Постанова

від 18.12.2020 по справі 450/2351/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2351/18 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/1595/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Крайник Н.П.

суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.

при секретарі: Матяш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою АТ Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця АТ Українська залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року у справі за позовом ПАТ Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

26.07.2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, уточнивши свої позовні вимоги заявою про збільшення розміру позовних вимог від 03.01.2019 року, просив суд визнати незаконним рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району 29.04.1997 року №100 в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,1817 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 20838 від 17.10.2000 року, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позивач зазначав, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, на замовлення ДТГО Львівська залізниця (правонаступником якого відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 Питання публічного акціонерного товариства Українська залізниця є публічне акціонерне товариство Українська залізниця ) була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га. Державному територіально-галузевому об`єднанню Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Красне від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувалися в 2015 році КТ НВФ Нові технології , яка має Ліцензію державного комітету України із земельних ресурсів, серії АГ за № 583593 від 01 вересня 2011 року та сертифікованого інженера - землевпорядника (кваліфікаційний сертифікат інженера -землевпорядника ОСОБА_2 від 26 березня 2013 року за №003095). В результаті виконаних робіт березня встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1464 км. + 227 м до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства в Пустомитівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Лисичинівської сільської ради від 29.04.1997 року №100 та державного акту серії ЛВ № 20838 від 17.10.2000 року № 1208 передано земельну ділянку площею 0.1817 га. в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 4623683800:02:001:0303). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,0092 га. перетинається з земельною ділянкою смуги відведення Залізниці.

Позивач вважає, що вищевказане рішення Лисиничівської сільської ради від 29.04.1997 року №100 та державного акту серії ЛВ № 20838 від 17.10.2000 року № 1208 такими, що суперечать законодавству, порушують права Позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою, а відтак таким, що підлягає визнанню недійсним з наступних підстав: Інструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода затв. Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963; Положение о землях предоставленных транспорту затвердженого постановою СНК СССР 07.02.1933; Об упорядочении отвода земель для железных дорог … затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР 27.01.1962 №83; Общих начал землепользования и землеустройства , затверджених постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 15 грудня 1928 року, Постанови Ради народних комісарів СРСР №5 від 07.02.1933 року Про затвердження Положення про землі надані транспорту ; будівельних норм і стандартів - СН 468-74 Нормы отвода земель для железных дорог , які прийняті 19.12.1974 (діяли до 01.01.2012) та ДСТУ-Н Б В.2.3-27:2011 Залізниці. Визначення ширини смуги відведення (діють з 01.01.2012); Положення про землі транспорту, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року за № 24; проектно-технічної документації, яка відповідно до п. З СН 468-74 визначала розміри земельних ділянок транспорту - Інвентаризацією земель смуги відчуження 0,1627 Львівської залізниці на дільниці Красне-Підзамче, км 1431/3-1469/4 та погоджено з старшим землевпорядником Пустомитівського району Львівської області, якими встановлена ширина смуги відведення у місці перетину земельних ділянок 80 м. від осі колії, тобто з врахуванням земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності відповідача.

В подальшому при зміні законодавства та введення інституту державних актів в Земельних Кодексах УРСР та України, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі та наявні у користуванні землі.

Так, Постановою Верховної ради РСР від 18 грудня 1990 року N 562-ХІІ Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР передбачалось, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановлено порядку прав землеволодіння або землекористування.

Позивач зазначає, що аналізуючи норми чинного законодавства питання щодо користування земельними ділянками залізниць України регулюється нормами спеціального права, таким чином, що оскаржуваний Позивачем державний акт серії ЛВ № 20838 від 17.10.2000 року на право власності на земельну ділянку виданий на підставі рішень Лисиничівської сільської ради від 29.04.1997 року №100, з яких випливає, що дана земельна ділянка надана Відповідачу для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а отже даний акт виданий на ім`я Відповідача є правовстановлюючим документом, який видавався на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт. Тобто не може бути визнаний державний акт судом недійсним без вирішення у встановленому законом порядку питання про незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого він був виданий.

Оспорюване рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 29.04.1997 року № 100 в частині надання відповідачу земельної ділянки, частина з якої перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці, суперечать чинному законодавству України, порушує права Позивача на користування наданою йому відповідно норм чинного законодавства земельною ділянкою, а відтак такими, що підлягає визнання їх незаконними.

Таким чином, як зазначає позивач, залізниця будучи землекористувачем спірної земельної ділянки, та сплачуючи земельний податок, не погоджувала проект відведення земельної ділянки, не надавала згоди на вилучення земельної ділянки, цільове призначення якої у ході передачі у власність ОСОБА_1 було змінено, чим порушено вимоги ст.ст. 20, 84, 68, 142, 149, 122 ЗК України, ст. 11 ЗУ Про транспорт та ст. 6 ЗУ Про залізничний транспорт чим порушено її право користувача земельною ділянкою, а тому з метою відновлення порушеного права звертається до суду з позовом, який просив задоволити.

Оскарженим рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржило АТ Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця АТ Українська залізниця .

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції вважає незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене всупереч нормам матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у скаржника відсутні належним чином оформлені документи на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою, а саме Державний акт на право користування земельною ділянкою, а План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустимитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+874 м це лише один із документів містобудівної документації, який не є правовстановлюючим документом. Вважає такі висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи та характеру спірних правовідносин. Зазначає, що обставини набуття земельною ділянкою статусу державної форми власності та такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи скаржника про підтвердження права АТ Укрзалізниця на постійне користування землями смуги відведення за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План смуги відведення. Посилається на те, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки такий визначений законом. Звертає увагу на те, що вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Посилається на те, що Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року , право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося. Звертає увагу на те, що серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення наданих прав. Стверджує, що приймаючи рішення від 29.10.1997 року № 100, виконавчий комітет Лисиничівської сільської ради перевищив повноваження, визначені ст. 9, 17, 19 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року. Зазначає, що спірна земельна ділянка не вилучалась у скаржника, згоди на вилучення такої чи заяви про відмову від права користування земельними ділянками скаржник не надава та про прийняття такого рішення скаржник не повідомлений. Звертає увагу на те, що право постійного землекористування є безстроковим та може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Посилається на те, що судом не досліджено підстави набуття та правомірність розпорядження Лисиничівською сільською радою спірною земельною ділянкою. Про підстави належності права позивача на користування земельною ділянкою як земельною ділянкою залізниці, що належить до земель державної власності зазначено у позовній заяві та підтверджується розташуванням на ній залізничної колії.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник АТ Українська залізниця - Завалишин Ю.О. скаргу підтримав з наведених у ній підстав, надав пояснення, аналогічні доводам апеляційної скарги, просив скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ Українська залізниця задоволити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 проти скарги заперечила, просила у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ № 20838 від 17.10.2000 року, виданого на підставі рішення Лисиничівської сільської ради рішення від 29.04.1997 року № 100 ОСОБА_1 використовує на законних підстава земельну діялнку площею 0.1817 га в межах АДРЕСА_1 (кадастровий номер - 4623683800:02:001:0303).

Вищевказана земельна ділянка належить до смуги земель відводу ПАТ Українська залізниця , перетинається та співпадає із землями ОСОБА_1 у с. Підбірці, Пустомитівського району Львівської області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимогПАТ Українська залізниця , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено та не доведено належними доказами порушення його прав відповідачами, оскільки станом на час прийняття оспорюваного рішення Лисиничівської сільською радою Пустомитівського району Львівської області спірна земельна не належала на праві користування позивачу.

Однак, з таким висновком суду колегія не може погодитися з наступних мотивів.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт .

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України Про залізничний транспорт ).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України Про транспорт , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16 зазначено, що: частиною першою статті 11 Закону України Про транспорт (в редакції з 10 листопада 1994 року) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Статтею 23 наведеного Закону встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша). До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до чинного законодавства (частина друга). Згідно частини першої статті 69 Земельного кодексу України (в редакції від 05 травня 1993 року) землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Частиною 3 статті 4 наведеного Кодексу встановлено, що землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Разом з тим, положеннями частини 4 цієї статті визначено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту. Згідно статті 44 вказаного Кодексу порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню (частина перша). Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (частина друга).

Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт б частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що у 2015 році на замовлення ДТГО Львівська залізниця була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га Державному територіально-галузевому об`єднанню Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Красне від 1464 км + 227 м. до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. В ході розробки технічної документації встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1464 км. + 227 м до 1466 км. + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області становить 14,0050 га.

В результаті польового обстеження та при аналізі наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру, наданої відділом Держземагентства в Пустомитівському районі Львівської області виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів - Красне від 1 464 км. + 227 м. до 1 466 км + 535 м. в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯН №422368 від 30 листопада 2012 року передано земельну ділянку площею 0.2500 га в межах АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4623683800:01:001:0097). Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,1627 га. перетинається з земельної ділянкою смуги відведення Залізниці.

Таким чином, частина земельної ділянки, що перебуває у власності відповідача накладається на землю залізничного транспорту, належним користувачем якої є ПАТ Українська залізниця в особі ДТГО Львівська залізниця .

Поряд з цим, позивачем пропущено строк позовної давності, виходячи з наступного.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32 конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; п.570 рішення від 20.09.2011 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст.261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся по його захисту до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше .

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 450/1435/15-ц (провадження № 61-5259св19).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ Українська залізниця звернулося до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 29.04.1997 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.1817 га 26.07.2018 року , тобто через 21 рік з часу ухвалення органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення.

Ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

З наведених мотивів, враховуючи, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку у зв`язку зі спливом строку позовної давності .

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця задоволити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року

Головуючий: Крайник Н.П.

Судді: Ванівський О.М.

Мельничук О.Я.