Постанова

від 06.01.2021 по справі 199/7286/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1479/21 Справа № 199/7286/20 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ДІНЕРО про визнання правочину недійсним та застосування до нього наслідків недійсності,-

В С Т А Н О В И Л А:

30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «ДНІРО» про визнання правочину недійсним та застосування до нього наслідків недійсності (а.с.1-10).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Фінансова компанія ДІНЕРО про визнання правочину недійсним та застосування до нього наслідків недійсності, - передано на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва (а.с.33).

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.39-42).

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5 , 6 , 9 , 10 , 14 , 19 , 37-40 ч. 1 Ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, враховуючи викладене, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу направлення справи за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що місцезнаходження відповідача є: АДРЕСА_1 та на підставі ст. 27, п.1 ч. 1 ст.31 ЦПК України направив справу за місцезнаходженням відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів позову, позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду з позовною заявою до відповідача про визнання правочину недійсним та застосування до нього наслідків недійсності, за місцем реєстрації позивача, керуючись вимогами ч. 5 ст.28 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст.28 ч.5 ЦПК України, якою встановлені правила альтернативної підсудності, за зареєстрованим місцем проживання позивача можуть пред`являтись позови про захист прав споживача.

Відповідно до преамбули Закону України Про захист прав споживачів цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Як вбачається з позову, позивачем не зазначено про те, споживачем саме яких товарів, робіт та послуг відповідача він є.

Перевіряючи твердження позивача про підсудність вищевказаного позову Амур-Нижньодніпровському районному суду м. Дніпропетровська, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів , крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено саме Законом України Про захист прав споживача , порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.

Але, як вбачається з вищевказаного позову, підставою звернення позивача з вищевказаним позову не є порушення відповідачем Закону України Про захист прав споживача позов не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме як споживача та способи їх захисту, передбачених саме цим Законом .

А відтак, на правовідносини, що виникли між сторонами за вищевказаним позовом, не є захистом прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги ЦПК України про право позивача на альтернативну підсудність - за його зареєстрованим місцем проживання. Отже, вищевказаний позов є непідсудним Амур-Нижньодніпровському районному суду м. Дніпропетровська.

За правилом загальної територіальної підсудності, встановленої ч. 1 ст.27 ЦПК України, позови до юридичної особи пред`являються за її місцем знаходження згідно з ЄДРПОУ.

Відповідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 .

А відтак вищевказаний позов є підсудним Солом`янському районному суду м. Києва, як суду за місцезнаходженням відповідача - юридичної особи.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі стосовно порушень правил підсудності, є хибними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахування наведеного , колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне рішення суду складено 06 січня 2021 року.

Судді: