Постанова

від 10.12.2020 по справі 910/17988/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/17988/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Дикунської С.Я.

Тищенко О.В.

За участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.05.2020 (повне рішення складено 28.05.2020)

у справі №910/17988/19 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дампір"

про визнання недійсним договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"(далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"(далі - відповідач) про визнання договору поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.16 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.16 вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України. При цьому, позивач вказує, що відповідач ввів в оману позивача стосовно обставин існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач в обгрунтування заперечень проти позову посилався на те, що визначені ст. 230 Цивільного кодексу України підстави для визначення оспорюваного правочину недійсним - відсутні з огляду на те, що жодного умислу позивачем в діях відповідача - не доведено , як не доведено істотності значення обставин,щодо яких особу введено в оману, як і наявність обману. При цьому, обман щодо мотивів правочину, зокрема і щодо отримання прибутку, спростовується тим, що мотивом/метою договору поруки не може бути отримання прибутку. Крім того, банк вказував, що виключно поручителю, який виконав у повному обсязі зобов`язання,кредитор повинен вручити документи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/17988/19 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" з вимогами до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання договору поруки від № 4Д13501Д/П від 04.11.16 недійсним - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (ТОВ ""Китчер-Солюшн") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/17988/19 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн"про визнання договору поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.16 недійсним.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що у ТОВ ""Китчер-Солюшн", як поручителя, відсутні оригінали кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб, та не встановлено чи дійсно дані документи існували у відповідача на момент укладання кредитного договору та оспорюваного договору поруки, як і не витребувано у відповідача жодних документів, які б підтвердили позицію позивача. Ненадання відповідачем поручителю документів, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань попереднього боржника перед банком, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману позивача.

Також, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції в порушення приписів процесуального права, не було витребувано у відповідача за клопотанням позивача документи, які б підтвердили позицію позивача, але відсутні у нього (оригінали/копії кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб).

Крім того, 22.09.2020 від скаржника через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких скаржник наголошував на тому, що виконання ним договору поруки (зокрема і щодо ТОВ Дампір ) відбулося за рахунок кредитних коштів в сумі 3 377 124 343,86 грн., отриманих від відповідача згідно кредитного договору, проте, відповідачем не передано позивачу жодних документів, що підтверджують обов`язки боржника.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

16.07.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував, що визначені ст. 230 Цивільного кодексу України підстави для визначення оспорюваного правочину недійсним - відсутні з огляду на те, що жодного умислу позивачем в діях відповідача - не доведено , як не доведено істотності значення обставин,щодо яких особу введено в оману, як і наявність обману. При цьому, обман щодо мотивів правочину, зокрема і щодо отримання прибутку, спростовується тим, що мотивом/метою договору поруки не може бути отримання прибутку. Крім того, банк вказував, що виключно поручителю, який виконав у повному обсязі зобов`язання,кредитор повинен вручити документи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзиву, заяв та клопотань, розгляд справи призначено на 16.07.2020.

16.07.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Шаптали Є.Ю. у відпустці, у зв`язку з чим здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 16.07.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020 справу №910/17988/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В. розгляд справи призначено на 08.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 у розгляді справи оголошено перерву до 01.10.2020.

01.10.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Станіка С.Р. на лікарняному до 10.10.2020., а у зв`язку з перебуванням з 12.10.2020 судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, здійснити призначення справи та її розгляд у визначеному складі колегії суддів - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.10.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Михальська Ю.Б.

24.11.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку із перебуванням судді Михайльської Ю.Б. у відпустці, справу було передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 24.11.2020, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 справу №910/17988/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я., розгляд справи призначено на 10.12.2020.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 10.12.2020 з`явились представники позивача (скаржника) та відповідача. Третя особа в судове засідання представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду заяв та клопотань від третьої особи - не надходило.

В судовому засіданні 10.12.2020 представник скаржника надав пояснення по суті справи, відповідно просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/17988/19 та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно заперечував проти вимог викладених у поданих апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 04.11.2016 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 4К16107Г, згідно якого позивач отримав кредит в сумі 3.377.124.343,86 грн. для фінансування своєї поточної діяльності.

Також, між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Дампір" (боржник) було укладено договір поруки № 4Д13501Д/П від 04.11.2016, відповідно до якого порукою позивача забезпечено виконання зазначеним боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Д13501Д від 16.08.2013, № 4Д13502Д від 19.08.2013, № 4Д13492И від 20.08.2013, № 4Д14025И від 20.01.2014.

Позивач зазначає, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них.

Позивач посилався на те, що ним як поручителем, виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами, на підтвердження чого подано відповідні платіжні доручення: № 1306 від 07.11.2026 на суму 1 005 457118,97 грн., № 1307 від 07.11.2016 на суму 498 171 999,67 грн., № 1308 від 07.11.2026 на суму 19 809 882,89 грн., № 1309 від 07.11.2016 на суму 245 574 306,98 грн., проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника ТОВ Дампір - не виконано.

Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом у справах № 910/14473/17, № 910/15963/17 встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку встановленим договором поруки ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржника перед Банком не передано. За твердженням позивача така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.

Відповідно до протоколу № 03-11/2 від 03.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Китчер-Солюшн", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" з лімітом 3.700.000.000,00 грн.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 01.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 01.11.2016, що були надані ТОВ "Китчер-Солюшн" на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4К16107Г, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено: фінансування поточної діяльності підприємства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідно до протоколу № 03-11/2 від 03.11.2016. загальних зборів учасників ТОВ "Китчер-Солюшн", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" з лімітом 3.700.000.000,00 грн.

В свою чергу, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю Банку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 01.11.16. та заявки на отримання кредиту від 01.11.2016., що були надані ТОВ "Китчер-Солюшн" на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

При цьому, жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини відображені у кредитному договорі № 4К16107Г, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, позивач вказував, що ним як поручителем, виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами, на підтвердження чого подано відповідні платіжні доручення № 1306 від 07.11.2026 на суму 1 005 457118,97 грн., № 1307 від 07.11.2016 на суму 498 171 999,67 грн., № 1308 від 07.11.2026 на суму 19 809 882,89 грн., № 1309 від 07.11.2016 на суму 245 574 306,98 грн., проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника ТОВ Дампір - не виконано, а сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, яка була погашена позивачем за зобов`язаннями старих боржників . Позивач наголошував, що вказаний факт підтверджував виконання ним, як поручителем, своїх зобов`язань перед банком.

Проте, вказані доводи позивача судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції щодо того, що жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України, до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4К16107Г від 04.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку - є необгрунтованими, не були доведені ним в силу приписів ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України жодними належними та допустимими доказами, і не були доведені ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визначені ст. 230 Цивільного кодексу України підстави для визначення оспорюваного правочину недійсним - відсутні з огляду на те, що жодного умислу позивачем в діях відповідача - не доведено , як не доведено істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, як і наявність обману. При цьому, обман щодо мотивів правочину, зокрема і щодо отримання прибутку, спростовується зокрема і тим, що мотивом/метою договору поруки не може бути отримання прибутку.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції з урахуванням усіх обставин справи та перевірки їх доказами в сукупності, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами в розумінні приписів ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема щодо наявності обставин введення позивача в оману відповідачем під час укладення оспорюваного правочину, вказані доводи позивача спростовуються наявними матеріалами справи, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції в порушення приписів процесуального права, не було витребувано у відповідача за клопотанням позивача документи, які б підтвердили позицію позивача, але відсутні у нього (оригінали/копії кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб) - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на те, що відмова у задоволенні заявленого клопотання (здійснена протокольно ухвалою в судовому засіданні 18.02.2020), здійснена судом першої інстанції у відповідності до ст. ст. 14, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, що виключає скасування оскаржуваного рішення за наведеного скаржником доводу.

Також, суд апеляційної інстанції розглянувши клопотання скаржника про витребування від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" документів (згідно переліку, наведеного у апеляційній скарзі), дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на його безпідставність та необґрунтованість, з урахуванням приписів ст. 80, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від від 19.05.2020 у справі №910/17988/19 , за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/17988/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/17988/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Китчер-Солюшн".

4. Матеріали справи №910/17988/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 28.12.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.Я. Дикунська

О.В. Тищенко