Постанова

від 17.12.2020 по справі 813/894/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/894/16 пров. № А/857/13622/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами (суддя першої інстанції Гулик А.Г., м. Львів, повний текст складено 12.10.2020)

В С Т А Н О В И В :

16.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами обґрунтована тим, що наказ від 17.02.2016 №380-0 Про припинення державної служби ОСОБА_1 прийнятий в умовах дискримінаційного переслідування. Позивач зазначив, що призначено та проведено лише 36 службових розслідувань, включаючи щодо нього, що складає 0,07% від загальної кількості працівників ДФС України, а фактично 0,03%. Вважає, що вказане свідчить про упереджене ставлення до нього з боку колишнього голови ДФС України, що має ознаки дискримінаційних заходів. Факт дискримінації мав місце на час розгляду судом справи, але не був і не міг бути відомим ні особам, які брали участь у розгляді справи, ні суду, який її розглядав та вирішував по суті. Крім цього, прокуратура Львівської області листом від 20.12.2019 № 05/32-4308-19 повідомила про те, що стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, щодо порушення вимог запобігання конфлікту інтересів не складався.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року повністю відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Із таким судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 і подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, не з`ясування всіх обставин справи, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Зауважив, що суд не розглянув його клопотання про можливість/відсутність підстав для залучення до справи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, чим порушив статтю 55 Конституції України та статтю 242 КАС України. Також, судом не розглядалися по суті встановлені позивачем істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі позивачу на час розгляду справи. Зокрема, позивачем зазначалося, що після ухвалення рішення і набрання ним законної сили, а саме: 07 жовтня 2017 року, позивачу 13.06.2020 стали відомі обставини, які є істотними для справи і не були та не могли бути відомими йому під час розгляду справи, оскільки були пов`язані з дискримінацією прав людини у трудових відносинах. Наведені позивачем докази у повному обсязі доводять твердження про дискримінацію по відношенню до нього та причинно-наслідковий зв`язок між рішеннями/діями відповідача та прийнятим ним оскаржуваного рішення. В оскаржуваній ухвалі судом не оцінено та не розглядалося основне твердження позивача, що відносно нього вчинявся мобінг. Вказує на те, що до призначення ОСОБА_2 керівником Державної фіскальної служби України позивач виконував обов`язки керівника Головного управління ДФС у Львівській області. Жодних стягнень, нарікань до результатів його роботи і роботи органу, який він очолював не було. Більш того, у травні 2015 року була проведена комплексна перевірка ДФС м. Києва у Головному управлінні ДФС у Львівській області та жодних порушень встановлено не було. Проте, відмовившись від виконання певних незаконних доручень ОСОБА_2 позивач потрапив під тиск системи та щодо нього почалися мобінгові (дискримінаційні) дії - перевірки заповнення декларації за попередній період, за який були надані всі позитивні висновки під час прийняття мене на роботу.

Головне управління ДФС у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, аналогічні викладеним в ній.

Представник Головного управління ДФС у Львівській області у судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 у справі №813/894/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі №813/894/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 813/894/16 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 залишено без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 у справі №813/894/16, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2019, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

16.07.2020 ОСОБА_1 повторно подав до суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною другою статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Вказаний перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

У частині четвертій статті 361 КАС України встановлено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Отже, судове рішення, яке набрало законної сили, може бути переглянуто на підставі істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Нововиявлена обставина - це юридичний факт, який передбачений нормами права і тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин; юридичний факт, що має істотне значення для вирішення конкретної справи; юридичний факт, який існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом; юридичний факт, який не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу, оскільки, якби нововиявлена обставина була відома суду під час постановлення судового рішення, вона б обов`язково вплинула на остаточні висновки суду.

Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду. Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі.

Обставини, що виникли чи змінилися після прийняття судом рішення, зокрема обставини, на які посилається заявник в своїх поясненнях, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї. Якщо вона все-таки могла знати про певну обставину за добросовісного ставлення до справи, тоді ця підстава для перегляду відсутня.

Згідно з частиною шостою статті 361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у постанові суду від 07.09.2017 у справі №813/894/16 встановлено, що наказ ДФС України від 17.02.2016 №380-О Про припинення державної служби ОСОБА_1 прийнятий внаслідок порушення позивачем статті 28 Закону України Про запобігання корупції (не забезпечив врегулювання конфлікту інтересів не повідомив безпосереднього керівника про наявність в нього потенційного конфлікту інтересів, який виник у зв`язку із здійсненням ФОП ОСОБА_3 підприємницької діяльності та перебуванням на податковому обліку у Львівській області), статті 36 Закону України Про запобігання корупції (не вжив заходів щодо запобігання конфлікту інтересів, у зв`язку з наявністю в нього ТзОВ Аудиторська фірма Ві Ай Пі Аудит та не забезпечив передачу в управління іншій особі належне йому підприємство в порядку, встановленому законом), статті 25 Закону України Про запобігання корупції (а саме порушив обмеження щодо сумісництва, оскільки перебував на державній службі з одночасним володінням 100% статутного капіталу ТзОВ Аудиторська фірма Ві Ай Пі Аудит з правом одноосібно здійснювати управління ним).

Однак, проведення державним органом службових розслідувань щодо певної кількості посадових осіб, а не щодо всіх чи більшості не може свідчити про наявність ознак дискримінаційного переслідування таких осіб.

Згідно пункту 1 частини другої статті 361 КАС України нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини.

Отже, викладені в заяві позивачем обґрунтування не впливають на зміст встановлених в ході проведення службового розслідування порушень, пов`язаних з корупцією та не додержання вимог статей 16, 16-1 Закону України Про державну службу .

Безпідставним є покликання на лист прокуратури Львівської області від 20.12.2019 № 05/32-4308-19 про те, що стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією не складався, оскільки у постанові суду від 07.09.2017 у справі №813/894/16 таким доводам вже надана оцінка.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

Позивач не надав належних та достатніх доказів, які б свідчили про дискримінацію щодо нього за будь-якою ознакою з боку ДФС України при прийнятті наказу від 17.02.2016 №380-О Про припинення державної служби ОСОБА_1 .

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 § 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.

Новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, у зв`язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження, сам по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій він використовується для виправлення помилок правосуддя. Однак, суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі ст. 6 Конвенції.

Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип полягає в тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Правєдная проти Росії, №. 69529/01; у справі Рябих проти Росії, № 52854/99, пункт 52; у справі Брумареску проти Румунії, № 28342/95, пункт 61).

Отже, підставою для перегляду судового рішення можуть слугувати лише ті фактичні обставини, які мали істотне значення і які об`єктивно існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі усім особам, які брали участь у справі та суду. Ініціювання перегляду судового рішення лише з метою нового слухання і вирішення справи суперечить принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права.

Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд, зокрема, може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені заявником обставини для скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 у справі №813/894/16 не можуть вважатися нововиявленими обставинами в розумінні ст.361 КАС України.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 07.09.2017 в адміністративній справі №813/894/16.

Щодо покликання апелянта про не розгляд судом першої інстанції його клопотання про можливість/відсутність підстав для залучення до справи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Отже, особа підлягає залученню до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що рішення по справі матиме безпосередній вплив на її права, свободи та інтереси або обов`язки.

Згідно з ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Частиною 3 статті 55 Конституція України та статтею 21 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачено право кожного звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі - Уповноважений).

Разом з тим, ст. 16 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2)за зверненнями народних депутатів України; 3)за власною ініціативою.

Частиною 4 ст.17 Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини встановлено, що уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

У суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що рішення в адміністративній справі матиме вплив на права, свободи та інтереси чи обов`язки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Крім того, за приписами частини 2 статті 53 КАС України з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Отже, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наділений повноваженнями вступати у справу на будь-якій її стадії у порядку, встановленому статтею 53 КАС України, а не як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Відтак, посилання позивача на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, зокрема, щодо не розгляду клопотання про можливість/відсутність підстав для залучення до справи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача, є безпідставними.

При цьому позивачем не наведено жодного процесуального порушення, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення на підставі положень статті 317 КАС України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Також, суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з врахуванням статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 28.12.2020.