Рішення

від 17.12.2020 по справі 908/79/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/13/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2020 Справа № 908/79/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області (71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченка, буд. 50/57; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави

До відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69059, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50; код ЄДРПОУ 39820689)

До відповідача-2: Фермерського господарства «Дом-Ленд» (02094, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 1-А, кв. 227; код ЄДРПОУ 40358088)

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Тронь Г.М., посвідчення № 035881 від 05.10.2015;

Від відповідача-1: Гурильов А.С., довіреність №0-8-0.62-3/62-20 від 02.01.2020 р.

Від відповідача-2: Тивоненко Д.Р., довіреність №1/20 від 11.03.2019;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

10.01.2020 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області 1 в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Фермерського господарства «Дом-Ленд» визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

10.01.2020 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/79/20 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 13.01.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/79/20 в порядку загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження - 5/13/20. Підготовче засідання призначено на 12.02.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою від 12.02.2020 р. провадження у справі № 908/79/20 зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою від 06.08.2020 р. провадження у справі № 908/79/20 поновлено з 05.10.2020р. Підготовче засідання призначено на 05.10.2020 р. об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою від 05.10.2020 р. розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 26.10.2020 р. на 11 год. 30 хв.

Ухвалами від 26.10.2020 р. відмовлено у задоволенні клопотання Фермерського господарства «Дом-Ленд» № 2/20 від 23.01.2020 р. (вх. № 2260/08-08/20 від 30.01.2020 р.) про повернення позовної заяви позивачу та клопотання Фермерського господарства «Дом-Ленд» № 1/20 від 23.01.2020 р. (вх. № 2265/08-08/20 від 30.01.2020) про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 26.10.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 18.11.2020 р. о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. У судових засіданнях 18.11.2020 р. та 09.12.2020 р. оголошувались перерви з розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 17.12.2020 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням письмової відповіді на відзив, зазначивши, що відповідачем - 1 видано наказ № 8-267/15-14-СГ від 22.08.2014 р. Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою . У подальшому Відповідачем - 1 видано наказ № 8-383/15-14-СГ від 19.09.2014 р. Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду . Надалі, відповідач - 1 на підставі вище прийнятих наказів 22.10.2014 р. уклав з ОСОБА_1 (Відповідач - 2) договір оренди землі. Відповідно до умов Договору Орендодавець (Відповідач - 1) передав у користування Орендарю (Відповідач - 2) в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 2325281600:04:001:0024, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області, за межами населеного пункту, площею 30,0127 га. ОСОБА_1 лише 21.03.2016 р., вже після отримання у строкове платне користування спірної земельної ділянки, засновано та зареєстровано Фермерське господарство ДОМ-ЛЕНД . Прокурор вважає, що вказані видані з порушенням вимог земельного законодавства та підлягають скасуванню, а договір оренди землі від 22.10.2014 р. підлягає визнанню недійсним, оскільки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. При подачі ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області клопотань, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в клопотанні, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. Отже, Головне управління Держземагенства у Запорізькій області після надання в оренду 30.05.2014 р., трьох земельних ділянок державної власності, які розташовані на території Владівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області загальною площею 240,4194 га, не пересвідчився , що відповідач - 2 так і не створив фермерське господарство. Отримання ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, використано ним з метою отримання земельних ділянок на поза конкурсній основі в необґрунтованих розмірах.

Крім того, громадянин право на отримання земельної ділянки державної або комунальної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц, постанові Верховного Суду у справі №314/3881/15 від 14.11.2018, постановах Верховного Суду України по справах №№922/4817/13, 6-248цс16, 6-2902цс15. Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади (Управління), а без дійсного волевиявлення на створення фермерського господарства використав процедуру отримання земель в оренду для ведення фермерського господарства, внаслідок чого отримав земельні ділянки державної власності поза конкурсом. Натомість ОСОБА_1 вже реалізував своє право на пільгове отримання землі для фермерського господарства, а саме 30.05.2014 р. ним отримано в оренду для ведення фермерського господарства поза конкурсом три земельні ділянки загальною площею 240,4194 га. При цьому свій обовязок щодо створення фермерського господарства на підставі цього договору оренди ОСОБА_1 не виконав. Оскаржуваними наказами ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області ОСОБА_1 знову передано земельну ділянку в оренду загальною площею 30,0127 га на поза конкурсній основі. Крім того, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області також передало ОСОБА_1 в оренду поза конкурсом ще чотири земельні ділянки площею 44 га, 32,76 га, 58 га та 30,7597 га відповідно.

Разом з тим, ОСОБА_1 не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а створене ним 21.03.2016 р. ФГ ДОМ-ЛЕНД має лише телескопічний навантажувач. При цьому у створеному господарстві, крім самого засновника, працює лише одна особа, які явно не в змозі самостійно обробити 435 га землі. Наведене свідчить про відсутність у відповідача власних виробничих трудових ресурсів для обробітку земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею понад 435 га. Також на момент отримання в оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_1 був директором ПСП Дом , в оренді якого перебувають понад 300 земельних ділянок (паїв), що належить громадянам, та має достатню кількість техніки для обробітку землі. Таким чином, ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом, визначеним частиною другою статті 134 ЗК України, отримав на території різних сільських рад вісім земельних ділянок площею понад 435 га без обґрунтування перспектив діяльності фермерського господарства, та ФГ ДПМ-ЛЕНД створене ним лише 21.03.2016р., штучно застосувавши пільговий порядок отримання землі для ведення фермерського господарства як форми сімейної підприємницької діяльності на селі. Отже, внаслідок протиправної поведінки Відповідача - 1, земельні ділянки незаконно передані у користування ОСОБА_1 , та як наслідок ФГ ДОМ-ЛЕНД - Відповідачу -2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст.ст. 16, 21, 203, 215, 257, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 31, 93, 124, 134, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» , ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» , прокурор просить суд:

- Визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити пропущений строк для звернення до суду із вказаною позовною заявою;

- Визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземаганства у Запорізькій області від 19.09.2014 р. № 8-383/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду .

- Визнати недійсним договір оренди землі від 22.10.2014, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 38461250) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) щодо передачі в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 2325281600:04:001:0024, площею 30,0127 га, на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області, за межами населеного пункту, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Токмацького міськрайонного управління юстиції 04.11.2014 номер запису про інше речове право 7569153, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 493105123252.

Представник відповідача - 1 підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві від 30.01.2020 р. на позовну заяву зазначивши, що позовні вимоги не визнає та зазначив, що твердження прокурора про те, що громадянин має право на отримання земельної ділянки державної або комунальної власності може використовувати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське громадянство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах, не відповідає жодній нормі матеріального права, що викладені у земельному законодавстві України. У статті 8 Закону України Про фермерське господарство , передбачено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Отже, вказана стаття передбачає можливість отримання громадянином земельних ділянок для створення фермерського господарства. Тобто, в даному випадку мова йде про відрізок часу, коли громадянин лише має намір створити фермерське господарство і для цього реалізує своє право на отримання земельних ділянок. Також у статті 8 Закону України Про фермерське господарство не передбачено обмеження щодо отримання земельної ділянки вперше. Отже, громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління, використовуючи надані йому статтями 8 Закону України Про фермерське господарство та статтею 134 Земельного кодексу України права на отримання земельних ділянок. Крім того, ані в Земельному кодексі України, ані в Законі України Про фермерське господарство не встановлюється строк, протягом якого фізична особа, яка звернулась до органу державної влади для отримання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, зобов`язана створити фермерське господарство. 21.03.2016 р. ОСОБА_1 було засновано Фермерське господарство ДОМ-ЛЕНД , що підтверджується відповідною Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, всі земельні ділянки отримано ОСОБА_1 для створення одного фермерського господарства, і саме це фермерське господарство - ФГ ДОМ-ЛЕНД , займається обробкою земельних ділянок. ОСОБА_1 не є засновником будь-яких інших фермерських господарств. Також, всі вимоги частини другої статті 7 Закону України Про фермерське господарство при зверненні ОСОБА_1 з клопотанням до Головного управління були виконані. Разом з тим, законодавство не вимагало повідомляти про те чи вже відбувалося отримання в оренду земельних ділянок для створення фермерського господарства. Закон України Про фермерське господарство (в редакції на момент видання спірних наказів) містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви. Встановлення державними органами будь-яких не передбачених цим чи іншим Законом додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства, наприклад, наявність у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, є дискримінацією за ознакою майнового стану. Отже, в даному випадку, отримувались всі земельні ділянки, включаючи спірну до створення ОСОБА_1 фермерського господарства, розмір та кількість таких ділянок не обмежується законодавством. При цьому вказані землі передавались не у власність, а у строкове користування. Таким чином, дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в повній мірі узгоджуються з частиною другою статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі викладеного, відповідач - 1 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача-2 підтримав доводи, викладені у письмовому відзиву від 24.01.2020 р. за вих. №6/20 пояснивши, що ОСОБА_1 було дотримано процедуру отримання спірної земельної ділянки, кадастровий номер - 2325281600:04:001:0024, що знаходиться на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області, за межами населеного пункту, площею 30,0127 га в оренду для ведення фермерського господарства та подано всі необхідні документи (у т.ч. обґрунтування розмірів земельних ділянок). Спірний наказ прийнятий та виданий у відповідності до чинного на той момент законодавства, оскільки: ОСОБА_1 не порушував порядку отримання в оренду земельної ділянки для ведення та створення фермерського господарства; саме для ведення фермерського господарства відповідно до Наказу № 8-383/15-14-СГ від 19.09.2014 р. ОСОБА_1 і була надана земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 30,0127 га кадастровий номер 2325281600:04:001:0024, розташована на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області; у ОСОБА_1 був необхідний стаж роботи у сфері сільського господарства, що підтверджується клопотанням останнього з доданням довідки про стаж роботи в сільському господарстві, копії трудової книжки; ОСОБА_1 разом із клопотанням надав відповідачу-1 обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності ФГ; ОСОБА_1 користувався іншими земельними ділянками, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_1 у позаконкурсному порядку саме в користування (оренду); ФГ Дом-Ленд після укладення Договору і до звернення позивача до суду з цим позовом було зареєстровано у встановленому законом порядку; ОСОБА_1 дійсно мав намір створення ФГ, що підтверджується сплатою ним орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Крім того, законодавчо не обмежено кількість земельних ділянок, які може отримати в оренду особа для створення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Разом з тим, ніхто не може обмежити ФГ у порядку організації своєї роботи та здійсненні підприємницької діяльності - ФГ самостійно визначає кого залучати до роботи на підставі трудових або цивільно (господарсько) - правових договорів. Мати ОСОБА_1 з моменту реєстрації відповідача-2, як юридичної особи, була там працевлаштована та працювала. ФГ, як юридична особа, має право на залучення третіх осіб для виконання робіт/послуг, пов`язаних із земельними роботами, шляхом укладення господарських договорів з відповідними контрагентами. Вважає, що позовна вимога позивача про визнання недійсним спірного договору є незаконною та необґрунтованою, не може розглядатись в порядку господарського судочинства. На підставі викладеного, відповідач - 2 просить суд в задоволенні позову відмовити.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

1. Щодо розгляду справи по-суті.

Статтями 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, па умовах оренди.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, крім іншого, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Разом з цим, порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства врегульовано, також Законом України «Про фермерське господарство» .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених ч. 1 ст. 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, наданій для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16 та Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-17222ск18.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з клопотанням від 14.07.2014 р. до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 15 років розташовану на території Кіровської сільської ради Токмакського району Запорізької області за межами населеного пункту за рахунок земель державної власності для ведення фермерського господарства розміром 30,00 га. До клопотання додані відповідні додатки.

Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області видано наказ №8-267/15-14-СГ від 22.08.2014 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду, розташованої на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь-рілля), орієнтованим розміром 30,00 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Також, ОСОБА_1 звернувся з клопотанням від 18.09.2014 р. до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про затвредежння прокту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 30,0127 га, кадастровий номер 2325281600:04:001:0024 на території Кіровської сільської ради Токмакського району Запорізької області та передати йому в оренду вказану земельну ділянку.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 19.09.2014 р. № 8-383/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 30,0127 га сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області, за межами населеного пункту із встановленням річної орендної плати за користуванням вказаною земельною ділянкою в розмірі 4 (чотири) відсотки від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до вказаних вище наказів, 22.10.2014 р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - Орендодавець) та ОСОБА_1 (далі - Орендар) укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. 1 договору Орендодавець передав у користування Орендарю в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 2325281600:04:001:0024, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області, за межами населеного пункту, площею 30,0127 га.

Згідно з п.п. 33, 34 договору, дія договору припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - Орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. (п. 33) Дія договору припиняється достроково шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення або пошкодження земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Договір оренди землі зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2014 р. Токмацьким міськрайонним управлінням юстиції номер запису про інше речове право 7569153.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №94216607 від 10.08.2017 р., земельна ділянка з кадастровим номером: 2325281600:04:001:0024, площею 30,0127 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с/рада Кіровська, 04.11.2014 р. на підставі договору оренди землі від 22.10.2014 р. передана в строкове платне користування на 15 років Орендарю - ОСОБА_1 ; орендна плата вноситься у розмірі 4% від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 27 242,99 грн.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на підставі договорів від 19.09.2014 р. ГУ Держземагенства України в Запорізькій області надав у користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства дві земельні ділянки державної власності, які розташовані на території Широкоярської сільської ради Чернігівського району Запорізької області загальною площею 76,76 га, а саме: кадастровий номер 2325587900:02:030:0007 площею 44,0 га, кадастровий номер 2325587900:02:030:0005 площею 32,76 га.

Крім того, 30.05.2014 р. згідно договорів оренди землі ГУ Держземагенства України в Запорізькій області надав у користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства три земельні ділянки державної власності, які розташовані на території Владівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області загальною площею 240, 4194 га, а саме: кадастровий номер 2325581900:03:020:0009 площею 93,9836 га, кадастровий номер 2325581900:01:017:0019 площею 57,2138 га, кадастровий номер 2325581900:03:019:0007 площею 89,222 га.

Також за договором оренди землі від 22.10.2014 земельної ділянки кадастровий номер 2325281600:04:001:0024, ГУ Держземагенства України в Запорізькій області надав у користування ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства дві земельні ділянки державної власності, які розташовані на території Токмацького району Запорізької області загальною площею 88,7597 га, а саме: кадастровий номер 2325281600:04:001:0026 площею 58,00 га на території Кіровської сільської ради, кадастровий номер 2325280400:06:002:0014 площею 30,7597 га на території Балківської сільської ради.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.03.2016 р. створено Фермерське господарство ДОМ-ЛЕНД (код ЄДРПОУ 40358088), керівник ОСОБА_1 .

Згідно з п.п. 8.5 Статуту ФГ ДОМ-ЛЕНД (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів засновників № 2 від 01.04.2017 р., вказане фермерське господарство має право користування земельними ділянками, які знаходяться на умовах оренди у засновників (членів) ФГ, зокрема право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 2325281600:04:001:0024, загальною площею 30,0127 га.

Судом встановлено, що до статуту як право користування включені всі вище перелічені земельні ділянки з кадастровими номерами 2325280400:06:002:0014 площею 30,7597 га на території Балківської сільської ради; 2325281600:04:001:0026 площею 58,00 га на території Кіровської сільської ради; кадастровий номер 2325581900:03:020:0009 площею 93,9836 га, кадастровий номер 2325581900:01:017:0019 площею 57,2138 га, кадастровий номер 2325581900:03:019:0007 площею 89,222 га на території Владівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області; кадастровий номер 2325587900:02:030:0007 площею 44,0 га, кадастровий номер 2325587900:02:030:0005 площею 32,76 га на території Широкоярської сільської ради Чернігівського району Запорізької області.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності підвідомчі господарським судам.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 694/1211/16-ц.

Нормативно обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор посилався на вказану вище судову практику Верховного Суду у аналогічних справах, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 525/1225/15-ц, якою висловлена наступна правова позиція.

За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV)та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон № 973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IVяк спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IVзаява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Проте, дослідивши матеріали справи № 908/79/20 суд констатує, що Прокурором не взято до уваги той факт, що у справі № 525/1225/15-ц судами розглянуто спір між двома особами, які бажали отримати одну й ту саму земельну ділянку. Позивач першим за відповідача звернувся до суб`єкта владних повноважень за отриманням в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства. У позовній заяві зазначав, що мав правомірні очікування на розгляд його клопотання про надання в оренду земельної ділянки та отримання позитивного рішення з цього питання. Разом з тим як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач звертав увагу судів, що на час звернення позивача до ГУ Держземагентства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства позивач був засновником Фермерського господарства «Сапфир» . Для створення зазначеного фермерського господарства позивач одержав в оренду земельну ділянку загальною площею 7,00 га строком на 20 років на території Якимівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. Вид діяльності - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур - насіння олійних культур (розпорядження голови районної державної адміністрації Полтавської області від 17 серпня 2007 року № 271; договір оренди земельної ділянки від 03 вересня 2007 року). Враховуючи, що позивач є засновником ФГ «Сапфир» , який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам.

Судом встановлено, що матеріали справи не свідчать про те, що будь-яка інша особа на дату звернення ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки, прийняття Відповідачем - 1 спірного наказу 19.09.2014 р. або укладення спірного договору 22.10.2014 р. мала намір та бажання взяти в оренду спірну земельну ділянку та звернулася з відповідною заявою до ГУ Держгеокадасту у Запорізькій області, яка б перебувала на її розгляді під час прийняття спірного рішення.

Отже, спірні правовідносини не є аналогічними тим, які були предметом розгляду у справі № 525/1225/15-ц.

Як вже зазначалося у п. 8.4. статуту відповідача-2 передбачено, що землі ФГ можуть складатись, зокрема, із земельних ділянок, що використовується ФГ на умовах оренди, а також земельних ділянок, наданих в оренду засновнику (учаснику) для ведення ФГ.

Отже, вказані у позові земельні ділянки були отримані ОСОБА_1 від відповідача-1 саме в оренду, і лише після їх отримання і укладення відповідних договорів оренди відповідно до норм Закону України Про фермерські господарства на підставі цих земель і було створено Фермерське господарство Дом-Ленд .

Суд зазначає, що законодавством не було обмежено кількість земельних ділянок, які може отримати в оренду особа для створення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону про ФГ).

Отже, прокурор безпідставно посилається на норми ст. 7 Закону України Про фермерське господарство , ст. ст. 123 та 134 Земельного кодексу України, оскільки вони також не обмежують кількість земельних ділянок, які громадянин може отримати для створення фермерського господарства.

З огляду на викладені фактичні обставини суд дійшов висновку про те, що на дату прийняття оскаржуваного наказу та укладення спірного договору ОСОБА_1 використав своє однократне право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду та створив на її основі, а також на підставі інших земельних ділянок, 21.03.2016 р. Фермерське господарство ДОМ-ЛЕНД (код ЄДРПОУ 40358088), а отже прокурором не доведено порушення ОСОБА_1 та ГУ Держагеокадастру у Запорізькій області ст.ст. 7, 12 Закону України «Фермерське господарство» та ст.ст. 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України, щодо отримання безоплатно в користування земельну ділянку площею 30,0127 га для ведення фермерського господарства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор також посилається на те, що відповідач - 1 при винесенні наказу від 19.09.2014 р. щодо передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки також належним чином не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство.

Щодо вказаного суду зазначає, що у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що у заяві зазначаються:

• бажаний розмір і місце розташування ділянки.

• кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

• обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

• до заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Судом встановлено, що Закон України Про фермерське господарство містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви. Проте доказів того, в якому порядку та у якому обсязі органи Держгеокадастру були зобов`язані здійснювати відповідну перевірку зазначених заявником даних, прокурором суду не надано.

Встановлення державними органами будь-яких не передбачених цим чи іншим Законом додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним землі для ведення фермерського господарства, а саме наявність у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, є дискримінацією за ознакою майнового стану.

Судом встановлено, що у клопотанні ОСОБА_1 від 14.07.2014 р. зазначено бажаний розмір і місце розташування ділянки - 30 га на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області.

Щодо вимоги закону про зазначення кількості членів фермерського господарства то, варто зауважити, що вона стосується кількості членів вже створеного фермерського господарства, у разі, якщо заява подається для отримання земельної ділянки в оренду для розширення фермерського господарства.

Також до клопотання було додано обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

21.03.2016 р. ОСОБА_1 було засновано Фермерське господарство ДОМ-ЛЕНД , що підтверджується відповідною Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, всі земельні ділянки отримано ОСОБА_1 для створення одного фермерського господарства, і саме це фермерське господарство - ФГ ДОМ-ЛЕНД , займається обробкою земельних ділянок. Спірна земельна ділянка включена ОСОБА_1 до майна фермерського господарства Дом-Ленд , що підтверджується новою редакцією статуту від 01.04.2017 р.

Таким чином, факт створення ОСОБА_1 , вже після отримання у користування спірної земельної ділянки, Фермерського господарства Дом-Ленд , спростовує посилання прокурора щодо не встановлення волевиявлення заявника на отримання ділянки.

Суд зазначає, що ні в Земельному кодексі України, ні в Законі України Про фермерське господарство не встановлюється строк, протягом якого фізична особа, яка звернулась до органу державної влади для отримання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, зобов`язана створити фермерське господарство. Закон України Про фермерське господарство (в редакції на момент видання спірних наказів) містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Відповідач - 1 при винесенні наказу від 19.09.2014 р. щодо передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки діяв відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а отже в задоволенні заявлених позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземаганства у Запорізькій області від 19.09.2014 р. № 8-383/15-14-СГ Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду суд відмовляє.

Оцінюючи подані сторонами докази суд також бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При цьому, в останній у порівнянні із постановою у справі № 525/1225/15-ц, постанові ВП ВС від 29.09.2020 р. № 688/2908/16-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92137264 висловлено наступну правову позицію.

34. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України. Цей порядок полягає в такому:

34.1 Зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

34.2 Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні).

34.3 За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

34.4 Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки.

34.5 Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

35. Отже, правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.

36.5 Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проекту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

36.6 Затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

36.7 Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

36.8 Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.

41. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

42. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

45. Судам при вирішенні аналогічних спорів слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).

55. Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно з законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

56. Згідно з частинами першою, другою статті 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-ІV «Про фермерське господарство» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

57. Заяву громадянина про надання земельної ділянки в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

69. Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

70. Частина друга статті 134 ЗК України у чинній редакції (зі змінами, внесеними Законом України від 18 лютого 2016 року № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» ) не передбачає можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів.

71. Водночас частина друга статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлювала, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

73. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

74. Відповідно до пунктів «б» , «ґ» статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

75. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

76. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

77. Велика Палата Верховного Суду вважає, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.

78. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.

79. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

81. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого . Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_2 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70).

Отже, оскільки у цій справі № 908/79/20 прокурором не доведено наявності інших, окрім ОСОБА_1 , бажаючих осіб у вересні 2014 р отримати спірну земельну ділянку в оренду, то доводи прокурора щодо обов`язковості проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких мав укладатися спірний договір є безпідставними, а тому у суду відсутні підстави для висновку про нікчемність спірного договору оренди землі від 22.10.2014 р.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З урахуванням того, що договір оренди землі від 22.10.2014 р. є похідним від спірного наказу Відповідача - 1 від 19.09.2014 р. №8-383/15-14-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» , то відсутні підстави і для задоволення вказаної вимоги.

2. Щодо застосування позовної давності.

Прокурор у позові заявив клопотання про поновлення стоку позовної давності на підставі ст. 267 ЦК України, яке мотивоване тим, що зверненням прокурора в порядку цивільного судочинства у 2017 р., зміною судової практики у спорах наведеної категорії у 2018 р., отриманням у жовтні 2019 постанови Верховного Суду про закриття провадження у справі, зверненням до Господарського суду Запорізької області з вказаним позовом у грудні 2019. У сукупності зазначені обставини в рамках спірних правовідносин не можуть не свідчити пор поважність причин пропуску строку звернення до суду через об`єктивні перешкоди, які не залежали від позивача. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідачем - 2 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом. 15.09.2017 р. позивач звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з аналогічними позовними вимогами до тих самих відповідачів (справа № 328/2458/17). Постановою Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду від 04.09.2019 р. у справі № 328/2458/17 позовну заяву позивача було залишено без розгляду, а справу закрито на підставі ст. 414 Цивільного процесуального кодексу України. Верховний Суд прийшов до висновку, що спір у вищевказаній справі за своїм суб`єктним складом й характером правовідносин має розглядатися за правилами господарського судочинства. Відтак, вважає, що позивачем строки звернення до господарського суду пропущені без поважних причин, і у зв`язку зі зверненням останнього до місцевого загального суду переривання перебігу позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) не відбулось. Таким чином, оскільки позовну заяву позивача Верховним Судом було залишено без розгляду та саме позивач невірно визначив підсудність у справі № 328/2458/17, то перебіг строку позовної давності у такому випадку не переривався і закінчився 19.09.2017 р. Тобто позивач повинен був звернутися з цим позовом до господарського суду не пізніше 19.09.2017 р, однак звернувся до суду 27.12.2019 р.

Відповідно до 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду не порушено, у зв`язку із чим судом було відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог, то у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності у цій справі.

3. Щодо здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» .

Згідно із ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання недійсними угод укладених в порушення чинного законодавства.

У ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідно до вищевказаних приписів Український народ як власник спірного об`єкта (земельної ділянки) на час виникнення спірних правовідносин делегував Головному управлінню Держгеокадастру у Запорізькій області повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля Українського народу як власника може виражатися лише в таких діях органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави та територіальних громад.

Таким чином, здійснення Головним управління Держгеокадастру у Запорізькій області права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі з боку держави. Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі № 3-604гс16, а також у постановах Верховного Суду України від 02.11.2016 р. у справі № 6-2161цс16 (522/10652/15-ц), від 05.10.2016 р. у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 р. у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 р. у справі № 916/2131 /15, від 15.03.2017 р. у справі № 916/2130/15.

Вказане свідчить про наявність інтересів держави по відношенню до законності передачі в користування та безпосереднього використання землі. Недотримання ж встановленої процедури набуття права користування на землю суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Встановлення процедури надання земельних ділянок в оренду, Держава виконала свої функції щодо максимального врегулювання суспільних відносин з урахуванням принципу справедливої рівноваги між «приватними» та «публічними» інтересами.

При цьому, Держава, наділяючи державні органи певними повноваженнями для забезпечення ефективного та стабільного функціонування, не лише очікує безумовного дотримання ними законів, але й, в першу чергу забезпечення виконання законодавчо встановлених норм безпосередньо при розпорядженні землею.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 р. №15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Відповідно до п. 4 вказаного Положення Держгеокадастр України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Разом з цим, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області не здійснюються повноваження щодо захисту інтересів держави, що у свою чергу у відповідності до вимог ст. 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом пред`явлення відповідного позову. .

Крім того, у зв`язку з тим, що прокурором ставиться питання про скасування розпорядчого акту ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, та відповідно набуття ним статусу відповідача у вказаному спорі, прокурор звертаючись з цим позовом набуває статусу позивача.

Отже, прийняття оскаржуваних наказів та укладення Відповідачем 1 спірного договору оренди землі порушено законодавчо встановлений державою порядок правомірного розпорядження землею.

Встановленням процедури надання земельних ділянок в оренду, Держава виконувала свої функції щодо максимального врегулювання суспільних відносин з урахуванням принципу справедливої рівноваги між приватними та публічними інтересами.

При цьому, Держава, наділяючи свої органи певними повноваженнями для забезпечення ефективного та стабільного функціонування, не лише очікує безумовного дотримання ними законів, але й, в першу чергу, забезпечення виконання законодавчо встановлених норм на місцях.

Свідоме ігнорування Відповідачем - 1 норм матеріального права при передачі землі в оренду суперечить вимогам ст. 19 Конституції України, підриває авторитет законодавця, яким унормовано суспільні відносини у цій сфері та порушує принцип законності.

Передавши у власність земельні ділянки, всупереч вимогам земельного законодавства України, орган державної влади на власний розсуд розмежував осіб, які діють в межах правового поля та тих, які обирають інший, більш зручний механізм, який суперечить вимогам законодавства та принципу рівності сторін.

Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам та інтересам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Розпорядження земельними ділянками, з порушенням вимог законодавства, свідчить про порушення інтересів держави, адже правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13.

Як наслідок, незаконне набуття ОСОБА_1 права оренди спірної земельної ділянки, яка використовується ФГ ДОМ-ЛЕНД , завдає шкоди економічним інтересам держави, адже у договорі оренди землі від 22.10.2014 р., укладеному між Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області та ОСОБА_1 визначено розмір річної орендної плати - 4% (19144,17 гривень) від нормативної грошової оцінки землі, яка згідно п. 5 вищевказаного договору оренди землі від 22.10.2014 становить 478604,18 грн.

Додатковим договором від 28.07.2017 внесено зміни до договору оренди землі від 22.10.2014, а саме щодо нормативної грошової оцінки землі, яка становить 681074,69 гривень, та розмір річної орендної плати становить 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 27242,99 гривень.

Відповідно до вимог ст. 288 Податкового кодексу України, за результатами конкурсу розмір орендної плати за спірну земельну ділянку міг бути встановлений у розмірі до 12 % від нормативної грошової оцінки, що значно збільшило б дохідну частину місцевого бюджету, основним джерелом наповнення якого є саме орендна плата за землю.

Так, тільки за 2016-2019 роки місцевий бюджет Кіровської сільської ради Токмацького району недоотримав понад 250 тис. грн. орендної плати за користування земельною ділянкою, за умови, що право оренди було набуте за результатами аукціону.

У цій справі прокурор захищає насамперед інтереси держави, виходячи з того, що права особи є предметом публічного інтересу, оскільки вони перебувають під захистом держави. Представляючи інтереси держави прокурор реалізує конституційні гарантії, закріплені у ст. ст. З, 13 Конституції України, відповідно до яких держава зобов`язана забезпечити захист прав і свобод громадян, всіх суб`єктів права власності та господарювання.

Таким чином, в результаті порушень законодавства при укладенні вказаного договору оренди землі із володіння держави в особі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області незаконно, в порушення вимог чинного законодавства України, передана в оренду земельна ділянка площею 30,0127 га, яка розташована на території Кіровської сільської ради Токмацького району Запорізької області, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, є підставою для органів прокуратури представляти інтереси держави в суді.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 5.15 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.12.2020 р. у справі № 908/1664/19, судова колегія дійшла висновку, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави. Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19.

Окрім того, прокурор за певних обставин може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Враховуючи вказану позицію Верховного суду, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення прокурора до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області щодо повідомлення про порушення інтересів держави, дослідження підстав ігнорування управлінням зазначеної інформації шляхом не звернення до суду з відповідним позовом самостійно, а також повідомлення ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про пред`явлення цього позову. Отже, суд дійшов висновку щодо недотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та відсутності визначених законом підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені прокурором та позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено: 28.12.2020 р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.