Рішення

від 26.11.2020 по справі 741/598/19

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 741/598/19

Провадження № 2/741/93/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 27 листопада 2020 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкан» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

встановив:

9 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до ТОВ «Метрируд», мотивуючи його тим, що 6 вересня 2018 року він був прийнятий на роботу у ТОВ «Метрируд» на посаду охоронника з графіком роботи доба через дві. 21 лютого 2019 року він (позивач) отримав на телефон копію повістки із Носівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відпрацювавши 21 лютого 2019 року зміну, перед виїздом додому, він (позивач) повідомив керівника ТОВ «Метрируд» ОСОБА_2 про отримання ним повістки про необхідність прибуття 24 лютого 2019 року до Носівського РТЦК та СП для подальшої відправки до в/ч НОМЕР_1 (м. Біла Церква) для проходження військової служби за контрактом та вручив копію вказаної повістки. 25 лютого 2019 року між ним (позивачем) та Міністерством оборони України в особі командира військової частини в/ч НОМЕР_1 був укладений контракт строком на 3 роки про проходження військової служби у лавах Збройних Сил України. Наказом № 58 командира в/ч НОМЕР_1 від 25 лютого 2019 року він (позивач) був зарахований до списку особового складу частини та був відправлений на військові навчання в один із полігонів України, де перебуває до цього часу. 1 березня 2019 року його (позивача) дружина повідомила йому, що ОСОБА_3 привіз від директора ТОВ «Метрируд» ОСОБА_2 трудову книжку, в якій було зазначено, що 22 лютого 2019 року він (позивач) був звільнений із займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. 7 березня 2019 року ОСОБА_3 привіз і передав дружині заробітну плату за лютий 2019 року. Він (позивач) вважає звільнення його з роботи незаконним з тих підстав, що: станом на 22 лютого 2019 року у відповідача була відсутня його заява про звільнення з роботи за власним бажанням; відповідно до чинного на той час законодавства він був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, а тому закон гарантує йому збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві. Він (позивач) пропустив строк звернення до суду з позовом про оскарження незаконного звільнення з тих підстав, що увесь цей час перебуває на військових навчаннях у польових умовах.

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:

- визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду щодо незаконного звільнення та поновити цей строк;

- визнати незаконним і скасувати наказ директора ТОВ «Метрируд» № 131 від 22 лютого 2019 року про звільнення його із займаної посади;

- поновити його на посаді охоронника ТОВ «Метрируд» з 22 лютого 2019 року;

- стягнути з ТОВ «Метрируд» середній заробіток за час його перебування на військовій службі за контрактом до дня ухвалення судом рішення.

Ухвалою суду від 1 жовтня 2020 року було замінено первісного відповідача ТОВ «Метрируд» належним відповідачем ТОВ «Рейкан».

У судове засідання позивач та його представник адвокат Левченко Г.В. не з`явилися, представник подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує, просив їх задовольнити, розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, не просив розгляд справи відкласти, подав до суду відзив, в якому зазначив, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку із тим, що: він без поважних причин пропустив строк звернення до суду з цим позовом; на позивача не поширюються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку, оскільки при вступі на військову службу ним було укладено звичайний строковий контракт на посаду рядового складу строком на три роки, а не контракт у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану; постановою Кабінету Міністрів України № 307 від 10 квітня 2019 року «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» було визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України № 105 від 4 березня 2015 року «Про затвердження Порядку виплати компенсації за 2014-2015 роки підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом». З цих підстав представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

Суд розглядає справу у загальному порядку в відсутності учасників справи за наявними у ній доказами, оскільки позбавлений можливості з`ясувати думку позивача чи його представника щодо проведення заочного розгляду справи та в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши та дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу № 118 від 3 вересня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий в ТОВ «Метрируд» на посаду охоронника з графіком роботи доба через дві, що підтверджується записом у трудовій книжці (том 1 а.с. 8-9) та обставинами, викладеними у позовній заяві.

22 лютого 2019 року начальником ТОВ «Метрируд» на підставі заяви працівника був виданий наказ № 132 о/с, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади охоронника ТОВ «Метрируд» з 22 лютого 2019 року на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, що підтверджується копією відповідного наказу (том 1 а.с. 30).

У судовому засіданні встановлено, що 4 вересня 2019 року було змінено назву товариства з обмеженою відповідальністю «Метрируд» на товариство з обмеженою відповідальністю «Рейкан», місцезнаходження юридичної особи на: 46010, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28, та керівника з ОСОБА_2 на ОСОБА_4 , при цьому ідентифікаційний код юридичної особи залишився незмінним: 37250836, що підтверджується копією реєстраційної справи товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкан» (том 1 а.с. 69-241).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У судовому засіданні встановлено, що особисто позивачу не було вручено копії наказу про звільнення та трудової книжки. 1 березня 2019 року від дружини позивач дізнався про те, що ОСОБА_3 привіз та вручив їй трудову книжку, в якій було зазначено, що 22 лютого 2019 року його було звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. 7 березня 2019 року ОСОБА_3 привіз і передав дружині позивача заробітну плату за лютий 2019 року, що підтверджується обставинами, викладеними у позовній заяві.

З матеріалів справи (а.с. 12-15; 16-17) вбачається, що 21 лютого 2019 року позивач отримав на телефон копію повістки із Носівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відпрацювавши 21 лютого 2019 року зміну, перед від`їздом додому, позивач повідомив керівника ТОВ «Метрируд» ОСОБА_2 про отримання ним повістки про необхідність прибуття 24 лютого 2019 року до Носівського РТЦК та СП для подальшої відправки до в/ч НОМЕР_1 (м. Біла Церква) для проходження військової служби за контрактом та вручив копію вказаної повістки. Зазначена інформація також була занесена до журналу добового чергування ТОВ «Метрируд». 24 лютого 2019 року за повісткою позивач прибув до Носівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і був направлений до в/ч НОМЕР_1 (м. Біла Церква) для проходження військової служби за контрактом. 25 лютого 2019 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини в/ч НОМЕР_1 був укладений контракт строком на 3 роки про проходження військової служби у лавах Збройних Сил України. Наказом № 58 командира в/ч НОМЕР_1 від 25 лютого 2019 року він (позивач) був зарахований до списку особового складу частини та був відправлений на військові навчання в один із полігонів України, де перебуває до цього часу.

Ураховуючи зазначені обставини, суд вважає, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду за вирішенням цього трудового спору, а тому цей строк підлягає поновленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не надав суду заяву позивача про звільнення його за власним бажанням, яка була підставою для видачі наказу № 132 о/с від 22 лютого 2019 року, а також інших доказів, які б вказували на законність звільнення позивача на підставі ст. 38 КЗпП України, а тому суд приходить до висновку, що цей наказ підлягає скасуванню, як такий, що винесений без законної на те підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У силу ч. 1 ст. 235 КЗпП України ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді охоронника з 22 лютого 2019 року.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі за контрактом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити, чи поширюються на позивача гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Статтею 3 Закону України «Про оборону України» встановлено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до абзацу 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

У судовому засіданні встановлено, що часткову мобілізацію в Україні було оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, починаючи з 18 лютого 2014 року по 2 травня 2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 6 травня 2014 року № 454/2014, починаючи з 7 травня 2014 року по 20 червня 2014 року; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21 липня 2014 року № 607/2014, починаючи з 24 липня 2014 року по 6 вересня 2014 року, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14 січня 2015 року № 15/2015, починаючи з 20 січня 2015 року у три черги протягом 210 діб по 17 серпня 2015 року.

Суд наголошує, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

Таким чином, починаючи з 17 березня 2014 року і до цього часу в країні діє особливий період, а його закінчення буде оголошене окремим Указом Президента України, після якого і буде проводитись звільнення військовослужбовців з військової служби за контрактом.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 1 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 2 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 2 березня 2014 року, тобто після введення в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 1 березня 2014 року.

Зі змісту ч. 3 ст. 119 КЗпП України вбачається, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Станом на 27 листопада 2020 року рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 5 листопада 2019 року у справі № 2а-2243/11/1370, за відсутності вини незаконно звільненої особи у тому, що розгляд справи про поновлення її на посаді триває понад один рік, стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи те, що у даному випадку відсутня вина позивача у тому, що розгляд справи про поновлення його на посаді триває понад один рік, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, відповідно до яких середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З індивідуальної відомості про застраховану особу (том 1 а.с. 50), виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вбачається, що заробітна плата позивача, яка виплачувалася йому ТОВ «Метрируд», код ЄДРПОУ 37250836, у грудні 2018 року становила 3 850 грн., а у січні 2019 року 4 300 грн.

Згідно графіку роботи охоронника ТОВ «Метрируд» (доба через дві) у період грудень 2018 року січень 2019 року у позивача було 20 робочих змін.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 407,50 грн.

У судовому засіданні встановлено, що за період з 22 лютого по 27 листопада 2020 року згідно графіку роботи охоронника ТОВ «Метрируд» (доба через дві) у позивача були 215 робочих змін, а тому його середній заробіток за цей період, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 87 612,50 грн. (215 х 407,50 грн.).

Відповідно до ч. 6 ст. 235 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовною заявою 9 квітня 2019 року, у позовній заяві об`єднано дві вимоги немайнового характеру, кожна з яких відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» повинна бути оплачена судовим збором за ставками, встановленими за вимоги немайнового характеру, тобто по 768,40 грн. кожна, та одна вимога майнового характеру, яка з урахуванням обставин справи, підлягає оплаті судовим збором у розмірі 768,40 грн.

У силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 305,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Визнати незаконним і скасувати наказ товариства з обмеженою відповідальністю «Метрируд» № 132 о/с від 22 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади охоронника ТОВ «Метрируд» з 22 лютого 2019 року за власним бажанням.

Поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на посаді охоронника товариства з обмеженою відповідальністю «Метрируд», яке 4 вересня 2019 року було перейменовано на товариство з обмеженою відповідальністю «Рейкан», з 22 лютого 2019 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкан», код ЄДРПОУ 37250836, місцезнаходження: 46010, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2019 року по 27 листопада 2020 року в сумі 87 612 (вісімдесят сім тисяч шістсот дванадцять) грн. 50 коп. з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Рейкан», код ЄДРПОУ 37250836, місцезнаходження: 46010, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28, на користь держави судовий збір у розмірі 2 305 (дві тисячі триста п`ять) грн. 20 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді охоронника товариства з обмеженою відповідальністю «Метрируд», яке 4 вересня 2019 року було перейменовано на товариство з обмеженою відповідальністю «Рейкан», і стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв