Рішення

від 22.12.2020 по справі 905/1641/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.12.2020 Справа № 905/1641/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Мальованій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шенкон» (08606, Київська область, Васильківський район, село Кобці, вулиця Промислова, будинок 15; код ЄДРПОУ: 37483268)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський кролик» (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Василя Стуса, будинок 70А, офіс 9; код ЄДРПОУ: 38789533)

про стягнення 536 297,38 грн., з яких: 410 131,52 грн. - заборгованість, 123 039,45 грн. - штраф, 3 126,41 грн. - 3 % річних, -

за участю представників сторін:

від позивача: Ліщишин І.В. ( ордер №456834 від 03.09.2020, свідоцтво КС №6642/10 від 26.04.2018)

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шенкон» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський кролик» про стягнення 536 297,38 грн., з яких: 410 131,52 грн. - заборгованість, 123 039,45 грн. - штраф, 3 126,41 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором №3401/01 від 18.01.2017, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 410 131,52 грн., що стало підставою для нарахування позивачем штрафу та 3% річних.

Представник позивача під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 500,00 грн.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

18.01.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю «Шенкон» (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Краматорський кролик» (далі - покупець) було укладено договір № 3401/01 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов договору.

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару, що продаються за цим договором, особа перевізника, спосіб доставки чи відвантаження товару в кожному окремому випадку поставки визначаються сторонами у специфікації. Специфікація не являється обов`язковим додатком до договору і видається за усною згодою сторін (п. 2.3. договору).

Згідно п. 2.3. договору у випадку відсутності специфікації її роль виконує видаткова накладна, підписана обома сторонами.

Продавець, не пізніше 3 днів з моменту отримання замовлення та у випадку наявності можливості продажу товару, зазначеного в замовленні, формує рахунок на замовлену партію товару, що відповідає характеристикам, зазначеним у замовленні (п. 3.2. договору).

Згідно п. 3.3. договору сформований рахунок на здійснення часткової передоплати за замовлений товар надаються на електронну адресу покупця, зазначену в цьому договорі, для погодження.

Відповідно до п. 3.4. договору товар вважається поставленим за умови, якщо він прийнятий відповідно до п. 4.3. даного договору, та протягом трьох днів не повернутий продавцю, як такий, що помилково поставлений.

Згідно п. 4.3. договору моментом переходу права власності на товар є момент фактичного одержання товару покупцем на підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві. Датою поставки товару постачальником є фактична дата прийняття товару покупцем за видатковою накладною.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 14 календарних днів.

Платежі за даним договором здійснюються покупцем на підставі рахунку на оплату наданого продавцем покупцю на умовах даного договору (п. 5.2. договору)

Згідно п. 5.3. договору покупець здійснює оплату за даним договором шляхом безготівкового переказу грошових коштів в національній валюті на банківський рахунок продавця відповідно до його банківських реквізитів, зазначених у дійсному рахунку, а у випадку не зазначення у рахунку банківських реквізитів продавця - відповідно до банківських реквізитів, зазначених у цьому договорі, з вказівкою номера рахунку продавця як підстави для оплати.

У разі порушення покупцем строків оплати товару, передбачених п. 5.1. цього договору, продавець має право зупинити наступну поставку товару покупцю до повної оплати придбаної партії товару або змінити умови розрахунків за наступною партією товару на попередню оплату (п. 5.4. договору).

Відповідно до п. 7.5. договору при простроченні оплати поставленого товару більш, як на 30 (тридцять) днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 2 % від суми прострочення; при простроченні оплати поставленого товару більш, як на 3 (три) місяці покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30 % від суми прострочення.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання повноважними представникам сторін (п. 8.1. договору).

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №3401/01 від 18.01.2017 позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 431 595,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 948 від 05.12.2019 на суму 25 006,00 грн. з ПДВ, № 13 від 01.06.2020 на суму 27 383,00 грн. з ПДВ, № 14 від 01.06.2020 на суму 60 600,00 грн. з ПДВ, № 15 від 01.06.2020 на суму 190 610,00 грн. з ПДВ, № 16 від 01.06.2020 на суму 100 136,00 грн. з ПДВ, № 175 від 01.06.2020 на суму 27 860,00 грн. з ПДВ, підписаними представником відповідача без зауважень.

Відповідачем частково було здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 37 100,00 грн., про що свідчить банківська виписка по рахункам в період з 16.07.2019 по 17.07.2019 (а.с. 16).

У зв`язку з тим, що оплату за поставлений товар було здійснено відповідачем не в повному обсязі, позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату поставленого товару у розмірі 410 131,52 грн.

У відповідь на вищевказану претензіє відповідач листом вих. № 25/12 від 25.06.2020 просив позивача надати розстрочку погашення поточної кредиторської заборгованості в розмірі 410 131,52 грн. на період липень-жовтень 2020 та гарантував оплату вказаної суми.

Оскільки станом на вересень 2020 заборгованість за договором № 3401/01 від 18.01.2017 року в сумі 410 131,52 грн. залишилась несплаченою, позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, на умовах, викладених в даному договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №3401/01 від 18.01.2017 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, виконання обов`язку визначено у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, при цьому, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.1. договору покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 14 календарних днів.

Судом встановлено, що позивачем було поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 431 595,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 948 від 05.12.2019 на суму 25 006,00 грн. з ПДВ, № 13 від 01.06.2020 на суму 27 383,00 грн. з ПДВ, № 14 від 01.06.2020 на суму 60 600,00 грн. з ПДВ, № 15 від 01.06.2020 на суму 190 610,00 грн. з ПДВ, № 16 від 01.06.2020 на суму 100 136,00 грн. з ПДВ, № 175 від 01.06.2020 на суму 27 860,00 грн. з ПДВ, підписаними представником відповідача без зауважень.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

Як зазначає позивач, відповідачем частково було здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 21 463,48 грн. за видатковою накладною № 948 від 05.12.2019.

Сплату залишку суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором № 3401/01 від 18.01.2017 щодо оплати отриманого товару в обумовлені договором строки не виконав, тому прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 410 131,52 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Позивачем відповідно до умов п. 7.5. договору за прострочення оплати поставленого товару нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 123 039,45 грн.

Відповідно до п. 7.5. договору при простроченні оплати поставленого товару більш, як на 30 (тридцять) днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 2 % від суми прострочення; при простроченні оплати поставленого товару більш, як на 3 (три) місяці покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30 % від суми прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, за прострочення оплати поставленого товару більш, як на три місяця позивачем нараховано штраф у розмірі 30 % від суми прострочення.

Згідно 5.1. договору покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 14 календарних днів.

Враховуючи, що з огляду на п. 5.1 договору останній строк оплати за видатковими накладними від 01.06.2020 сплинув 15.06.2020, а загальна сума заборгованості, що залишилась несплаченою за вказаним договором, складає 410 131,52 грн., за висновками суду позивачем правомірно нараховано штраф у розмірі 30 % за прострочення оплати поставленого товару більш, як на три місяця, що становить 123 039,45 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 02.06.2020 по 02.09.2020 нараховано 3 % річних в сумі 3 126,41 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично невірним, оскільки здійснений без урахування п. 5.1. договору, згідно якого покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 14 календарних днів.

Згідно здійсненого за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає:

- за видатковою накладною № 948 від 05.12.2019 на суму 25 006,00 грн. з ПДВ (на суму несплаченої заборгованості в розмірі 3 542,52 грн.) за період з 20.12.2020 по 02.09.2020 в сумі 74,93 грн.

- за видатковою накладною № 13 від 01.06.2020 на суму 27 383,00 грн. з ПДВ за період з 16.06.2020 по 02.09.2020 в сумі 177,32 грн.;

- за видатковою накладною № 14 від 01.06.2020 на суму 60 600,00 грн. з ПДВ за період з 16.06.2020 по 02.09.2020 в сумі 392,41 грн.;

- за видатковою накладною № 15 від 01.06.2020 на суму 190 610,00 грн. з ПДВ за період з 16.06.2020 по 02.09.2020 в сумі 1234,28 грн.;

- за видатковою накладною № 16 від 01.06.2020 на суму 100 136,00 грн. з ПДВ за період з 16.06.2020 по 02.09.2020 в сумі 648,42 грн.;

- за видатковою накладною № 175 від 01.06.2020 на суму 27 860,00 грн. з ПДВ за період з 16.06.2020 по 02.09.2020 в сумі 180,40 грн.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 2707,76 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 13 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 06.08.2020 між адвокатським об`єднанням Аргументум (далі - адвокатське об`єднання ) та товариством з обмеженою відповідальністю «Шенкон» (далі - клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги № 20/09 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну/правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, щодо:

- представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій та юрисдикцій під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в державних органах, органах місцевого самоврядування, перед будь-якими фізичними та юридичними особами без винятку;

- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі в межах кримінального провадження або під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

- надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу їх діяльності в будь-якому статусі;

- складання адвокатських запитів, заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

- представництва інтересів клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- надання будь-якого іншого виду правової допомоги клієнту в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.6. договору адвокатське об`єднання має право, зокрема:

- звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);

- представляти і захищати права, свободи та інтереси клієнта у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;

- знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, подавати позовні заяви, відзиви, заперечення, клопотання і скарги, апеляційні скарги, касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом, інші документи процесуального характеру, користуватися іншими процесуальними правами, що передбачені законом;

- складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;

- посвідчувати копії документів у справах, які веде адвокатське об`єднання, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Для надання правової допомоги клієнту адвокатське об`єднання призначає адвоката Ліщицина Ігоря Віталійовича, що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС № 6642/10, виданого 26.04.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 26.04.2018 № 57 (п. 2.13. договору)

Згідно п. 2.14 договору адвокатське об`єднання має право залучати до виконання доручень за даним договором без окремої згоди клієнта будь-якого іншого партнера, адвоката або працівника адвокатського об`єднання, щодо яких поширюються вимоги даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору правову допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу відповідної суми (гонорару) на поточний рахунок адвокатського об`єднання, зазначений в реквізитах сторін даного договору, виходячи з погодинної оплати праці адвокатського об`єднання, що становить 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) за годину без ПДВ.

Клієнт сплачує гонорар після отримання рахунку від адвокатського об`єднання згідно умов даного договору. Рахунок вважається отриманим клієнтом, в тому числі, після надіслання адвокатським об`єднанням на електронну пошту клієнта, вказану в реквізитах сторін даного договору, відповідної скан-копії рахунку (п. 3.4. договору).

Згідно п. 3.5. договору за фактом надання послуг згідно даного договору адвокатське об`єднання надає клієнту до 10 (десятого) числа місяця, що йде за місяцем в якому надавалися послуги, акт наданих послуг, після підписання якого послуги вважаються наданими належним чином та в повному обсязі.

Даний договір укладений на строк до 31 грудня 2021 р. та набирає чинності з моменту його підписання (п. 6.1. договору).

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Стаття 16 ГПК України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

За приписами ст.ст. 123, 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналізуючи вищевказане, суд зазначає, що при зверненні з заявою про відшкодування судових витрат на послуги адвоката сторона повинна документально довести, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надати договір на правову допомогу, акт приймання - передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату вищевказаних послуг, розрахунок таких витрат.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

В матеріалах справи наявний акт наданих послуг від 10.12.2020 до договору про надання правової допомоги № 20/09 від 05.08.2020, згідно якого адвокатським об`єднанням надано, а клієнтом прийнято наступні послуги з правової допомоги:

- робота над позовною заявою щодо стягнення коштів з ТОВ Краматорський кролик 03.09.2020 у справі № 905/1641/20 (підготовка, формування та направлення) - 6 000,00 грн.;

- представництво інтересів ТОВ Шенкон в Господарському суді Донецької області 20.09.2020 у справі № 905/1641/20 - 1500,00 грн.;

- представництво інтересів ТОВ Шенкон в Господарському суді Донецької області 09.11.2020 у справі № 905/1641/20 - 1500,00 грн.;

- представництво інтересів ТОВ Шенкон в Господарському суді Донецької області 25.11.2020 у справі № 905/1641/20 - 1500,00 грн.;

- представництво інтересів ТОВ Шенкон в Господарському суді Донецької області 08.12.2020 у справі № 905/1641/20 - 1500,00 грн.;

- представництво інтересів ТОВ Шенкон в Господарському суді Донецької області 22.12.2020 у справі № 905/1641/20 - 1500,00 грн.

Загальна вартість послуг становить 13 500,00 грн.

Також позивачем надано платіжне доручення № 17045 від 11.12.2020 на суму 13 500,00 грн. та рахунок № 12/20 від 10.12.2020 на суму 13 500,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом Ліщишіним І.В. було підготовлено та надано до суду наступні документи: позовну заяву, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 06.10.2020, 03.11.2020, 13.11.2020, 25.11.2020 та 10.12.2020, клопотання про долучення доказів витрат на правничу допомогу.

Також судом встановлено, що адвокати адвокатського об`єднання Аргументум Ліщишин І.В., Качковській А.С. та Єфімова Т.В. брали участь у судових засіданнях 20.10.2020, 09.11.2020, 25.11.2020, 08.12.2020 та 22.12.2020, що відображено у відповідних протоколах судових засідань.

Тобто, заявником доведено факт виконання адвокатським об`єднанням послуг правничої допомоги, передбачених договором про надання правової допомоги № 20/09 від 06.08.2020.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, з огляду на зміст пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним, тобто не повинен бути явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За приписами ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Принцип розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 по справі № 915/237/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За висновком суду, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 13 500,00 грн. не відповідає критеріям обґрунтованості. Так, з наданого позивачем акту наданих послуг від 10.12.2020 до договору про надання правової допомоги № 20/09 від 06.08.2020 вбачається, що адвокатським об`єднанням визначено вартість участі в одному судовому засіданні в Господарському суді Донецької області в сумі 1 500,00 грн., в тому числі за участь в судовому засіданні 20.09.2020. Разом із тим, як встановлено судом, по справі № 905/1641/20 не було призначено судове засідання на 20.09.2020, у зв`язку з чим суд відмовляє у стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн. за представництво інтересів ТОВ Шенкон в Господарському суді Донецької області 20.09.2020 у справі № 905/1641/20.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд, з огляду на приписи п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає у повній мірі критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 12 000,00 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Шенкон» до товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський кролик» про стягнення 536 297,38 грн., з яких: 410 131,52 грн. - заборгованість, 123 039,45 грн. - штраф, 3 126,41 грн. - 3 % річних, задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський кролик» (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Василя Стуса, будинок 70А, офіс 9; код ЄДРПОУ: 38789533) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шенкон» (08606, Київська область, Васильківський район, село Кобці, вулиця Промислова, будинок 15; код ЄДРПОУ: 37483268) заборгованість в сумі 410 131,52 грн., штраф в сумі 123 039,45 грн., 3% річних в сумі 2707,76 грн., судовий збір в сумі 8 038,18 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 22.12.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.12.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова