Постанова

від 24.11.2020 по справі 498/613/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4433/20

Номер справи місцевого суду: 498/613/17

Головуючий у першій інстанції Ткачук О.Л.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Князюка О.В., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, ОСОБА_2 з позовом про визнання заповіту недійсним, мотивуючи це тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . 26 квітня 2010 року ОСОБА_3 було складено заповіт, який посвідчено ОСОБА_4 , секретарем виконкому Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, згідно якого вона заповідала ОСОБА_2 земельну ділянку ( пай) загальною площею 8,28 га, яка належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії РІ № 492628 виданого відділом земельних ресурсів у Великомихайлівському районі Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 4, про що вона дізналась після відкриття спадщини, звернувшись до нотаріальної контори. Стверджує, що заповіт не був підписаний ОСОБА_3 а також не відповідає волі спадкодавця і чинному законодавству, яке діяло на момент складання заповіту. Вважає, що посвідчувальний напис на заповіті не відповідає вимогам пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419 Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених і додатку 2 до наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року №83/5. Також, посилаючись на приписи ст..210 ЦК вважає, що оскаржуваний заповіт не пройшов реєстрацію відповідно до законодавчих норм, а тому даний правочин не може вважатись вчиненим. Стверджує, що ОСОБА_4 не мала повноважень посвідчувати заповіт, оскільки у посвідчувальному написі на заповіті не зазначена повна назва посади особи, яка засвідчувала даний заповіт, а лише зазначається секретар виконкому .

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи в режимі відео конференції не подавали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно з ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що:

-мати позивачки, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08.02.2017 року Великомихайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі актового запису про смерть №41 від 08.02.2017 року, складеного Великомихайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області;

-позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наданими свідоцтвами: про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 , виданого 05 березня 1980 року Чапаєвською сільською радою Великомихайлівського району Одеської області на підставі актового запису про народження №02 від 02.03.1980 року, складеного Чапаєвською сільською радою Великомихайлівського району Одеської області, де в графі мати зазначено ОСОБА_3 ; про укладення шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 серії НОМЕР_3 , виданого повторно 11.07.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області на підставі актового запису про шлюб №15 від 17.11.1998 року, складеного виконкомом Олександрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 , виданого повторно 18.07.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області на підставі актового запису про смерть №70 від 19.09.2002 року, складеного виконкомом Олександрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області; про шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 серії НОМЕР_5 , виданого 03.09.2016 року Великомихайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі актового запису про шлюб №64 від 03.09.2016 року, складеного Великомихайлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

-відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №80389515 від 15.02.2018 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,28 га, кадастровий номер: 5121680300:01:002:0425, розташована на території Великозименівського сільської ради Великомихайлівського району Одеської області на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії РІ №492628, виданого Великомихайлівського районною державною адміністрацією Одеської області 12.02.2003 року;

-відповідно до заповіту, складеного 26.04.2010 року і посвідченого секретарем виконкому Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області Дзиговською А.Й. і зареєстрованим за номером 04, ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку (пай) загальною площею 8,28 га, яка належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії РІ №492628, виданого відділом земельних ресурсів у Великомихайлівському районі Одеської області 12.02.2003 року;

-відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.02.2017 року №46801132, 17.02.2017 року відкрита спадкова справа (номер у нотаріуса 72/2017, номер у реєстрі 60258381) щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ;

-згідно з оглянутою в судовому засіданні копією першого примірника посвідченого заповіту, копією алфавітної книги обліку заповітів 1987-2017 рр., вбачається, що під номером 33 зазначено інформацію щодо реєстрацію заповіту ОСОБА_3 ,

-згідно з оглянутою в судовому засіданні копією журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області за 2010 рік (сторінка 40), за номером 4, 26 квітня 2010 року зареєстровано посвідчення заповіту ОСОБА_3 з розпискою про одержання нотаріально оформленого документа (підписом);

-згідно з оглянутою в судовому засіданні копією журналу реєстрації рішень, розпоряджень, інструкцій, протоколів голови Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, під номером 1 20 квітня 1998 року зареєстровано розпорядження від 20.04.1998 року №01 Про розподіл обов`язків серед апарату Цибулівської сільської ради ;

-згідно з оглянутою в судовому засіданні копією відповідного розпорядження, згідно з яким секретаря сільської ради ОСОБА_4 призначено відповідальною, зокрема, за нотаріальні дії; під номером 3, 14 травня 1998 року зареєстровано розпорядження від 14.05.1998 року №03 Про державне мито та копію відповідного розпорядження, згідно якого секретаря сільської ради ОСОБА_4 призначено відповідальною за проведення збору мита при здійсненні нотаріальних дій;

-згідно з рішенням голови Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області ОСОБА_10 від 14.04.2006 року № 4-у визначено повноваження секретаря Цибулівської сільської ради ОСОБА_4 ;

-згідно з журналом реєстрації рішень, розпоряджень, інструкцій, протоколів голови Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області 02-03, під номером 1, 14 квітня 2006 року зареєстровано розпорядження від 14.04.2006 року №01 Про розподіл обов`язків серед апарату Цибулівської сільської ради та копію відповідного розпорядження, згідно якого секретаря сільської ради ОСОБА_4 призначено відповідальною, зокрема, за нотаріальні дії.

Клопотань про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції від позивача не надходило.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.

