Постанова

від 28.12.2020 по справі 181/1067/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4657/20 Справа № 181/1067/19 Суддя у 1-й інстанції - Літвінова Л. Ф. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області,

на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Зорянської сільської ради, як представницького органу територіальної громади села Зоряне Межівського району Дніпропетровської області, Сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради , завідуючої сільським комунальним закладом освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради Півнюк Юлії Євгенівни про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2019 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Зорянської сільської ради, як представницького органу територіальної громади села Зоряне Межівського району Дніпропетровської області, Сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради , завідуючої сільським комунальним закладом освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради Півнюк Юлії Євгенівни про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Зорянської сільської ради, як представницького органу територіальної громади села Зоряне Межівського району Дніпропетровської області, Сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради , завідуючої сільським комунальним закладом освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради Півнюк Юлії Євгенівни про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завгоспа сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради та зроблено відповідний запис у трудову книжку, визнавши незаконним та скасовано наказ № 29 від 31.07.2019 року про звільнення її із займаної посади завгоспа з 31 липня 2019 року по п.2 ст. 41 в зв`язку з втратою довіри, недостачі в сумі 205 грн..

Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста по пранню сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради та зроблено відповідний запис у трудову книжку, визнавши незаконним та скасовано наказ № 29 від 31.07.2019 року про звільнення її з посади машиніста по пранню.

Стягнуто із Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 04340218) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з розрахунку 247,11 грн. за день, починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення суду, що становить 31 382 (тридцять одна тисяча триста вісімдесят дві) гривні 97 копійок.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягненні із Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі платежу за один місяць.

Стягнуто із Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 04340218) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок.

В апеляційній скарзі Зорянська сільська рада Межівського району Дніпропетровської області просить скасувати рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Статуту, сільський комунальний заклад освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради є комунальним закладом. Заклад заснований Зорянською сільською радою на комунальній власності Зорянської територіальної громади Межівського району Дніпропетровської області та перебуває в управлінні Зорянської сільської ради. Заклад є бюджетною, неприбутковою організацією (а.с.46-60 т.1).

Наказом сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради № 53 від 09.09.2013 року ОСОБА_1 прийнято на посаду машиніста з прання та ремонту спецодягу на 0,25 ставки з 09.09.2013 року.

Наказом сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради № 29 від 10.08.2016 року ОСОБА_1 прийнято на посаду завгоспа з 10.08.2016 року (а.с.75 т.1).

10 серпня 2016 року між завідуючою ДНЗ ОСОБА_2 та завгоспом ОСОБА_1 укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.72 т.1).

19 липня 2019 року була проведена ревізія залишків продуктів харчування в СКЗО ДНЗ Зернятко станом на 19.07.2019 року, на підставі розпорядчого документу від 19.07.2019 року № 23 /02 - 04 р , який суду першої інстанції надано не було. За результатами ревізії недостачі не виявлено, про що був складений відповідний акт від 19.07.2019 року та інвентаризаційний опис (а.с.7-8 т.1).

29 липня 2019 року було проведено інвентаризаційний опис необоротних активів, хоча в інвентаризаційному описі зазначено, що проводилася вона з 26.07.2019 року по 29.07.2019 року (а.с.13-19 т.1). Наказ про проведення інвентаризації, та з якою метою вона проводилася відповідачем на складався. Перед початком інвентаризації ОСОБА_1 не була ознайомлена з наказом про її проведення оскільки він був відсутнім.

При проведенні інвентаризації 26.07.2019 року недостачі необоротних активів, малоцінних та швидкозношуючих предметів не виявлено, доказами чого є копія інвентаризаційного опису необоротних активів та копія звіряльної відомості (а.с.13-20 т.1).

За інвентаризаційним описом запасів, проведеним 29.07.2019 року фактична наявність матеріальних цінностей становить 2916,06 грн., а за даними бухгалтерського обліку 3093,60 грн., проте в акті перевірки залишків продуктів харчування від 29.07.2019 року сума недостачі вказана 208, 82 грн., а лишки продуктів на суму 37,21 грн., що не відповідає сумі 205 грн., вказаній у наказі про звільнення ОСОБА_1 ..

Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що у звіряльній відомості результатів інвентаризації запасів не заповнені колонки 15-18, щодо нестач у межах норм природного убутку та понад норми природного убутку, а тому комісією не перевірено чи така неістотна нестача утворилася в результаті норм природного убутку.

Наказом сільського комунального закладу освіти Зорянський дошкільний навчальний заклад Зернятко Зорянської сільської ради № 29 від 31.07.2019 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади завгоспа з 31.07.2019 року по пункту 2 ст. 41 в зв`язку з втратою довіри, недостача в сумі 205 грн., цим же наказом позивача звільнено і з посади машиніста по пранню (а.с.109 т.1), яка не відноситься до посад, яка передбачає індивідуальну матеріальну відповідальність.

З довідки про доходи № 58 від 05.08.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала в СКЗО ДНЗ Зернятко на посаді завгоспа та машиніста з прання.

Загальна сума доходу за період з 01.06.2019 року по 31.07.2019 року у ОСОБА_1 становить 9 884,34 грн. (а.с.110 т.1).

Стаття 43 встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.2 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. а ч. 2 ст. 9 Конвенції про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифікована 04.02.1994), щоб тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено першу або другу чи обидві такі можливості: a) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Аналізуючи зазначене можна прийти до висновку, що обов`язок обґрунтувати втрату довір`я до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об`єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєні інших протиправних дій. Недовір`я до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу.

А сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей у разі не встановлення винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору в зв`язку з утратою довір`я.

Разом з тим, розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Отже, правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Відповідно до ст. 29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: 1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Як вбачається 3.2 Розділу 3 посадової інструкції завгоспа (яка затверджена завідуючою ДНЗ Зернятко - ОСОБА_2 26.09.2017 року за погодженням з головою профспілкового комітету ДНЗ Зернятко - ОСОБА_3 ), що обов`язок завгоспа - приймати матеріальні цінності (а.с.73-74 т.1).

В свою чергу, п.2.3, 2.6 розділу 2 інструкції передбачено функції завгоспа, а саме, відповідальність за збереження майна, своєчасна подача інформації та відповідних звітів до контролюючих органів.

Таким чином, наявність вище перелічених пунктів у посадовій інструкції завгоспа свідчить, проте що основним змістом трудових обов`язків по обслуговуванню матеріальних цінностей позивачем - є їх приймання, як передбачено п.3.3 р.3 цієї ж інструкції, відповідальність за збереження майна; своєчасну подачу інформації та відповідні звіти до контролюючих органів відноситься до функцій завгоспа, а не до обов`язків.

Між тим, судом першої інстанції було встановлено, що відсутня дата отримання посадової інструкції чи ознайомлення з нею позивача, а тому неможливо встановити своєчасність ознайомлення та отримання інструкції ОСОБА_1 , що свідчить про порушення з боку уповноваженого органу обов`язку роз`яснити працівникові до початку роботи його права та обов`язки.

Вину працівника має довести роботодавець відповідними фактами та об`єктивними обставинами, що свідчать про винні дії працівника, як от системна нестача довірених йому цінностей, безвідповідальність, несумлінне ставлення до трудових обов`язків, порушення порядку прийняття й відпущення матеріальних цінностей.

Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 пояснили, що між ОСОБА_1 та батьками дітей, які відвідують вищезазначений дошкільний заклад існував конфлікт та як наслідок цього конфлікту стало звільнення ОСОБА_1 з займаних посад.

Разом з тим, обов`язок обґрунтувати втрату довіри до працівника покладено законодавчо на уповноважений орган, який повинен навести об`єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві, або скоєння інших протиправних дій.

А тому, суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції, що недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі уповноваженого органу.

Для звільнення працівника за п. 2 ст. 41 КЗпП України не обов`язково, щоб працівник протиправними діями завдав шкоди роботодавцеві.

Сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей у разі не встановлення винних дій матеріальна відповідальність особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору.

Отже аналізуючи норми права та встановлені обставини справи звільнення ОСОБА_1 є незаконним.

Щодо вимоги позивача стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів.

А тому, колегія суддів вважає,що суд першої інстанції правильно стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31 382,97 грн. , оскільки він є вірний та проведений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей у разі не встановлення винних дій матеріальна відповідальність особи не є підставою для розірвання з нею трудового договору.

Доводи апелянта, що можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт, а тому можливо звільнити позивача на підставі п. 2 ст.41 КзпП України, колегія суддів вважає помилковими, оскільки власні висновки апелянта стосовно певних ситуацій та тлумачення законодавства на власний розсуд не може бути використано судом для скасування рішення та відмови у задоволенні позову.

Посилання апелянта, що судом першої інстанції не було з`ясовано, чи становить виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей; чи навмисно або з необережності позивачем було вчинено дії, які надають роботодавцю підстави для втрати до нього довіри, колегія суддів вважає безпідставними та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгодою відповідача із висновками суду по їх оцінці.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені обставини справи та висновки, викладені у рішенні суду, а зводяться лише до незгоди позивача із прийнятим рішенням.

А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Зорянської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді М.Ю.Петешенкова

В.С.Городнича