Постанова

від 30.12.2020 по справі 914/1902/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" грудня 2020 р. Справа №914/1902/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглянувши апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Регіональної філії Львівська залізниця №НЮ-5495 від 06.11.2020 (вх. ЗАГС №01-05/3187/20 від 09.11.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2020 (суддя Козак І.Б., повний текст рішення складено 19.10.2020, м.Львів)

у справі №914/1902/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ББМ-Київ , м.Київ,

до відповідача: Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця , м.Львів,

про: стягнення 59 964,56 грн.

Короткий зміст позовних вимог .

На розгляд господарського суду Львівської області ТОВ Торговий дім ББМ-Київ подано позов до Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 59 964,56 грн.

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем у порушення умов договору поставки №Л/НХ-17469/НЮ від 16.05.2017 не оплачено у повному обсязі отриманий товар (бетонна суміш) на суму 33 858,00 грн. Також позивачем нараховано відповідачу 15 453,35 грн пені, 7 603,21 грн інфляційних втрат, 3 050,00 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2020 у справі №914/1902/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця на користь ТОВ Торговий дім ББМ-Київ 33 858,00 грн основного боргу, 4 371,86 грн пені, 7 603,21 грн інфляційних втрат, 3 048,66 грн 3% річних та 1 713,34 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе грошового зобов"язання обумовленого договором та законом, то вимога позивача в частині стягнення з відповідача 33 858,00грн - вартості поставленого товару підлягає задоволенню в повному обсязі. Окрім того, стягненню підлягають 4 371,86грн пені, 7 603,21грн інфляційних втрат, 3 048,66грн - 3% річних.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

Регіональною філією Львівська залізниця подано апеляційну скаргу №НЮ-5495 від 06.11.2020 (вх. ЗАГС №01-05/3187/20 від 09.11.2020), в якій просить скасувати рішення суду у даній справі та прийняти нове рішенням, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу .

Скаржник посилається на те, що рішення суду є необгрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивач не здійснював поставку товару, а отже у відповідача відсутній обов`язок його оплатити. Представниками залізниці не підписано жодних документів, а отже факт поставки був відсутній. Позивачем не надано належним чином оформлених первинних документів у підтвердження факту поставки.

Узагальнені доводи позивача.

ТОВ Торговий дім ББМ-Київ у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною та необгрунтованою. Позивач договірні зобов`язання виконав - товар поставив, рахунок на оплату пред`явив, податкову накладну заеєстрував. Відповідач в порушення умов договору первинні документи про оримання товару не підписав, кошти за отриману бетонну суміш не оплатив. Відсутність підпису відповідача на первинних документах не спростовує факту поставки позивачем бетонної суміші.

Також, позивач зазначає, що наданий суду договір поставки № Л/НХ-17469/НЮ від 16.05.2017, первинні документи, витяг з Єдиного державного реєстру податкових накладних, звіт про виконання договору про закупівлю та інформація, розміщена на сайті державних закупівель Прозорро є належними доказами виконання зобов`язання позивачем в частині поставки бетонної суміші на суму 33 858,00грн і порушення умов договору в частині оплати з боку відповідача за отриманий товар.

Окрім того позивач зазначає, що позов, відповідно до ч.3 ст.29 ГПК України подано за місцемзнаходження Регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця до Господарського сууду Львівської області.

Судові витрати позивача у суді апеляційної інстанції складають 6 000,00грн - витрати на професійну допомогу і підтверджені приєднаними письмовими доказами.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б., Орищин Г.В. відкрито апеляційне провадження у справі №914/1902/20 та вирішено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України. Сторонами не подано суду клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням учасників справи.

Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається із матералів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.05.2017 ТОВ Торговий дім ББМ-Київ (постачальник, позивач у справі) укладено договір поставки № Л/НХ-17469/НЮ з ПАТ Українська залізниця , правонаступником якого є АТ Українська залізниця , в особі начальника структурного підрозділу Служба матеріально-технічного забезпечення регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця Сенишина І.А. та головного інженера структурного підрозділу Служба матеріально-технічного забезпечення регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця Назаркевича В.З. (замовник) про поставку бетонної суміші.

Відповідно до п.3.1 договору сума договору склала 2 829 999,00 (два мільйони вісімсот двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень.

25.05.2017 в рамках договору постачальник згідно накладної №БК-0000034 поставив замовнику суміш бетонну на суму 33 858,00 грн та виписав податкову накладну №3 від 25.05.2017 на суму 33 858,00 грн в т.ч. ПДВ 5 643,00 грн. Податкова накладна зареєстрована у ЄРПН 02.06.2017. Реєстраційний номер документа 9102624494.

Поставка бетонної суміші відбулася за адресою вказаною в п.5.3 договору, а саме: 89133,Україна, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Скотарське,445, Мукачівське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця .

Відповідно до п.5.5 договору постачальник передав замовнику видаткову накладну №БК-0000034 від 25.05.2017, податкову накладну №3 від 25.05.2017, рахунок-фактуру №БК-0000026 від 25.05.2017, документи, що підтверджують якість товару, акт приймання-передачі товару від 25.05.2017.

В порушення п.6.1 договору замовник підписані зі своєї сторони документи не повернув.

Відповідно до п.4.1 договору розрахунок за поставлений товар проводиться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунка на оплату товару після 30 банківських днів з дати поставки товару (за наявності реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що позивач договірні зобов`язання виконав - товар поставив, рахунок на оплату пред`явив, податкову накладну зареєстрував. Відповідач, в порушення умов договору, кошти за отриману бетонну суміш не оплатив.

У зв`язку із зменшенням обсягів закупівлі 08.06.2017 сторони розірвали договір за взаємною згодою.

Відповідно до абз.10 ч.1 ст.10 Закону України Про публічні закупівлі замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній системі закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, а саме: договір про закупівлю та всі додатки до нього - протягом трьох робочих днів з дня його укладення.

Викладені вище обставини підтверджуються інформацією, розміщеною на сайті державних закупівель Prozzoro https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-04-06-000122-c 08.06.2017 і з його змісту вбачається, що договір виконано частково в сумі 33 858,00грн, а також те, що у зв`язку із зменшенням обсягів закупівлі, керуючись п.1 ч.4 ст.36 Закону України Про публічні закупівлі покупець та постачальник дійшли згоди розірвати договір.

Зокрема, на зазначному електронному ресурсі розміщений договір № Л/НХ-17469/НЮ від 16.05.2017 і Звіт про виконання договору про закупівлю, сформований 08.06.2017.

Згідно звіту про виконання договору про закупівлю, сума оплати за договором склала 33 858,00 грн і відповідає сумі вказаній в накладній №БК-0000034 від 25.05.2017 на поставку бетонної суміші.

Станом на дату прийняття рішення відповідачем не подано доказів сплати боргу та нарахованих штрафних санкцій, що с тало підствою для звернення позивача з позовом про стягнення 59 964,56 грн.

За змістом положень ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України .

Як визначено у ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладені обставини, судова колегія прийшла до висновку, що матеріали справи в сукупності, а саме: договір поставки № Л/НХ-17469/НЮ від 16.05.2017, первинні документи, витяг з Єдиного державного реєстру податкових накладних, звіт про виконання договору про закупівлю та інформація, розміщена на сайті державних закупівель Prozorro є належними доказами виконання зобов`язання позивачем в частині поставки бетонної суміші на суму 33 858,00грн і порушення умов договору в частині оплати з боку відповідача за отриманий товар.

Отже, матеріалами справи підтверджується отримання відповідачем товару (бетонної суміші) на суму 33 858,00 грн, тому в цій частині заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Наведені обставини спростовують посилання скаржника на те, що позивач не здійснював поставку товару, а отже у відповідача відсутній обов`язок його оплатити.

Щодо нарахування позивачем відповідачу 15 453,35 грн пені, 7 603,21 грн інфляційних втрат, 3 050,00 грн 3 % річних судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України ).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України ).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань".

Відповідно до статей 1 , 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір такої пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.5 договору сторони узгодили, що у випадку прострочення покупцем оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок штрафних санкцій за визначені позивачем періоди, правомірно встановив, що до стягнення підлягають 7 603,21 грн інфляційних втрат, 3 048,66 грн 3% річних.

Також, з поданого позивачем розрахунку вбачається період нарахування пені з 25.06.2017 по 24.06.2020.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, правомірно встановив, що стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 4 371,86 грн В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив правомірно.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано підставності заперечень, викладених в апеляційній скарзі.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивач повинен був звернутися за місцезнаходженням відповідача, а не його регіональної філії, яка не є юридичною особою не береться судовою колегією до уваги, оскільки позов подано за місцем знаходження Регіональнлї філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця до Господарського сууду Львівської області, що відповідає вимогам ч.3 ст.29 ГПК України.

Судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Щодо стягнення судових витрат в сумі 6 000,00грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України ).

За змістом ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч..1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень частини ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з скаржника 6 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи ці вимоги, позивачем надано наступні докази.

-Детальний опис послуг наданих ТОВ Торговий дім ББМ-Київ в рамках договору про надання правової допомоги від 27.04.2020 у спорі з ПАТ Укрзалізниця щодо стягнення боргу на стадії апеляційного розгляду;

-квитанцію до прибуткового касового ордера №5/11 від 23.11.2020 на 6 000,00грн.

-довідку про надані послуги в рамках договору про надання правової допомоги від 27.04.2020.

Як вбачається із детального опису послуг та довідки про надані послуги, адвокатом надано послугу, зокрема, підоготовка апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського сду Львівської області від 20.10.2020 на суму 3 000,00грн, яка не стосується розгляду даної апеляційної скарги.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу частково у сумі 3000,00грн. за підготовку відзиву на апеляційну скаргу ПАТ Укрзалізниця .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2020 у справі №914/1902/20 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України ,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2020 у справі №914/1902/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Регіональної філії Львівська залізниця №НЮ-5495 від 06.11.2020 (вх. ЗАГС №01-05/3187/20 від 09.11.2020) без задоволення.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (адреса:03150, м.Київ, вул..Є.Гедройця, б.5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Львівська залізниця (адреса: 79025, м.Львів, вул.Гоголя, б.1, код ЄДРПОУ 40081195 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ББМ-Київ (адреса: 03067, м. Київ, вул.Гарматна, 21, кв.71, код ЄДРПОУ 32910200 ) 3 000,00грн . витрат на професійну правову допомогу.

Місцевому госпдарському суду видати наказ.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

2. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.