Судова колегія виходить з такого.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, у статті 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Статтею 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Відповідно до частин першої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним .

Як вбачається зі змісту позову, позивач заявила вимогу про визнання заповіту недійсним у зв`язку з тим, що

-посвідчувальний напис на заповіті не відповідає вимогам пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419 Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених і додатку 2 до наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року №83/5;

-оскаржуваний заповіт не пройшов реєстрацію відповідно до законодавчих норм, а тому даний правочин не може вважатись вчиненим;

- ОСОБА_4 не мала повноважень посвідчувати заповіт, оскільки у посвідчувальному написі на заповіті не зазначена повна назва посади особи, яка засвідчувала даний заповіт, а лише зазначається секретар виконкому .

Дані обставини недійсності заповіту в розумінні ч.1 ст. 1257 ЦК України відносяться до підстав, які можуть свідчити про нікчемність заповіту.

Нікчемний заповіт є таким в силу припису закону (частина перша статті 1257 ЦК України) і тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ч.2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 94, 95 постанови від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12- 304гс18), визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є ефективним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставини нікчемності правочину.

Суд першої інстанції проаналізувавши оспорюваний заповіт та перевіривши доводи позивача у мотивувальній частині рішення спростував обставини нікчемності заповіту.

Так, суд першої інстанції дослідивши журнал реєстрації рішень, розпоряджень, інструкцій, протоколів голови Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, зокрема розпорядження під номером 1, 20 квітня 1998 року зареєстровано розпорядження від 20.04.1998 року №01 Про розподіл обов`язків серед апарату Цибулівської сільської ради встановив, що секретаря сільської ради ОСОБА_4 призначено відповідальною, зокрема, за нотаріальні дії, а у відповідності до розпорядження № 3 від 14.05.1998 року №03 Про державне мито - відповідальною за проведення збору мита при здійсненні нотаріальних дій.

У посвідчуваному написі на заповіті двічі зазначено, що він посвідчений ОСОБА_4 , як секретарем виконкому Цибулівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, що, як зазначив суд, підтверджує наявність у неї встановлених законом повноважень на посвідчення заповіту.

Крім того, суд встановив та зазначив у мотивувальній частині рішення, що положення законодавства про те, що заповіт, як односторонній правочин, є вчиненим з моменту його державної реєстрації - стосується тільки заповітів посвідчених, починаючи з 20.04.2011 року і не стосується оспорюваного позивачкою заповіту, який складений і посвідчений 26.04.2010 року.

Також суд в оскаржуваному рішенні звернув увагу, що форма посвідчувального напису на заповіті, відповідає чинному на час посвідчення заповіту додатку №6 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5.

Посилання позивача на невідповідність заповіту і посвідчувального напису на ньому вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419 Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених і додатку 2 до наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року №83/5, суд вважав не правовими і такими, що не стосуються оспорюваного позивачкою заповіту.

Обставини встановлені районним судом, досліджені докази, які приєдані до справи та законодавство, яке вірно застосовано судом, фактично спростовують доводи позову ОСОБА_1 про те, що заповіт складений ( посвідчений) особою, яка не мала на це права, а також, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Враховуючи наведене, у апеляційного суду відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наведених підстав.

Крім того в якості підстави позову зазначено, що оспорюваний заповіт не був підписаний ОСОБА_3 (підпис не належить ОСОБА_3 ), що не відповідає законодавству - ст.. 1247 ЦК України в частині того, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та свідчить, що волевиявлення не відповідало волі заповідача.

Згідно за частиною 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій .

В даному випадку тягар доведення обставин, на які посилається позивач, покладається на позивача.

Проте під час розгляду справи в районному суді позивачем ОСОБА_1 або представником в її інтересах на протязі 10 місяців жодного разу не заявлялося клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач була обізнаною про розгляд справи в суді першої інстанції і приймала участь у розгляді справи в районному суді, мала певний час представника своїх інтересів, неодноразово заявляла різні клопотання про витребування доказів належності оформлення і державної реєстрації заповіту, про підтвердження повноважень секретаря сільради, на вчинення нотаріальних дій (посвідчення заповіту) відповідно до обґрунтувань заявленої вимоги про оспорювання дійсності заповіту з цих підстав.

Оспорюючи рішення суду в апеляційному порядку, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі від 05.07.2018 року не навела будь-яких доводів на спростування висновків суду в частині відмови у позові в контексті того, що оспорюваний заповіт не був підписаний заповідачем ОСОБА_3 , що має наслідком порушення ч.2 ст. 1247 ЦК України, а також свідчить, що волевиявлення заповідача не відповідало його волі.

Як вже зазначалося, вперше таке клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи було заявлено в інтересах позивача в суді апеляційної інстанції 18.02.2019 року без надання будь-яких відповідних доказів неможливості подання даного доказу (клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи) до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Згідно з ч. З ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки ОСОБА_1 та адвокатом Панчошенко О.В. в інтересах ОСОБА_1 не наведено обставин, які відносяться та можуть кваліфіковуватися в розумінні ч.3 ст. 367 ЦПК України, як виняткові та враховуючи, що у клопотанні взагалі не міститься будь-якого посилання на причини неподання такого клопотання під час розгляду справи в районному суді, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття даного доказу.

Приймаючи до уваги наведене, ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.11.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

При таких обставинах, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain , заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 28.12. 2020 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: О.В. Князюк

А.П. Заїкін