Рішення

від 29.12.2020 по справі 263/15619/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 263/15619/19

Провадження № 2/263/595/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючої судді Ікорської Є.С.,

за участю секретаря Шпичак Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення, штрафу та пені,

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс (далі - ТОВ ФПГ Металпромресурс ), в якому, уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з ОСОБА_1 : 306 373,31 доларів США за безпідставне користування кредитом після закінчення терміну його повернення; 1 506 846 грн. 72 коп. - штраф за порушення п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору; 17 633 294 грн. 61 коп. - пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Вимоги позову мотивовані тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року установлено, що ОСОБА_1 наданий кредит у сумі 1 200 000 доларів США за умови виконання зобов`язань за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39. Внаслідок порушення зі сторони ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, указаним рішенням стягнуто з нього на користь Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк (далі - ПАТ ПУМБ ) суму боргу, яка складається із: заборгованості за кредитом - 576 525,06 доларів США; заборгованості за відсотками - 28 314,29 доларів США, яка виникла станом на 15 серпня 2015 року, та цим же рішенням відмолено у стягненні пені. На підставі виконавчого листа від 22 червня 2016 року відкрито виконавче провадження, однак з моменту ухвалення рішенні суду, відповідачем воно не виконувалося. 18 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Алькор Інвест (далі - ТОВ ФК Алькор Інвест ) та ПАТ ПУМБ укладений договір про відступлення права вимоги № 39/2016, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 та іпотечним договором № 39/1 перейшло до ТОВ ФК Алькор Інвест . Цього ж дня ТОВ ФК Алькор Інвест уступило право вимоги за цим договором ТОВ ФПГ Металпромресурс , у подальшому ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання указаного рішення суду, зокрема ПАТ ПУМБ на ТОВ ФПГ Металпромресурс , тому останнє законно набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами від 04 серпня 2006 року № № 39, 39/1. Відповідач тривалий час не виконував як рішення суду, так і умови кредитного договору, зокрема стороні позивача стало відомо, що 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перевів на рахунок виконавчої служби 604 839,35 доларів США відповідно до виконавчого листа № 263/10469/15-ц, який виданий 22 червня 2016 року на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року, та вважає, що у нього відсутня будь-яка заборгованість. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зазначила, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строки дії кредитного договору. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. З дня набрання рішенням суду законної сили змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України). Так ОСОБА_1 фактично користувався чужими грошовими коштами (кредитом) після терміну його повернення, за що п. 2.1 кредитного договору встановлена плата у розмірі ставки LIBOR за кредитом в доларах США строком 3 місяці, офіційно вказаних Національним банком України на дату нарахування відсотків, плюс 10,5 % річних. Таким чином, розрахунок заборгованості за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення, яка визначена у розмірі 604 839,35 доларів США з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року (1516 днів) за ставкою LIBOR + 10,5 % річних становитиме 306 373,31 доларів США.

На порушення умов кредитного договору, зазначених у п. п. 3.4.4 - 3.4.7, відповідач жодного разу не надав документи на підтвердження свого фінансового стану, документи, які підтверджують цільове використання кредиту та інформацію щодо судових справ, у яких він є стороною. ОСОБА_1 порушив обов`язок не продавати чи не передавати, не здавати в оренду, не надавати в користування будь-яким особам належне йому майно, а також тривалий час намагався уникнути будь-яких зустрічей, приховував своє місцезнаходження і місце фактичного проживання, відкривав рахунки в інших банках. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника у разі порушення умов, зазначених у п. п. 3.4.4 - 3.4.7, зокрема сплата штрафу у вигляді 5 % від суми, зазначеної у п. 2.1 договору, тобто від суми 1 200 000 доларів США становитиме 60 000 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 10 жовтня 2019 року становитиме 1 506 846 грн. 72 коп.

Крім збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов`язань, ОСОБА_1 повинен сплатити штрафи та пеню (неустойку) завданих порушенням зобов`язань, встановлених законом та які передбачені ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 указано, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи уу разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки та відшкодування збитків, та моральної шкоди. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оскільки сторонами не установлений розмір неустойки (штрафу та пені) за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, тому проценти підлягають визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України. За таких обставин позивачем проведений розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за подвійною обліковою ставкою Національного банку України за період з 26 лютого 2016 року по 04 жовтня 2019 року (1316 днів) на борг у сумі 604 839,35 доларів США, що загалом становитиме 702 126,94 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ станом на 10 жовтня 2019 року - 17 633 294 грн. 61 коп. Посилаючись на указані обставини, позивач просив позовні вимоги задовольнити (т. 1, а. п. 2 - 4, 165 - 170, 180 - 183).

Не погоджуючись із заявленими вимогами, відповідач подав відзив як на первісний позов, так і уточнений, в яких указує, що м. Маріуполь відноситься до території, на якій проводилася АТО, тому застосуванню підлягають положення ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції щодо стягнення пені і цим обставинам надана відповідна оцінка у рішенні суду від 26 лютого 2016 року, яким відмовлено в цій частині вимог, тому позивач фактично вимагає потворного вирішення цих вимог. Відповідач вважає, що посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені ним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, безпідставні, оскільки у тій справі існували різні за змістом обставини, які перевірялися та оцінювалися судами трьох інстанцій, та вони є відмінними від обставин у цій справі. Фактично у позові сторона позивача намагається обґрунтувати підвищений розмір відсотків, передбачений умовами договору, а у постанові суду навпаки указано про безпідставність нарахування відсотків за кредитним договором. Отже, у разі односторонньої зміни банком умов кредитного договору, право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом, а також обумовлену кредитним договором неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Нарахування відсотків та пені поза межами дії договору є безпідставним. Такі висновки висловлені у постанові Великої Палати Верхового Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, які і стосуються заявлених вимог. Таким чином відповідач вважає безпідставними доводи позивача про нарахування відсотків за користування указаними грошовими коштами. Посилання сторони позивача, що після рішення суду про стягнення грошових коштів, змінився правовий статус грошей та застосуванню підлягають положення ст. 1214 ЦК України безпідставні, оскільки між сторонами дані правовідносини виникли внаслідок укладення кредитного договору, що виключає безпідставність набуття грошових коштів та застосування ст. ст. 536, 1214 ЦК України. Фактично позивач ототожнив зміст ст. 625 та ст. ст. 536, 1214 ЦК України, які регулюють різні за змістом правовідносини. Що стосується штрафу у розмірі 60 000 доларів США, то такий нарахований позивачем поза межами строків дії договору, а також позивач не надав доказів, які б свідчили про факти таких порушень, а також штраф, передбачений п. 5.1 кредитного договору є неустойкою, до якого застосовуються положення про скорочену позовну давність. Також безпідставним є нарахування пені у розмірі 17 633 294 грн. 61 коп., оскільки Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, а суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, а оскільки ОСОБА_1 не відноситься до таких суб`єктів, то застосування до нього положень цього Закону є безпідставним. Посилаючись на наведені обставини, сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову (т. 1, а. п. 59 - 63, 210 - 217).

ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких вказує, що банк на підставі пп. 3.1.5 п. 3 кредитного договору реалізував своє право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів у випадку невиконання позичальником обов`язків, передбачених договором. Таке право реалізовано банком у вигляді направлення ОСОБА_1 24 лютого 2015 року письмової вимоги достроково повернути всю суму кредиту та проценти за користування кредитом. На указаний документ посилалося ПАТ ПУМБ у позові, звертаючись до Жовтневого районного суду м. Маріуполя про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 та відповідно суд у своєму рішенні від 26 лютого 2016 року. Направленням вимоги про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом, кредитор зафіксував заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 станом на 16 лютого 2015 року у сумі 581 941,09 доларів США, яка складається з наступного: 52 629,06 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 5 771,203 доларів США прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом; 522 896 доларів США - строкова заборгованість за кредитом; 4 644,83 - строкова заборгованість за процентами за користування кредитом. Таким чином, направленням вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та сплати процентів, кредитор змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, внаслідок чого строк виконання договору в повному обсязі настав. А тому, оскільки кредитор самостійно, на власний розсуд скористався своїм правом, достроково припинив на майбутнє дію кредитного договору та змінив строк кредитування, тому відсутні підстави для нарахування будь-яких відсотків згідно з умовами цього кредитного договору після дострокового припинення кредитного зобов`язання, а також неустойки (пені) та штрафів, обумовлених даним договором (т. 1, а. п. 207 - 209).

Рух справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 18 жовтня 2019 року головуючим у справі визначено суддю Папаценко П.І. (т. 1, а. п. 41).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначене у справі підготовче судове засідання, роз`яснено сторонам право і строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та письмові заперечення, витребувані відомості про перетинання державного кордону ОСОБА_1 та відомості про геолокацію мобільного телефону відповідача (т. 1, а. п. 45).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 жовтня 2019 року забезпечено позов ТОВ ФПГ Металпромресурс та накладений арешт на ряд нежитлових приміщень (т. 1, а. п. 46, 47).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року виправлено описку в ухвалі про забезпечення позову (т. 1, а. п. 56).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 листопада 2019 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 жовтня 2019 року скасовано в частині накладення арешту на майно, яке не належить ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 155 - 161).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 грудня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Папаценка П.І. визнано необґрунтованою, зупинено провадження до вирішення питання про відвід головуючого у справі (т. 1, а. п. 206).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 грудня 2019 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відвід судді Папаценка П.І. залишено без задоволення (т. 1, а. п. 223).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року поновлено провадження у даній цивільній справі (т. 1, а. п. 225).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ТОВ ФПГ Металпромресурс - Куцобіна Г.А. про забезпечення позову (т. 2, а. п. 14, 16, 17).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ТОВ ФПГ Металпромресурс - Куцобіна Г.А. про призначення у справі оціночно-будівельної експертизи (т. 2, а. п. 16, 18, 19).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про вступ його у справу в якості представника позивача відмовлено (т. 2, а. п. 43, 44).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 липня 2020 року закрито підготовче засідання за позовом ТОВ ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 про стягнення боргу (т. 2, а. п. 60).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2020 року визначено нового головуючого суддю Ікорську Є.С. у зв`язку із припиненням повноважень попереднього головуючого судді Папаценка П.І. (т. 2, а. п. 68).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2020 року цивільну справу за позовом ТОВ ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 про стягнення боргу прийнято до провадження, її розгляд вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, призначене у справі підготовче судове засідання (т. 2, а. п. 69).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті (т. 2, а. п. 77).

Представник ТОВ ФПГ Металпромресурс - Куцобін Г.А. у судовому засіданні уточнений позов від 12 листопада 2019 року (т. 1, а. п. 165-170) підтримав, надав пояснення, у яких наполягав на задоволенні вимог.

Відповідач до судового засідання не з`явився, попередньо подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій наполягав на відмові у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві, а також заявив про застосування позовної давності.

Фіксування судового процесу здійснювалося у відповідності до ч. 1 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, та витребувані судом, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є стягнення коштів, борг за якими виник внаслідок невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Судом установлені наступні обставини та відповідно до них правовідносини.

Відповідно до умов кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39, укладеного між Закритим акціонерним товариством Донгорбанк , правонаступником якого є ПАТ ПУМБ , та ОСОБА_1 , банк зобов`язався видати позичальнику кредит у розмірі 1 200 000 доларів США з цільовим використанням кредиту для будівництва торгового комплексу та інші поточні потреби, зі строком повернення кредиту згідно з графіком, викладеним у Додатку № 1 до цього договору, з кінцевою датою повернення кредиту - 30 липня 2021 року (т. 1, а. п. 9 - 12).

Згідно з п. 3.1.5 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати відсотків у випадку невиконання позичальником обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі відносно забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позичальник не несе відповідальності.

ПАТ ПУМБ , використовуючи своє право, передбачене п. 3.1.5 кредитного договору, направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у тридцяти денний строк, зокрема за цією вимогою розмір заборгованості за кредитом становить 586 941,09 доларів США (т. 1, а. п. 66).

Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року позов ПАТ ПУМБ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ ПУМБ заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 у розмірі 604 839,4 доларів США. Вирішено питання про стягнення судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 1, а. п. 6, 7, т. 2, а. п. 25, 26).

Так судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ ПУМБ заборгованість за тілом кредиту у розмірі 576 525,06 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 28 314,29 доларів США. В частині стягнення пені у розмірі 1 498,31 доларів США, то судом зазначено про відсутність підстав для її стягнення з підстав, передбачених Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції .

Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 39/2016 від 18 листопада 2016 року ПАТ ПУМБ відступило ТОВ Фінансова компанія Алькор Інвест право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 39 та договором іпотеки від 04 серпня 2006 року № 39/1 (т. 1, а. п. 14 - 18).

Цього ж дня ТОВ Фінансова компанія Алькор Інвест відступило право вимоги за указаними кредитним договором та договором іпотеки ТОВ ФПГ Металпромресурс (т. 1, а. п. 19 - 23).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів у справі № 263/10469/15-ц (провадження № 2/263/76/2016), виданих Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області 22 червня 2016 року, у справі за позовом ПАТ ПУМБ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ ПУМБ на правонаступника - ТОВ ФПГ Металпромресурс (т. 1, а. п. 8).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту від 09 жовтня 2019 року, земельна ділянка - кадастровий № 1412300000:04:005:0312, площею 0,3735 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в іпотеці (т. 1, а. п. 28 - 32).

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, з Головного центру обробки спеціальної інформації 25 жовтня 2019 року та оператора стільникового зв`язку ПрАТ ВФ України 12 листопада 2019 року надійшла інформація про перетинання ОСОБА_1 державного кордону України за період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2019 року та інформація за номером телефону НОМЕР_1 із зазначенням базових станцій за період часу з 00:00 год. 06 листопада 2016 року по 00:00 год. 01 жовтня 2019 року (т. 1, а. п. 172 - 175).

Відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби у Донецькій області від 08 жовтня 2019 року та постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби у Донецькій області від 10 січня 2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 53243894, з ОСОБА_1 04 жовтня 2019 року борг у розмірі 604 839,35 доларів США стягнутий у повному обсязі (т. 2, а. п. 23, 24).

Мотиви суду.

Щодо вимог про стягнення 306 373,31 доларів США як безпідставне користування кредитом після терміну його повернення.

Як правову підставу для задоволення позову в цій частині, сторона позивача наводить те, що з дня набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 лютого 2016 року змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України нараховуються відсотки, розмір яких визначений у п. 2.1 кредитного договору та складається із ставки LIBOR + 10,5 % річних.

Надаючи оцінку цим вимогам, суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначила, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім цього слід зазначити й таке.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У справі, що розглядається, встановлено, що предметом кредитного договору є іноземна валюта - долари США. Сторони договору позики досягли згоди стосовно сплати винагороди за користування сумою кредиту у вигляді 5,5 % за кожен місяць користування грошима по строковій заборгованості та за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю у розмірі ставки LIBOR за кредитами у доларах США строком 3 місяці, офіційно опублікованих НБУ на дату нарахування відсотків, плюс 10,5 % річних (п. 2.1 кредитного договору).

Сторонами зазначена дата повернення суми кредиту - 30 липня 2021 року.

Банк скористався своїм правом та на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України пред`явив до позичальника вимоги про дострокове повернення всієї суми позики.

В уточненій позовній заяві, поданій до суду 12 листопада 2019 року, позивач просив стягнути з відповідача відсотки за користування грошовими коштами за період з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року, визначені п. 2.1 кредитного договору, як безпідставно збережене майно.

У змісті уточненої позовної заяви наведені розрахунки визначеного позивачем розміру заборгованості, зокрема у частині розміру процентів, та вказав, що відповідач користується грошима 1 516 днів, а тому заборгованість за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення, яка визначена у розмірі 604 839,35 доларів США за ставкою LIBOR + 10,5 % річних, становить 306 373,31 доларів США.

Таким чином, позивач просив стягнути проценти із розрахунку ставки LIBOR + 10,5 % річних, визначених п. 2.1 кредитного договору, тобто у розмірі, передбаченому договором, і за період після припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти.

Отже доводи сторони позивача про стягнення з відповідача процентів із розрахунку ставки LIBOR + 10,5 % річних, визначених п. 2.1 кредитного договору, за користування грошима за період з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року, тобто після припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Посилання відповідача, що частина друга статті 625 ЦК України надає право на стягнення іншого розміру процентів, встановленого договором, та вважаючи, що такий розмір встановлений саме у п. 2.1 кредитного договору, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, оскільки після використання кредитором положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України припиняється його право на нарахування відсотків за користування грошовими коштами, визначених умовами кредитного договору, а сторони у договорі окремо не визначали інший розмір компенсаційних відсотків.

Позивач, як підставу для задоволення позову в означеній частині, наводить постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

У даній справі Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у пунктах 30 - 33 зазначила, що судовими рішеннями в попередніх справах встановлено і не заперечується сторонами у справі, що позивач на виконання умов договору, визнаного згодом недійсним, сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 114 млн. 075 тис. 598 грн. 56 коп. Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. На порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші. Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства .

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною четвертою статті 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Проте, зміст позову в цій справі та у справі, яку наводить позивач, стосуються різних предметів позову, зокрема у цій справі порушується вимога про стягнення відсотків за користування грошовими коштами після ухвалення рішення суду про їх стягнення, а у справі, яку наводить позивач, предметом позову були грошові кошти, які отримані відповідачем на підставі договору, який у подальшому був визнаний недійсним, що не є тотожним правовідносинам, які є предметом спору у цій справі.

Тим більше, у пункті 41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Щодо вимог про стягнення штрафу за порушення п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору у розмірі 1 506 846 грн. 72 коп., що еквівалентно 60 000 доларів США.

У цій частині вимог ТОВ ФПГ Металпромресурс наводить мотиви, що пунктом 5.1 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника у разі порушення умов, зазначених у п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору у вигляді сплати штрафу у розмірі 5 % від суми, зазначеної у п. 2.1 кредитного договору.

На порушення п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору відповідач жодного разу не надавав документи на підтвердження свого фінансового стану, документи, що підтверджують цільове використання кредиту та інформацію щодо судових справ, у яких він є стороною, також відповідач порушив обов`язок не продавати та не передавити і не здавати в оренду чи користування належне йому майно, а також тривалий час намагався уникнути будь-яких зустрічей, приховував своє місце знаходження і місце фактичного проживання.

Надаючи оцінку цим вимогам, суд виходить з наступного.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є неналежне виконання боржником обов`язків, визначених умовами договору.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України передбачений обов`язок кожної із сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається кожна із сторін як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач вказує на порушення відповідачем умов п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору як підставу для нарахування штрафу у розмірі 5 % від суми кредиту, однак на порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не представляє жодного доказу факту такого порушення, а також не деталізує, яке саме конкретно порушення допущено відповідачем, в який день, час тощо.

У справі установлено, що ТОВ ФПГ Металпромресурс отримало право вимоги за кредитним договором ТОВ Фінансова компанія Алькор Інвест , останнє з яких отримало право вимоги від ПАТ ПУМБ .

На наявність наведених ТОВ ФПГ Металпромресурс порушень п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору не вказують досліджені судом договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39.

Отже, позивач не виконав свого обов`язку, передбаченого ст. ст. 12, 81 ЦПК України, тому суд в цій частині ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони.

Відповідно до довідки Відділу аналітичного забезпечення Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 10 червня 2003 року по теперішній час.

Крім недоведеності цих вимог, суд виходить з того, що відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 12 лютого 2015 року № 189-VIII, від 02 березня 2015 року № 222-VIII, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання частини п`ятої статті 14-1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, серед яких зазначено місто Маріуполь Донецької області.

Як зазначено вище, відповідач ОСОБА_1 постійно зареєстрований у м. Маріуполі.

На виконання частини шостої статті 14-1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції Національний банк України з метою забезпечення реалізації статті 2 цього Закону листом від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.

Враховуючи вимоги Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , суд також виходить з відсутності підстав для нарахування банком (за період дії договору) з 14 квітня 2014 року неустойки на основну суму заборгованості - штрафу за можливе порушення п. п. 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору та про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені (неустойки), завданої порушенням зобов`язань, у розмірі 17 633 294 грн. 61 коп.

У цій частині вимог ТОВ ФПГ Металпромресурс наводить мотиви, що відповідач ОСОБА_1 повинен сплатити пеню, завдану порушенням строку виконання зобов`язання, встановленого Законом та яка є поза умовами кредитного договору, передбачена ЦК України при відсутності укладеного договору про повернення грошей, визначених рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26 лютого 2016 року.

Таким чином, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, положення ст. ст. 549, 611 ЦК України, ст. 3 Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , позивач взяв за основу відсоткову ставку Національного банку України за період з 26 лютого 2016 року по 04 жовтня 2019 року та провів розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за подвійною обліковою ставкою.

Надаючи оцінку цим вимогам, суд виходить з наступного.

У пунктах 69 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, останньою зроблений висновок щодо вимог про стягнення неустойки, нарахованої за останній рік до дня звернення до суду, і зазначено, що оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена. Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування (див. пункт 54 цієї постанови), то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

Інших правових висновків з приводу стягнення неустойки після виконання кредитором вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України Великою Палатою Верховного Суду у цій постанові не висловлено.

Отже Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 не зроблено жодного правового висновку про можливість стягнення заявленого позивачем розміру пені після використання кредитором права, передбачених ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тому послання на цю постанову в частині цих вимог безпідставне та судом відхиляється.

В уточненому позові ТОВ ФПГ Металпромресурс , як на правову підставу для стягнення пені за порушення строків повернення грошових коштів за подвійною обліковою ставкою Національного банку України, посилається на положення Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Рішенням Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі № 7-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань надано тлумачення цього Закону, а саме: в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

У справі правовідносини виникли між юридичною особою та фізичною особою.

Таким чином, посилання позивача на положення Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань як на правову підставу для стягнення пені є помилковим, оскільки за змістом преамбули, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності

За відсутності правових підстав для застосування приписів статті 3 Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань відсутні правові підстави для врахування судом наведених позивачем розрахунків пені.

У цій справі, крім іншого, позивач як на підставу для стягнення пені також посилається на положення ст. ст. 549, 611 ЦК України.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як забезпечення зобов`язання , порушення зобов`язання .

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відступаючи від правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Під час вирішення цих вимог судом враховані висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловлені у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 326/1630/16 (провадження № 61-1728св19) та у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 333/526/18 (провадження № 61-16357св19), які відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин підлягають врахуванню щодо застосування відповідних норм права.

Отже, оскільки положення Закону України № 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за своєю правосуб`єктністю не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, кредитором використано право на пред`явлення вимог до позичальника ( ОСОБА_1 ) згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, на підставі реалізації цього права ухвалене рішення суду про стягнення усієї суми боргу, фактично позивач звернувся з вимогами про стягнення неустойки поза межами забезпечення виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ ФПГ Металпромресурс про стягнення неустойки, нарахованої після закінчення строку дії договору у зв`язку зі зміною строку виконання основного зобов`язання та на підставі Закону, який не підлягає застосуванню до таких правовідносин, не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

Стороною відповідача заявлено про застосування позовної давності до вимог банку.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як роз`яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, тому саме з цих підстав суд відмовляє у задоволенні позову, внаслідок чого у даному випадку відсутні підстави для відмови у позові ТОВ ФПГ Металпромресурс у зв`язку із пропуском позовної давності.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 526, 530, 546, 548, 549, 550, 551, 610, 611, 625, 629, 631, 634, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 176, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення, штрафу та пені - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 30 грудня 2020 року.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФПГ Металпромресурс , код ЄДРПОУ 34685512, юридична адреса: вул. Харлампіївська, 13, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, засоби зв`язку - не відомі;

ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , ІПН НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , засоби зв`язку відсутні.

Суддя Є.С. Ікорська