ДП Ржищівське лісове господарство на даний час не здійснено жодних заходів щодо усунення порушень закону та повернення земель із незаконного чужого володіння, прокурор пред`являє цей позов в інтересах держави.

За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача прокурором визначено Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, а також ДП Ржищівське лісове господарство .

Таким чином, керуючись ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, звертаючись до суду в інтересах держави прокурор самостійно визначає, що в даному випадку порушення інтересів держави полягає у нехтуванні органом державної влади встановлених державою порядку, приписів та обмежень в сфері розпорядження земельними ресурсами (ст. 19 Конституції України, ст. 20, 21, 50, 118, Земельного кодексу України). Підставою для представництва також є порушення Кагарлицькою районною державною адміністрацією як органом виконавчої влади державних гарантій прав та інтересів держави та постійного землекористувача на володіння, розпорядження та користування унікальним, обмеженим природним ресурсом (яким є спірна лісова ділянка) та спільне громадське користування нею.

Крім того, незаконне прийняття Кагарлицькою районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження та в подальшому незаконне вибуття лісових земельних ділянок із земель державної власності у приватну безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури до суду з даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Слід також зазначити, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, норми, установлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор як самостійний учасник цивільного процесу або позивач довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 25.08.13 (справа № 3-18гс13) і 16.12.15 (справа № 6-2510ц15), правові висновки якого обов`язкові для всіх судів України.

Про вказані порушення вимог Земельного та Лісового кодексів України раніше не було відомо Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства та ДП Ржищівське лісове господарство , а Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо у 2018 році за результатами опрацювання даних отриманих з ВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ .

Зважаючи на викладене, установлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк позовної давності щодо вимоги про визнання незаконним вищезазначеного розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Викладені у позовній заяві доводи та обґрунтування підтверджуються зібраними доказами - документами копії яких додаються.

Згідно ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене, вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин (Кагарлицької районної державної адміністрації), ухваленого на користь ОСОБА_1 , в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків вказаної особи, тому справа в такому спорі має розглядатися Кагарлицьким районним судом Київської області.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верхового Суду, яка викладена у постанові суду від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18.

Представник позивача в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву, згідно якої просить розгляд справи проводити у відсутність представника господарства. Вимоги подані прокурором в їх інтересах підтримають в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Представник позивача в особі Державного підприємства Ржищівське лісове господарство адвокат Ганжала Ю.Б. підтримав поданий прокурором позов в повному обсязі та просить задовольнити.

Представник відповідача в особі - Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у відсутність представника Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області. Щодо вирішення спору покладається на розсуд суду.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Притула Л.О. просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Ржищівське лісове господарство до ОСОБА_1 повністю. Якщо суд дійде висновку, про наявність і підстав для задоволення вимог прокурора, просить застосувати строк позовної давності, обґрунтовуючи наступним. Так, позивачем в судовому засіданні не підтверджено жодним належним, допустимим та достовірним доказом віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. У відповідності до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В частині 6 вказаної статті зазначено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають були підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Порядок ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 №848 (тобто в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення РДА) визначав, що документація кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та первинного обліку лісів окремо за власниками лісів і постійними лісокористувачами на підставі документів, визначених статтею 52 Лісового кодексу України. Дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами земельних ресурсів. Інформація про зміни у лісовому фонді вноситься власниками лісів і постійними лісокористувачам у матеріали первинного обліку лісів станом на 1 січня поточного року. На основі такої інформації уточнюється до 1 лютого документація кадастру. Згідно зі статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів. Статтею 52 Лісового кодексу України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення РДА) визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування: 2) рішень про передачу у власність надання з постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп), зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій: 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів. Документація державного лісового кадастру може уточнюватися під час проведення чергового лісовпорядкування та державного обліку лісів України. Відповідно до ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовують для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів: окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовленим тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Так, згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи. Матеріали лісовпорядкування 2003 року та фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу №8 Ржищівського лісництва ДП Ржищівський лісгосп лісовпорядкування 2003 року не дають можливості визначити межі земельної ділянки 3222282800:05:316:0020 на місцевості, оскільки не містять каталогу географічних координат для співставлення їх з координатами кварталу № 8 розділу 13 Ржишівського лісництва. Інформацію за даними лісовпорядкування 2003 року про віднесення спірної земельної ділянки до лісового фонду саме на момент прийняття рішення Кагарлицькою РДА не можна вважати актуальною. Вказана інформація не була складена у відповідності до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів станом на 01 січня поточного року. За змістом п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом, однак на сайті Публічної кадастрової карти України розміщено звернення про те, що на сьогодні Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру здійснюються заходи із виправлення помилок, які містяться в Державному земельному кадастрі, тобто, інформація отримана самостійно з Публічної кадастрової карти України, без підтвердження актуальності такої інформації з Державного земельного кадастру, не може бути беззаперечно достовірною. Позивачем надано фрагмент з Публічної кадастрової карти без підтвердження актуальності даних з ДЗК, в судовому засіданні стороною позивача не надано актуальної інформації про технічні дані спірної земельної ділянки, отриманої з ДЗК. Відповідно до Закону України Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність суб`єктами топографо-геодезичної і картографічної діяльності є: Кабінет Міністрів України: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у галузі топографо-геодезичної і картографічної діяльності, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; Міністерство оборони України та його спеціальні підрозділи; інші центральні та місцеві органи виконавчої влади; юридичні та фізичні особи, які володіють необхідним

технічним та технологічним забезпеченням та у складі яких за основним місцем роботи є сертифікований інженер-геодезист, що є відповідальним за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт. Професійною топографо-геодезичною і картографічною діяльністю можуть займатися особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі геодезії. Сертифіковані інженери-геодезисти несуть відповідальність за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних

робіт. Позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували час, спосіб, вид системи координат, кваліфікацію виконавця, яким було проведено топографо-геодезичні та картографічні роботи, кадастрові зйомки (комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема, меж земельних ділянок з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для кадастрів), за наслідками яких було визначено координати поворотних точок, зокрема, й 8 кварталу з подальшим їх нанесенням на Публічну кадастрову карту України, а тому внесення їх даних до Публічної кадастрової карти з метою виявлення накладень, є нічим іншим як трактуванням інформації на власний розсуд з боку ВО Укрдержліспроект . На момент подання позову інвентаризація земель та винесення меж земель лісового фонду в натурі не проводилася, даних про зменшення площі в натурі, зміни конфігурації чи розташування земельних ділянок лісового фонду - за рахунок виділення земельної ділянки відповідачу в судовому засіданні не надано. В той же час, як видно з аналізу вказаних вище нормативних актів, саме від своєчасності, якості та актуальності зібраної власниками або постійними користувачами лісів інформації про стан та зміни у лісовому фонді залежить ведення державного земельного кадастру територіальним органам земельних ресурсів. Позивачами не надано підтвердження чого, де, коли і ким було погоджено планово-картографічні матеріали чи погоджувалися вони взагалі. Натомість відсутність обмеження щодо приватизації земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 підтверджено даними технічної документації землеустрою, яка містить, в тому числі каталог координат розташування вказаної земельної ділянки. Зокрема, ТОВ Еталон-Т в 2008 році було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 30-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Гребенівської сільської ради за межами населеного пункту Кагарлицького району Київської області. Вказану технічну документацію було погоджено в Управлінні земельних ресурсів у Кагарлицькому району Київської області та в Головному управлінні земельних ресурсів у Київській області. Крім того в технічній документації наявна довідка Кагарлицького районного відділу земельних ресурсів, що земельні ділянки відводяться із земель запасу сільської ради (пасовища). Також технічна документація містить висновок № 04-26-2307 від 11 червня 2008 року про те, що земельні ділянки, що передаються для ведення особистого селянського господарства є пасовищами, обмеження у використанні земельних ділянок відсутні. Технічна документація містить висновок державної експертизи землевпорядної документації № 1-33е від 04 червня 2008 року, згідно з яким земельні ділянки, щодо яких складено проект землеустрою, відносяться до земель сільськогосподарського призначення, зауваження та пропозиції до землевпорядної документації відсутні. Дані технічної документації та висновку державної експертизи у встановленому законом порядку не спростовані. Таким чином прокурором не додано належних та допустимих доказів про розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 в межах кварталу № 8 Ржищівського лісництва ДП Ржищівський лісгосп . Прокурор не володіє спеціальними знаннями в сфері землеустрою, не має спеціальної освіти за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою. Те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, є припущенням прокурора і не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки визначити накладення спірних земельних ділянок можливо лише за даними земельно-технічної експертизи, так як вирішення вказаного питання потребує спеціальних знань. Таким чином дані про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,990 га за даними матеріалів лісовпорядкування 2003 року на момент виділення її накладалася на землі лісового фонду, не підтверджено належними допустимими та достовірними доказами. ОСОБА_1 набула земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 в процесі приватизації. Статтею 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та праві користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України. Згідно з частинами шостою, сьомою зазначеної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада, розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. ОСОБА_1 отримала спірну земельну ділянку саме у порядку безоплатної приватизації згідно зі статтями 118, 121 ЗК України. Використовуючи своє право на приватизацію земельної ділянки, особа передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, на відповідної правової підстави, заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2020 року у справі 635/2761/15-ц викладено наступні правові висновки: відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення в індикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Таким чином оскарження розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27 червня 2008 року № 503 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,990 га для ведення особистого селянського господарства не призводить до відновлення порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду, а тому такий спосіб захисту порушених прав не є ефективним. З огляду на те, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), а тому рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння саме і є таким рішенням, оскільки передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Використовуючи своє право на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_1 не могла та не повинна була передбачити неправомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею. Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею. Прокурором в позовній заяві зазначено, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин, оскільки такий строк починається на думку прокурора з дня, коли він, як самостійний учасник цивільного процесу або позивач довідався, або міг би довідатися про порушення інтересів держави. Проте закон не наділяє повноваженнями прокурора ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 22 березня 2017 року у справі № 5004/2115/11. Відповідно до частин 3, 4, 5 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З огляду на положення статті 261 ЦК України, право прокурора на звернення до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Ржищівське лісове господарство з цим позовом пов`язане з моментом, коли повноважним органам, а саме Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства, ДП Ржищівське лісове господарством , стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року № 6-3029цс15. Також наведені вище висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-а (провадження № 14-168цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження №14-339цс18). Також вважають, що висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 20 червня 2018 року у справі 391/1056/14-ц про те, що об`єктивних причин не проводити вчасно прокурорські перевірки для виявлення порушень законодавства при приватизації земельних ділянок, у прокуратури не було, а тому строк проведення такої перевірки не може бути початком відліку строку позовної давності. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати, які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу. Безпідставне поновлення строків позовної давності в цій справі порушить принцип правової означеності, що закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник третьої особи в особі Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Саламандра адвокат Більчук О.О. просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. Прокурор, обґрунтовуючи позов зазначає, що оскаржуваним розпорядженням (розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.05.2008 р. №503 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 площею 1,990 га для ведення особистого селянського господарства), було протиправно вилучено з постійного користування ДП Ржищівське лісове господарство якусь частину або повністю квадрат 8 виділу 13 ДП Ржищівське лісове господарство . Детальні характеристики протиправно вилученої земельної ділянки, а зокрема: межі, площа; каталог координат, поворотні точки земельної ділянки в натурі - прокурором не наведено. Таким чином прокурором не доведено наступні обставини, які є обов`язковими задоволення позову, а саме: не доведено обставину про те, чи відповідають координати поворотних точок меж земельної ділянки квадрату 8 виділу 13 ДП Ржищівське лісове господарство в натурі (тобто на місцевості) координатам цих поворотних точок, які зазначені в матеріалах лісовпорядкування 2003 р.; не доведено обставину про те, що матеріали лісовпорядкування 2003 року узгоджувалися з координатами поворотних точок в натурі; не доведено обставину про те чи відповідають координати поворотних точок і меж земельної ділянки квадрату 8 виділу 13 ДП Ржищівське лісове господарство інформації про ці земельні ділянки, яка міститься в Державному земельному кадастрі, оскільки саме Публічна кадастрова карта використовувалася ВО "УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ" для визначення меж; не доведено обставину координати поворотних точок межі накладених земельної ділянки квадрату 8 виділу 13 ДП Ржищівське лісове господарство в натурі (тобто на місцевості) на земельну ділянку з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 згідно каталогу координат зовнішньої межі, які визначені в технічній документації від 11.07.2008 р., що виконана ТОВ ЕТАЛОН-Т" та просить такого накладення. Тобто позиція прокурора будується виключно на припущеннях зроблених в результаті аналізу листів зазначених вище, а не належних і допустимих доказів. Матеріали позовної заяви безспірно підтверджують те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 не накладається та не знаходиться в межах квадрату 8 виділу 13 ДП Ржищівське лісове господарство . Доказами цієї обставини є матеріали технічної документації від 11.07.2008 р., що виконана ТОВ "ЕТАЛОН-Т". Дана технічна документація складена в результаті застосування спеціальних знань, проведення спеціальних вимірів та підрахунків, які необхідні для визначення фактичного місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020, її меж, ідентифікації та цільового призначення. Тобто, прокурор, не маючи спеціальних знань у сфері земельної технічної документації; не залучаючи відповідних спеціалістів у сфері земельної технічної документації; грунтуючись лише на власних припущеннях зроблених на основі взаємного листування з керівником ДП Ржищівське лісове господарство ; без додання матеріалів лісовпорядкування хоча б якогось року (тому що в позовній заяві прокурор посилається на різні матеріали лісовпорядкування 2003 та 2005 років) до позовної заяви, намагається спростувати висновки державної експертизи землевпорядної документації від 04.06.2008 року№12-33е. Такі дії прокурора свідчать лише про зловживання службовим становищем.

Представник третьої особи в особі Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Дім страхування в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, про що свідчить повідомлення з відміткою - інші причини невручення, заяв та клопотань не надходило.

Представник третьої особи в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управліннями активами Опіка-капітал в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, заяв та клопотань не надходило.

Представник третьої особи в особі Публічного акціонерного товариства Страховане компанія Скайд в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, про що свідчить повідомлення з відміткою - адресат відсутній за зазначеною адресою, заяв та клопотань не надходило.

Представник третьої особи в особі Відкритого недержавного пенсійного фонду Ніка в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, про що свідчить повідомлення з відміткою - за зазначеною адресою відсутній, заяв та клопотань не надходило.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексунабуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою ч. 2 ст. 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України ).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Також, відповідно до висновків про застосування норм права, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду (справа №912/2385/18) від 26.05.2020 відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Спірні правовідносини регулюються нормами земельного, лісового, адміністративного законодавства та іншими законами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу (далі -ЗК , тут і далі в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Всі землі за формою власності поділяються на земельні ділянки, що перебувають у власності держави (в особі її розпорядників - органів державної влади), у комунальній власності (в особі органів місцевого самоврядування) та у приватній власності (громадян та юридичних осіб).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до статті 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 20 ЗК віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК ).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України ).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що землі лісогосподарського призначення, в тому числі й нелісові землі, які надані державним лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства, перебували у державній власності (незалежно від місця розташування цієї землі) до здійснення організаційно-правових заходів щодо розподілу цих земель на землі територіальних громад (комунальна власність) і землі держави (державна власність). До проведення такого розмежування розпорядження лісогосподарськими землями здійснюють державні адміністрації.

Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцевих положень" ЛК до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, лісовпорядкувальні планшети належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 р. у справі № 6-212цс14.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Кагарлицької районної державної адміністрації від 27.06.2008 року № 503 затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам земельних ділянок, в тому числі і відповідачу ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

На підставі зазначеного розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, загальною площею 1,99 га для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 82 від 29.01.2016 р. вказана земельна ділянка 29.01.2016 р. передана у власність ПАТ Страхова компанія Скайд , запис про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.01.2016 р. за № 27995706 державним приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А.

Надалі, право власності на вищезазначену земельну ділянку 01.06.2016 р. на підставі договору купівлі-продажу № 845 від 01.06.2016 р. перейшло до ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.06.2016 р. за № 29858876 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Зимою Н.Ф.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 194572881 від 23.12.2019 р. розділ на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закрито 28.07.2016 року на підставі заяви про поділ об`єкта нерухомого майна (№ 874 від 06.06.2016).

На підставі вищезазначеної заяви про поділ № 874 від 06.06.2016 земельна ділянка площею 1,9900 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 поділена на 5 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства: площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050; площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051; площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052; площею 0, 4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053; площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № № 194575022, 194574803, 194574542, 194574333, 194574106 від 23.12.2019 розділи на п`ять вищезазначених земельних ділянок відкриті 28.07.2016 р., а право власності на новостворені земельні ділянки зареєстровано за ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал на підставі заяви № 874 від 06.06.2016, тобто тієї самої заяви, що стала підставою поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020.

В подальшому, вищезазначені ділянки ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал за договорами купівлі-продажу відчужені:

?на користь ПрАТ Страхова компанія Дім страхування земельна ділянка площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050 (договір № 1417 від 10.08.2016, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. про державну реєстрацію № 30899298 від 11.08.2016);

?на користь відкритого недержавного пенсійного фонду Ніка земельні ділянки площею 0,4 га кожна з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 (договори № 4519 та № 4525 та від 17.11.2017, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. про державну реєстрацію № 38204022 та 38201930 від 17.11.2017);

?на користь ПрАТ Страхова компанія Саламандра-Україна земельні ділянки площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:3160051 та площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054 (договори № 1452 та № 1455 від 12.08.2016, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. про державну реєстрацію № 30921427 та № 30919094 від 12.08.2016).

Згодом, а саме: 10.05.2018 р. Відкритий недержавний пенсійний фонд Ніка відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053 на користь ТОВ Компанія з управління активами Опіка-капітал (договори купівлі продажу № 1124 та № 1125 від 10.05.2018, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н.Ф. № 41039738 та № 41010000 від 11.05.2018 відповідно).

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту б) частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України ).

Згідно із частиною першою статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі лісогосподарського призначення.

У частині третій статті першої Лісового кодексу визначено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України ).

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина шоста статті 1 ЛК України ).

Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України . Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно із статтею 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно із пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У частині першій статті 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За змістом частини другої статті 57 ЗК України порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно із частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У частині першій статті 141 ЗК України встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом ділянкою (пункти а, б).

Відповідно до частини першої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що підставою для передання особі у приватну власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні землекористувача, є її вилучення за згодою цього землекористувача на підставі рішення органів державної влади, тобто обов`язковою умовою є згода землекористувача на вилучення земельної ділянки та відповідне рішення органу держаної влади.

Дослідивши наявні у справі докази, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що ДП Ржищівське лісове господарство згоди на вилучення у нього земельної ділянки із кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 поділена на 5 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства: площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0050; площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0051; площею 0,4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0052; площею 0, 4 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0053; площею 0,39 га з кадастровим номером 3222282800:05:316:0054 га, що розташовані на території Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, які перебувають у його користуванні, не надавало.

Будь-яких доказів прийняття такого рішення щодо вилучення вказаних земельних ділянки у ДП Ржищівське лісове господарство Гребенівською сільською радою теж не приймалося.

Отже, спірна земельна ділянка, яка вибула із власності держави у порушення норм і вимог чинного законодавства, оскільки рішення відповідного органу самоврядування чи органу державної влади про її вилучення у встановленому законом порядку не приймалося.

У статті 21 ЗК України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (пункти а, в).

Відповідно до частин другої-третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Однак, земельна ділянка з постійного користування ДП Ржищівське лісове господарства не вилучалась, жодні погодження на її вилучення державним підприємством не надавались.

Статтею 48 Лісового кодексу України визначено, що в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з положеннями статей 181 - 184 , 202 - 204 Земельного кодексу України , законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій , дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття оскаржуваного розпорядження, земельна ділянка перебувала у державній власності у постійному користуванні ДП Ржищівське лісове господарство .

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 32 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними.

У свою чергу, згідно з ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті та будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для нелісогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб.

Отже, згідно з ст. ст. 27, 32 Лісового Кодексу України, а також ч. ч. 5, 9 ст. 149 Земельного кодексу України передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції органів державної виконавчої влади (місцева державна адміністрація або Кабінет Міністрів України) залежно від площі земельних ділянок.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Порядок такого вилучення передбачений статтею 151 Земельного кодексу України, зокрема цією статтею передбачено, що особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Так, згідно інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-48/1599 від 18.07.2018, інформації № 01-176 від 17.07.2018 ДП Ржищівське лісове господарство , а також інформації за № 110 від 23.02.2018 та картографічних матеріалів, наданих Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ (вказана організація створена з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України та є державною організацією) спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, а саме:

?земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 на момент видачі розпорядженням Кагарлицькою районною державною адміністрацією № 503 від 27 червня 2008 року накладалася на квартал 8 виділу 13 Ржищівського лісництва;

?земельні ділянки, що утворилися в результаті поділу з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053, 3222282800:05:316:0054 розміщені в кварталі 8 виділі 27 Ржищівського лісництва ДП Ржищівське лісове господарство .

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 та земельні ділянки, що утворилися в результаті поділу з кадастровими номерами 3222282800:05:316:0050, 3222282800:05:316:0051, 3222282800:05:316:0052, 3222282800:05:316:0053, 3222282800:05:316:0054 з 2003 року відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Тобто, згідно інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/1599 від 18.07.2018, а також інформації ДП Ржищівське лісове господарство погодження на передачу, припинення, вилучення, зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Ржищівське лісове господарство не надавали.

Таким чином, передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 проведена без попереднього її припинення у постійного користувача ДП Ржищівське лісове господарство всупереч ч. 5 ст. 116, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Також, порушений порядок вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, встановлено, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, погодження про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222282800:05:316:0020 ОСОБА_1 не надавались, а проект із землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9900 га, для ведення особистого селянського господарства не містить висновку органу лісового господарства .

Таким чином, з державної власності без згоди землекористувача ДП Ржищівське лісове господарство , в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула вказана земельна ділянка шляхом прийняття оскаржуваного розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації та виготовлення оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку, чим порушено інтереси держави.

Суперечить спірне розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації і вимогам ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, якою передбачено, що для ведення особистого селянського господарства у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не землі лісогосподарського призначення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 13.11.2013 по справі № 6-123цс13.

Разом з тим, судом встановлено, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана у постійне користування ДП Ржищівське лісове господарство , оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Кагарлицької РДА.

Оскаржуване розпорядження про відчуження спірної земельної ділянки площею 1,99 га, що перебувала в державній власності та по факту належить до земель лісового господарства, прийнято Кагарлицькою РДА з перевищенням повноважень, оскільки дозвіл на її вилучення не надавався.

Також встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом позову у справі, є земельною ділянкою лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення, тобто фактично відбулась незаконна безоплатна передача такої, без вилучення та зміни цільового призначення, у приватну власність громадянина.

За правилами статей 83 , 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України .

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність.

Таким чином, не було у відповідача ОСОБА_1 законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,9900 га із земель державної чи комунальної власності.

Згідно ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Однак, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові №6-212цс14 від 24 грудня 2014 року, порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення, що регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А відтак, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України .

Крім того, на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу й відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 8 Ржищівського лісництва.

Перевіркою також, установлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки ДП Ржищівське лісове господарство не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Встановлене в справі не дає достатніх підстав стверджувати про незаконне, непропорційне, таке, що порушує справедливий баланс між суспільним інтересом і правом приватної власності втручання у право власності відповідача ОСОБА_1 на землю у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписаної від імені України 09.11.1995, і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, підписаного від імені України 19.12.1996, у м. Страсбурзі, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР , щодо права мирного володіння своїм майном та неможливості позбавлення права власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, та відповідної практики Європейського суду з прав людини. Землі лісогосподарського призначення вибули з власності держави поза волею уповноваженого від її імені на здійснення права власності органу та з істотним порушенням закону. Такі землі становлять значну цінність і відновлення права власності держави на них відповідає суспільному інтересу.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, а зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки держава як власник волю на відчуження спірної земельної ділянки, яка перебуває під її посиленою правовою охороною, не виявляла, а також те, що іншими даними суд не володіє та сторонами надано не було.

Що стосується строку позовної давності, то слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України ).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках:

1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК ).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Оскільки ні Київський обласний та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ні Державне підприємство Ржищівське лісове господарство не приймало розпорядження про вилучення та зміну цільового призначення згаданої земельної ділянки, то їм не було відомо про порушення їх інтересів у спірних відносинах.

Встановлено, що прокурор не був стороною у спірних правовідносинах і про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку стало відомо під час отримання відповідей та документів від Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та від Державного підприємства Ржищівське лісове господарство .

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у цій справі звернув увагу на те, що з огляду на положення статті 261 ЦК України , статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Ржищівське лісове господарство з зазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державне підприємство Ржищівське лісове господарство , право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення. При цьому Верховний Суд зіслався на аналогічну правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок конкретизований Великою Палатою Верховного Суду: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними вищезазначеного рішення пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, суд приходить до висновку про доцільність визнання поважними причини пропуску прокурором строку позовною давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про земельні відносини , ЗК України, ЦК України, ст. ст. 7,8, 19, 81,83, 258, 263-273 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Дім страхування , Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Саламандра , Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управліннями активами Опіка-капітал , Публічне акціонерне товариство Страхова компанія Скайд , Відкритий недержавний пенсійний фонд Ніка про визнання незаконним та скасування розпорядження - задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити строки, захистивши право.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 27 червня 2008 року № 503 про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність 30 громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, в частині відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 32.22282800:05:316:0020 площею 1,990 та для ведення особистого селянського господарства.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/ .

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Київської апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.12.2020 р.

Суддя І.І. Шевченко

СудКагарлицький районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення09.12.2020
Оприлюднено29.12.2020
Номер документу93837670
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —368/178/20

Постанова від 01.12.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Усик Григорій Іванович

Ухвала від 23.11.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Усик Григорій Іванович

Ухвала від 15.06.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Усик Григорій Іванович

Ухвала від 17.05.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Усик Григорій Іванович

Постанова від 18.03.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Гуль В'ячеслав Володимирович

Ухвала від 23.02.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Гуль В'ячеслав Володимирович

Ухвала від 12.02.2021

Цивільне

Київський апеляційний суд

Гуль В'ячеслав Володимирович

Рішення від 09.12.2020

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Шевченко І. І.

Рішення від 09.12.2020

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Шевченко І. І.

Ухвала від 25.11.2020

Цивільне

Кагарлицький районний суд Київської області

Шевченко І. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні