Постанова

від 28.12.2020 по справі 1340/5998/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 рокуСправа № 1340/5998/18 пров. № 857/7698/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання - Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства Неллі на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року (суддя Сподарик Н.І., м.Львів, повний текст складено 14 червня 2019 року) у справі за його позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Приватне підприємство Неллі (далі - ПП) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - Головне управління, правонаступник Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - Головне управління-1) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 21.08.2018№№00071841407, 00071831407 (далі - ППР№№00071841407, 00071831407 відповідно).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішення його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги та письмових доповненнях до неї вказує, що право на формування витрат та податкового кредиту підтверджено належними первинними документами, які відповідають вимогам законодавства та не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції, законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, первинні документи, видані позивачу його контрагентами складені не по факту здійснення господарської діяльності, підписані особами, які не підтверджували та не мали наміру підтверджувати факт здійснення господарських операцій, відтак не можуть вважатись належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність реального характеру господарських відносин між ПП та його контрагентами.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним тлумаченням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ПП зареєстроване 04.01.1994 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 04.01.1994 №15221200000007761, з 18.04.1994 перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби, станом на 31.07.2018 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Інгульському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС, основний вид діяльності КВЕД 69.10 лісопильне та стругальне виробництво (т.1 а.с.70, 72).

Головним управлінням у період з 18.07.2018 по 24.07.2018 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП (за зверненням позивача проводилась у приміщенні Головного управління) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю Леслидер (далі - ТОВ Леслидер) за період жовтень 2015 року, червень 2017 року, січень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Віксан Інвест (далі - ТОВ Віксан Інвест), за листопад 2016 року, квітень, травень 2017 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Латонік (далі - ТОВ Латонік) за липень, серпень, вересень, жовтень 2017 року та контрагентами покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари (послуги) придбані у вищенаведених контрагентів-постачальників, за результатами якої складено акт від 31.07.2018 №1850/14-29-14-07/20869148 (далі - Акт; т.1 а.с.69-119).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 198.1, 198.3, статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 1456298 грн;

пунктів 198.1, 198.3, статті 198, пункту 200.4 статті 200 ПК в результаті чого завищено суму від`ємного значення з ПДВ на загальну суму 2427 грн за січень 2016 року.

Головним управлінням 21.08.2018 на підставі Акта прийнято ППР:

№00071841407, яким встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 2427 грн;

№00071831407, яким ПП збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ на суму 1820372,50 грн (основне зобов`язання - 1456298 грн, штрафні (фінансові) санкції 364074,50 грн) (т.1 а.с.120-121).

Підставою для прийняття спірних ППР стали висновки контролюючого органу про неправомірність включення до складу податкового кредиту та віднесення до валових витрат коштів по оплаті придбаних позивачем послуг з ТОВ Леслидер , ТОВ Віксан Інвест , ТОВ Лотанік , витрати по яких здійснено без їх фактичного придбання у зв`язку з нікчемністю правочину, укладеного з вказаними контрагентами.

Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, чинній нач ас виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 ПК визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-XIV; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі висновки щодо застосування наведених вище норм у спірних відносинах узгоджуються із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №826/8956/14.

Щодо обставин реальності господарських відносин ПП з його контрагентом ТОВ Леслидер, то судом першої інстанції встановлено наступне.

20.08.2014 між ПП (покупець) та ТОВ Леслидер (Постачальник, Продавець), укладено договір поставки №2008/14 (далі - Договір №2008/14), згідно якого Постачальник зобов`язався на умовах, передбачених договором, поставляти товар і послуги (виконані роботи) в асортименті Покупцеві, а Покупець зобов`язався приймати і оплачувати товар і послуги (виконані роботи);

03.01.2017 між позивачем та ТОВ Леслидер укладено договір купівлі - продажу від №0301/17 (далі - Договір №0301/17), згідно якого Продавець зобов`язується на умовах договору поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його (т.1 а.с.130-133).

Предметом вказаних договорів був товар у вигляді відходів від деревообробки.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивач надав видаткові накладні, податкові накладні, які виписані ТОВ Леслидер на адресу ПП за період з 28.10.2015 (жовтень), з 18.11.2015 (листопад), з 30.12.2015 (грудень 2015 року), з 05.01.2016 (січень), з 08.02.2016 (лютий), з 09.03.2016 (березень), з 07.04.2016 (квітень), з 18.05.2016 (травень), з 10.06.2016 (червень), з 11.07.2016 (липень), з 10.08.2016 (серпень), з 07.09.2016 (вересень); з 07.10.2016 (жовтень), з 17.11.2016 (листопад), з 07.12.2016 (грудень 2016 року); з 05.01.2017 (січень), з 03.02.2017 (лютий), з 06.03.2017 (березень), з 07.04.2017 (квітень), з 05.05.2017 (травень), з 05.06.2017 (червень 2017 року), з 16.01.2018 (січень 2018 року) (т.1 а.с.142-250, т.2 а.с.1-60).

Суд першої інстанції вказав, що дослідивши вказані накладні ним встановлено, що у видаткових накладних, отриманих від ТОВ Леслидер за період жовтень, листопад, грудень 2015 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 року, січень 2018 року, з боку як ПП так і його контрагента не зазначено посадову особу, відповідальну за здійснення господарських операцій і правильність оформлення первинних документів, проставлено лише підписи, що не дає змоги ідентифікувати учасників господарської операції.

Щодо досліджених судом першої інстанції товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) за жовтень, листопад, грудень 2015 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 року, січень 2018 року, то цей суд зазначив, що згідно з долучених до матеріалів справи позивачем податкових накладних та видаткових накладних про купівлю відходів від деревообробки вбачається, що перевезення самого товару відбулось починаючи з 01.10.2015, 02.11.2015, коли фактично товар ще не було придбано позивачем , оскільки вказаний товар придбавався згідно ТТН, а виписані видаткові накладні не датовані датами ТТН, а договором передбачено перехід права власності на підставі видаткових накладних.

Зазначене на думку суду першої інстанції свідчить про нереальність господарської операції між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ Леслидер, оскільки в даній правовій позиції первинним документом має виступати саме видаткова та податкова накладні, які не можуть бути складені пізніше, ніж факт поставки товару або оплати за товар.

Крім того, за спірний період згідно з наданими ТТН перевезено 33569,6 м3 ТМЦ, що є більшим, ніж нібито придбано (зазначено у податкових та видаткових накладних - 33348,35 м3 ТМЦ).

Тобто ТМЦ згідно із наданими ТТН перевезено на 221,25 м3 більше, ніж нібито придбано.

Також ТТН оформлені з порушенням встановленого порядку, а саме: відсутня конкретна адреса пункту навантаження та пункту розвантаження, що не дає можливості встановити приналежність пункту (об`єкту) навантаження до конкретної юридичної особи та дослідити рух ТМЦ та сам факт перевезення; відсутні номери посвідчень водіїв, відсутні довіреності на отримання матеріалів, не вказано саме з якого місця і з якого складу і як здійснюється навантажування товару, оскільки зазначено лиш назву міста і селища, а місцепоходження дров`яних відходів невідоме.

Представником позивача не надано будь - яких документів, в яких була б зазначена адреса зберігання ТМЦ (склад, пункт навантаження, тощо).

Дослідивши вказані висновки суду першої інстанції, матеріали справи, письмові докази та пояснення сторін, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стосовно висновків суду про те, що у видаткових накладних не зазначено посадову особу, відповідальну за здійснення господарських операцій і правильність оформлення первинних документів, проставлено лише підписи, що не дає змоги ідентифікувати учасників господарської операції, то такі твердження не відповідають дійсності, оскільки видаткові накладні мають усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами статті 9 Закону №996-XIV.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт господарювання повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи , зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Однак, при досліджені всіх обставин цієї справи судом належним чином не надано оцінки доводам позивача щодо підстав формування відомостей податкового обліку із спірними у цій справі контрагентами-постачальниками.

Щодо висновків суду, що перевезення товару відбулось, коли фактично товар не було придбано самим позивачем то необхідно зазначити, що постачання товарів контрагентами позивача (ТОВ Леслидер) мало ритмічний характер (з жовтня 2015 року по січень 2018 року кожного місяця та декілька днів у тижні), тому податкові накладні по спірних господарських операціях виписувалися із врахуванням особливостей пункту 201.4 статті 201 ПК, згідно якого платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

У разі, якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

Крім того, не зазначення в деяких податкових накладних типу зведена не спростовують факт того, що вони складені за результатами підсумку роботи за місяць і є зведеними.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду щодо подібного питання, що викладена у постанові від 28 травня 2020 року у справі №818/2159/18.

Щодо висновків суду першої інстанції про встановлення розбіжностей між обсягами придбання товару зазначеними у видаткових накладних та ТТН, то необхідно зазначити, що позивач в ході судового розгляду справи спростовував наведені доводи відповідача, що були взяті за основу судом першої інстанції та у відповіді на відзив наводив відповідні дані, що зведені у таблицях щодо обсягів постачання та перевезення придбаного товару.

Правильність наведених відомостей щодо відсутності розбіжностей у обсягах постачання та придбання товару від ТОВ Леслидер підтверджується наявними у матеріалах справи ТТН (т.2 а.с.241 по т.17 а.с.207).

Відносно висновків суду першої інстанції про те, що представником ПП відносно контрагента ТОВ Леслидер по ТТН не надано будь-яких документів, в яких була б зазначена адреса зберігання ТМЦ (склад, пункт навантаження, тощо), то слід відмітити, що згідно ТТН вантажовідправником по яких виступає ТОВ Леслидер пункт розвантаження вказано м.Стрий.

Відповідно до договору суборенди від 01.11.2014 №01-11/14, що укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП) (орендар) та ПП (суборендар), ФОП зобов`язується передати суборендарю, а останній прийняти у строкове платне користування індивідуально-визначене майно нежитлові приміщення, а саме конори бази з підвалом, яке позначене літерою А-1, загальною площею 140 кв.м., а також прохідну для охорони ВОХР , яке позначене літерою Б-1 загальною площею, 24,2 кв.м.. Приміщення знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (далі - Адреса) (т.1 а.с.138-141).

За твердженнями позивача товар придбаний у контрагентів-постачальників розвантажувався на території прилеглій до приміщень розташованих за Адресою. Вказані доводи не були взяті до уваги судом першої інстанції та належним чином не перевірені і не спростовані.

Щодо посилань суду першої інстанції на те, що ТТН оформлені з порушенням встановленого порядку, зокрема в частині відсутності номерів посвідчень водіїв, довіреності на отримання матеріалів, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що водії, що згідно наявних у справі ТТН здійснювали перевезення товару від контрагентів були у трудових відносинах із ПП ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що за спірний період підтверджується наказами про прийняття на роботу та відомостями про нарахування заробітної плати (т.22 а.с.115-174).

Згідно з позицією Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 0940/2337/18 недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, не можуть свідчити про відсутність господарської операції між контрагентами.

До того ж, товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором, та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів оформлених у відповідності до положень діючого законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних податкових накладних регістрів бухгалтерських документів, відомостей про рух активів, товару та інших документів.

Разом з тим, Верховний Суду у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №1340/6106/18 із посиланням на постанову Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 811/2247/14 зазначив, що товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов`язану сторону щодо доставки товару, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Дослідивши наявні у матеріалах справи ТТН, апеляційний суд дійшов висновку, що із їх змісту можна встановити всі відомості щодо господарської операції, її учасників, кількісних та вартісних характеристик товару на основі яких така ТТН складена, а також водія який здійснював відповідне перевезення ідентифікувавши його про по прізвищу та ініціалах, зазначені у кожній ТТН.

Також щодо контрагента ТОВ Леслидер суд першої інстанції (вказане також наведено і в Акті перевірки) вказав, що основним постачальником ТОВ Леслидер відходів від деревообробки є ТОВ Віксан Інвест, яке реалізує продукцію відмінну від придбаної (невідомого походження) та надає послуги при відсутності трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, відповідного устаткування, відсутності основних фондів (власних чи орендованих).

На підставі цього суд вказав, що ним не встановлено законного джерела ТМЦ, документально оформлених ТОВ Віксан Інвест в адресу ТОВ Леслидер, та в подальшому в адресу ПП в жовтні, листопаді, грудні 2015 року, січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2016 року, січні, лютому, березні, квітні, травні, червні 2017 року, січні 2018 року, що свідчить про порушення податкового законодавства та залучення суб`єкта до схеми формування штучного податкового кредиту для покупців.

Окрім того, як і в Акті суд звернув увагу на те, що директор ТОВ Віксан Інвест Недобєжкін Є.В., (особа, віком від 60 до 80 років) одночасно є засновником, директором, бухгалтером 22 суб`єктів господарювання, які розташовані в різних регіонах країни. Тобто, ОСОБА_7 фізично не спроможній щоденно виконувати організаційно - розпорядчі функції одночасно по керівництву 22 підприємств в Києві, Львові та Миколаєві.

Між тим, сумнівність господарських операцій позивача з ТОВ Леслидер та ТОВ Віксан Інвест обґрунтовується контролюючим органом виключно посиланням на інформацію викладену в інформаційних базах даних податкового органу та узагальнену податкову інформацію, а не шляхом проведення зустрічних перевірок чи заходів податкового контролю (планових чи позапланових перевірок).

Верховним Судом у постанові від 8 грудня 2020 року по справі №804/4028/15 вказано, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання є необґрунтованим, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Відтак наведені вище твердження щодо неможливості поставки ТОВ Віксан Інвест відходів деревини ТОВ Леслидер, яке в подальшому реалізує цей товар ПП не підтверджені належними доказами, а відтак не можуть братися до уваги судом апеляційної інстанції як одна із ознак нереальності господарських відносин між контрагентами.

Щодо не надання представником позивача паспортів якості, сертифікатів відповідності, інших документів щодо перевірки якості придбаного товару ПП від ТОВ Леслидер в жовтні, листопаді, грудні 2015 року, січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2016 року, січні, лютому, березні, квітні, травні, червні 2017 року, січні 2018 року, як зазначено в пункті 2.3 Договору №2008/14, в зв`язку з чим не можливо визначити якість та походження товару, то суд апеляційної інстанції погоджується із твердженнями позивача-апелянта про те, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, а тому саме по собі незбереження й ненадання позивачем означених документів не є безперечним доказом відсутності господарської операції.

Наведене також підтримується Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2020 року справа №620/846/19.

Не ґрунтуються на належному дослідженні матеріалів справи також і посилання суду першої інстанції на про те, що між ПП та ТОВ Леслидерне можливо встановити наявність взаєморозрахунків, так як відсутні фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату походження товару, виписки банку; оборотно-сальдові відомості по рах. 30 Каса , 31 Поточні рахунки в національній валюті , тому не можливо підтвердити правомірність відображення кредиторської/дебіторської заборгованості в перевіряємому періоді.

Наведене твердження спростовується банківськими виписками, що підтверджують факт оплати грошових коштів по господарських операціях з ТОВ Леслидер оплата за відходи від деревообробки за період з 01.10.2015 по 31.12.2015, 01.01.2016 по 31.03.2016, 01.04.2016 по 30.06.2016, 01.07.2016 по 30.09.2016, 01.10.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 31.03.2017, 01.04.2017 по 30.06.2017, 01.01.2018 по 31.01.2018 (т.2 а.с.61-199).

Щодо взаємовідносин підприємства ПП з контрагентом-постачальником ТОВ Віксан Інвест то судом першої інстанції встановлено, що між ПП (Покупець) та ТОВ Віксан Інвест (Постачальник, Продавець), укладено договір купівлі - продажу від 01.11.2016 №11/16 (далі - Договір 11/16), згідно якого Продавець зобов`язується на умовах Даного Договору поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його (т.1 а.с.134-137).

Предметом вказаного Договору є товар у вигляді відходів від деревообробки за ціною 180 грн за 1 куб.м. загальна кількість 1786 м3.

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні форми №1-ТН за листопад 2016 року, квітень, травень 2017 року (т.2 а.с.25-34, т.17 а.с.208-250, т.18 а.с.1-132).

Обґрунтовуючи факт відсутності ознак реальності в господарських операціях між позивачем та ТОВ Віксан Інвест, суд першої інстанції так як і до попереднього контрагента ТОВ Леслидер вказав, що перевезення самого товару відбулося, коли фактично товар ще не було придбано самим позивачем.

Разом з тим, такі посилання суду є надуманими, оскільки як видно з матеріалів справи товар від ТОВ Віксан Інвест згідно ТТН (т.17 а.с.208) почав перевозить безпосередньо із датою укладення Договору №11/16. ТТН датовані з 01.11.2016 по травень 2017 року різними періодами, а податкові та видаткові накладні складені за підсумками отримання товару.

Щодо посилань на недоліки оформлення видаткових накладних, ТТН, неможливості встановити пункт розвантаження товару, ідентифікувати водіїв, що здійснювали поставку товару, то наведене спростовується тими ж доводами та матеріалами справи із використанням висновків, що наведені у постановах Верховного Суду, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновків про помилковість таких тверджень щодо контрагента ТОВ Леслидер, так як до ТОВ Віксан Інвест суд застосував ті самі твердження.

Поміж тим, суд першої інстанції також підтримав висновки контролюючого органу, що викладені в Акті та відзиві на позов, де вказано, що за результатами аналітичного пошуку транспортних засобів Національної автоматизованої інформаційної системи МВС України (НАІС) встановлено: реєстрація транспортних засобів: автомобіля МАЗ BE 59-17 АВ та причепа НОМЕР_1 відсутня; власником автомобіля КАМАЗ BE 49 НОМЕР_2 є ТОВ УКРЛІСАВТОТРАНС . У ТОВ УКРЛІСАВТОТРАНС відповідно до форми№20-ОПП відсутні об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які проводиться діяльність. Свідоцтво платника податку на додану вартість анульоване 20.05.2011. Реєстрація податкових накладних в ЄРПН відсутня, в зв`язку з чим не можливо встановити надання транспортних послуг та придбання послуг з експлуатації транспортних засобів у сторонніх організацій.

Господарські договори (угоди), укладені з ТОВ УКРЛІСАВТОТРАНС , акти виконаних робіт, заявки на перевезення матеріалів (або інші документи які розкривають суть виконаних операцій) до перевірки не надано, що надані до перевірки ТТН не можуть слугувати підтверджуючими документами, згідно яких нібито здійснювалось перевезення Товару.

Разом з тим, як зазначено апелянтом та підтверджено матеріалами справи автомобіль КАМАЗ використовується позивачем в межах господарської діяльності на підставі договору позички транспортного засобу від 03.01.2011, факт передачі якого від ТОВ УКРЛІСАВТОТРАНС підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу від 03.01.2011 (т.23 а.с.183-184).

На підставі договору позички транспортного засобу та акта приймання-передачі транспортного засобу для здійснення господарської діяльності ПП також використовує і вантажний причіп НОМЕР_1 (т.23 а.с.185-186).

Стосовно вказаних транспортних засобів, позивач вказує, що відповідачем не заперечується факт подальшого використання названих вище автомобілів у господарській діяльності ПП. Те, що транспортний засіб КАМАЗ використовується позивачем на безоплатній основі відповідно до письмових пояснень позивача пов`язано із несправністю даного транспортного засобу під час його передачі ПП.

Також наявність правових підстав використання ПП транспортних засобів зазначених у ТТН, підтверджують відповідні свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (т.23. а.с.187-198).

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що діяльність ТОВ Віксан Інвест спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі висновки нічим окрім відомостей, що наведені в Акті не підтверджені (стосовно ТОВ Віксан Інвест контролюючим органом на перевірку цих обставин не проведено зустрічних звірок, планових чи позапланових перевірок).

Судом апеляційної інстанції також не береться до уваги посилання суду першої інстанції на про те, що між ПП та ТОВ Віксан Інвест не можливо встановити наявність взаєморозрахунків, так як відсутні фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату походження товару, виписки банку; оборотно-сальдові відомості по рах. 30 Каса , 31 Поточні рахунки в національній валюті , тому не можливо підтвердити правомірність відображення кредиторської/дебіторської заборгованості в перевіряємому періоді.

Наведене твердження спростовується банківськими виписками, що підтверджують факт оплати грошових коштів по господарських операціях з ТОВ Віксан Інвест оплата за відходи від деревообробки за період з 01.12.2016 по 31.12.2016, 01.05.2017 по 30.06.2017 (т.2 а.с.200-218).

Щодо взаємовідносин підприємства ПП з контрагентом-постачальником ТОВ Латонік, то матеріалами справи підтверджується те, що між ними 01.07.2017, укладений договір купівлі - продажу від 01.07.2017 №01/04 (далі - Договір 01/04), згідно якого Продавець зобов`язується на умовах Даного Договору поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його.

Предметом вказаного Договору був товар відходи від деревообробки за ціною 288,80 грн за 1 куб.м. в кількості 6074,39 м3.

На підтвердження виконання Договору №01/04 позивач надав видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні форми №1-ТН за липень, серпень, вересень, жовтень 2017 року (т.2 а.с.35-60, т.18 а.с.133-250, т.19 а.с.1-250, т.20 а.с.1-250, т.21 а.с.1-235).

Як і попередніх двох випадках, суд першої інстанції вказує, що згідно з долучених до матеріалів справи позивачем податкових та видаткових накладних вбачається, що перевезення самого товару відбулося, коли фактично товар ще не було придбано самим позивачем, що свідчить про нереальність господарської операції між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ Латонік, оскільки в даній правовій позиції первинним документом має виступати саме видаткова та податкова накладні, які не можуть бути складені пізніше, ніж факт поставки товару.

Такі твердження не відповідають встановленим обставинам справи та письмовим доказам, оскільки податкові та видаткові накладні складені за підсумками отримання товару.

Щодо недоліків оформлення видаткових накладних та ТТН, то такі також безпідставними, так як перелічені вище документи мають усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами статті 9 Закону №996-XIV.

Відносно обставин щодо правових підстав використання ПП у своїй господарській діяльності транспортних засобів: МАЗ BE НОМЕР_3 та причепа 066 90 В А, КАМАЗ НОМЕР_4 , то таким уже надана вище оцінка з посиланням на відповідні документи у матеріалах справи.

Висновки суду першої інстанції про те, що діяльність ТОВ Латонік спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту не підтверджена належними доказами.

Щодо ненадання представником позивача фінансово-господарських документів, що підтверджують сплату грошових коштів контрагенту; виписки банку; оборотно-сальдові відомості по рах. 30 Каса , 31 Поточні рахунки в національній валюті , то вказані доводи спростовуються наявними у матеріалах справи банківськими виписками в розрізі контрагентів по спірних господарських операціях, зокрема по ТОВ Латонік за період з 01.07.2017 по 30.09.2017, з 01.10.2017 по 31.10.2017 та підтверджують повну оплату за поставлений товар (т.2 а.с.217-240).

Також апеляційний суд, вважає за необхідне вказати, що судом першої інстанції без жодної перевірки відомостей що наведені в Акті взято до уваги те, що ТОВ Латонік внесено до баз даних ДФС України як суб`єкт фіктивного підприємництва про, що свідчать відомості з Єдиного реєстру судових рішень, зокрема: 31.08.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відомості щодо відкритого кримінального провадження за №12017100010008075 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 358, частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК). Слідством встановлено, що групою осіб, було створено та придбано низку суб`єктів підприємницької діяльності що мають ознаки фіктивності , у тому числі ТОВ Латонік, з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає у проведенні фінансово- господарських операцій по переведенню безготівкових коштів у готівку, формуванню дебіторської заборгованості, витрат та податкового кредиту для інших суб`єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, цінних паперів, виконання робіт, надання послуг.

Проте, таке твердження є неправдивим з огляду на те, що в межах цього кримінального провадження встановлено, що Головним управлінням контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБ України задокументовано факт причетності службових осіб Комунального підприємства Управління по ремонту та експлуатації автошляхів Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 3341641, м. Дніпро, проспект Праці, 3), та організаторів протиправної фінансової схеми до запровадження механізму заволодіння коштами державного підприємства, шляхом їх перерахування на рахунки переможця конкурсних торгів ТОВ Спец-Ком-Сервіс (код ЄДРПОУ 36449624) та подальшого переведення їх в готівку з використанням фінансових інструментів ;

Щодо іншого кримінального провадження, то в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що в ході досудового розслідування, кримінального провадження внесеного до реєстру досудових розслідувань за №32016100060000134 від 08.11.2016, допитано керівника підприємства ТОВ Латонік громадянина ОСОБА_8 . В ході допиту встановлено, що ОСОБА_8 підприємство ТОВ Латонік не відоме, уставні документи, податкову звітність та податкові накладні особисто не підписував. Чим займається підприємство і де веде свою господарську діяльність не відомо.

Однак, таке посилання на дане кримінальне провадження також є безпідставним, оскільки підставами його відкриття стало те, що вході досудового розслідування встановлено, що службові особи ТОВ Укрінформзв`язок , в період 2016 року, при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Компанія Крат , ТОВ Апекстрейд ЛТД , ТОВ Деметра Стайл , ТОВ Техбуд Компані та ТОВ Будівельна компанія Альтор умисно ухилились від сплати податку на додану вартість у сумі 3 477 136 грн. грн, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах та містить ознаки злочину передбаченого частиною третьою статті 212 КК.

Відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, передбачена статтею 205 КК.

При цьому, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, фіктивне підприємництво є кримінальним злочином, вину у здійсненні якого може бути встановлено лише вироком суду.

Між тим, вирок суду, який би підтверджував фіктивне підприємництво ТОВ ОСОБА_9 , так само як і відомості ЄРДР щодо наявності ознак такого злочину при здійсненні господарської діяльності ТОВ Латонік, відсутні.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідачем надано належні докази фіктивності підприємництва ТОВ Латонік та не перевірив відомості, що наведені в Акті перевірки відносно правдивості даних наявності кримінальних проваджень по ТОВ Латонік за ознаками статті 205 КК.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглядаючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо непідтвердження належними первинними документами операцій з придбання товару та реальності господарських операцій з контрагентами постачальниками, а відповідно і неправомірність формування позивачем податкового обліку за такими операціями, надав не належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності з порушенням норм статей 73-77 КАС та дійшов безпідставних та неповних висновків про нереальність господарських операцій позивача із розглядуваними у справі контрагентами- постачальниками , що, відповідно порушує право позивача на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з розглядуваними вище контрагентами.

Як вірно зазначено позивачем, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідні господарські операції з контрагентами спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, як в частині витрат на придбання спірного товару, так і в частині отримання доходів від подальшої реалізації уже переробленого товару контрагентам-покупцям.

При цьому, окремі недоліки щодо недотримання вимог податкового законодавства контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Відносно того, що контролюючим органом в Акті перевірки зроблено висновок про визнання договорів укладених між ПП та його контрагентами в розрізі цих відносин, нечинними (недійсними), то суд апеляційної інстанції хотів би зауважити, що таке право знаходиться за межами дискреційних повноважень податкового органу, є втручанням в господарську компетенцію суб`єктів господарювання та привласнення функцій суду.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 березня 2020 року у справі №640/1073/19.

Тому у даній справі, суд першої інстанції безпідставно, без належного дослідження доказів та матеріалів справи, без належної оцінки всіх доводів позивача, зокрема тих, що викладені у позові, додаткових поясненнях, відповіді на відзив приймаючи до уваги лише висновки відповідача, що наведені в Акті та повністю дублюються у відзиві на позов прийняв судове рішення, яке не відповідає встановленим обставинам справи, що відповідно і призвело до помилкових висновків щодо неможливості підтвердження факту реального здійснення господарських операції між ПП із контрагентами-постачальниками ТОВ Леслидер, ТОВ Віксан Інвест, ТОВ Латонік.

Таким чином, оскаржувані ППР №00071841407, яким встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 2427 грн та №00071831407, яким ПП збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ на суму 1820372,50 грн (основне зобов`язання - 1456298 грн, штрафні (фінансові) санкції 364074,50 грн) є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Неллі задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2018 року №№00071841407, 00071831407.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (ЄДРПОУ:43144729) на користь Приватного підприємства Неллі (ЄДРПОУ:20869148) судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в сумі 68542 (шістдесят вісім тисяч п`ятсот сорок дві) гривень50 (п`ятдесят)копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року.