Постанова

від 29.12.2020 по справі 685/20/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 685/20/20

Провадження № 22-ц/4820/1617/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Купельського А.В. (суддя-доповідач),

Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Журбіцький В.О.

за участю учасників справи: представника апелянта адвоката Хомяка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року (суддя Самойлович А.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Бережинецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області про визнання права власності на житло за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що він з 2006 року разом з сім`єю проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1 , є головою домогосподарства, тобто фактично відкрито та добросовісно володіє із 2006 року по теперішній час, будинок не перебуває на балансі Бережинецької сільської ради та місцевого сільськогосподарського підприємства Україна 2001 , з лютого 2006 року користується послугами з газопостачання будинку, а з 2007 року користується послугами з водопостачання, своєчасно сплачує отримані послуги.

Враховуючи ці обставини позивач вважає, що у зв`язку з добросовісним, безперервним володінням чужим нерухомим майном, у нього виникло право власності на цей об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю.

У зв`язку з цим позивач просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок із господарськими будівлями за номером АДРЕСА_2 .

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає вказане рішення незаконним та таким, що не забезпечило захист його прав на житло, зважаючи на те, що Бережинецькою сільською радою визнані повністю його вимоги та обставини на які посилався позивач. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам права, внаслідок чого незаконно відмовлено у захисті права позивача.

Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17274/17 щодо підстав набуття права власності за набувальною давністю, що вказані у пп. 43-53 і при застосуванні яких суд мав достатньо підстав щоб захистити право спільного жителя на житло.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Так, частиною першою статті 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Глава 24 ЦК України регламентує набуття права власності.

Згідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України , обставинами, які мають значення для справи є: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в частині першій статі 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника, При цьому, добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов`язковій сукупності обставин, передбачених частини першої статті 344 ЦК України , до яких насамперед відносяться законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Житлового кодексу Української РСР , жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях, що належать, зокрема, колгоспам, відносяться до громадського житлового фонду.

Право громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на одержання жилого приміщення, згідно ст. 31 даного Кодексу, передбачає право на одержання у користування жилого приміщення у будинках державного або громадського жилого фонду у визначеному порядку, а не у власність.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідки Бережинецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 12 травня 2020 року № 87, житловий будинок за номером АДРЕСА_2 не перебував на обліку ні сільської ради, ні місцевого господарства. Цей будинок був побудований колгоспом Україна с. Бережинці. Позивач працював трактористом уже в ТОВ Україна 2001 і йому надали цей будинок (а. с. 116).

Згідно даних паспорта позивача серії НА № 842135, виданого Білогірським РВ УМВС України в Хмельницькій області 30 червня 2000 року, ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 з 1 березня 2006 року (а. с. 5-6).

Адреса житлового будинку в АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою виконкому Бережинецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області від 18 листопада 2019 року № 362 (а. с. 7).

Відповідно до витягу з погосподарських книг Бережинецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області позивач є головою домогосподарства по АДРЕСА_1 , куди прибув 1 березня 2006 року з домогосподарства в„– 76 , до складу його сім`ї також входить дружина ОСОБА_2 та пасинок ОСОБА_3 , а з 24 серпня 2008 року також і син ОСОБА_4 (а. с. 8-9).

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач разом з сім`єю вселилися та проживають у спірному будинку, тобто володіють та користуються ним, на підставі договору, що опосередковує передання майна особам у володіння та користування, а не у власність, тому виключається можливість набуття такого майна у власність за набувальною давністю, адже володільці володіють майном не як власники, а як наймачі, що виключає можливість набуття ними права власності за набувальною давністю.

Крім того, нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю лише в разі, коли воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію, однак відсутні відомості про введення в експлуатацію спірного житлового будинку.

З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд.

Посилання апелянта на те, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам права, внаслідок чого незаконно відмовлено у захисті права позивача є безпідставними.

З матеріалів справи не вбачається, що на час розгляду справи ОСОБА_1 будь-хто перешкоджав у проживанні у вказаному будинку та вимагав звільнити його. Спір щодо можливості проживання позивача відсутній. Відсутні дані про заперечення будь кого про купівлю чи в будь який інший спосіб придбання зазначеного майна позивачем у власність.

Доводи апеляційної скарги засновані на невірному тлумаченні законодавства, що регулює набуття права власності за набувальною давністю і зведені виключно до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано вірну і об`єктивну оцінку.

Посилання апелянта, що позивач добросовісно, відкрито і безперервно володів житловим будинком, були предметом дослідження судом першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка й не спростовують зазначених його висновків про відсутність підстав для застосування положень статті 344 ЦК України та для задоволення позову. Матеріали справи не містять доказів документів про введення в експлуатацію зазначеного будинку. Не доведено позивачем відсутності власності зазначеного будинку за правонаступниками колгоспу Україна с. Бережинці.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апеляційної скарги на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17274/17, оскільки висновки у вказаній справі не суперечать висновкам, яких дійшов суд у справі, яка переглядається.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних в законі умов у сукупності. Між тим, позивачем не доведено наявності всіх указаних в законі умов.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судового рішення та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне судове рішення складено 30 грудня 2020 року.

Судді А.В. Купельський

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк