Рішення

від 28.12.2020 по справі 420/9630/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9630/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної автомобільної Інспекції ГУМВС України в Одеській області (вул. Ак. Корольова, 5, м. Одеса, 65114) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління Державної автомобільної Інспекції ГУМВС України в Одеській області , в якому просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо не нарахування та не сплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2000 по 06.11.2015.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення з січня 2000 по 06.11.2015 в розмірі 25053,43 грн.

Визнати протиправною діяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо незаконного зменшення ОСОБА_1 посадового окладу з квітня 2015 по листопад 2015.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення за період 01.04.2015 по 06.11.2015, яка виникла в результаті незаконного зменшення посадового окладу в розмірі 353,34 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо незаконного зменшення ОСОБА_1 розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, яка нарахована з урахуванням посадового окладу незаконно меншеного на 50 грн. та без індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову, грошову допомогу при звільненні виходячи з належного посадового окладу та індексації грошового забезпечення станом на 06.11.2015, з урахуванням раніше сплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції в Одеській області щодо незаконної несплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з грошового забезпечення з 01.06.2009 по 01.09.2009, з 01.12.009 по 01.09.2010.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення з 01.06.2009 по 01.09.2009, з 01.12.009 по 01.09.2010 в розмірі, 30234,48 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо нездійснення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки з 07.11.2015 по час винесення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області підготувати та направити до ГУПФУ в Одеській області оновлену довідку з урахуванням заборгованості визначеної судом в цій справі щодо ОСОБА_1 для перерахунку пенсії.

Виклад позиції позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ тривалий час до 06.11.2015 в УДАІ ГУМВС України в Одеській області, де отримував грошове забезпечення. Під час звільнення відповідач запевнив його, що усі заборгованості погашені та станом на 07.11.2015 заборгованість відсутня. В 2020 році, Позивач двічі звертався до відповідача з приводу отримання довідки про розмір грошового утримання, заборгованості тощо та після повторного звернення та повідомлення відповідача про подальше звернення на Гарячу урядову лінію, на початку серпня поточного року отримав довідку УДАІ від 17.07.2020 №7/88, з якої йому стало відомо, що:

грошове забезпечення нараховувалась та сплачувалась відповідачем вибірково, не постійно, хаотично, що є грубим попранням моїх законних прав на зарплатню та своєчасність оплати праці.

- індексація грошового забезпечення не здійснювалась взагалі з січня 2000 по листопад 2015;

- грошове забезпечення незаконно не сплачувалось з червня по вересень 2009 року, з грудня 2009 по вересень 2010.

- посадовий оклад в квітні 2015 безпідставно зменшений відповідачем на 3,34 грн та на 50 грн. зменшений в травні - листопаді 2015. Тобто заборгованість складає 353,34 грн., що призвело до безпідставного зменшення розміру грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги та розміру пенсії Позивача.

Позивач зазначає, що про такі зменшення відповідач його ніколи не повідомляв.

Суд зауважує, що Відповідач відзив на адміністративний позов не надав. Ухвала суду про відкриття провадження по справі, копія позову з додатками направлялись на адресу відповідача, зазначеному у єдиному державному реєстрі юридичниї осіб.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

Процесуальні дії вчиненні судом.

Ухвалою суду від 26.10.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 20.01.1997 до 06.11.2015 - в УДАІ ГУМВС України в Одеській області.

Під час звільнення із ОСОБА_1 , проведений остаточний розрахунок.

Позивач неодноразвово звертався до відповідача з приводу отримання довідки про розмір грошового утримання, заборгованості тощо, на що отримав довідку від 17.07.2020 №7/88, з якої вбачається, що:

- грошове забезпечення не сплачувалось з червня по вересень 2009 року, з грудня 2009 по вересень 2010.

- індексація грошового забезпечення не здійснювалась з січня 2000 по листопад 2015;

- посадовий оклад в квітні 2015 зменшений на 3,34 грн та на 50 грн. зменшений в травні - листопаді 2015. Тобто заборгованість складає 353,34 грн., що призвело до зменшення розміру грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та розміру пенсії Позивача.

Не погоджуючись із зазначеними діями Відповідача, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням ст. 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на заробітну плату не нижчу ніж визначено законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

Відповідно до ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати №95 , ратифікованої Україною 30.06.1991 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Так, відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці , працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 34 Закон України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Преамбулою Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 року № 1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно положень ст.2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до положень ст.4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно положень ст.6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Відповідно до вимог ст.18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05.10.2000 року № 2017-III, індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 року № 1078, згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Згідно з абз.8 п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Тобто він є базовим для обчислення індексу споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.

Згідно з п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб , яка набрала чинності з 01.01.2008 року було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з абз.4-5 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Висновки суду.

Оцінюючи дії суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Щодо несплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , з червня 2009 по вересень 2009 та з грудня 2009 по серпень 2010, суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки Управління Державної автомобільної Інспекції ГУМВС України в Одеській області №7/88 від 17.07.2020 року, яка підписана Головою Ліквідаційної комісії Г.А. Ткаченко та членом Ліквідаційної комісії Ю.В. Васьковою, вчабається, що в травні 2009 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 склало 866,94 грн. У період з 01.06.2009 по 30.09.2009 та 01.12.2009 по 31.08.2010, сума грошового забезпечення відсутня.

Також, як вбачається із зазначеної довідки, ОСОБА_1 , знаходився у розпорядженні ГУМВС України в Одеській області з 06.05.2009 року згідно з наказом ГУМВС України в Одеській області від 07.05.2009 року №80 о/с.

Суд зазначає, що знаходження ОСОБА_1 у розпорядженні ГУМВС України в Одеській області, не позбавляє роботодавця, а саме Управління Державної автомобільної Інспекції ГУМВС України в Одеській області обов`язку в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.06.2009 по 30.09.2009 та 01.12.2009 по 31.08.2010 року.

Щодо незаконного зменшення ОСОБА_1 , посадового окладу з квітня 2015 по жовтень 2015, суд зазначає наступне.

Як вбачається із зазначеної довідки, посадовий оклад Позивача, в квітні 2015 відповідачем зменшений на 3,34 грн. та на 50 грн. зменшений за період травень - жовтень 2015.

Доказів на спростування зазначеної вимоги, Відповідачем не надано, а тому, суд вважає, що зазначені обставини призвели до безпідставного зменшення розміру грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та наступному зменшенні розміру пенсії Позивача.

Щодо не нарахування та не сплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення з січня 2000 по 06.11.2015, суд зазначає наступне.

Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та є складовою частиною грошового забезпечення, яка, відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, позивачу, за період з 01.01.2020 року по 06.11.2015 року, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Кечко проти України зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, бездіяльність Управління Державної автомобільної Інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо нездійснення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , є протиправною.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 30.04.2013 року у справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11) прийшов до наступних висновків щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності , передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Разом з цим, в даному випадку, розрахунок невиплаченого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення у період по 06.11.2015 року. Тому, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення.

При цьому суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 року № 913 Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення , яка набрала чинності 25.07.2007 року, було внесено зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, а саме у пункті 2 доповнено абзац п`ятий після слова військовослужбовців словами осіб рядового і начальницького складу ОВС, посадових осіб митної служби .

Отже, індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС нараховувалася та виплачувалася після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 року № 913, тобто з 25.07.2007 року.

Крім того, суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені.

Тобто, вимога про зобов`язання Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити заборгованість з індексації грошового забезпечення з січня 2000 року по 06 листопада 2015 року в розмірі 25053,43 грн. не належить до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області не нараховувало та не виплачувало грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.06.2009 по 30.09.2009, з 01.12.2009 по 31.08.2010, а у період з 25.07.2007 по 06.11.2015 - індексацію грошового забезпечення, тому належним та достатнім способом захисту в даному випадку є зобов`язання відповідача в повному обсязі нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення за певні періоди.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Щодо зменшення ОСОБА_1 , розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає, що вона є похідною вимогою від попередніх.

Оскільки, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо: несплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 01.06.2009 по 30.09.2009, з 01.12.2009 по 31.08.2010; - незаконного зменшення посадового окладу з квітня 2015 по жовтень 2015; - не нарахування та не сплати індексації грошового забезпечення 25.07.2007 по 06.11.2015, тому така бездіяльність Відповідача, теж є протиправною, а тому Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області треба зобов`язати донарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову, грошову допомогу при звільненні виходячи з належного посадового окладу та індексації грошового забезпечення станом на 06.11.2015, з урахуванням раніше сплачених сум.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 , середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки з 07.11.2015 року по час винесення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу ОВС та національної поліції України, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому до даних правовідносин, необхідно застосовувати положення КЗпП України.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до постанови Верховного Суду України № 6-1638цс17 від 11.10.2017р., при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про несплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 01.06.2009 року по 30.09.2009 року, з 01.12.2009 року по 31.08.2010 року; - незаконного зменшення ОСОБА_1 , посадового окладу з квітня 2015 року по жовтень 2015 року; - не нарахування та не сплати індексації грошового забезпечення 25.07.2007 року по 06.11.2015 року, що працівникові не були виплачені належні йому від роботодавця суми в день звільнення, у разі якщо він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сумм, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Тобто, виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку, наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року та від 01.03.2018 року у справах № 806/535/16 та № 806/1899/17.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Законом України Про оплату праці визначено структуру заробітної плати, до якої входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з рішенням Конституційного Суду від 15.10.2013р. № 8-рп/2013у справі № 1-13/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України, статей 1,12 Закону України Про оплату праці . Конституційний Суд України дійшов до висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій ст.233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Крім того, згідно Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів и виплати віднесені до фонду додаткової заробітної плати (підпункт 2.2.8 пункту 2.2).

7

Отже, компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є складовою заробітної плати позивача, а тому він має право на звернення до суду з цим позовом без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18.

Судом встановлено, що в порушення вказаних норм, грошове забезпечення ОСОБА_1 , з 01.06.2009 року по 30.09.2009 року, з 01.12.2009 року по 31.08.2010 року, різниця у посадовому окладі з квітня 2015 року по жовтень 2015 року, заборгованість з індексації грошового забезпечення 25.07.2007 року по 06.11.2015 року, не сплачені в день звільнення ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виплат, а саме з дня звільнення 06.11.2015 по день прийняття рішення.

При цьому, відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з дня звільнення 06.11.2015 по день по день прийняття рішення, не може бути визначена судом з утриманням такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Враховуючи зазначене, суд вважає визнати протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо нездійснення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 та зобов`язання Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки з 06.11.2015 по 28.12.2020 року, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області підготувати та направити до ГУПФУ в Одеській області оновлену довідку з урахуванням заборгованості, визначеної судом в цій справі щодо ОСОБА_1 для перерахунку пенсії, то вона не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною, тому що тільки в даному рішенні судом встановлено бездільність щодо несплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , з 01.06.2009 року по 30.09.2009 року, з 01.12.2009 року по 31.08.2010 року, незаконного зменшення ОСОБА_1 , посадового окладу з квітня 2015 року по жовтень 2015 року, не нарахування та не сплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення 25.07.2007 року по 06.11.2015 року.

Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної автомобільної Інспекції ГУМВС України в Одеській області (вул. Ак. Корольова, 5, м. Одеса, 65114) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області щодо:

- несплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.06.2009 по 30.09.2009 та з 01.12.2009 по 31.08.2010 року;

- зменшення ОСОБА_1 , посадового окладу з квітня 2015 по жовтень 2015;

- не нарахування та не сплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення з 25.07.2007 року по 06.11.2015 року;

- зменшення ОСОБА_1 , розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, яка нарахована з урахуванням зменшеного посадового окладу та без індексації грошового забезпечення;

- нездійснення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 заборгованість з грошового забезпечення з 01.06.2009 по 30.09.2009 та з 01.12.2009 по 31.08.2010 року.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 , заборгованість з грошового забезпечення за період 01.04.2015 по 31.10.2015, яка виникла в результаті зменшення посадового окладу.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення з 25.07.2007 року по 06 листопада 2015 року.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні виходячи з належного посадового окладу та індексації грошового забезпечення станом на 06.11.2015, з урахуванням раніше сплачених сум.

Зобов`язати Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Одеській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток - грошове забезпечення за час затримки з 06.11.2015 по 28.12.2020 року, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.