Постанова

від 17.12.2020 по справі 911/2504/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2020 р. Справа№ 911/2504/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Бендюг І.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.12.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Нива" на ухвалу Господарського суду Київської області від 31.08.2020 (повний текст підписано 31.08.2020)

за заявою Фермерського господарства "Нива" про забезпечення позову

у справі №911/2504/20 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Фермерського господарства "Нива"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваритет"

про розірвання договору оренди № 1 від 01.02.2018, стягнення 324000,00 грн. заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернути нерухоме майно

В судовому засіданні 17.12.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/2504/20 відмовлено у задоволенні заяви Фермерського господарства "Нива" б/н від 25.08.2020 (вх. № 175/20 від 28.08.2020) про забезпечення позову б/н від 25.08.2020 (вх. № 2537/20 від 28.08.2020) Фермерського господарства "Нива" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваритет" про розірвання договору оренди № 1 від 01.02.2018, стягнення 324000,00 грн. заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернути нерухоме майно.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач 18.09.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним встановленням судом обставин, які мають значення для справи.

На переконання скаржника, з поданих позивачем доказів вбачається, що відповідач жодних коштів для сплати заборгованості не призначає, та ухиляється від будь - якого спілкування з кредитором, що є достатнім доказом того, що й після винесення можливого рішення суду про стягнення боргу, відповідач не змінить своєї поведінки й ухилятиметься від сплати боргу та примусового стягнення, що є ризиком ускладнення виконання, про яке йдеться в ст. 136 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 залишено апеляційну скаргу без руху з підстави пропуску строку на апеляційне оскарження та без подання клопотання про його поновлення з обґрунтуванням причин пропуску. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

20.10.2020 від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована отриманням апелянтом копії оскаржуваної ухвали лише 11.09.2020, на підтвердження чого надано копію поштового конверта, витяг з сайту Укрпошта .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 12.11.2020.

12.11.2020 розгляд справи №911/2504/20 не відбувся у зв`язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 розгляд справи призначено на 17.12.2020.

Представники позивача та відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 17.12.2020 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів оскарження у справі та встановлено судом першої інстанції, у серпні 2020 Фермерське господарство "Нива" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваритет" про розірвання договору оренди № 1 від 01.02.2018, стягнення 324 000, 00 грн. заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернути нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення, розташовані за адресою: Київська область, Броварський район, с. Калинівка, вул. Ігорева, буд. 6.

Разом із позовною заявою Фермерським господарством "Нива" подано заяву б/н від 25.08.2020 про забезпечення позову, в якій останнє просило суд в якості забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваритет" на банківських рахунках у межах 334 352,00 грн.

В обґрунтування підстав для застосування таких заходів господарство посилається на те, що відповідач, починаючи з листопада 2019 почав порушувати умови договору щодо своєчасного та повного внесення орендної плати, а з січня 2020 взагалі припинив її сплачувати. У зв`язку з цим позивачем було направлено за адресою відповідача, вказаною в договорі, повідомлення про відмову від договору з актом зворотнього приймання-передачі майна, яке відповідачем отримано не було. Поряд з цим, заявник зазначав, що відповідач вніс орендну плату лише в сумі 6000,00 грн. за січень 2020. Таким чином накопичилася значна заборгованість за договором, яка підлягає стягненню в судовому порядку в сумі 324000,00 грн. Відповідач ігнорує умови договору й неправомірно користується майном, не сплачуючи за це плати й уникаючи спілкування з кредитором, що суперечить договору й загальноприйнятим звичаям ділового обороту. Це дає позивачу підстави вважати, що відповідач і після розірвання договору порушуватиме його права, у зв`язку з чим існує загроза того, що відповідач уникатиме виконання можливого рішення суду в частині стягнення боргу.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви ФГ "Нива" з огляду на відсутність жодних доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на витрачання грошових коштів, за рахунок яких можливе виконання судового рішення та недоведеність позивачем ухилення відповідача від сплати заборгованості за договором оренди, що є спірним предметом дослідження за позовом у даній справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться (буде знаходитись) справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі - задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за майновими вимогами є достатньо обґрунтоване припущення, зокрема, що майно, яке існує у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент прийняття та/чи виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим припущенням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Поряд з цим, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 03.04.2019 у справі № 918/702/18, від 17.04.2019 у справі № 914/1257/18, від 02.07.2019 у справі № 910/16944/18.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду, який полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, мають тимчасовий характер і діють до закінчення розгляду справи по суті заявлених вимог.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення виконання судового рішення.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Так, заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Предметом позову у даній справі, серед іншого, є стягнення 324000,00 грн., однак, у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено будь-якими доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів позивача, за яким він звернувся до суду.

При цьому, жодних доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на витрачання грошових коштів, за рахунок яких можливе виконання судового рішення, позивачем до заяви про забезпечення позову не надано, як не надано і будь-яких доказів неспроможності відповідача виконати рішення суду в частині стягнення грошових коштів.

Посилання позивача на імовірне утруднення виконання рішення, є лише його припущеннями.

Заявником суду не наведено жодних достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неповне дослідження судом першої інстанції матеріалів, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви Фермерського господарства "Нива" про вжиття заявлених заходів забезпечення позову у даній справі.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Нива" на ухвалу Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/2504/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/2504/20 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження у справі №911/2504/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 11.01.2021 після виходу суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відпусток.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська