Постанова

від 21.12.2020 по справі 902/214/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Справа № 902/214/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міської ради м. Вінниця на рішення господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 у справі №902/214/20 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Вінницької міської ради

до Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області

до Вінницької обласної ради

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради

про скасування державної реєстрації та визнання права власності

за участі представників сторін :

позивача - Лірник І.І., довіреність № 47 від 08.01.2020;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - Сенів А.М., посвідчення №159;

третьої особи - не з`явились:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 року у позові Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050) до Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, 21036) до Вінницької обласної ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050) про скасування державної реєстрації та визнання права власності відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою від 19.02.2020 у справі №902/214/20. Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову залишено за позивачем.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Вінницька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 03 вересня 2020 року по справі №902/214/20 та прийняти нове рішення, яким задоволити позов Вінницької міської ради в повному обсязі.

Вінницька міська рада з рішенням суду першої інстанції не згідна, вважає його необґрунтованим, ухваленим без надання всебічної оцінки матеріалам і фактичним обставинам справи та таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245-УІ, яким здійснюється саме розмежування земель державної і комунальної форми власності.

В даному випадку розмежування земель комунальної і державної форми власності не відбулось, оскільки не змінилась форма власності земельної ділянки, яка і надалі перебуває в комунальній власності.

Вважає, що залишення поза увагою норм ст. ст. 8, 12, 79, 80, 83, 92 Земельного кодексу України при розгляді справи призвело до ухвалення незаконного рішення.

Посилається на пункти 3 та 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , а також фактичні обставини справи, які не заперечуються сторонами, що спірна земельна ділянка знаходилась і знаходиться в адміністративних межах міста Вінниці; перебувала до 01 січня 2013 року у комунальній власності територіальної громади міста Вінниці; і вважає, що з 01 січня 2013 року, розташована в межах міста Вінниці земельна ділянка, площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7, яка знаходиться в постійному користуванні Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, є такою, що залишена у комунальній власності територіальної громади міста Вінниці.

Скаржник вважає, що при вирішені спору судом першої інстанції була надана оцінка лише доказам відповідачів, чим порушено права позивача.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020, справу № 902/214/20 призначено до розгляду; запропоновано відповідачам та третій особі - у строк до 10.11.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви та пояснення на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копій відзивів та доданих до них документів позивачу.

На виконання вимог суду апеляційної інстанції 09.11.2020 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, в якому з підстав вказаних у ньому, просить апеляційний суд апеляційну скаргу Вінницької міської Ради у справі № 902/214/20 відхилити, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 залишити без змін.

На виконання вимоги суду, зазначеної в ухвалі Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 у справі №902/214/20 Вінницька обласна рада 16.11.2020 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав висвітлених у ньому, просить апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 по справі № 902/214/20.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради письмових пояснень суду не надала.

На електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 17.11.2020 надійшло клопотання від Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області про розгляд справи без участі представника відповідача 1.

В судовому засіданні 17.11.2020 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Просив задоволити вимоги апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 у справі №902/214/20 скасувати.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 було відкладено розгляд апеляційної скарги Вінницької міської ради на 16.12.2020 об 15:00 год.

На електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 23.11.2020 надійшло клопотання від представника Вінницької міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 було виправлено описку в ухвалі Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі №902/214/20, змінивши у пункті 1 резолютивної частини ухвали дату та час судового засідання з 16 грудня 2020 р. об 15:00 год. на 21 грудня 2020 р. об 11:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 задоволено заяву представника Вінницької міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Доручено проведення відеоконференції судового засідання 21.12.2020 Господарському суду Вінницької області.

В судовому засіданні 21.12.2020 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Просить задоволити вимоги апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 у справі №902/214/20 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 21.12.2020 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 у справі №902/214/20 залишити без змін.

Відповідач 1 та Третя особа - не забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання 21.12.2020, хоча про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача 2 , колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Пунктом 2.5 рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1324 від 28 вересня 2000 року Управлінню по експлуатації адміністративних будинків обласної ради вирішено оформити право постійного користування землею на земельну ділянку площею 0,2968 га по вулиці Хмельницьке шосе, 7 для комерційних потреб /том 1, а.с. 17/.

Розпорядженням Вінницької обласної ради № 116 від 31 серпня 2001 року Управління по експлуатації адміністративних будинків обласної ради було перейменовано в Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області /том 1, а.с. 19/.

Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 грудня 2001 року № 2293 «Про оформлення права користування землею Управлінню спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області» було надано дозвіл на оформлення Управлінню спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області права постійного користування земельною ділянкою площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7 для комерційних потреб /том 1, а.с.18/.

На підставі Рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 грудня 2001 року № 2293 Управлінню спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області 07.07.2006 було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7 для комерційних потреб (серії ЯЯ № 015776), кадастровий номер: 0510100000:02:052:0072 /том 1, а.с. 22/.

1 січня 2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 № 5245-VI.

Представник Вінницької обласної ради 04.04.2014 звернувся до Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7 в м. Вінниці за територіальними громадами сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради та заявою про державну реєстрацію права постійного користування на вказану земельну ділянку за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області /том 1, а.с. 218/.

На підставі поданих документів, 10.04.2014 державним реєстратором реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Шуляк А.О. прийнято наступні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: №12329224 про державну реєстрацію права власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради на земельну ділянку, що розташована у м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 7, кадастровий номер 0510100000:02:052:0072; №12329466 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, що розташована у м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 7, кадастровий номер 0510100000:02:052:0072, за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області /том 1, а.с. 217/.

Позивачем в позовній заяві зазначено, що 13.08.2014 року Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області надіслало лист на адресу Вінницької міської ради з проханням змінити цільове призначення земельної ділянки - для громадських потреб /том 1, а.с. 20/.

В ході опрацювання листа, Вінницькій міській раді стало відомо, що державним реєстратором речових прав на нерухоме майно на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» , серія та номер: 5425- IV, виданий 06.09.2012, видавник: Верховна рада України, внесено запис про право власності №5304615 від 04.04.2014 року (на підставі рішення про внесення запису про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 12329224 від 10.04.2014 на земельну ділянку розташовану у м. Вінниці, вул. Хмельницьке шосе, 7 площею 0,2968 га для комерційних потреб, кадастровий номер якої 0510100000:02:052:0072, а саме право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної Ради.

На думку позивача такі дії щодо реєстрації права власності є незаконними і такими, які порушують право власності Вінницької міської ради, як власника земельної ділянки.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги статтями 79, 80, 83, 92 ЗК України, статтями 1, 5, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (надалі - Закон №280/97-ВР), пунктами 3 та 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (надалі - Закон №5245-VI) відповідно до яких вважає, що з 01 січня 2013 року, розташована в межах міста Вінниці земельна ділянка, площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7, яка знаходиться в постійному користуванні Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області є такою, що залишена у комунальній власності територіальної громади міста Вінниці, а тому державний реєстратор безпідставно зареєстрував право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7 у м. Вінниця за територіальними громадами сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради, а також право постійного користування цією земельною ділянкою за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області.

Крім того, державним реєстратором прийнятого рішення №46020987 від 19.03.2019 щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, що розташована у м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 7, кадастровий номер 0510100000:02:052:0072, за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області на підставі рішення Вінницької обласної ради №797 від 05.03.2019 року.

З огляду на викладене позивач вважає, що рішення, яке було прийняте державним реєстратором щодо реєстрації права власності за територіальною громадою сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної Ради є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує право власності на землю, власником якої є територіальна громада міста Вінниці в особі Вінницької міської ради.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Поняття земельної ділянки як об`єкту права власності визначено в статті 79 Земельного кодексу України (далі -ЗК України), у відповідності до якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Суб`єктами права власності на землю, відповідно до ст. 80 ЗК України, є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Таким чином, законодавчо закріплено три форми власності землі: приватна; комунальна; державна.

Право власності на землю територіальних громад врегульовано статтею 83 ЗК України, у відповідності до частини 1 якої встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. При цьому суд звертає увагу на положення частини 2 даної статті, якою визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Право постійного користування земельною ділянкою передбачено статтею 92 ЗК України, у відповідності до якої право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

01 січня 2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 №5245-VI (надалі - Закон № 5245-VI).

Даним законом внесені зміни, ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України викладено у наступній редакції: У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 5245-VI визначено, що: розмежування земель державної та комунальної власності з дня набрання чинності цим Законом відбувається таким чином: землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: крім іншого, земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Територіальна громада та обласна рада, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР , входять до системи місцевого самоврядування.

Поняття територіальної громади визначено у статтях 1 та 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , за змістом яких територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Ради, в тому числі обласні, є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (частина 2 статті 10 Закону № 280/97-ВР), тобто, ради - представницькі органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 5 Закону № 5245-VI визначено, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Статтею 122 Земельного кодексу України встановлено, що: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ міст належить : розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Згідно ст. 117 Земельного кодексу Кодексу, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим кодексом.

Так, у рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, їх місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання - передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання - передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Отже, право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом вже порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правовий висновок наведений в постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, який здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

В силу дії частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, основним завданням господарського судочинства є саме здійснення захисту порушеного права або законного інтересу, наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин. Окрім того, таким відносинам притаманна наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника справи.

З наведених доводів позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що основним мотивом звернення до суду Вінницької міської ради стало порушення права власності територіальної громади м. Вінниці на вказану земельну ділянку через проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за територіальними громадами сіл, селещ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 321 та статті 327 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

У силу статей 3, 169, 172 ЦК України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки як учасники цивільних відносин.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законодавством України про місцеве самоврядування власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в своїй самоврядній діяльності не є підпорядкованими іншим органам місцевого самоврядування.

З предмету позовних вимог слідує, що Вінницька міська рада звертається до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку комунальної форми власності.

Передумовами та матеріальними підставами для звернення позивача до суду за захистом права власності у судовому порядку є підтверджене належними доказами право позивача щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічні висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 910/1310/19.

Із досліджених у справі доказів вбачається, що земельна ділянка площею 0,2968 га по вулиці Хмельницьке шосе, 7, яка знаходить в адміністративних межах міста Вінниця перебувала в комунальній власності територіальної громади м. Вінниці в особі Вінницької міської ради та в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували про віднесення такої земельної ділянки до земель державної форми власності та вибуття такої земельної ділянки із власності позивача.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Вінницькою міською радою рішення про передачу земельної ділянки, яка розташована за адресою м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе,7 площею 0,2968 га. у власність спільної територіальної громади Вінницької області не приймалось.

Відповідно до рішення Вінницької міської ради від 28 вересня 2000 року №1324 Про оформлення права користування землею Управлінню по експлуатації адміністративних будинків обласної ради відповідачу 1 було надано лише право постійного користування на спірну земельну ділянку, водночас, право власності на таку земельну ділянку залишилося за територіальною громадою м. Вінниця в особі позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на пункт 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності як на правову підставу переходу права власності на землю є безпідставним, оскільки дія такого закону спрямована на розмежовування земель комунальної та державної власності та вказує про те, які саме землі відносяться до земель комунальної власності.

В даній ж справі спірна земельна ділянка була є і залишається земельною ділянкою комунальної форми власності територіальної громади в особі позивача, а відтак не потребує повторного розмежування та віднесення її до земель комунальної власності в силу дії пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» .

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-0501676182014 дата формування 19 березня 2014 року (реєстрація речового права власності за відповідачем 2 відбулася 04.04.2014): земельна ділянка площею 0,2968 га, яка розташована м. Вінниця вул. Хмельницьке шосе, 7, з формою власності - комунальна, дата державної реєстрації земельної ділянки - 07.07.2006 /том 1, а.с. 207/.

Окрім того, доказом того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та її розпорядником є позивач, є те, що Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької обласної ради зверталося своїм листом від 13.08.2014 за №1147/1 /том 1, а.с. 20/ саме до Вінницької міської ради, як розпорядника та власника такої земельної ділянки, про зміну цільового призначення такої земельної ділянки із комерційних потреб для громадських потреб .

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі №910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року в справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року в справі № 910/23369/17.

З огляду на підтвердження належними та допустимими доказами обставин того, що саме Вінницька міська рада є власником спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель комунальної власності, право власності на неї набуто у відповідності до норм чинного законодавства України, рішення щодо передачі землі у власність спільної територіальної громади сіл, селещ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради власник не приймав, а в силу положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності розмежування не відбувалося, тому дані обставини підтверджують наявність порушеного права позивача на спірну земельну ділянку. Що ж стосується позовної вимоги про визнання протиправним та скасування запису про проведення державної реєстрації 04.04.2014 на спірну земельну ділянку за територіальним громадами сіл, селещ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної Ради, то колегія суддів зауважує наступне.

Представник Вінницької обласної ради Гайдайчук О.П. 04.04.2014 звернувся до реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2968 га по вул. Хмельницьке шосе, 7 в м. Вінниці за територіальними громадами сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради та заявою про державну реєстрацію права постійного користування на вказану земельну ділянку за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області /том 1, а.с. 218/.

10 квітня 2014 року на підставі поданих документів, державним реєстратором реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області Шуляк А.О. були прийняті рішення № 12329224 про державну реєстрацію права власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради на земельну ділянку, що розташована у м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 7, кадастровий номер 0510100000:02:052:0072 /том 1, на звороті а.с. 215/ та № 12329466 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, що розташована у м. Вінниці по вул. Хмельницьке шосе, 7, кадастровий номер 0510100000:02:052:0072, за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області /том 1, а.с. 217/.

Пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI, визначено, що Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Згідно з пунктами 7, 9 та 10 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом. Рішення про затвердження проектів розмежування земель державної та комунальної власності, затверджені до набрання чинності цим Законом, разом з витягами із таких проектів із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, які відносяться цими проектами до державної чи комунальної власності, є підставою для здійснення державної реєстрації земельних ділянок та державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на земельні ділянки.

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-IV від 01 липня 2004 року (далі - Закон № 1952-IV) регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

В силу вимог приписів ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Статтею 15 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Водночас згідно ч. 4 ст. 15 Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та належність права власності на спірну земельну ділянку саме позивачу, колегія суддів приходить до висновку, що земельна ділянка площею 0,2968 га, яка розташована за адресою: вул. Хмельницьке шосе,7, м. Вінниця, Вінницькій обласній раді не надавалась у власність у встановленому Законом порядку, а надавалась лише Управлінню по експлуатації адміністративних будинків обласної ради виключно у користування, а відтак є такою, що залишена у комунальній власності територіальної громади міста Вінниці в особі позивача, у зв`язку з чим державний реєстратор безпідставно зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку за територіальними громадами сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради, а також право постійного користування цією земельною ділянкою за Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області.

Слід зазначити, що відповідачем 2 в суді першої інстанції подано заяву від 27.05.2020 про застосування наслідків спливу строків позовної давності /том 1 а.с. 165-166/, яка місцевим господарським судом не була застосована до спірних правовідносин, оскільки було визнано необгрунтованими вимоги позивача та встановлено, що його право не порушено. При цьому, позивач вважає, що ним не було пропущенно строк позовної давності, та зазначає в своїй апеляційній скарзі про те, що спір, який стосується набуття права власності на земельну ділянку двічі розглядався судами першої, апеляційної інстанції та касаційної інстанції в порядку адміністративного судочинства - справа №802/3629/14-а. Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року провадження у справі закрито, та роз`яснено, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Частинами 3-5 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Як зазначає позивач в своїй позовній заяві /том 1, а.с. 2/ 13.08.2014 Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області надіслало на адресу Вінницької міської Ради лист з проханням змінити цільове призначення земельної ділянки - для громадських потреб.

Даний лист було отримано 21 серпня 2014 року, що підтверджується відміткою вхідного штемпеля Вінницької міської Ради про реєстрацію вхідної кореспонденції за Вх.№ 01-02-35972.

В ході опрацювання листа позивачу стало відомо, що державним реєстратором речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №12329224 від 10.04.2014 на земельну ділянку у м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7 для комерційних потреб, а саме право власності територіальних громад сіл, селещ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної Ради.

Із позовною вимогою про скасування державної реєстрації та визнання права власності позивач звернувся до господарського суду 02.03.2020 (згідно відмітки вхідного штемпеля місцевого господарського суду за Вх№206/20), тобто з пропуском трирічного строку позовної давності (зважаючи на те, що як зазначає сам позивач в ході опрацювання листа, отриманого 21.08.2014 йому стало відомо про порушення його права).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Водночас питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не переривається перебіг такого строку й поданням позову з недодержанням правил підвідомчості, а також до інших сторін, з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №712/21651/12.

В той же час, Вінницька міська Рада не вважає, що нею пропущений трирічний строк позовної давності, оскільки, як вказує позивач, спір який стосується набуття права власності на земельну ділянку двічі розглядався судами першої, апеляційної інстанції та касаційної інстанції в порядку адміністративного судочинства - справа №802/3629/14-а. Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року провадження у справі закрито, та роз`яснено, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Відповідно, позивач ні в письмовій формі, ні в усній формі у судових засіданнях не клопотав перед судом про визнання причин пропуску позовної давності поважними, оскільки вважав, що строк позовної давності не є пропущеним.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини в даній справі виникли між Вінницькою міською радою та Вінницькою обласною радою саме щодо правомірності набуття права власності на земельну ділянку територіальною громадою в особі Вінницької обласної ради.

В даній справі предметом досліджень є саме вимога позивача про визнання права власності за Вінницькою міською Радою на спірну земельну ділянку і уже як наслідок скасування державної реєстрації такого речового права, а матеріально-правовими підставами позову є порушення, невизнання та оспорення права власності на спірну земельну ділянку, тобто в даному випадку розглядається спір про право цивільне. В свою чергу у справах № 802/3629/14-а /том 1, а.с. 23-43/ предметом досліджень була вимога позивача про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а матеріально-правовими підставами позову були неправомірність вчинення реєстраційних дій державним реєстратором.

Тобто, в даній справі прослідковується як зовсім інший предмет спору, так і зовсім інші матеріально-правові підстави позовних вимог, а також зовсім інший характер правовідносин (спір про право цивільне).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови Про судове рішення №14 від 18.12.2009, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно апеляційний суд дійшовши до висновку про наявність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, однак, відмовляє у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Відтак, з урахуванням наведеного, з огляду на висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного у позивача права, що стало підставою для відмови у позові, рішення господарського суду Вінницької області слід змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Відповідно до ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом ч.1, 2 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у позові у даній справі, однак з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови апеляційної інстанції, з огляду на що рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 у справі №902/214/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 у справі №902/214/20 змінити в мотивувальній частині, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. В іншій частині рішення залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки визначені ст.ст. 287-291 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "24" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.