Рішення

від 23.11.2020 по справі 915/2142/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року Справа № 915/2142/19

м. Миколаїв

За позовом: Миколаївської міської ради,

вул. Адміральська, 20, м.Миколаїв, 54001;

до відповідача 1: Вітовської районної державної адміністрації,

пр. Богоявленський, 306, м.Миколаїв, 54050;

відповідача 2: Миколаївського геріатричного пансіонату,

вул. Казарського, 4, м.Миколаїв, 54031;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Вітовську районну раду, 54050, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, будинок 306.

про: визнання недійсним розпорядження; визнання недійсним державного акту на користування земельною ділянкою; припинення права користування, -

Суддя С.М.Коваль.

За участі секретаря судового засідання Сьянової О.С.,

Представники:

Від позивача: представник не присутній;

Від відповідача-1: представник не присутній;

Від відповідача-2: представник не присутній;

Від третьої особи: представник не присутній;

Суть спору:

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Вітовської районної державної адміністрації та Миколаївського геріатричного пансіонату з вимогами:

« 1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 № 461 р «Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок» ;

2. Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія 1-МК № 000225 від 02.02.1998. виданий Миколаївському геріатричному пансіонату:

3.Припинити Миколаївському геріатричному пансіонату право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 47,22 та. яка зазначена в Державному акті па право постійного користування земельною ділянкою серія 1-МК № 000225 від 02.02.1998» .

Крім того, позивач просить про стягнення грошових коштів на відшкодування судових витрат, зокрема, з оплати позовної заяви судовим збором.

Позовні вимоги обґрунтовуються порушенням прав Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, оскільки земельна ділянка на момент передачі Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївському геріатричному пансіонату, входила до меж міста Миколаєва.

Відповідач-1 у наданому відзиві від 29.11.2019 № 3725/01-29/7-19, просить відмовити у задоволенні позову.

06.11.2020 від відповідача -1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Відповідач-2 письмовій відзив по суті спору надав, проти позову заперечує у повному обсязі.

Третя особа пояснення не надала, свого представника в судове засідання не направила.

В судовому засіданні 23.11.2020 року згідно з вимогами ст. 240 ГПК України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Обставини справи.

Розпорядженням Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 року № 461-р Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок (далі - розпорядження) Миколаївському геріатричному будинку-інтернату (нині - Миколаївський геріатричний пансіонат, комунальна установа, засновник - Миколаївська обласна державна адміністрація) було передано в постійне користування земельну ділянку площею 48,22 га для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва в межах території Мішково - Погорілівської сільської ради. Видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою І-МК № 000225 від 02.02.1998 року.

Вказане розпорядження винесено з порушенням законодавства, яке діяло на момент виникнення правовідносин, а тому є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки тільки виключно на пленарних засіданнях Ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, в тому числі розгляд і затвердження проектів і схем землеустрою, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування. За результатами розгляду земельного питання має бути винесено відповідне рішення Ради.

Позивач зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року № 561-XII, Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР, місцеві державні адміністрації не були наділені повноваженнями, щодо розпорядження землями державної власності.

Інше порушення прав позивача полягає у тому, що він, як власник оспорюваної земельної ділянки має право розпоряджатись, але не може скористатись даним правом через протиправну наявність такого права у відповідача.

У 1985 році проектним інститутом «Діпроміст» розроблено Генеральний план розвитку міста Миколаєва, який в подальшому був затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.11.1986 року.

Згідно вищевказаного плану земельна ділянка, яка була передана Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області Миколаївському геріатричному будинку-інтернату, входила в межі міста Миколаєва.

Постановою Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 518/96-ВР Про затвердження меж міста Миколаєва Миколаївської області включено у межі міста Миколаєва Миколаївської області селища міського типу Велика Корениха, Матвіівка, Тернівка та село Мала Корениха і затверджено його межі загальною площею 25282,6 гектара.

За твердженням позивача, земельна ділянка на момент передачі Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області Миколаївському геріатричному будинку-інтернату входила в межі міста Миколаєва, виключно Миколаївська міська рада мала та має до сьогоднішнього дня право розпоряджатися нею.

Розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 року № 461-р Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок суперечить законодавству, порушує цивільні права та інтереси Миколаївської міської ради щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, яка включена в межі міста Миколаєва.

На підставі наведеного розпорядження Жовтневою районною державною адміністрацію Миколаївської області видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія І-МК № 000225 від 02.02.1998 року.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Оскільки державний акт виданий на підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 року № 461-р Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок , яке є незаконним, позивач вважає, що державний акт порушує права міської ради щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою та на підставі статті 155 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

На даний час користувачем вказаною земельною ділянкою є Миколаївський геріатричний пансіонат на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія І-МК № 000225 від 02.02.1998 року.

Право постійного користування земельною ділянкою Миколаївським геріатричним пансіонатом набуто безпідставно, без волі її власника - територіальної громади міста Миколаєва, та користування Миколаївським геріатричним пансіонатом вказаною земельною ділянкою порушує право власника земельної ділянки вільно володіти, користуватися та розпоряджатися нею.

Безпідставне набуття Миколаївським геріатричним пансіонатом права постійного користування земельною ділянкою територіальної громади міста Миколаєва відбулося внаслідок видання незаконного розпорядження Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області від 18.08.1997 № 461-р Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок та Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія І-МК № 000225 від 02.02.1998 року.

Рішенням Миколаївської міської ради від 09.11.2007 року № 17/44 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 10000 кв. м, за рахунок земель Миколаївського геріатричного будинку-інтернату, зарахувавши її до земель іншого призначення (землі поточного будівництва), для будівництва автозаправного комплексу по Капітанському шосе, з правого боку на виїзді з міста Миколаєва. Вилучено у Миколаївського геріатричного будинку-інтернату земельну ділянку площею 10000 кв. м по Баштанському шосе, з правого боку на виїзді з міста Миколаєва.

На підставі вищевказаного рішення внесено зміни до державного акта на право постійного користування землею І-МК № 000225 від 02.02.1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 150.

Таким чином в постійному користуванні Миколаївського геріатричного будинку-інтернату знаходиться земельна ділянка площею 47.22 га.

Викладене вище також підтверджує право міської ради на розпорядження земельною ділянкою. Відповідачі не оскаржували рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2007 № 17/44 та не заперечували право міської ради, як власника землі, розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

Позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 № 461 р «Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок» ;

- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія 1-МК № 000225 від 02.02.1998. виданий Миколаївському геріатричному пансіонату;

- припинити Миколаївському геріатричному пансіонату право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 47,22 та. яка зазначена в Державному акті па право постійного користування земельною ділянкою серія 1-МК №000225 від 02.02.1998» .

В обґрунтування позову позивач посилається на ст.ст. 4, 10, 11, 22, 19, 48, 51, 63, 102, 152, 155, 158 Земельного кодексу України та ст.ст. 19, 52, Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування ; ст.ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1, як вже вище вказано, проти позову заперечує:

- просить застосувати строк позовної давності, як мінімум з 2007 року Миколаївська міська рада мала подати позов з вказаних підстав, а тому, строк позовної давності для оскарження розпорядчого акту, прийнятого у 1997 році минув за загальним строком позовної давності в три роки згідно Цивільного кодексу України 2003 року (стаття 257 станом на момент прийняття рішення міської ради №17/44), або Цивільного кодексу Української РСР (стаття 71).

- розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації від 18.08.97 №461-р Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок не несе будь-яких прав та обов`язків, оскільки у пункті 1 вказано розпорядження вказано, що затверджується земельна ділянка по фактичному користуванню, надану в постійне користування... , а не надається в постійне користування земельна ділянка. І надано вище вказаним розпорядженням дозвіл на виготовлення державного акту;

- розпорядження має суто інформаційний характер для обрисів земельної ділянки в облікових даних земель, оскільки, попередній документ складено без документації, якої ще в законодавстві не було, і, Миколаївський геріатричний будинок-інтернат використовував вказану землю, а тому відводилась земля іще до Жовтневої районної державної адміністрації.

Відповідач-2, як вже вище вказано, проти позову заперечує з наступного .

- Миколаївська міська рада не є особою, яка загубила земельні ділянки, у якої земельна ділянка була викрадені, або вибула з її володіння не з її волі іншим шляхом, оскільки станом на час набуття права власності на земельні ділянки. Миколаївська міська рада взагалі не була власником земельних ділянок, а тому витребування земельних ділянок на підставі ст.388 ЦК України є неналежним способом захисту прав;

- позивач порушив без поважних підстав строк позовної давності;

- розпорядження прийнято в межах та в обсязі визначеному на той час законодавством;

- розпорядження щодо оформлення права постійного користування земельної ділянки є ненормативним актом, що застосовуються одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а тому дане розпорядження вичерпало свою дію шляхом його виконання;

- позбавлення відповідача-2 права користування на земельні ділянки через можливі порушення, які припустився орган державної влади, є непропорційним втручанням у права останнього на мирне володіння своїм майном, що порушує вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року;

- спірна земельна ділянка з 15.11.1996 по 22.12.1998 перебувала на території Жовтневого району Миколаївської області, а перейшла остаточно до території м. Миколаєва тільки з 22.12.1998, тому безпідставні посилання позивача на наявність у нього права розпорядження даною земельною ділянкою до цієї дати.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України докази мають бути належними та допустимими.

Відповідно до абз. 4 ст. 63 Земельного кодексу України (в редакції 22.06.1993 р.) межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Як випливає з матеріалів справи, а саме постанови Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 518/96-ВР Про затвердження меж міста Миколаєва Миколаївської області , на яку посилається позивач, у межі міста Миколаєва Миколаївської області включено селище міського типу Велика Корениха, Матвіївка, Тернівка та село Мала Корениха і затверджено його межі загальною площею 25282,6 гектара.

На підставі вищенаведеної постанови Верховної ради України, оспорювану земельну ділянку площею 48,22 га. Жовтневого (Вітовського) району, яка знаходиться на праві постійного користування Миколаївського геріатричного будинку-інтернату (Миколаївський геріатричний пансіонат), не включено до меж міста Миколаєва.

Посилання позивача на ту обставину, що земельна ділянка на момент затвердження розпорядженням Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області технічної документації по встановленню меж земельних ділянок від 18.09.1997 №461 Миколаївському геріатричному будинку-інтернату входила в межі міста Миколаєва, є безпідставним.

Проект інституту «Діпроміст» щодо розроблення Генерального плану розвитку міста Миколаєва, який в подальшому був затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.11.1986 року, судом не приймається до уваги, оскільки позивачем не доведено факту включення спірної земельної ділянки повноважним органом до меж міста Миколаєва за наведеним проектом.

Інших доказів щодо включення оспорюваної земельної ділянки до меж міста Миколаєва за постановою Верховної Ради України від 15.11.1996 року № 518/96-ВР позивачем не надано.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ГПК України, позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України та статус суддів" є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій України та статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання та, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відносно того, що відповідачі не оскаржували рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2007 року №17/44 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 10000 кв. м, за рахунок земель Миколаївського геріатричного будинку-інтернату, та внесення зміни до державного акта на право постійного користування землею І-МК № 000225 від 02.02.1998 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 150.

Зазначена підстави відхиляється судом, оскільки станом на дату (18.09.1997) розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок №461, рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2007 року №17/44 було відсутнє, а тому позивачем не доведено право Миколаївської міської ради на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Отже, позивачем всупереч вимог статті 74 ГПК України не доведено, що його права і охоронювані законом інтереси порушено внаслідок затвердження Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області розпорядження від 18.08.1997 року №461 р. Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок; передачі оспорюваної земельної ділянки та в подальшому виданням державного акту на право користування земельною ділянкою, і він має право на звернення до господарського суду за їх захистом.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За таких обставин, в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасувати розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 № 461 р «Про затвердження технічної документації по встановленню меж земельних ділянок, слід відмовити повністю.

Ураховуючи відсутність порушення спірним розпорядженням прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд не вбачає необхідності надавати оцінку правомірності розпорядження.

У вимогах, стосовно визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія 1-МК № 000225 від 02.02.1998. виданий Миколаївському геріатричному пансіонату та припинення Миколаївському геріатричному пансіонату право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 47,22 та яка зазначена в Державному акті па право постійного користування земельною ділянкою серія 1-МК №000225 від 02.02.1998» , слід відмовити, оскільки ці вимога є похідними від вимог щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області від 18.08.1997 № 461 р.

Щодо заяв відповідачів про застосування до позовних вимог у даній справі наслідків спливу строку позовної давності.

Законодавством визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Виходячи із висновку суду про відсутність порушеного права позивача, що є підставою для відмови у позові, заяви окремі відповідачів про застосування до позовних вимог у даній справі наслідків спливу строку позовної давності розглядається судом лише у разі порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відмову в позові саме з підстав недоведеності належними та допустимими доказами у справі позовних вимог.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, оцінивши відповідно до ст. 86 ГПК України надані докази, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови в задоволенні позову, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до вимог статті 238 ГПК України, рішення підписано 04.12.2020 року.

Суддя С.М.Коваль.