Постанова

від 23.12.2020 по справі 487/1516/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.12.20

22-ц/812/2109/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 487/1516/20

Провадження № 22-ц/812/2109/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участі - позивача ОСОБА_1 ,

третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 , його представника

ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Нікітіна Д.Г. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського Сергія Івановича, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача ОСОБА_4 , як законний представник в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Кредо-стиль", Миколаївська міська рада про скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про державну реєстрацію прав, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2020 року позивач звернувся з позовом, в якому просить суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав індексний номер 37100845 від 15.09.2017р. про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на сарай літ. Л; сарай літ. П, сарай літ. Р по АДРЕСА_1 та відповідно скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав № 22356730 від 14.09.2017р. про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на сарай літ. Л; сарай літ. П, сарай літ. Р по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що цим позовом він оскаржує рішення державного реєстратора та відповідний запис про державну реєстрацію прав на сараї за ОСОБА_2 , оскільки відсутні правові підстави для такої реєстрації прав. Йому, як співвласнику будинку по АДРЕСА_1 належать 252/1000 частки згідно свідоцтва про право власності від 27.11.2001р. № НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.11.2001р. №1001 замість договору купівлі-продажу.

ОСОБА_2 належить на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 04.10.2012р. Зареєстроване 17.10.2012р., реєстраційний номер майна: 37798154. Вказане вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідки: 156187587 від 13.02.2019, сформованої через пошук веб-сайт).

У будинку АДРЕСА_1 , наявні квартири та нежитлові приміщення: квартира АДРЕСА_3 , частина якої належить ОСОБА_2 інша частина належить ОСОБА_5 ; квартира АДРЕСА_4 ОСОБА_4 ; квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 ; квартира АДРЕСА_6 належить ОСОБА_2 ; квартира АДРЕСА_7 належить ОСОБА_6 ; частина нежитлових приміщень належить ОСОБА_1 ; частина нежитлових приміщень належить юридичній особі ТОВ ВКФ Кредо-Стиль .

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 14.09.2017р. відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_2 04.10.2012 р. квартира №4 складається з приєднаних до неї сараїв літ. Л, літ. П, літ. Р (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1353063848101).

Відповідно до ч. 3 ст.13 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності (довірчої власності) та суб`єкта (суб`єктів) цього права; 3) інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень.

Підстави для державної реєстрації прав на нерухоме майно наведено в ст.27 Закону.

Однак, відомості про зареєстроване право власності на сарай літ. Л, сарай літ. П, сарай літ. Р не містять правових підстав такої реєстрації за ОСОБА_2 . Також позивач зазначає, що вказане у Державному реєстрі речових прав свідоцтво про право власності САЕ 756174 04.10.2012 р. видано відповідачу лише на кв.4, а не на вказані вище сараї.

Згідно вищеназваних відомостей з Державного реєстру (на дату державної реєстрації 14.09.2017) зазначено підставу внесення запису, як то: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37100845 від 15.09.2017 13:29:09 ОСОБА_7 , Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Миколаївська обл.. .

Однак, за приписами ст.26 Закону, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідним документом в залежності від наявності для такої реєстрації підстав визначених у ст.27 Закону.

Відповідно до п.40 Постанови КМУ №1127 від 25.12.2015 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком.

Відповідно до положень п. 26 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011р. за №1141 (далі - Постанова КМУ №1141), відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора.

Згідно положень п.п.5, п.30 Постанови КМУ №1141, до державного реєстру прав вносяться такі відомості про право власності та суб`єктів такого права, як то підстава для державної реєстрації права власності: назва документа; серія документа (за наявності); номер документа; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ; додаткові відомості про документ (за наявності).

Однак відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять назву документу (відсутня підстава), за яким у ОСОБА_2 виникло право власності на спірні сараї та одночасно який став підставою для прийняття рішення державним реєстратором про реєстрацію права власності.

Також зазначає, що згідно відповіді на адвокатський запит Управління державного архітектурно - будівельного контролю Миколаївської міської ради (вих.№444/22.01-22 від 20.02.2020), відсутня інформація про наявність дозвільних документів стосовно прийняття в експлуатацію сараїв літ. Л, літ. П, літ. Р.

Згідно відповіді із доданими до неї додатками на адвокатський запит КП ММ БТІ (вих. №416 від 21.02.2020), інформація про введення в експлуатацію сараїв літ. Л, літ. П, літ. Р, - відсутня. Первинна інвентаризація сараю літ. Л проведена 06.11.1998р. за замовленням ОСОБА_8 (батько позивача). Первинна інвентаризація сараїв літ. П та літ. Р проведена 22.01.2008р. замовником ОСОБА_2 .

Отже позивач вважає, що із наведених даних не вбачається наявності правових підстав для реєстрації права власності на сараї літ. Л, літ. П, літ. Р. за ОСОБА_2 .

Крім того вказує, що сарай літ. Л було збудовано в 1998р. замовником будівництва був ОСОБА_1 , про що свідчать: договір підряду №363 від 23.10.1997р., Акт №3 від 15.04.1998р., план схема (проект) та квитанція до прибуткового касового ордеру №167 від 20.11.1997р.

Сарай літ. П та сарай літ. Р було збудовано в 2003р. замовником будівництва був також ОСОБА_1 , про що свідчать: договір підряду №117 від 10.04.2003р., Акт №1 від 15.08.2003р., план схема (проект) та квитанція до прибуткового касового ордеру серія 01АААЄ 861324 від 15.08.2003р.

Отже, ОСОБА_2 не був забудовником наведених вище сараїв та не є власником будівельних матеріалів.

Також зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення та здійснення державної реєстрації прав діяв Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2015 за №79, яким був затверджений Порядок прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 травня 2015р. за № 547/26992, (втратив чинність на підставі Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 158 від 03.07.2018р. далі - Порядок №79), який встановлював процедуру та умови прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження: індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, збудованих у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Згідно п.1 розділу III Прийняття в експлуатацію об`єктів Порядку №79, визначено що прийняття в експлуатацію об`єктів здійснюється безоплатно органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені такі об`єкти, за результатами технічного обстеження цих об`єктів шляхом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка складається за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку.

Однак, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вбачається, що правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно (спірні сараї) була відповідна декларація, що зареєстрована згідно Порядку №79, який діяв на дату державної реєстрації (14.09.2017р.). Тобто відсутній запис про правову підставу державної реєстрації прав, як то встановлено п.п.5, п.30 Постанови КМУ №1141.

Позивач вказує, що він будучи забудовником спірних сараїв, тобто власником будівельних матеріалів, мав намір ввести їх в експлуатацію та оформити право власності в майбутньому, однак право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 , який у такий спосіб привласнив майно позивача.

Крім того, співвласниками будинку АДРЕСА_1 є позивач та треті особи, а третя особа Миколаївська міська рада є розпорядником земельної ділянки належній територіальній громаді міста Миколаєва з підстав Закону Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно довідки Управління земельних ресурсів від 03.05.2018р. №01-223д, данні відділу землеустрою за період з 1992 по 2018рр. не містять інформації надання у власність земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (пункт 1 частини першої та частина друга статті 6 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку ).

Однак, оскаржуваним рішенням та державною реєстрацією права власності спірні сараї фактично віднесено до території земельної ділянки по АДРЕСА_1 без оформленого права власності чи користування на землю та без згоди співвласників квартир та нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , що є підставою для звернення до суду з підстав визначених ст.4 ЦПК України.

Позивач вважає, що належним способом захисту порушеного права є скасування відповідного рішення державного реєстратора та скасування (виключення) запису про державну реєстрацію права власності на сараї літ. Л, літ. П, літ. Р. за ОСОБА_2 .

Також вказує, що між ним та відповідачем відсутній публічно - правовий спір, тому позов про скасування рішення державного реєстратора, яким зареєстровано право власності за ОСОБА_2 потрібно розглядати у порядку цивільного судочинства.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповноту встановлення обставин справи, які необхідно було встановити, просив скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , повторюючи доводи позовної заяви також зазначає, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав (до такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 у справі 363/4852/17) виходячи з аналізу положень ч.2, ст.331 ЦК України та ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Проте третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_2 не надано документів на сараї літ. Л, літ. П, літ. Р.

Окрім того, ОСОБА_2 заявляв, що він не порушив діючого законодавства України, оскільки у встановленому порядку звернувся із заявою до державного реєстратора та останній зареєстрував право власності за ОСОБА_2 на сарай літ.Л, сарай літ.П, сарай літ.Р (які приєднані до квартири АДРЕСА_6 ).

Таким чином, апелянт вважає, що право власності було зареєстровано за рішенням відповідача без наявності документів про прийняття в експлуатацію сараїв літ. Л, літ. П, літ. Р., тобто відповідачем прийнято рішення про наявність прав на самочинне будівництво та здійснено їх реєстрацію.

Тому, на його думку, суд першої інстанції не звернув належної уваги, що саме рішенням відповідача, визначається наявність/відсутність прав на нерухоме майно, що підлягають/не підлягають державній реєстрації.

Отже судом не було з`ясовано обставин, які підлягали з`ясуванню для правильного вирішення справи.

Третьою особою ОСОБА_2 не було надано документів, що свідчать про виникнення прав на сараї літ. Л, літ. П, літ. Р.

Також, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем було надано відзив на позов, з якого вбачається, що останній встановив наявність права власності, яке підлягає державній реєстрації згідно даних наданого ОСОБА_2 технічного паспорту. Але технічний паспорт не є документом, на підставі якого виникає право власності на нерухоме майно.

За вищенаведених обставин вбачається, що саме відповідачем було порушено основні принципи діяльності державного реєстратора, як то діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Третя особа ОСОБА_2 звернувся з відповідною заявою до відповідача, як до особи уповноваженої прийняти рішення про наявність прав, які підлягають реєстрації або про відмову у реєстрації за відсутністю таких прав. Тобто, ОСОБА_2 є пасивним учасником у правовідносинах з відповідачем та за законом рішення відповідача не залежало від волі або впливу ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що суд не пересвідчився щодо наявності/відсутності прав та чи останні підлягали/не підлягали державній реєстрації.

Також зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у ОСОБА_2 не виникало право на сараї, як на об`єкт нерухомого майна в розумінні статей 331 та 376 ЦК України, але відповідачем прийнято самостійне рішення про наявність прав та проведено їх реєстрацію. Отже спірні відносини між позивачем та третьою особою ОСОБА_2 щодо прав на сараї (літ.Л, П, Р) стосуються прав на будівельні матеріали та витрат на будівництво, тобто не стосуються правовідносин стосовно об`єкту нерухомого майна та відповідно не стосуються правовідносин, які регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Крім того, апелянт ОСОБА_1 не згоден з висновком суду, що відповідач -державний реєстратор не є належним відповідачем, оскільки саме відповідач, а не ОСОБА_2 , встановив наявність (неіснуючих) прав на об`єкт нерухомого майна (не введеного в експлуатацію). Тобто саме відповідач, як державний реєстратор (особа, яка своїм владним рішенням визначає наявність/відсутність прав, які підлягають державній реєстрації на об`єкт нерухомого майна) є належним відповідачем.

Таким чином, вважає, що він вірно визначив склад сторін по цій справі, оскільки оскаржуване рішення відповідача про наявність прав які підлягають реєстрації не мало правої залежності від заяви та наданого ОСОБА_2 технічного паспорту.

ОСОБА_2 не заявив своїх прав на об`єкт нерухомого майна (сараї літ Л, літ. П, літ. Р) не звернувся до суду з позовом (з зустрічним позовом) про визнання права власності та також не вступив у справу як третя особа яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Щодо висновку суду першої інстанції про належного відповідача ОСОБА_2 , зазначає, що положення п.п.4, ч.3, ст.175 ЦПК України, вимагають наявність у позові певної вимоги позивача до відповідача, але у цих правовідносинах (відсутність спору щодо об`єкту нерухомого майна) третя особа ОСОБА_2 , не може відповідати за рішення державного реєстратора (Відповідача). Вважає, що за цим позовом вимоги до ОСОБА_2 були б безпідставними.

Також ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції до початку розгляду справи по суті не роз`яснив позивачу його права щодо наявності сталої судової практики та можливості заміни неналежного відповідача на належного або про можливість залучення співвідповідачем третю особу ОСОБА_2 як особи, за якою зареєстровано право у порядку статті 51 ЦПК України.

Від державного реєстратора Чекановського С.І. надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що ним, як державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, було розглянуто заяву про державну реєстрацію права власності зі змінами на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 , відповідно до норм чинного законодавства.

Загальний порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначений Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-ІУ (далі - Закон) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок),

Відповідно до пункту 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону та цим Порядком.

Відповідно до вимог статті 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Законом передбачено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до статті 12 Закону Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір платила користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до п. 58 Порядку для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об`єкта, також подається технічний паспорт на такий об`єкт. За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об`єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об`єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації (крім випадків реконструкції об`єкта нерухомого майна).

У наданому технічному паспорті не було жодних позначок чи відміток, що об`єкт нерухомого майна потребує введення об`єкта в експлуатацію чи про те, що він є самочинно побудованим.

Тому, ним було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за номером 37100845 від 15.09.2017 року на підставі якого, було здійснено перереєстрацію право власності зі змінами до опису об`єкта нерухомого майна.

Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Від третьої особи ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, дослідивши всі матеріали справи з дотриманням процесуальних прав сторін у відповідність до чинного законодавства.

Також зазначає, що ним державному реєстратору було надано технічний паспорт квартири, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об`єктів: - сарай літ. Л; сарай літ. П; сарай літ. Р, які належать до квартири АДРЕСА_9 , які вказані в інвентарній справі.

Державним реєстратором Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановським С.І. були виконані всі належні дії відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 зводиться до того, що пред`явивши необґрунтовані вимоги до Державного реєстратора, він фактично просить суд позбавити третю особу права власності на квартиру АДРЕСА_6 , та визнати за ним право власності на будівельні матеріали.

Будучи по суті неналежним позивачем у справі, не маючи ніякого відношення до даного домоволодіння, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі зазначає неправду про те, що у відповідності до норм ЦПК України, судом першої інстанції до початку розгляду справи по суті йому, як позивачу не були роз`яснені його права, так як судом двічі були роз`яснені його права за присутністю сторін по справі та під аудіо фіксацію, на що вказує присутність третіх осіб на стороні позивача вже після роз`яснення його права.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_3 не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Аналогічні положення містяться в ст. 5 ЦПК України діючої редакції.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст.263 ЦПК України діючої редакції).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст. 264 ЦПК України діючої редакції).

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив із того, що позивачу, як співвласнику будинку по АДРЕСА_1 належать 252/1000 частки згідно свідоцтва про право власності від 27.11.2001р. № НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.11.2001р. №1001 замість договору купівлі-продажу.

Третій особі на стороні відповідача ОСОБА_2 належить на праві власності трикімнатна квартира АДРЕСА_2 (далі - кв. АДРЕСА_6 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 04.10.2012 (далі - Свідоцтво 2012р.), що зареєстровано 17.10.2012р. Реєстраційний номер майна: 37798154. Вказане вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У будинку АДРЕСА_1 , наявні квартири та нежитлові приміщення: - квартира АДРЕСА_3 , частина якої належить ОСОБА_2 інша частина належить ОСОБА_5 ; квартира АДРЕСА_4 ОСОБА_4 ; квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 ; квартира АДРЕСА_6 належить ОСОБА_2 ; квартира АДРЕСА_7 належить ОСОБА_6 ; частина нежитлових приміщень належить ОСОБА_1 ; частина нежитлових приміщень належить юридичній особі ТОВ ВКФ Кредо-Стиль .

З 14.09.2017р. згідно свідоцтва 2012р. квартира № 4 складається з приєднаних до неї сараїв літ. Л, літ. П, літ. Р (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1353063848101) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37100845 від 15.09.2017 13:29:09 прийняте ОСОБА_9 , реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Миколаївської області.

Також суд виходив з того, що позивач, вказуючи на протиправність дій відповідача при здійсненні державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, фактично зазначає про наявність такого права у нього та його відсутність у третьої особи і, як наслідок, відсутність у третьої особи правомірного інтересу щодо фіксації його права власності шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Зважаючи на викладене та в зв`язку з поданням позивачем позовної заяви до Державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського Сергія Івановича, який є неналежним відповідачем у даній категорії справ, та відсутності у суду права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстави для відмови у задоволенні позову, при цьому, роз`яснивши позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Висновки суду відповідають обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення.

Вимогами у цій справі є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на сарай літ. Л; сарай літ. П, сарай літ. Р по АДРЕСА_1 та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти, що пов`язане з порушенням прав позивача на зазначені об`єкти іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право власності на них.

Отже, спір у справі стосується права приватної власності на сараї, оскільки позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він будучи забудовником спірних сараїв, тобто власником будівельних матеріалів, мав намір ввести їх в експлуатацію та оформити право власності в майбутньому, однак право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 , який у такий спосіб привласнив майно позивача.

Крім того, позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні державної реєстрації речового права за ОСОБА_2 на сараї літ. Л; літ. П, літ. Р по АДРЕСА_1 , державний реєстратор не перевірив наявності права у ОСОБА_10 на вказані об`єкти, чим порушив реєстраційне законодавство та неправомірно здійснив реєстрацію сараїв літ. Л; літ. П, літ. Р по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на зазначені сараї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на ці об`єкти від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано право власності щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права власності на сараї та відсутністю такого права у ОСОБА_2 і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За такого суд правомірно виходив з того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ОСОБА_2 щодо права на спірні сараї, яке підлягає державній реєстрації.

Правильно суд першої інстанції виходив також з того, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис та чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, оскільки вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому такий спір є спором про цивільне право на один і той же об`єкт нерухомості.

Отже, оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна у цій справі фактично безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цього ж нерухомого майна.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16, від 23 січня 2019р. у справі №911/1681/18, від 12 березня 2019р. у справі № 911/3594/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно виходив з того, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на спірні сараї має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на зазначені об`єкти іншою особою, за якою зареєстровано право власності щодо того ж нерухомого майна, а отже належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду стосовно того, що Державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановський С.І. є неналежним відповідачем у справі, як і доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача спору з ОСОБА_2 щодо право власності на спірні сараї, як на об`єкти нерухомості, оскільки між ними наявний спір щодо будівельних матеріалів та витрат на будівництво спірних сараїв, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, так як є суб`єктивним тлумаченням позивачем як обставин справи, так і законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Не є підставою для скасування рішення суду, з урахуванням викладеного в тексті постанови апеляційного суду, також доводи апеляційної скарги про неможливість застосування при вирішенні даної справи правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019р. у справі №911/1681/18, оскільки це є суб`єктивним тлумаченням апелянта змісту даної постанови.

Так, правовий висновок в зазначеній постанові виокремлено від обставин справи та сформульовано в пунктах 41 та 42 постанови, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що спір про скасування рішення та/чи запису про державну реєстрацію прав чи обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у якому позивачем є особа, яка не була заявником щодо вчинення відповідних реєстраційних дій, а відповідачем - державний реєстратор, що вчинив відповідні дії за заявою іншої особи, є приватноправовим. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення та/чи запису про проведену державну реєстрацію права має бути особа, право якої зареєстровано, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

І у даній справі, і у справі №911/1681/18, позовні провадження були ініційовані з метою оцінки обставин, які стали підставою реєстрації права власності на нерухоме майно особою, яка не була заявником щодо вчинення відповідних реєстраційних дій, а також того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором з дотриманням вимог законодавства.

З урахуванням викладеного, аналіз змісту позовних вимог у кожній із зазначених справ, до якого вдався апелянт в апеляційній скарзі, зокрема, стосовно того, що у справі № 911/1681/18 спір стосувався об`єкту нерухомого майна, а у даній справі спірні сараї не набули статусу об`єкта нерухомого майна, так як не були введені в експлуатацію, але державним реєстратором було визнано наявність права на них, як на об`єкти нерухомого майна, в даному випадку не має вирішального значення для визначення можливості використання правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду, у даній справі, оскільки в даному випадку не має правової потреби визначатися з тотожністю заявлених вимог у даних справах, так як значення має визначення саме того, чи є правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду щодо застосування певних норм права, аналогічним тим нормам права, які підлягають застосуванню у даній справі.

Посилання на порушення норм процесуального законодавства, передбачених ч.3 ст. 376 ЦПК України, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, апеляційна скарга не містить.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції до початку розгляду справи по суті не роз`яснив позивачу його права щодо наявності сталої судової практики та можливості заміни неналежного відповідача на належного або про можливість залучення співвідповідачем третю особу ОСОБА_2 як особу, за якою зареєстровано право у порядку статті 51 ЦПК України, не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

При цьому колегія суддів враховує, що не бажання позивача заміняти відповідача у справі під час розгляду справи судом першої інстанції, підтверджується також його позицією, викладеною в апеляційній скарзі, в якій він не погоджується з висновком суду про те, що державний реєстратор, до якого ним заявлено позов, не є належним відповідачем у справі.

Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги фактично відтворюють позовні вимоги та містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року