Постанова

від 23.12.2020 по справі 910/21682/15 (910/16691/20)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2020 р. Справа№ 910/21682/15 (910/16691/20)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Сотнікова С.В.

Грека Б.М.

секретар судового засідання: Кучерява К.Л.

за участю представників відповідно до протоколу судового засідання від 23.12.2020,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Діброва (ТОВ Діброва )

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2020

у справі № 910/21682/15 (910/16691/20) (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом державного підприємства Конярство України (ДП Конярство України )

до ТОВ Діброва

про визнання договорів недійсними

в межах справи № 910/21682/15

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" (ТОВ "Астарта-Київ")

до ДП Конярство України

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою ТОВ "Астарта-Київ" про банкрутство ДП "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

28.10.2020 ДП "Конярство України" (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ Діброва (відповідач) про визнання договорів недійсними.

02.11.2020 ухвалою Господарського суду м. Києва вказану позовну заяву було прийнято до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство ДП "Конярство України" та призначено підготовче засідання на 02.12.2020.

29.10.2020 до позивач подав суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.11.2020 заяву позивача про забезпечення позову задоволено, а саме заборонено до моменту набрання законної сили судовим рішенням у цій справі будь-яким особам, окрім ДП "Конярство України" вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю на земельних ділянках, належних на праві постійного користування ДП Конярство України , розташованих:

на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області (по філії "Лимарівський кінний завод" № 61) з наступними кадастровими номерами та площами: 4420688900:07:005:0018 - 614,5549 га; 4420688900:07:006:0014 - 775,4161 га; 4420688900:07:001:0008 - 3,1623 га; 4420688900:07:002:0059 - 494,127 га; 4420688900:07:007:0003 - 266,8474 га; 4420688900:07:001:0007 - 25,63 га; 4420688900:07:003:0007 - 326,673 га; 4420688900:07:004:0009 - 420,306 га; 4420688900:07:007:0004 - 17,87 га; 4420688900:07:007:0005 - 73,1312 га; 4420688900:07:008:0008 - 567,0671 га; 4420688900:07:007:0006 - 94,4188 га, на території Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області (по філії "Стрілецький кінний завод № 60") площею 7843,7023 га (згідно акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЛГ № 003585);

на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області (по філії "Новоолександрівський кінний завод" № 64) площею 3385,357 га (згідно акта на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 001322);

на території Данилівського старостинського округа Біловодської селищної ради Луганської області (по філії "Деркульський кінний завод № 63"), площею 4471,5998 га (згідно акта на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 000642) (зазначено, що дана ухвала набирає законної сили з 02.11.2020 та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 02.11.2023; стягувачем за даною ухвалою визначено ДП "Конярство України"; боржником за даною ухвалою визначено ТОВ Діброва .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ Діброва звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 у справі №910/21682/15 (910/16691/20).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Сотнікова С.В., Грека Б.М.

Ухвалою суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/21682/15 (910/16691/20) за апеляційною скаргою ТОВ "Діброва" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 та призначено справу до розгляду на 23.12.2020.

21.12.2020 відділом діловодства суду було отримано від представника позивача відзив на апеляційну скаргу в якому ДП "Конярство України" просило в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

У судовому засіданні 23.12.2020 представник апелянта наполіг на задоволенні апеляційної скарги, зазначивши, що по-суті оскаржувана ухвала і є рішенням про задоволення позовних вимог, оскільки забороняє апелянту зібрати посіяний урожай.

Представник ДП "Конярство України" заперечив проти задоволення апеляційної скарги та зауважив, що позовні вимоги полягають у визнанні укладених договорів недійсними, а забезпеченням позову - є вимога про заборону проникати на територію, що є власністю ДП "Конярство України", тобто власністю держави, а тому така форма забезпечення не є фактичним задоволенням позову.

Представник прокуратури надав пояснення по суті апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Колегією суддів на підставі частини сьомої статті 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке ними реалізовано.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на таке.

Так, у провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою ТОВ "Астарта-Київ" про банкрутство ДП Конярство України на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.

28.10.2020 ДП "Конярство України" (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ Діброва (відповідач) про визнання договорів недійсними.

29.10.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ДП "Конярство України" полягають у наступному.

визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 23 від

07 липня 2020 року, укладений ДП Конярство України в

особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 13 від 15 травня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в

особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір застави № 12 від 15 травня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в особі філії "Новоолександрівський кінний завод № 64" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 18 від 25 травня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в особі філії "Лимарівський кінний завод № 61" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір застави № 19 від 25 травня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в особі філії "Лимарівський кінний завод № 61" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 15 від 15 травня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в особі філії "Стрілецький кінний завод № 60" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір застави № 14 від 15 травня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в особі філії "Стрілецький кінний завод № 60" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 20 від

07 липня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в

особі філії "Деркульський кінний завод № 63" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 11 від

29 квітня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в

особі філії "Деркульський кінний завод № 63" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 16 від 29 квітня 2020 року, укладений між ДП "Конярство України" в

особі філії "Деркульський кінний завод № 63" та ТОВ "Діброва";

визнати недійсним договір застави № 17 від 29 квітня 2020 року, укладений ДП "Конярство України" в особі філії "Деркульський кінний завод № 63" та ТОВ "Діброва".

Наведені позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані договори мають ознаки прихованих (удаваних) договорів оренди державної землі, яка перебуває в постійному користуванні ДП "Конярство України" та яку ДП "Конярство України" не має права передавати в оренду іншим особам.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказує те, що:

ДП "Конярство України" є постійним користувачем земельних ділянок з наступними кадастровими номерами та площами:

- 4420688900:07:005:0018 - 614,5549 га;

- 4420688900:07:006:0014 - 775,4161 га;

- 4420688900:07:001:0008 - 3,1623 га;

- 4420688900:07:002:0059 - 494,127 га;

- 4420688900:07:007:0003 - 266,8474 га;

- 4420688900:07:001:0007 - 25,63 га;

- 4420688900:07:003:0007 - 326,673 га;

- 4420688900:07:004:0009 - 420,306 га;

- 4420688900:07:007:0004 - 17,87 га;

- 4420688900:07:007:0005 - 73,1312 га;

- 4420688900:07:008:0008 - 567,0671 га;

- 4420688900:07:007:0006 - 94,4188 га,

загальною площею 3679,2038 га, що розташовані на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області. Право постійного користування ДП "Конярство України" в особі філії "Лимарівський кінний завод № 61" вказаними земельними ділянками підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких додаються до цієї заяви;

ДП "Конярство України" є постійним користувачем земельної ділянки площею 7843,7023 га, розташованої на території Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ЛГ № 003585;

ДП "Конярство України" є постійним користувачем земельної ділянки площею 3385,357 га, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 001322;

ДП "Конярство України" є постійним користувачем земельної ділянки площею 4471,5998 га, розташованої на території Данилівського старостинського округа Біловодської селищної ради Луганської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ЛГ № 000642.

Зі змісту позовних вимог та матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Діброва" здійснюється фактичне користування землями позивача та на даний час вони засіяні сільськогосподарськими культурами (соняшника та кукурудзи).

Відповідно до статей 316, 321, 328 ЦК України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з статтею 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

У класифікації об`єктів права власності посіви та врожай є речами, а по відношенню до земельної ділянки вони є плодами.

Стаття 189 ЦК України встановлює, що продукцією, плодами та доходами є все, що виробляється, добувається, одержується з речі або приносяться річчю.

За приписами частини 2 статті 184 ЦК України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" закріплено визначення поняття зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 95 Земельного кодексу України, землекористувач має право на посіви та засадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Отже, усе вищевказане дозволяє дійти до висновку, що особа, яка володіє та користується земельними ділянками, зокрема, постійний землекористувач, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай, що вирощений на таких земельних ділянках (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17).

З матеріалів справи вбачається, що ДП "Конярство України" повідомленнями від 04.08.2020, адресованими ТОВ "Діброва", письмово заборонило відповідачу та будь-яким іншим особам, які будуть діяти від імені чи в його інтересах чи пов`язаних з ним осіб, вчиняти будь-які дії та проводити будь-які роботи на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні ДП "Конярство України", в тому числі, земельних ділянок загальною площею 3679,2038 га, що розташовані на території Новолимарівської сільської ради Біловодського району Луганської області, площею 7843,7023 га, розташованої на території Новострільцівської сільської ради Міловського району Луганської області, площею 3385,357 га, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, площею 4471,5998 га, розташованої на території Данилівського старостипського округа Біловодської селищної ради Луганської області, в тому числі, але не виключно, з метою захисту державних інтересів та інтересів ДП "Конярство України", останнє заборонило право заходу чи право заїзду на вказані землі, заборонило вчиняти будь-які дії з посівами, насадженнями, урожаєм чи будь-яким іншим майном, що знаходиться чи знаходилось на цих землях.

Проте, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Діброва" вчиняє дії, які полягають в намірі самовільно, без дозволу позивача, потрапити на земельні ділянки, належні на праві постійного користування ДП "Конярство України" та здійснити збирання та вивезення у невідомому напрямку врожаю сільськогосподарських культур, що свідчить про загрозу незаконного проникнення на територію земельних ділянок ДП "Конярство України", їх використання, зокрема, шляхом здійснення збирання врожаю сільськогосподарських культур.

Про факти спроб незаконного використання землі та збирання врожаю ТОВ "Діброва" свідчать численні заяви ДП "Конярство України" до правоохоронних органів. Про намір ТОВ "Діброва" потрапити на територію земельних ділянок ДП "Конярство України" та здійснити збір врожаю, який, на переконання ДП "Конярство України", належить йому, свідчать і заяви ТОВ "Діброва" до слідчих суддів у кримінальному провадженні, яке розслідується за фактами, в тому числі, незаконних дій ТОВ "Діброва" щодо протиправного заволодіння майном ДП "Конярство України".

За змістом статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заява про забезпечення позову подається, зокрема, до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо (п. 1 ч. 1 ст. 138 ГПК України).

У частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується:

накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Як попереджувальний засіб від завдання значної шкоди заявникові, господарське процесуальне законодавство визначає підстави для застосування заходів забезпечення, а саме: невжиття таких заходів може ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення господарського суду або не відвернути завдання значної шкоди заявникові. Неможливість виконання судового рішення в будь-якому випадку завдає шкоди заявникові.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2018 року у справі № 910/1040/18 зауважено про те, що вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу між інтересами сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Разом з тим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Здійснюючи судочинство, суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 13 Конвенції встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Разом з тим, при вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ДП "Конярство України" звернулося до суду з позовом про визнання недійсними договорів, які за своїм змістом приховують відносини оренди землі.

Разом з тим, вимоги позивача спрямовані на захист його права постійного користування землею, при цьому наведені ним аргументи свідчать про загрозу незаконного проникнення відповідачем на землю позивача чи інших осіб та можливий незаконний збір врожаю сільськогосподарських культур, що знаходяться на цих землях.

Отже, з огляду на наведене, Господарський суд міста Києва обґрунтовано дійшов висновку, що вжиття наведених заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушень прав сторін на час вирішення спору в суді, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Разом з тим, колегія суддів вбачає за можливе зауважити, що посилання апелянта на те, що по-суті оскаржувана ухвала і є рішенням про задоволення позовних вимог є безпідставним, оскільки позовні вимоги полягають у визнанні укладених договорів недійсними, а забезпеченням позову - є вимога про заборону проникати на територію, що є власністю позивача, а тому така форма забезпечення є допустимою.

У частині третій статті 13, частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись статтями 269, 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Діброва залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 у справі № 910/21682/15 (910/16691/20) залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/21682/15 (910/16691/20) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено статтею 287 ГПК України .

Повний текст постанови підписано 29.12.2020.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді С.В. Сотніков

Б.М. Грек