Ухвала

від 30.12.2020 по справі п/811/978/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 грудня 2020 року

м. Київ

справа № П/811/978/18

адміністративне провадження № К/9901/34941/20

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шишова О.О.,

суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В.,

перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі П/811/978/18 за позовом Фермерського господарства "МІФ" до Державної податкової служби України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ

Фермерське господарство "МІФ" звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення автоматичного збільшення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми ПДВ у розмірі 3 003 444,55 грн., на яку господарство має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН), на величину суми ПДВ за отриманою платником податковою накладною, зареєстрованою в ЄРПН, яка була складена у лютому 2017 року і відображена у податковій декларації з ПДВ в лютому 2018 р.; зобов`язати вчинити вказані дії щодо збільшення такої суми; зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року зобов`язано ДФС України збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми у розмірі 3 003 444,55 грн. податку на додану вартість, на яку ФГ "МІФ" (код ЄДРПОУ 23687270) має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування до податкових накладних в ЄРПН, на величину суми податку на додану вартість за отриманою податковою накладною № 11 від 28.02.2017 р., зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних, та відображеною у податковій декларації з податку на додану вартість в лютому 2018 року.

Рішення суду набрала законної сили 26 листопада 2018 року.

04 квітня 2019 року до суду від представника ДФС України надійшла заява про роз`яснення рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року у справі № П/811/978/18 в частині, що стосується: "зобов`язання ДФС України збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість значення суми у розмірі 3003444,55 грн. податку на додану вартість..."

Ухвалою від 05 квітня 2019 року у задоволені такої заяви відмовлено.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року апеляційну скаргу на вказану ухвалу повернуто представнику ДФС України.

31 березня 2020 року до суду першої інстанції надійшла заява, в якій від представник ДПС України просить суд надати роз`яснення щодо виконання рішення суду від 08 травня 2018 року по справі № П/811/978/18.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року по справі №П/811/978/18 відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової служби України про роз`яснення судового рішення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу 04 вересня 2020 року, тобто з порушенням встановленого ст. 295 КАС України строку, не заявивши при цьому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк, з дня отримання ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску такого строку.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової служби України про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року по справі №П/811/978/18.

Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної податкової служби України на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року по справі №П/811/978/18 за позовом Фермерського господарства МІФ до Державної фіскальної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись з ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року, Головне управління ДПС у м.Києві оскаржило її в касаційному порядку та просить зазначену ухвалу скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Суд апеляційної інстанції визнаючи неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 Інші поточні платежі , розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У ситуації з державними органами, поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів, тощо. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Апелянтом сплачено судовий збір, проте сама по собі сплата судового збору без обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження не є підставою для поновлення цього строку.

Та обставина, що апелянт звернувся з первинною апеляційною скаргою у строк, встановлений статтею 295 КАС України, не є підставою вважати пропуск строку поважним, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що поважними причинами пропущення строку на подання апеляційної скарги можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Таким чином, неспроможність відповідача належним чином організувати роботу або фінансування витрат на оплату судового збору суд апеляційної інстанції не визнав поважною причиною пропущення строку апеляційного оскарження. Наведені скаржником доводи не можуть бути свідченням того, що останній без зайвих зволікань скористався своїм правом на повторне подання апеляційної скарги, а також підтвердженням поважності причин пропущення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції вказував на те, що відповідачем не наведено об`єктивних причин, пов`язаних з установленням з 12 березня 2020 року на всій території України карантину, які б перешкоджали останньому направити до суду апеляційної інстанції платіжне доручення від 17 липня 2020 року №1966, яким сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у справі №П/811/978/18, до 06 серпня 2020 року (граничного дня закінчення 20-денного терміну після набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року №731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ).

Крім того, посилання відповідача на те, що апеляційна скарга подана з метою збереження права на апеляційне оскарження судового рішення, яке надане Конституцією України, не свідчить про наявність у суб`єкта владних повноважень безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент без урахування процесуальних строків встановлених для цього Законом, а у Суду - обов`язку поновлювати сторонам строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Згідно частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно з частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання зазначених відповідачем підстав для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження неповажними.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах Леваж Престасьон Сервіс проти Франції ( Levages Prestations Services v. France ) від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; Гомес де ла Торре проти Іспанії ( Brualla Gomes de la Torre v. Spain ) від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

У решті обґрунтування касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій доводів та не спростовують висновків останніх.

Ураховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

За таких обставин подана касаційна скарга Державної податкової служби України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року є необґрунтованою. У даному випадку правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі П811/978/18 за позовом Фермерського господарства "МІФ" до Державної податкової служби України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. Шишов

Судді Н.Є. Блажівська

І.В. Дашутін