Постанова

від 08.12.2020 по справі 911/378/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2020 р. Справа№ 911/378/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 08.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Київської області

від 17.09.2020 (повний текст складено - 02.10.2020)

у справі №911/378/20 (суддя - Кошик А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Київська обласна енергопостачальна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Городок. Боголюбова 25"

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"

та за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АБВ Комфорт"

2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Боголюбова 25"

про стягнення 649 065, 25 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Городок. Боголюбова 25" (надалі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" (назву якого змінено на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі") (надалі - третя особа на стороні позивача) та за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АБВ Комфорт" (надалі - третя особа на стороні відповідача-1), 2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Боголюбова 25" (надалі - третя особа на стороні відповідача-2) прo стягнення грошових коштів у розмірі 649 065, 25 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором постачання електричної енергії №420074880 від 01.01.2019, а саме відсутністю оплат за спожиту електричну енергію.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що наведені позивачем підстави для задоволення позову не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються жодним належним доказом щодо фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії саме відповідачем в заявлений позивачем розрахунковий період.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/378/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 36 750,00 грн адвокатських витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження факту укладення Договору №420074880 від 01.01.2019 з відповідачем.

Твердження позивача ґрунтуються виключно на відомостях Київобленерго, які не можуть вважатись достовірними і правомірними, оскільки останнє було обізнане з необхідністю укладення договору з новим балансоутримувачем і з тим фактом, що відповідач з червня 2018 року не був фактичним споживачем і не мав відношення до об`єкту.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак досягнення позивачем та відповідачем домовленості щодо постачання електроенергії, тобто свідомої домовленості, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Матеріалами справи спростовано факт користування відповідачем електроенергією в спірний період.

Водночас, враховуючи, складність справи та обсяг наданих адвокатських послуг місцевий господарський суд дійшов висновку, що співмірними будуть витрати на правничу допомогу в розмірі 36 750, 00 грн, які згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/378/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано наявності підстав, які є обов`язковими для укладання публічного договору приєднання, а саме: реформа ринку електричної енергії, наявність споживання за точками комерційного обліку, передача інформації оператором системи розподілу електропостачальнику про обсяги споживання відповідачем електричної енергії, відсутність заперечень від споживача щодо договірних умов Договору №420074880 від 01.01.2019 в цілому чи частково, обов`язок покладений на позивача Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Законом України "Про ринок електричної енергії".

Водночас скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги те, що позивач був зобов`язаний укласти договір, а при укладанні договору про постачання електричної енергії мав керуватися нормами спеціального законодавства, якими обмежено свободу договору; дані про діючого споживача були передані позивачу Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" у форматі "xls"; наявність фактичного споживання визначає оператор системи розподілу, який легалізує (узаконює) інформацію про обсяги купленого споживачем електричної енергії та надає цю інформацію про обсяги всім іншим учасникам ринку; передана інформація оператором системи розподілу має обов`язковий та пріоритетний характер; матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів розірвання договору про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017 відповідачем з вертикально інтегрованим суб`єктом господарювання, який діяв до 01.01.2019 та доказів укладення нового договору між Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" та ТОВ "АБВ Комфорт".

Скаржник вважає, що матеріалами справи підтверджено те, що лише відповідач має можливість для споживання електричної енергії. Третя особа-1 не мала укладеного з оператором системи розподілу договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, як обов`язкової умови для укладення договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, а тому господарським судом безпідставно зроблено висновок, що споживання електричної енергії в спірний період здійснювалось не відповідачем, а ТОВ "АБВ Комфорт".

На думку скаржника, суд першої інстанції при розгляді даної справи вийшов за межі позовних вимог та фактично розглянув правовідносини, які не були заявлені позивачем, а які виникли між іншими сторонами та які випливають з договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

На сам кінець скаржник вважає, що оскаржуване рішення не містить посилань на наявні докази, що підтверджують реальність адвокатських витрат, а також розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторони.

Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №911/378/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.12.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, відповідач у своєму відзиві заперечує про наявність з позивачем договірних відносин, зазначивши про те, що ніякого договору про постачання електричної енергії між сторонами по справі не укладалося, а послуги з електропостачання не отримувалися та не споживалися відповідачем. Відповідно у позивача відсутні правові підстави звертатися до відповідача з вимогами про стягнення грошових коштів за споживання електричної енергії за період з 01.01.2019.

Відповідач також вважає посилання позивача на те, що договір про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017, укладений між відповідачем та ПАТ "Київобленерго" діючий до 01.01.2019 такими, що не відповідають дійсності, оскільки названий договір продовжив свою дію лише в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цим договором, що узгоджується з нормами Постанови №312, в редакції від 28.12.2018, відповідно в іншій частині цей договір припинив свою дію.

При цьому, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на докази, які містяться в матеріалах справи та, які підтверджують, що третій особі на стороні позивача було достовірно відомо про відсутність факту споживання електричної енергії саме відповідачем та було відомо про зміну споживача послуг з червня 2018 року, яким стало ТОВ "АБВ Комфорт", та відповідно яке і заявило до ПАТ "Київобленерго" про факт споживання електричної енергії в спірний розрахунковий період.

Відповідач з посиланням на Закон України "Про ринок електричної енергії" зазначає, що укладення договору про постачання електричної енергії можливе за наявності письмового звернення з пропозицією (заявою) споживача до постачальника про укладення такого договору.

Водночас скаржником не надано належних та допустимих доказів, що саме відповідач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" з пропозицією (заявою) про укладення договору про постачання електричної енергії.

Окрім того, обов`язковою умовою для укладення договору про постачання електричної енергії між позивачем та відповідачем мало передувати укладення договору про розподіл електричної енергії, з відповідним оператором. В той же час матеріали справи не містять доказів укладення між цими сторонами договору про розподіл електричної енергії з дотриманням передбаченої законом процедури.

На думку відповідача, позивач намагається спотворити фактичні обставини справи, умисно залишаючи поза увагою наявність доказів, які містяться в матеріалах справи, якими беззаперечно підтверджується, що ініціатором укладення договору про розподіл електричної енергії, як новий споживач, був управитель багатоквартирного будинку №25 - ТОВ "АБВ Комфорт", яким і було заявлено право на споживання послуг електропостачання.

Щодо витрат на правничу допомогу, відповідач вважає заявлені витрати в суді першої інстанції такими, що не виходять за межі розумності, є обґрунтованими, підтвердженими в передбаченому законодавством порядку, саме актами виконаних робіт з обґрунтуванням витраченого часу адвоката на кожну надану послугу погодинно.

30.11.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

07.12.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване перебуванням повноважного представника на лікарняному та обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У судове засідання 08.12.2020 з`явилися представники позивача, третьої особи на стороні позивача. Відповідач, треті особи на стороні відповідача-1, -2 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представників відповідача, третіх осіб на стороні відповідача-1, -2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача, третіх осіб на стороні відповідача-1, -2, а тому відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас, колегією суддів встановлено, що позивачем до апеляційної скарги подано додаткові докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилаться як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

Положеннями ст. 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом названих норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на, які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи, надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Із, правового контексту вищенаведеної норми слідує, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані, місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак, подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено.

Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази; має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов`язків по доказуванню в суді першої інстанції.

Таким чином, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, Північним апеляційним господарським судом, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості й балансу інтересів, були досліджені документи на підтвердження доводів, подані позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Втім, долучені до апеляційної скарги документи, подані без належного обґрунтування поважності причин неможливості подання їх до суду першої інстанції та, відповідно не приймаються до розгляду судом апеляційної інстанції.

Так, у судовому засіданні 08.12.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд задовольнити скаргу та скасувати оскаржуване судове рішення, прийнявши нове, про задоволення позову в повному обсязі.

В свою чергу представник третьої особи на стороні позивача також погодився з доводами апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість та доведеність доказами, наявними в матеріалах справи щодо позовних вимог.

Як зазначалось вище, згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 08.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" (Постачальник) являється електропостачальником, що здійснює діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №429 від 14.06.2018.

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (надалі - ПРРЕЕ).

Пунктом 1.2.7. ПРРЕЕ встановлено, що постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Так, позивач звертаючись до господарського суду з даним позовом стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Городок. Боголюбова 25" (Споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №420074880 від 01.01.2019 (надалі - Договір).

Договір укладено шляхом приєднання відповідача до умов Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого на веб-сайті позивача, шляхом фактичного споживання відповідачем електричної енергії. Цей Договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 542 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього Договору. Умови цього Договору є однаковими для всіх споживачів.

Пунктом 8 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 14.03.2018 №312 встановлено, що Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Пунктом 1.2.15. ПРРЕЕ встановлено, що укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

Позивач вважає, що з огляду на п. 8 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312 та п.1.2.15. ПРРЕЕ, враховуючи факт споживання електричної енергії за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Боголюбова, 25 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Городок. Боголюбова 25" було укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №420074880 від 01.01.2019.

Приєднавшись до Договору, Товариством з обмеженою відповідальністю "Городок. Боголюбова 25" взято на себе договірні зобов`язання, зокрема, здійснювати оплату вартості електричної енергії.

Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг розміщено на офіційному веб-сайті ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія", текст публічного Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг додано до позовної заяви.

Відповідно до п. 2.1. Договору №420074880 від 01.01.2019 Постачальник (позивач) продає електричну енергію Споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Згідно з п. 2.3. Договору №420074880 від 01.01.2019 обсяг проданої Споживачу електроенергії визначається Оператором системи розподілу. Оператором системи розподілу на території Київської області являється Приватне акціонерне товариство "Київобленерго", яке в силу п. 11 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 виконує функції адміністратора комерційного обліку електричної енергії.

Згідно з п. 5.9. Договору №420074880 розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Пунктом 5.10. Договору №420074880 встановлено, що оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем.

З огляду на укладання Договору №420074880, відповідачем взято на себе договірні зобов`язання, зокрема, здійснювати оплату вартості електричної енергії.

Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між Сторонами Договору, він здійснює постачання електричної енергії на об`єкти відповідача по вул. Боголюбова, 25 в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Однак, відповідач, всупереч п.1 ч. 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 5.5.5. ПРРЕЕ, а також умов укладеного між сторонами Договору №420074880, не здійснює оплату за спожиту електричну енергію.

Відповідно до п. 5.1. Договору №420074880 відповідач зобов`язаний розраховуватися з позивачем за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором (НКРЕКП), згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком №3 до цього Договору.

Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися Постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.7. Договору №420074880). Пунктом 5.8. Договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Згідно з п. 5.11. Договору №420074880 у разі порушення Споживачем строків оплати Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати за цим Договором. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції.

Враховуючи відсутність оплат за спожиту електричну енергію, станом на 01.02.2020 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 530 249, 96 грн.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором були порушені законні права та інтереси позивача. У зв`язку з чим, позивач просить застосувати до відповідача відповідальність за порушення грошового зобов`язання з оплати спожитої електроенергії і просить стягнути 90 576, 25 грн пені, 10 592, 14 грн 3% річних та 17 646, 90 грн. інфляційних нарахувань.

Стосовно визначення обсягу проданої електричної енергії позивачем пояснено, що згідно зі ст. 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" Оператор системи розподілу, зокрема, забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Пунктом 2.3.11. ПРРЕЕ встановлено, що комерційний облік на роздрібному ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Кодексу комерційного обліку та цих Правил. Постачальник послуг комерційного обліку забезпечує зняття показів засобів вимірювальної техніки відповідно до Кодексу комерційного обліку (п. 2.3.14. ПРРЕЕ).

Принципи організації комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії України, права та обов`язки сторін стосовно організації комерційного обліку електричної енергії та отримання точних і достовірних даних комерційного обліку для здійснення комерційних розрахунків визначаються Кодексом комерційного обліку електричної енергії, затвердженим Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 (надалі - ККОЕЕ).

Відповідно до пп. 6.1. п. 6. Розділу XIII "Перехідні положення" ККОЕЕ обсяги спожитої електричної енергії визначаються за розрахунковий період, який становить один місяць. Зчитування показів лічильника провадиться постачальником послуг комерційного обліку та/або оператором мережі, та/або споживачем щомісяця відповідно до умов договору.

Згідно з пп. 7.1. п 7. Розділу XIII "Перехідні положення" ККОЕЕ до моменту запуску інформаційного обміну між учасниками ринку через центральну інформаційно-комунікаційну платформу визначення обсягів електричної енергії для поточних розрахунків на ринку виконують оператори електричної мережі.

Позивач зазначає, що ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" не здійснює функції з обліку електричної та не визначає обсяги спожитої електричної енергії Споживачами. В силу покладених на електропостачальника функцій та обов`язків, позивач не здійснює фіксацію (зйом) показників електролічильників та особисто не визначає обсяг проданої електричної енергії споживачам. Пунктом 4.3. ПРРЕЕ встановлено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Позивач зазначає, що у відповідності до п. 4.3. ПРРЕЕ Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" (оператор системи розподілу та адміністратор комерційного обліку) щомісячно надавав ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" інформацію про обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії відповідачем.

На підставі отриманих даних від ПрАТ "Київобленерго позивач формував та виставляв до сплати Рахунки-фактури за електроенергію за січень 2019 року - серпень 2019 року.

Враховуючи те, що відповідач не здійснює оплату за спожиту електричну енергію, позивач неодноразово звертався до Оператора системи розподілу ПрАТ "Київобленерго" з проханням припинити електропостачання об`єктів відповідача.

Окрім того, 03.07.2019 позивач звернувся до Оператора системи розподілу ПрАТ "Київобленерго" з листом вих. №1168 з проханням не відображати з липня 2019 року обсяги електричної енергії, спожитої ТОВ "ГОРОДОК. БОГОЛЮБОВА 25", як такі, що поставлені позивачем.

Позивач листом вих. №49 від 10.01.2020 звернувся до ПрАТ "Київобленерго" з проханням надати інформацію щодо фактичного обсягу розподіленої електричної енергії протягом 2019 року споживачу ТОВ "ГОРОДОК. БОГОЛЮБОВА 25" по точках комерційного обліку електричної енергії.

У відповідь на лист позивача вих. №49 від 10.01.2020 ПрАТ "Київобленерго" (Оператор системи розподілу) підтвердило обсяг розподіленої (проданої) електричної енергії відповідачу, надавши при цьому довідку вих. №03/100/250/924 від 30.01.2020.

Також, 11.01.2020 позивачем на адресу відповідача було направлене Попередження про можливе розірвання договору №420074880 вих. №58 в якому позивачем також було зазначено суму заборгованості за Договором №420074880.

Відповідач в ході розгляду спору заперечував щодо позовних вимог повністю, зазначаючи, що не визнає заявлений позивачем розмір заборгованості, вважає його незаконним, не обґрунтованим, таким, що заявлений за відсутністю правових підстав для нарахування та стягнення заявленої суми заборгованості з відповідача, розрахованої в період відсутності між сторонами як фактичних так і договірних відносин.

Відповідач стверджував, що між сторонами відсутні договірні та фактичні правовідносини та не виникали до 01.01.2020 і після 01.01.2019. Заявлений позивачем договір фактично не був укладеним між відповідачем та позивачем в розумінні вимог чинного законодавства.

Відповідач надав пояснення, що 28.04.2017 між ПАТ "Київобленерго" та ТОВ "Городок. Боголюбова 25" було укладено Договір про постачання електричної енергії №220074880, який діяв та припинив свою дію з червня 2018 року. Останній платіж за даним Договором було здійснено 27.06.2018, що підтверджується платіжним дорученням №333 від 27.06.2018 на суму 8907,36 грн.

Відповідно до ч. 6 Постанови №312 Правил роздрібного ринку електричної енергії, після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.

В іншій частині договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії припиняють свою дію.

