Постанова

від 30.12.2020 по справі 909/353/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" грудня 2020 р. Справа №909/353/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лезер ПК" , м.Болехів Івано-Франківської області б/н б/д (вх ЗАГС №01-05/3236/20 від 11.11.2020)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 (суддя Кобецька С., повний текст рішення складено 02.11.2020, м.Івано-Франківськ)

у справі №909/353/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпіне груп",м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лезер ПК" , м.Болехів Івано-Франківської області

про стягнення 836 966,61грн, з яких: 749 184,41грн - основний борг, 61 838,45грн - пеня, 5 169,37грн - інфляційні втрати, 20 774,38грн - 3% річних,

Короткий зміст позовних вимог .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпіне груп" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лезер ПК" 836 966,61грн, з яких: 749 184,41грн - основний борг, 61 838,45грн - пеня, 5 169,37грн - інфляційні втрати, 20 774,38грн - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов"язання за договором поставки №2ДП від 01.01.2019.

Позивач позовні вимоги мотивує укладенням між сторонами договору поставки №2ДП від 01.01.2019 та неналежним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов"язання щодо оплати повної вартості поставленого товару по видаткових накладних №РН-0000048 від 23.04.2019, №РН-0000052 від 03.05.2019 в сумі 749 184,41грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Крім того через прострочення виконання грошового зобов"язання позивач просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки обумовлені пунктом 5.1. договору та приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 61 838,45грн - пені, 5 169,37грн - інфляційних втрат, 20 774,38грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі №909/353/20 позовні вимоги задоволено частково; стягнено з ТОВ "Лезер ПК" на користь ТОВ "Альпіне груп", 614 184,41грн заборгованості, 61 838,41грн - пені, 3 667,00грн інфляційних втрат, 20 757,90грн 3% річних, 12 531, 71грн судового збору; в частині стягнення 0,4грн - пені, 1 502,37грн - інфляційних втрат, 16,48грн - 3% річних відмовлено; в частині стягнення 135 000,00грн заборгованості - провадження у справі закрито.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе грошового зобов"язання обумовленого договором та законом, то вимога позивача в частині стягнення з відповідача 614 184,41грн - вартості поставленого товару підлягає задоволенню в повному обсязі. Окрім того, стягненню підлягають 61 838,41 - пені, 3 667,00грн - інфляційних втрат, 20 757,90грн - 3% річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

ТОВ "Лезер ПК" , м.Болехів Івано-Франківської області подано апеляційну скаргу б/н б/д (вх ЗАГС №01-05/3236/20 від 11.11.2020), в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення 614 184,41грн заборгованості, 61 838,41грн - пені, 3 667,00грн інфляційних втрат, 20 757,90грн 3% річних, 12 531, 71грн судового збору; стягнути з відповідача 568 184,41грн заборгованості; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; в частині стягнення 181 000грн. заборгованості провадження у справі закрити, стягнути з позивача судові витрати. Попередній та орієнтований розмір витрат відповідача на правничу допомогу становить 3 000грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу .

Скаржник посилається на те, що рішення суду прийняте з порушенням норми процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що сторонами відповідно до умов договору поставки не було погоджено терміну сплати вартості товару, отже у відповідача не виникло обов`язку сплати фінансових, штрафних санкцій за несвоєчасну оплату вартості товару. Так, п.5.1 договору сторонами визначено та погоджено інший порядок , зокрема, що термін сплати погоджується сторонами. Оскільки такого погодження не було як і не було пропозиції продавця, то і в покупця станом на день поданя апеляційної скарги не виникло обов`язку сплати санкцій.

Окрім того, скаржник зазначає, що позивачем, порушуючи норми закону, в ході розгляду справи в суді першої інстанції не надано суду додаткової угоди від 08.01.2020 до договору №2ДП від 01.01.2019, відповідно до якої сторони, для врегулювання розміру та строків погашення заборгованості за вказаним договором, керуючись принципами розумності і взаємної вигоди, уклали графік погашення вказаної суми заборгованості. Також, п.4 додаткової угоди сторони домовились, що штрафні санкції, інфляційні та 3% річних до простроченої заборгованості, яка виникла до 08.01.2020 за договором поставки не нараховуються і не підлягають стягненню у зв`язку із досягненням домовленості.

Отже, на думку скаржника нарахування та стягнення пені, інфляціних втрат та трьох відсотків річних є безпідставними та не грунтуються на договірних зобов`язаннях, що існують між сторонами.

Зокрема, скаржник посилається на акт звірки розрахунків з дебіторами та кредиторами між ТОВ Лезер ПК та ТОВ Альпіне груп за результатами звіряння розрахунків і документів, яких станом на 01.01.2020 встановлено суму заборгованості в розмірі 1 204 283,41грн, а також на платіжні доручення, які підтверджують оплату заборгованості згідно договору.

Скаржник станом на момент прийняття рішення від 22.10.2020 погоджується з наявністю простроченої забогованості на загальну суму 614 184,41грн, яка станом на дату подання апеляційної скарги, у зв`язку із здійсненням оплати згідно платіжних доручень №214 від 21.10.2020 та №219 від 02.11.2020 на загальну суму 46 000,00грн становить 568 184,41грн.

Узагальнені доводи позивача.

ТОВ "Альпіне груп"у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що у випадку відсутності між сторонами погодженого терміну оплати за поставлений товар, у покупця виникає обов`язок з його оплати з моменту отримання, що відповідає ст.692 ЦК України.

Також, позивач вважає, що неврахування судом платіжних доручень, які не були та не могли бути долучені до справи у суді першої істанції, не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованогот рішення.

Позивач також зазначає, що, як вбачається із матеріалів справи, документально факт можливості стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем не заперечувався, а тому судом винесено законне та обгрунтоване рішення.

Позивач не погоджується із долученням відповідачем до апеляційної скарги копій платіжних доручень, додаткової угоди та акту звірки з огляду на відсутність правових підстав для їх подання. Зі змісту апеляційної скарги не вбачається наявність поважних причин для неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, зокрема, угоди, оскільки твердження про запровадження карантинного режиму в Україні не зводиться до безумовних перепон у поданні доказів. Також, позивач заперечує сам факт укладення додаткової угоди від 08.01.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б., Орищин Г.В. відкрито апеляційне провадження у справі №909/353/20 та вирішено розглядати апелційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Сторонами не подано суду клопотань про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням представників сторін.

Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього ( п.3 ст.269 ГПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається із матералів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Альпіне груп" (постачальник/позивач) та ТОВ "Лезер ПК" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №2ДП від 01.01.2019, за умовами якого підрядник постачає покупцю товар (хімічні матеріали для обробки шкіри) згідно з накладними, а покупець приймає цей товар і оплачує його на умовах погоджених між покупцем і постачальником для кожної партії товару (пункти 1.1., 1.2., 2.1., 4.3. договору).

Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 784 963,92грн, підписав без жодних зауважень та скріпив печаткою видаткові накладні №РН-0000048 від 23.04.2019, №РН-0000052 від 03.05.2019 (а.с.14-15).

Оплату за отриманий товар покупець провів частково в сумі 35 779,51грн.

Також, в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем надано докази, а саме платіжні доручення №161 від 24.06.2020, №194 від 30.07.2020, №189 від 24.09.2020 з призначенням платежу "оплата за хімматеріали згідно договору" ТОВ "Лезер ПК" , які підтверджують перерахування на рахунок ТОВ "Альпіне груп" 135 000,00грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку несплаченої в повному обсязі вартості поставленого товару в сумі 749 184,41грн та застосування до відповідача додаткових юридичних обов"язків обумовлених пунктом 5.1 договору та приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 61 838,45грн - пені, 5 169,37грн - інфляційних втрат, 20 774,38грн - 3% річних.

За змістом положень ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України .

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що договір поставки №2ДП від 01.01.2019 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України ).

Беручи до уваги те, що строк оплати за поставлений товар сторонами у договорі поставки №2ДП від 01.01.2019, як і у видаткових накладних №РН-0000048 від 23.04.2019, №РН-0000052 від 03.05.2019 не встановлено, згідно з приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України відповідач мав провести розрахунок з позивачем після отримання товару.

Згідно з приписами статей 610 , 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, платіжними дорученнями №161 від 24.06.2020, №194 від 30.07.2020, №189 від 24.09.2020 з призначенням платежу "оплата за хімматеріали згідно договору" відповідачем доведено та документально підтверджено перед судом перерахування на рахунок позивача 135 000,00грн (після звернення позивача з позовом - 27.04.2019).

Наявності інших договірних відносин між сторонами у справі ніж на підставі наявного в матеріалах справи та зазначеного в платіжних дорученнях договору №2ДП від 01.01.2019 судом в ході розгляду справи не встановлено.

За таких обставин судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про припинення існування між сторонами предмету спору щодо стягнення основного боргу в розмірі 135 000,00грн, що, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України , є підставою для закриття провадження у справі в цій частині у зв`язку із відсутністю спору.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів в ході розгляду справи в суді першої інстанції належного виконання взятого на себе грошового зобов"язання обумовленого договором та законом, вимога позивача в частині стягнення з відповідача 614 184,41грн - вартості поставленого товару підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України ).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України ).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань".

Стаття 1 цього Закону передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону ).

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 5.1. договору поставки сторони обумовили, що за несвоєчасну оплату товару (термін сплати погоджується між сторонами) покупець сплачує пеню в розмірі облікової ставки від суми недоплати за кожен день до моменту повного виконання свого зобов"язання з оплати.

Позивачем нараховано відповідачу за порушення строку виконання грошового зобов"язання 61 838,45грн - пені, 5 169,37грн - інфляційних втрат, 20 774,38грн - 3% річних (розрахунок а.с.8-10).

Здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних за визначений позивачем у розрахунку період судом правомірно встановлено, що стягненню підлягають з відповідача 61 838,41 - пені, 3 667,00грн - інфляційних втрат, 20 757,90грн - 3% річних ( у стягненні 0,4грн - пені, 1 502,37грн - інфляційних втрат, 16,48грн - 3% річних слід в позові відмовити).

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано підставності заперечень, викладених в апеляційній скарзі.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивачем, порушуючи норми закону в ході розгляду справи в суді першої інстанції, не надано суду додаткової угоди від 08.01.2020 до договору №2ДП від 01.01.2019, відповідно до якої сторони, уклали графік погашення суми заборгованості та домовились, що штрафні санкції, інфляційні та 3% річних до простроченої заборгованості, яка виникла до 08.01.2020 за договором поставки не нараховуються і не підлягають стягненню у зв`язку із досягненням домовленості, судова колегія не приймає до уваги з огляду на те, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції документально наявність боргу та факт можливості стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем не заперечувався.

Відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції не повідомлено суд про наявність додаткової угоди та графіка погашення заборгованості, не обгрунтовано в суді апеляційної інстанції неможливості подачі додаткових доказів, поданих в суд апеляційної інстанції, а саме: копій платіжних доручень, додаткової угоди та акту звірки. Запровадження карантинного режиму в Україні не може бути беззаперечною обставиною неможливості подання доказів в суд першої інстанції, оскільки, сторона не була позбавлена можливості надіслати їх поштовим відправленням, а також, враховуючи те, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні в суді першої інстанції, зазначені докази мав можливість подати в ході розгляду справи. Отже, сторони скористались наданими процесуальними правами на власний розсуд.

Окрім того, судова колегія зазначає, що правила прийняття доказів судами першої та апеляційної інстанцій визначені у статтях 80 та 269 ГПК України.

Так, частинами 2 та 3 ст. 80 ГПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною 8 зазначеної статті встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з п.5 ч.2 ст.258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, судова колегія зазначені докази не приймає, оскільки з матеріалів справи не вбачається неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.

Окрім того, не приймається судовою колегією до уваги заява від 28.12.2020 (вх.ЗАГС 01-04/771/20 від 28.12.2020) ТОВ "Лезер ПК" з додатками, в якій зазначено, що заборгованість по договору у розмірі 568 184,41грн повністю погашена, оскільки зазначена заява подана суду в електронному вигляді без кваліфікованого цифрового електронного підпису уповноваженої особи.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та правильним застосуванням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі №909/353/20 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України ,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі №909/353/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лезер ПК" , м.Болехів Івано-Франківської області б/н б/д (вх ЗАГС №01-05/3236/20 від 11.11.2020) без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника

2. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.12.2020.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.