Постанова

від 28.12.2020 по справі 635/2176/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 635/2176/17

провадження № 61-3498св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк , Приватна фірма Весна ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року у складі судді Панас Н. Л. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк (далі - ПАТ ПУМБ , банк) , Приватної фірми Весна (далі - ПФ Весна ), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним іпотечного договору.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 14 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Донгорбанк (далі - ЗАТ Донгорбанк ), правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , та ПФ Весна укладений іпотечний договір № 6, за умовами якого ПФ Весна (іпотекодавець) передала відповідачу (іпотекодержателю) в іпотеку об`єкт нерухомого майна, а саме: невиділену в натурі частину об`єкта - будівлю промислового комплексу (літ. А-1 ), загальною площею 1 474, 60 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотечний договір укладений на забезпечення виконання зобов`язань третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Укан

(далі - ТОВ фірма Укан ) за кредитним договором, укладеним з банком.

Після укладання іпотечного договору, 20 листопада 2009 року, ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з позивачем, на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року у справі № 2-2492/2009 став власником нежитлових приміщень, загальною площею 3 562, 70 кв. м, та земельної ділянки, площею 0, 4898 га, за зазначеною адресою.

Позивач вважала, що іпотечний договір від 14 травня 2007 року є таким, що не відповідає вимогам статей 203, 215 ЦК України та статті 5 Закону України

Про іпотеку , а тому має бути визнаний недійсним. ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до іпотечного договору предметом іпотеки є будівля промислового комплексу, загальною площею 1 474, 60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, в технічній документації площа цієї нежитлової будівлі зазначена у розмірі 3 562,70 кв. м, таким чином банку в іпотеку передано частину нежитлової будівлі, а саме нежитлові приміщення, площею 1 474, 60 кв. м, розташовані за згаданою адресою. Оскільки зазначена частина нерухомого майна в натурі не виділялася, право власності на неї, як на окремий об`єкт нерухомості, не реєструвалося, такі приміщення не могли бути предметом іпотеки через пряму заборону, яка міститься у статті 5 Закону України Про іпотеку , що є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.

Крім того, витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 травня 2007 року, реєстраційний № 14431698, який врахований під час укладення іпотечного договору, є помилковим, оскільки у листі Комунального підприємства Харківське районне бюро технічної інвентаризації

(далі - КП ХРБТІ ) від 28 жовтня 2016 року № 506, повідомляється, що до Реєстру прав власності внесені виправлення та неправильна інформація щодо площі будівлі промислового комплексу літ. А-1 - 1 474, 60 кв. м, що була виправлена на площу 3 562, 70 кв. м, у зв`язку з чим попередній запис скасовано.

Позивач просила визнати недійсним договір іпотеки № 6, укладений 14 травня 2007 року між ПФ Весна та ПАТ Донгорбанк , у частині передачі в іпотеку будівлі промислового комплексу літ. А-1 , площею 1 474, 60 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стислий виклад заперечень відповідача

ПАТ ПУМБ заперечувало проти позову та просило у його задоволенні відмовити, зазначивши, що право власності на спірне майно визнано за ОСОБА_2 після укладення договору іпотеки на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року у справі № 2-2492/2009, в якому позивач не була визначена як співвласник набутого нерухомого майна. Належність майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом його придбання під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами та працею в набутті майна. Крім того, в іпотеку передана не частина об`єкта нерухомості, а об`єкт в цілому, відомості про який на час укладення договору іпотеки повністю відповідали відомостям, що зазначені у витязі з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 травня 2007 року № 14431698.

Також банк просив застосувати до зазначених вимог позовну давність, строк якої необхідно обчислювати з моменту набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно, 22 листопада 2009 року, оскільки з цього часу позивач як власник майна мала можливість дізнатися про наявність договору іпотеки. Оскільки співвласником спірного майна ОСОБА_2 у 2013 році вже оспорювався договір іпотеки, то позивачу, як співвласнику, було відомо про наявність цього договору.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що під час укладення спірного договору іпотеки від 14 травня 2007 року № 06 не було порушено цивільне право позивача, за захистом якого остання зверталася до суду. Також суд першої інстанції встановив, що оскаржуваний договір іпотеки відповідає вимогам, передбаченим статтею 203 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що договір іпотеки від 14 травня 2007 року № 06 року укладений з дотриманням вимог, передбачених статтею 203 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року,справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає ухвалену постанову апеляційного суду безпідставною та такою, що постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, суд апеляційної інстанції допустив грубе порушення права позивача на доступ до суду та імперативних приписів статей 18, 54, 82 ЦПК України. Зазначає, що застосування висновків, викладених у судових рішеннях, ухвалених за результатами розгляду справ, у яких позивач не брала участі, фактично позбавляє позивача права на доказування обставин у загальному порядку та з високою вірогідністю означає завідомо негативний результат розгляду справи для неї.

Додатково зазначила, що суд не надав оцінки факту невідповідності між площею будівлі літ. А-1 та площею об`єкта, який визначено предметом іпотеки, при тому, що за адресою: АДРЕСА_1 , об`єкт із площею 1 474, 60 кв. м ніколи не існував.

Також судом не надано належної правової оцінки такому важливому доказу як витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 травня 2007 року № 14431698, зокрема, не досліджено його на предмет належності, допустимості та достовірності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ ПУМБ просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у справі залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Між ЗАТ Донгорбанк та ТОВ фірма Укан 14 травня 2007 року укладений кредитний договір № 6, за умовами якого банк надав товариству кредитні кошти у сумі 1 400 000, 00 дол. США.

Того ж дня, 14 травня 2007 року між ЗАТ Донгорбанк (іпотекодержатель) та ПФ Весна (іпотекодавець) укладений іпотечний договір № 06, згідно з умовами якого на забезпечення виконання зобов`язання ТОВ фірма Укан передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, будівлю промислового комплексу, розташовану на АДРЕСА_1 , літера в технічній документації А-1, загальною площею 1 474, 60 кв. м, та зливну яму, літера в технічній документації К, які належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 25 квітня 2000 року, зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації та записаного у реєстрову книгу № 1 26 квітня 2000 року під реєстровим № 52.

У пункті 1.3 договору сторони визначили, що іпотека поширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки і яка необхідна для його використання за цільовим призначенням, право власності на яку підтверджується державним актом на право власності земельної ділянки, серії ХР № 043151, виданим 03 жовтня 2001 року на підставі рішення Височанської селищної ради Харківського району Харківської області від 29 березня 2001 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки задовольняються вимоги іпотекодержателя до ТОВ фірми Укан за кредитним договором від 14 травня 2007 року № 06 у повному обсязі, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу, а також будь-яке збільшення цієї суми та відсотків за основним зобов`язанням.

Згідно з пунктом 7.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором та за кредитним договором від 14 травня 2007 року № 06, забезпеченням виконання якого він є.

Договір підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченком О. В. 14 травня 2007 року.

Пунктом 1.1 Статуту ПАТ ПУМБ , затвердженого Загальними зборами акціонерів (протокол від 24 грудня 2012 року № 63) та погодженого 01 лютого 2013 року Національним банком України, рішенням № 2/2011 єдиного акціонера, що одноособово здійснював повноваження позачергових Загальних зборів акціонерів ПАТ Донгорбанк від 15 липня 2011 року, та рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ ПУМБ

від 15-16 липня 2011 року (протокол № 59) затверджено передавальний акт від 15 липня 2011 року, згідно з пунктом 1 якого правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків ПАТ Донгорбанк є ПАТ ПУМБ .

Згідно з умовами пункту 1.2 договору іпотеки предметом іпотеки є будівля промислового комплексу А-1, розташована на АДРЕСА_1 , літера в технічній документації А-1, загальною площею 1 474, 60 кв. м, та зливна яма, літера в технічній документації К, яка належать у цілому іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 25 квітня 2000 року, зареєстрованого Харківським міжміським бюро технічної інвентаризації та записаного в реєстрову книгу № 1 26 квітня 2000 року під реєстровим № 52.

Під час вчинення нотаріальних дій при посвідченні іпотечного договору від 14 травня 2007 року № 06 нотаріусом перевірені документи, що посвідчують право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, у тому числі витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 травня 2007 року № 14431698. Спірний договір укладався у присутності повноважного представника власника спірного майна - ПФ Весна , який не заперечував дані, зазначені у витязі з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 травня 2007 року № 14431698. Повноваження представників та належність ПФ Весна будівлі промислового комплексу та земельної ділянки, що передаються в іпотеку, перевірено нотаріусом. Будь-яких зауважень на момент вчинення правочину сторонами не зазначалося. Протягом кількох років претензій щодо змісту правочину не пред`являлося.

У 2009 році ПФ Весна звернулася з позовом до господарського суду про визнання недійсним іпотечного договору від 14 травня 2007 року № 06, з тих самих підстав, що і пред`явлений ОСОБА_1 позов у цій справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2010 року у справі № 07-135-10 у задоволенні позову ПФ Весна відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 лютого 2011 року зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року у справі № 2-2492/2009 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ПФ Весна про стягнення суми боргу задоволено частково. Стягнуто з ПФ Весна на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 690 000, 00 грн. У задоволенні позову в частині стягнення суми боргу з ОСОБА_3 відмовлено. Визнаючи порядок виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на майно боржника - земельну ділянку, площею 0, 4898 га, у смт Високий Харківського району Харківської області і нежитлове приміщення, загальною площею 3 562, 7 кв. м, під літ. А-1 , розташовані у АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначене нерухоме майно.

Після набуття права власності на спірне нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 3 562, 70 кв. м, (літ. А-1 ), ОСОБА_2 подано позов про визнання недійсним договору іпотеки з таких самих підстав, що й у позові ПФ Весна до господарського суду. Аналогічні вимоги подано до суду також й ОСОБА_1 у справі, яка переглядається.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2014 року у справ № 635/7989/13-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ ПУМБ , треті особи: ТОВ фірма Укан , ПФ Весна , про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено. Зазначене рішення є чинним.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2017 року у справі № 2034/2-516/11 у рахунок погашення заборгованості ТОВ фірма Укан перед ПАТ ПУМБ за кредитним договором від 14 травня 2007 року № 06 у розмірі 1 871 716, 62 дол. США звернуто стягнення на нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0, 4898 га, у смт Високий Харківського району Харківської області і нежитлове приміщення, загальною площею 3 562, 7 кв. м, (літ. А-1 ) у АДРЕСА_1 , відповідно до договору іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є дружиною ОСОБА_2 і набуте чоловіком нежитлове приміщення у АДРЕСА_1 , загальною площею 3 562, 70 кв. м (літ. А-1 ), є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 1 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 18 Закону України Про іпотеку ).

Сторонами іпотечного договору є іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання.

Згідно з приписами частини першої статті 3 Закону України Про іпотеку іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями статті 4 Закону України Про іпотеку передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно із частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Зазначені недоліки правочину, що викликають його недійсність, незалежно від того, чи є він оспорюваним або нікчемним, повинні існувати станом на момент його укладення сторонами.

За загальним правилом, обставини, що виникли після укладення правочину, на недійсності якого наполягає особа, та ще не настали на момент його укладення, не можуть впливати на його дійсність. Недійсність є така правова ознакою правочину, що притаманна йому на момент його укладення. Наступні події, поведінка його сторін можуть створити умови для припинення договірного зобов`язання його виконанням, а так само можуть призвести до виникнення у сторони права вимагати розірвання договору, проте не створюють підстави для його недійсності.

Позивачу у цьому спорі станом на момент укладення оспорюваного нею договору іпотеки не належало будь-яких суб`єктивних цивільних прав стосовно предмета іпотеки. Права, належні позивачу, під час укладення цього правочину не порушувалися.

Додатково, визначаючи співвідношення прав та інтересів сторін щодо предмета іпотеки, Верховний Суд виходить з того, що іпотекодержатель за будь-яких має першочергове право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, пріоритетно перед іншими кредиторами та незалежно від способу задоволення ними своїх претензій щодо нього.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним, та як наслідок, відсутність підстав для задоволення позову про визнання частково недійсним іпотечного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив грубе порушення права позивача на доступ до суду та імперативних приписів статей 18, 54, 82 ЦПК України,відхиляються Верховним Судом, оскільки спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких позивач повною мірою користувалася наданими їй процесуальним законом правами, у тому числі щодо надання пояснень, подання доказів та доведення обставин, на які вона посилалася на підтвердження своїх позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що застосування висновків, викладених у судових рішеннях, ухвалених за результатами розгляду справ, у яких позивач не брала участі фактично позбавляє позивача права на доказування обставин у загальному порядку та з високою вірогідністю означає завідомо негативний результат розгляду справи для неї, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, виходячи із принципу змагальності сторін. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що суд жодним чином не надав оцінки факту невідповідності між площею будівлі літ. А-1 та площею об`єкта, який визначено предметом іпотеки, при тому, що за адресою: АДРЕСА_1 , об`єкт із площею 1 474, 60 кв. м ніколи не існував , спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не надано належної правової оцінки такому доказу як витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 травня 2007 року № 14431698, зокрема, не досліджено його на предмет належності, допустимості та достовірності не заслуговують на увагу і такі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення, ухваленого у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визнаючи за можливе надавати оцінку іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко