Рішення

від 17.12.2020 по справі 520/10531/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/10531/19

Провадження № 2/947/579/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О. ,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гера до ОСОБА_1 . Третя особа Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання недійсним договору про співробітництво з інвестування будівництва житлових будинків та скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 15.05.2019 року звернулась Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гера (далі ОСББ Гера ) з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання недійсним договору про співробітництво з інвестування будівництва житлових будинків від 09.12.2003 року і акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 19.12.2006 року та скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 15 липня 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір та акт приймання - передачі підсобного приміщення розташованого на технічному поверсі , яке є суміжним із машинним відділенням, є таким що порушує права співвласників будинку на вільне користування підсобними приміщеннями, розпорядження якими здійснюється за згодою всіх співвласників.

Як встановлено у судовому засіданні ОСББ Гера є балансоутримувачем житлового будинку по АДРЕСА_1 , який збудований ВАТ одеський домобудівельний комбінат , на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 18.09.2006 року №446 та акту приймання-передачі житлового будинку з балансу на баланс від 24.01.2007 року.

Згідно договору про співробітництво з інвестування будівництва житлових будинків від 09.12.2003 року у кладеному між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Одеський домобудівельний комбінат і акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 19.12.2006 року на підставі свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 15 липня 2011 року, останній належить нежитлове приміщення , загальною площею 34,3 кв.м, розташоване на технічному ( умовному 12-му ) поверсі будинку.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини щодо визнання правочину недійсним та захисту права власності врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК), а діяльність Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку врегульовано Законом України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ( далі Закон про ОСББ).

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК, та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

За змістом ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у відповідності до положень ст. 16 ЦК в якої міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином підставою для визнання правочину недійним є факт звернення з позовом особи права якої даним правочином порушені у випадках коли при укладені правочину були недодержанні стороною (сторонами) вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, або якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Вданому випадку оспорюваний правочин було укладено двома дієздатними особами 09.12.2003 року, а ОСББ Гера отримав дієздатність та зазначений будинок на баланс 24.01.2007 року.

Що стосується порушення прав співвласників будинку та ОСББ на користування зазначеним підсобним приміщенням, то з боку позивача не надано жодного доказу , що володіння та користування зазначеним приміщенням відповідачем завдає будь яки перешкоди у користуванні будинком та технічними спорудами будинку.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч.1 ст. 76 ЦПК).

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку що під час розгляду даної справи стороною позивача не надано належних та допустимих доказів як самого факту порушення прав ОСББ фактом володіння та користування відповідачем зазначеним приміщенням, а також не доведено правових підстав для визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 15 липня 2011 року.

Перший Протокол до Європейської конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод в ст. 1 Захист власності передбачає: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі , тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. the United Kingdom).

За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), №3202/96, ECHR 2000-I).

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом . Вираз на умовах, передбачених законом найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі Полторацький проти України ).

У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі Трегубенко проти України (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Також, Суд визначає, що справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії ).Що ж до тлумачення поняття інтереси суспільства , то його необхідно розуміти широко (пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ). Крім того, у даному рішенні зазначається, що завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає суспільним інтересам .Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976 року, серія A, № 24). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи влади мають певну свободу розсуду.

Враховуючи що у даному випадку не доведено законність у втручання у право відповідача мирно володіти своїм майном , право на яке зареєстроване на відповідних правових підставах як наслідок виконання умов укладеного правочину, таке втручання є неможливим і у позовних вимогах слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гера ( код ЄДРПОУ 34444493, місцезнаходження6 65114, м. Одеса, вул. Тополина, 14/1 кв. 6 ) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), Третя особа Виконавчий комітет Одеської міської ради ( код ЄДРПОУ 04046919, місцезнаходження: 65004, м. Одеса, Думська площа, 1 ), про визнання недійсним договору про співробітництво з інвестування будівництва житлових будинків від 09.12.2003 року і акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 19.12.2006 року та скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 15 липня 2011 року.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 28.12.2020 року.

Суддя Луняченко В. О.