Таким чином, відповідач стверджував, що Договір про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017, укладений між ПАТ "Київобленерго" та ТОВ "Городок. Боголюбова 25" діяв та припинив свою дію з червня 2018 року. Останній платіж за даним Договором було здійснено 27.06.2018, що підтверджується платіжним дорученням №333 від 27.06.2018 року на суму 8907,36 грн. було здійснено в порядку врегулювання відносин щодо заборгованості.

В розумінні ч. 2 до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 (в редакції від 28.12.2018) "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" відповідач Заяву-приєднання не подавав. Оскільки, Договір про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04 2017 з ПрАТ "Київобленерго" з червня 2018 року є припиненим, такий Договір не міг бути правовою підставою в подальшому для набуття прав та обов`язків за даним договором між позивачем та відповідачем.

Відповідно до Постанови №312 в редакції від 14.03.2018, Правил роздрібного ринку електричної енергії, укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється до 01.12.2018 шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Відповідач наголошує, що станом на момент 01.12.2018 Договір про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017 з ПрАТ "Київобленерго" з червня 2018 року було припинено, крім того заяви-приєднання відповідачем не подавалось.

Оператор системи передачі (державному підприємству, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління Об`єднаною енергетичною системою України і виконує до початку діяльності сертифікованого оператора системи передачі функції, права та обов`язки оператора системи передачі) (далі - ОСП), зобов`язаний до початку роботи нового ринку електричної енергії забезпечити укладення договорів із споживачами, електроустановки яких приєднані до мереж ОСП, відповідно до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП №309 від 14 березня 2018 року, та Правил.

В подальшому, Постановою №1525 від 18.07.2019, якою було затверджено зміни до постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії", було затверджено зміни до Постанови №312, за якими було зобов`язано Операторів систем розподілу (далі - ОСР) укласти договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, які укладаються зі споживачем, з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані на території діяльності ОСР.

Договір розробляється ОСР на основі істотних умов, визначених Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №310, та типової форми, встановленої Правилами і розміщується на сайті ОСР, у засобах масової інформації і в пунктах обслуговування споживачів ОСР.

ОСР шляхом безпосереднього вручення персоналом ОСР або з рахунком, або поштовим відправленням надає споживачу заяву-приєднання до зазначеного договору, яка формується за базами даних вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання та містить ЕІС-коди точок комерційного обліку об`єкта споживача. Надання такої заяви-приєднання є пропозицією споживачу про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах діючого договору про користування або постачання електричної енергії (індивідуальні характеристики об`єкта, потужність, клас надійності, ідентифікаційні коди, особливості обліку тощо).

Відповідач зазначає, що наведена процедура щодо нього, як споживача, не застосовувалась, станом на 01.01.2019 у нього не було чинних договорів з електропостачальником спірного об`єкту, заяви-приєднання не подавались і не підписувались.

Щодо тверджень позивача про фактичне споживання відповідачем електроенергії за об`єктом, відповідач зазначив, що сторонам у справі було достовірно відомо про зміну Споживача, звільнення споживачем (відповідачем) займаного приміщення, в результаті чого у Постачальника (третьої особи) згідно з п. 2.5 Договору №220074880 від 28.04.2017 про постачання електричної енергії виник обов`язок з припинення постачання електроенергії.

Після припинення Договору №220074880 від 28.04.2017 про постачання електричної енергії споживачем за спірним об`єктом фактично було ТОВ "АБВ-КОМФОРТ", який неодноразово звертався до ПАТ "Київобленерго" як самостійна сторона, споживач заявлених позивачем розміру/обсягів послуг, за їх видом та кількістю в заявлений позивачем розрахунковий період показниках.

В перехідний період, в період з якого в дію введено нові Правила роздрібного ринку електроенергії, третю особу було повідомлено про звільнення Споживачем (відповідачем) займаного приміщення. Постачальник був обізнаним про факт зміни власника приміщення, після чого, згідно п.2.5 Договору №220074880 від 28.04.2017, Постачальник зобов`язаний припинити постачання електричної енергії з дня звільнення Споживачем приміщення.

Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунку, отриманого від постачальника універсальних послуг, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Також, відповідач наголошує на відсутності підстав стверджувати про укладення договору приєднання в розумінні ч. 8 Постанови №312 Правил роздрібного ринку електричної енергії, оскільки він заяву-приєднання не підписував, фактичного споживання електроенергії не було взагалі, послугами не користувався, рахунки не сплачував, паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін за Договором, на який посилається позивач, не оформлялись.

Тобто відповідно до вищезазначених норм як загального так і спеціального законодавства в рамках даних правовідносин між сторонами, з врахуванням вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою №312 від 14.03.2018, відсутні докази існування правовідносин між позивачем та відповідачем за Договором №01 від 04.12.2018 про надання послуг з розподілу електричної енергії, за Договором №420074880 від 01.01.2019.

Ні позивач, ні треття особа на стороні позивача не зверталися в передбаченому законом порядку щодо укладення Договору з врахуванням вимог Постанови №312, відповідач не здійснював жодних фактичних дій на його виконання, послуги не отримував, та враховуючи факт грубого порушення процедури з укладення відповідного договору, наданого позивачем до суду в якості основного доказу в обгрунтування правомірності заявлених позовних вимог, є очевидним незаконність, не обґрунтованість заявлених до відповідача позовних вимог.

Наданий позивачем Договір №420074880 від 01.01.2019 не може вважатись належним доказом наявності укладення договірних відносин з відповідачем відповідно до вимог законодавства в редакції з 01.01.2019, без надання інших доказів, які в своїй сукупності будуть достатніми для встановлення факту діючих правовідносин між сторонами, факту споживання, в тому числі з врахуванням факту припинення правовідносин між відповідачем та третьою особою з червня 2018 року та з врахуванням наявності/відсутності до наданого позивачем Договору невід`ємних додатків визначених Постановою №312, в яких містяться істотні умови покладені позивачем в основу розрахунку загальної суми заборгованості та відповідно нарахувань штрафних санкцій на даний розмір заборгованості, що в розумінні вищезазначених норм господарського, цивільного кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії - є незаконною вимогою.

Враховуючи обов`язкову наявність в даному додатку істотних умов до даного Договору, які є невід`ємною складовою Договору №420074880 від 01.01.2019, наявність підпису споживача в паспорті точки розподілу є доказом погодження саме цих умов а не будь-яких інших, саме у відповідності за показниками, умовами покладеними позивачем в обґрунтування позовних вимог, тощо.

Погодженого з відповідачем невід`ємного додатку до Договору від 01.01.2019 року про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, паспорту точок розподілу - не існує.

У зв`язку з чим, відповідач стверджує про відсутність будь-яких підстав вимагати від нього оплати електроенергії за період з 01.01.2019 та до 01.01.2020, оскільки ТОВ "Городок Боголюбова, 25" є неналежним відповідачем у справі.

Наданий позивачем в якості доказу Додаток №3 до Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг "Комерційна пропозиція "Універсал" не підтверджується жодним доказом про його відправлення відповідачу, факт прийняття даної пропозиції відповідачем не засвідчений його підписом ані будь-яким іншим способом.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами укладення публічного договору приєднання між позивачем та відповідачем були: реформа ринку електричної енергії, наявність споживання за точками комерційного обліку, передача інформації Оператором системи розподілу Електропостачальнику про обсяги споживання відповідачем електричної енергії.

Додатковими обставинами, які свідчать про обґрунтованість вимог є: відсутність заперечень від Споживача щодо договірних умов Договору №420074880 від 01.01.2019 в цілому чи частково; відсутність доказів припинення договору №220074880 від 28.04.2017 в 2018 році або ж переукладення договору з іншою особою.

Отже, Договір про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017, укладений між відповідачем та Третьою особою на стороні позивача був діючим до 01.01.2019, відповідач продовжував споживання електричної енергії з моменту запровадження нового ринку електричної енергії (з 01.01.2019), що свідчить про обґрунтованість і законність передачі вертикально інтегрованим суб`єктом господарювання всієї інформації про відповідача позивачу, як новому електропостачальнику, що в сукупності і було підставою для акцептування публічного Договору про постачання електричної енергії №420074880 від 01.01.2019.

Договірні відносини щодо постачання електричної енергії між позивачем та ОСББ "Боголюбова 25" за точками комерційного обліку за якими заявлено стягнення в даній справі виникли лише 10.06.2020, а тому, належним споживачем до 10.06.2020 є саме відповідач.

Твердження відповідача про те, що ТОВ "АБВ КОМФОРТ" з 01.06.2018 є належним споживачем послуг ПрАТ "Київобленерго", а з 01.01.2019 - послуг ТОВ "КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ЕК" не відповідає реальним обставинам справи та спростовується поясненнями ПрАТ "Київобленерго", положеннями чинного на той час законодавства та умовами договору про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017 року, який діяв до 01.01.2019.

Тобто, в основу твердження про споживання відповідачем електроенергії у спірний період позивачем фактично покладено відомості ПрАТ "Київобленерго".

В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується неодноразове звернення "АБВ КОМФОРТ" до третьої особи (ПрАТ "Київобленерго"), в якості належної особи на укладення відповідних договорів на оплату послуг щодо постачання електричних послуг та відповідно здійснення оплати за отримані послуги.

Зокрема, в матеріалах справи наявний Акт від 01.06.2018 про перелачу відповідачем ТОВ "АБВ КОМФОРТ" вузлів обліку електроенергії місць загального користування будинку №25 по вулиці Боголюбова села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області. Акт №907/25 від 01.06.2018 приймання-передачі житлового комплексу на баланс ТОВ "АБВ КОМФОРТ".

Також, в матеріалах справи наявний лист ТОВ "АБВ КОМФОРТ" від 25.06.2018 №3/06/18 на адресу Києво-Святошинського РП ПрАТ "Київобленерго" про укладення договору електропостачання будинку №25 по вулиці Боголюбова села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області з ним, як новим балансоутримувачем та доказами переходу до нього повноважень балансоутримувача, Лист №3/08/18 від 14.08.2018 з проектом договору про постачання електроенергії та необхідними додатками. Повторно ТОВ "АБВ КОМФОРТ" звертався з листом №02/11/2018 від 09.11.2018 за вирішенням питання укладення договору електропостачання.

Відповідно до реалізованого права співвласників багатоквартирного будинку №25 по вулиці Боголюбова села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, гарантованого їм спеціальним законодавством, Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" №417, яким регулюються правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, з 04.05.2018 було Загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку №25 за вищезазначеною адресою було обрано управителя в даному багатоквартирному будинку.

Відповідно до вимог ст.ст. 5, 9, 10, 22 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" №417, відповідачем у справі було передано управителю багатоквартирного будинку №25, ТОВ "АБВ КОФОРТ", весь будинок в тому числі об`єкти за показниками яких здійснювалися відповідні нарахування заборгованості за відповідачем, що додатково підтверджує відсутність правових підстав автоматизованого переходу договірних відносин між позивачем та відповідачем з 01.01.2019.

В подальшому, відповідно до норм Закону України, "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" форму управління багатоквартирним будинком було змінено, замінено управління будинком з управителя в особі ТОВ "АБВ КОМФОРТ" на управління даним будинком безпосередньо самим об`єднанням співвласниками даного будинку, в зв`язку з чим ТОВ "АБВ КОМФОРТ" було повністю передано право управління будинком до ОСББ "Боголюбова, 25" за відповідними Актами-приймання передачі. Було передано всю технічну документацію, розрахункові засоби обліку та технічні (контрольні) засоби обліку, тощо.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що посилання позивача на пункти Договору №420074880 від 01.01.2019 є безпідставним, оскільки враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження факту укладення договору з 01.01.2019 з відповідачем, факту споживання будь-якого обсягу послуг за зазначений позивачем розрахунковий період, факту здійснення платежів протягом заявленого періоду - не може трактуватися позивачем про наявність договірних відносин між сторонами.

За наслідками розгляду спору позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження факту укладення Договору №420074880 від 01.01.2019 з відповідачем.

Твердження позивача ґрунтуються виключно на відомостях Київобленерго, які не можуть вважатись достовірними і правомірними, оскільки останнє було обізнане з необхідністю укладення договору з новим балансоутримувачем і з тим фактом, що відповідач з червня 2018 року не був фактичним споживачем і не мав відношення до об`єкту.

За наявності наведеного непорозуміння та з метою достовірного встановлення належного споживача ОСР мав дотриматись процедури переукладення договорів і пересвідчитись в дійсних намірах визначеного ним споживача. Оскільки у позивача крім даних оператора були відсутні будь-які достовірні відомості про споживача електроенергії, як-то оплати рахунків, отримання рахунків, чи інші відомості, які безпосередньо позивачу вказують на електроспоживання відповідача, у позивача не було достатніх правових підстав вважати Договір укладеним. Відповідний договір не містить жодних ознак, які вказують не те що на волевиявлення відповідача, а й взагалі на його обізнаність з існування такого Договору.

Також, відповідач слушно наголошує, що позивач та ПрАТ "Київобленерго" є зацікавленими особами в даній справі, тому надання в якості доказу на підтвердження позовних вимог лише їх односторонніх внутрішніх документів (листів, заяв, пояснень, тощо) як позивачем так і третьою особою на стороні позивача, ставить під сумнів достовірність відповідних доказів щодо факту та обсягів електроспоживання відповідача у спірний період.

Відтак, твердження позивача про те, що Договір про постачання електричної енергії №220074880 від 28.04.2017, укладений між відповідачем та третьою особою на стороні позивача був діючим до 01.01.2019 - не відповідає дійсності, що підтверджується наданими в матеріалах справи доказами, в тому числі про те, що третій особі, ПАТ "Київобленерго", було достовірно відомо про відсутність факту споживання електричної енергії саме відповідачем в даному будинку, про зміну суб`єкта споживання послуг з червня 2018 року, якого було залучено судом третьою особою на стороні відповідача.

Відповідно до наданого позивачем листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за вих. №4645/20.2/7- 20 від 27.04.2020, отримувачем якого є ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія", ПрАТ "Київобленерго", саме на ПрАТ "Київобленерго" покладається обов`язок невідкладного вжиття заходів щодо укладення Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, із договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Частиною 6 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено зобов`язання суб`єктів господарювання, які забезпечують споживачів з надання послуг, як приклад, електроенергії, укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг) з врахуванням законодавства, яким передбачені обов`язкові умови таких договорів.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 207, ст. 208 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони та підписаний сторонами.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно ч. 7, 8 ст.56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.

З огляду на наведені норми законодавства та встановлені в ході розгляду спору обставини, місцевий господарський суд обґрунтованого дійшов висновку про відсутність ознак досягнення позивачем та відповідачем домовленості щодо постачання електроенергії.

Матеріалами справи спростовано факт користування відповідачем електроенергією в спірний період. Наведені обставини свідчать про відсутність між сторнами Договору електропостачання в розумінні ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, тобто свідомої домовленості, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи наведене вище, господарський суд першої інстанції правомірного дійшов висновку про відсутність підстав для виникнення у відповідача зобов`язання в розумінні ст. 509 Цивільного кодексу України з оплати наведеної в позові електроенергії, що виключає наявність заборгованості, факт її прострочення, відповідно і підстави для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Щодо заявлених відповідачем до відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції подано клопотання про долучення доказів, понесених витрат на правничу допомогу (том 3, аркуші справи 190-213), з яких місцевим господарським судом встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що відповідач отримав послуги правового супроводження розгляду справи, надані адвокатом на підставі Договору №1203/20г від 13.03.2020 на загальну суму 73 500, 00 грн, оплата яких підтверджується наданими відповідачем доказами.

Однак, враховуючи, складність справи та обсяг наданих адвокатських послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірними будуть витрати в сумі 36 750, 00 грн, які згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/378/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/378/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.09.2020 у справі №911/378/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія".

4. Матеріали справи №911/378/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 29.12.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк