Постанова

від 16.12.2020 по справі 910/9619/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9619/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 (Ходаківська І.П., Демидова А.М., Корсак В.А.) у справі №910/9619/19 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" про стягнення 1 848 915,30 грн

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" (далі - Відповідач) про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 1 016 000,00 грн основного зобов`язання, 667 404,72 грн інфляційних втрат та 165 510,58 грн 3% річних у подвійному розмірі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у іншій справі №910/1043/18 визнано недійсним договір №908 від 26.10.2016 про участь у Фонді фінансування будівництва за будівельною адресою: м.Київ, вул.Щербакова, 52, укладений між ПАТ "Артем-Банк" та Позивачем, відповідно до якого Позивач перерахував на рахунок в ПАТ "Артем-Банк" 1 016 000,00 грн за майнові права на нежитлове приміщення. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у іншій справі №910/17791/17 змінено управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова 52" виду "А" будинку, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Щербакова, 52 у Шевченківському районі, а саме з ПАТ "Артем-Банк" на ТОВ "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ". Зобов`язано ПАТ "Артем-Банк" передати ТОВ "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" Фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкту по вул.Щербакова, 52 в м.Києві. Позивач зазначає, що, враховуючи судові рішення у вказаних справах, 04.06.2018 звертався до ПАТ "Артем-Банк" з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину та в строк до 08.06.2018 повернути кошти в сумі 1 016 000,00 грн. Проте, станом на 15.07.2019 кошти від ПАТ "Артем-Банк" на визначений Позивачем рахунок не надходили, відповідь на вимогу не надана, що свідчить про відмову Банку повернути Позивачу сплачені за договором кошти. Крім того, 30.10.2018 Відповідачу була направлена вимога про застосування наслідків недійсності правочину з вимогою в строк до 15.11.2018 перерахувати кошти, проте, кошти Позивачу Відповідачем також не перераховано.

Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що 27.02.2018 згідно меморіального ордеру №61_23 грошові кошти в сумі 1 016 000,00 грн, як кошти Фонду фінансування будівництва (далі - ФФБ) на вимогу ТОВ "ВБК "МРІЯ" були перераховані ФФБ на рахунок НОМЕР_1 в АТ "Артем-Банк" із зазначенням отримувача - ТОВ "ТРАНС ЛАЙН". Суд дійшов висновку, що грошові кошти були повернуті Позивачу безпосередньо ФФБ на вимогу ТОВ "ВБК "МРІЯ" (забудовник), з яким Позивачем 28.10.2016 був складений акт приймання-передачі нежитлових приміщень.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Суд стягнув з Відповідача на користь Позивача 1 016 000,00 грн основного зобов`язання, 91 615,71 грн інфляційних втрат, 31 732,60 грн 3% річних, 934,83 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 25 635,34 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Постанова суду мотивована тим, що наявний в матеріалах справи меморіальний ордер не є належним доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача. Зважаючи на те, що судовим рішенням у іншій справі №910/17791/17 змінено управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова 52" виду "А" з ПАТ "Артем-Банк" на ТОВ "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ", тому вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення саме з Відповідача суми основного зобов`язання є обґрунтованими. З огляду на положення статті 625 ЦК України, вимоги Позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у подвійному розмірі підлягають частковому задоволенню у відповідності до розміру та порядку, визначеному статтею 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

7. Відповідач подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови застосував частину 1 статті 216 ЦК України без урахування висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №674/31/15-ц та постанові Верховного Суду України у справі №6-3104цс16.

9. Апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду, зроблених у постановах у справах №359/8381/16-ц, №684/47/18-ц, та захистив права і інтереси Позивача у спосіб, який не визначений законом, чим порушив частину 1 статті 5 ГПК України.

10. Судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №821/227/17, №199/3939/18-ц, №466/9758/16-ц щодо документального підтвердження і доведення витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвокатом.

11. Судом апеляційної інстанції не застосовано статтю 599 ЦК України, проте відсутній правовий висновок про застосування такої норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо припинення зобов`язання внаслідок перерахування уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" грошових коштів з рахунку управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова, 52" виду "А" на транзитний рахунок довірителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова, 52" виду "А" у зв`язку із застосуванням уповноваженою особою наслідків нікчемності правочину (договорів про участь у Фонді фінансування будівництва "Щербакова, 52").

Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу

12. В матеріалах справи відсутні докази отримання Позивачем стягуваних коштів або можливості такого отримання, а тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення 1 016 000,00 грн.

Інші документи

13. Відповідачем 16.12.2020 до Верховного Суду подано пояснення до касаційної скарги, які, враховуючи вимоги статей 118, 288, 298 ГПК України щодо строку подання таких заяв, залишаються судом без розгляду.

14. Від Відповідача 16.12.2020 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване наявністю виключної правової проблеми, яка полягає у застосуванні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо відсутності у нового управителя обов`язку щодо повернення довірителю коштів за недійсним правочином.

14.1 . Згідно із частиною 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

14.2. Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак, суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

14.3. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів (висновок викладений в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 30.06.2020 у справі №908/2155/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15).

14.4. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість та повноту доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права або формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому, наявність правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

14.5. Водночас, в клопотанні не викладено правову проблему, яку містить ця справа саме у правозастосуванні, не обґрунтовано, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

14.6. Окрім того, суд зазначає, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

14.7. Натомість Відповідач, вказуючи на наявність виключної правової проблеми у цій справі, доводів на підтвердження кількісного та якісного критерію існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах не навів, а відтак, не довів наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Усі доводи Відповідача в клопотанні зводяться до намагання довести неправильне, на його думку, застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору у цій справі, а саме необхідність застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в розрізі певної позиції, яку Відповідач вважає єдино-вірною, зазначаючи дві постанови Верховного Суду у справах, в яких мало місце застосування цієї правової норми, що з огляду на наведені вище критерії не свідчить про наявність виключної правової проблеми, а лише свідчить про незгоду Відповідача з висновками апеляційного господарського суду у цій справі, які стосуються безпосередньо Відповідача.

14.8. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що дана справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому клопотання Відповідача не підлягає задоволенню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції

15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "Артем-Банк" (Управитель (у подальшому змінено назву на АТ "Артем-Банк")) та Позивачем (Довіритель) 26.10.2016 укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва від № 908, за умовами якого Довіритель зобов`язався передати Управителю в управління грошові кошти з метою отримання Довірителем у власність об`єкта інвестування, а Управитель - прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених правилами ФФБ.

Об`єкт будівництва - житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземною автостоянкою на вул. Щербакова, 52 у Шевченківському районі міста Києва, будівництво якого організовує Забудовник та фінансування будівництва якого здійснює Управитель за рахунок та в інтересах Довірителів.

Відповідно до пункту 1.3 договору Довіритель набуває прав і обов`язків довірителя після передачі грошових коштів у довірчу власність Управителя.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що Довіритель передає у довірчу власність Управителя грошові кошти у розмірі 100% вартості об`єкта інвестування, що складає 1 016 000,00 грн та повинен сплатити до 30.10.2016.

16. На виконання умов договору Позивач сплатив Банку грошові кошти в сумі 1 016 000,00 грн.

17. Між ПАТ "Артем-Банк" (Управитель) та Позивачем (Довіритель) 26.10.2016 укладено договір відступлення майнових прав №908, за умовами якого Управитель уступив Довірителю майнові права на об`єкт інвестування - нежитлове приміщення №66, загальною площею 61,5 м 2 , на 20 поверсі будинку 52 по вул.Щербакова у м.Києві; об`єкт інвестування закріплений за Довірителем на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва №908 від 26.10.2016.

18. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у іншій справі №910/17791/17, яке набрало законної сили 12.01.2018, змінено управителя ФФБ "Щербакова 52" виду "А" будинку, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Щербакова, 52 з ПАТ "Артем-Банк" на Відповідача. Також, цим рішенням зобов`язано ПАТ "Артем-Банк" передати Відповідачу Фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкту по вул.Щербакова, 52 в м.Києві.

19. Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у іншій справі №910/1043/18, яке набрало законної сили 12.06.2018, визнано недійсним договір №908 про участь у Фонді фінансування будівництва від 26.10.2016.

20. В подальшому, 04.06.2018 Позивач звертався до ПАТ "Артем-Банк" з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину та в строк до 08.06.2018 просив повернути кошти в сумі 1 016 000,00 грн. Крім того, 30.10.2018 Відповідачу була направлена вимога про застосування наслідків недійсності правочину з вимогою в строк до 15.11.2018 перерахувати кошти.

21. Враховуючи, що кошти Позивачу ні Банком, ні Відповідачем повернуто не було, зазначене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

22. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що згідно меморіального ордеру №61_23 від 27.02.2018 грошові кошти в сумі 1 016 000,00 грн були перераховані ФФБ на рахунок НОМЕР_1 в АТ "Артем-Банк" із зазначенням отримувача - ТОВ "ТРАНС ЛАЙН", а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

23. Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції, оскільки меморіальний ордер не є належним доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача. Крім того, зважаючи на те, що судовим рішенням у іншій справі №910/17791/17 змінено Управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова 52" виду "А" з ПАТ "Артем-Банк" на ТОВ "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ", тому вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення саме з Відповідача суми основного зобов`язання є обґрунтованими.

24. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

25. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги (в новій редакції), які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

27. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

28. У поданій касаційній скарзі Відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано застосував частину 1 статті 216 ЦК України без урахування висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №674/31/15-ц та постанові Верховного Суду України у справі №6-3104цс16 (пункт 8 постанови), а також, що апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду, зроблених у постановах у справах №359/8381/16-ц, №684/47/18-ц та захистив права і інтереси Позивача у спосіб, який не визначений законом, чим порушив частину 1 статті 5 ГПК України (пункт 9 постанови).

29. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

26. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

27. В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №674/31/15-ц, на яку скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд, посилаючись на статті 16, 216 ЦК України зазначив, що норма частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. При цьому, предметом позовних вимог у цій справі є визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

28. Верховний Суд України у справі №6-3104цс16, висновками у якій Відповідачем також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, розглядаючи спір, предметом якого є визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності, скасування записів про право власності та рішень про державну реєстрацію прав, зобов`язання повернути земельну ділянку, виходив з того, що положення частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Разом з тим, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

29. Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

30. Суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги статті 126 ЦК України, а також ті обставини, що за результатами розгляду іншої справи №910/1043/18 визнано недійсним договір №908, Управителем за яким був ПАТ "Артем-Банк", а у справі №910/17791/17 змінено управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова 52" виду "А" (за договором №908) з ПАТ "Артем-Банк" на Відповідача, а також зобов`язано ПАТ "Артем-Банк" передати Відповідачу Фонд фінансування будівництва виду "А" за програмою будівництва об`єкту, дійшов висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків недійсності правочину шляхом стягнення саме з Відповідача коштів за недійсним договором №908.

31. Колегія суддів вважає, що аналіз вказаного висновку, зробленого у судовому рішенні апеляційного господарського суду у цій справі №910/9619/19 в частині застосування статті 216 ЦК України, не свідчить про його невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справі №674/31/15-ц та Верховним Судом України у справі №6-3104цс16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

32. Також, в обґрунтування своєї позиції, що суд апеляційної інстанції захистив права та інтереси Позивача у спосіб, який не визначений законом, чим порушив частину 1 статті 5 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду, зроблених у постановах у справах №359/8381/16-ц, №684/47/18-ц.

33. Так, у справі №359/8381/16-ц предметом спору є визнання права власності на земельну ділянку. Верховний Суд в своїй постанові зазначив, що згідно з положеннями статті 4 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Захист цивільних прав це не що інше, як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом. Однак, на час розгляду справи судами, такий спосіб мав бути встановлений законом або договором. Отже, власник порушеного права міг скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Разом із тим, такого способу захисту як визнання відсутнім права власності законодавством України не передбачено.

34. У справі Верховного Суду №684/47/18-ц предметом позовних вимог є визнання незаконними та скасування акта про порушення та рішення комісії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Суд касаційної інстанції, пославшись на положення статей 11, 15, 16 ЦК України зазначив, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Проте, оскарження лише факту складення акта, який не встановлює для споживача будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.

35. Частиною 1 статті 5 ГПК України, на яку посилається скаржник, визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних осіб і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

36. Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

37. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

38. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

39. Водночас, слід звернути увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах , що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

39.1. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

40. Предметом правового регулювання у вказаних скаржником справах №359/8381/16-ц, №684/47/18-ц є визнання права власності на земельну ділянку і визнання незаконними та скасування акта про порушення та рішення комісії, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, а в даній справі №910/9619/19, як вже зазначалося, предметом позову є застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів. Тобто, відсутня подібність змісту та предмета позовних вимог, матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

40.1. Крім того, зацитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду у справах №359/8381/16-ц, №684/47/18-ц щодо способів судового захисту є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

41. Також, у поданій касаційній скарзі Відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №821/227/17, №199/3939/18-ц, №466/9758/16-ц щодо документального підтвердження і доведення витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвокатом (пункт 10 постанови).

42. Так, у справі №821/227/17 Верховний Суд, здійснюючи перегляд судового рішення апеляційного суду щодо витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги у справі виходив з того, що суд апеляційної інстанції не досліджував належність та допустимість наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на правову допомогу (окрім витрат на правову допомогу в сумі 1 260,00 грн, які складаються з витрат на подання адміністративного позову і апеляційної скарги та витрат на представництво інтересів позивача в суді), а лише зазначив, що відшкодування витрат на послуги адвоката, крім підготовки та подання адміністративного позову і апеляційної скарги та представництва інтересів позивача в суді, як правову допомогу, не передбачено законом.

43. Верховний Суд у справі №199/3939/18-ц, здійснюючи перегляд судових рішень в частині відшкодування судових витрат зазначив, що відмовляючи у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суди виходили із того, що дата квитанції до прибуткового касового ордера передує укладенню договору, а тому не вбачається, що дані витрати були фактичними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Оскільки позивачем не було доведено за допомогу належних та допустимих доказів понесення ним витрат на правову допомогу в сумі 20 000,00 грн, які безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи й розмір яких є обґрунтованим, колегія суддів не встановила порушенням норм процесуального права.

44. У справі №466/9758/16-ц, висновками у якій Відповідачем також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судового рішення апеляційного господарського суду, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначив, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що заявником не надано належних та допустимих доказів, зокрема, відповідної квитанції, яка б підтверджувала факт сплати суми коштів адвокату, яка вказана в акті приймання-передачі як витрати на правову допомогу адвоката.

45. Отже, у кожній з наведених справ, які переглядалися Верховним Судом в частині відшкодування правничої допомоги, відповідні процесуальні норми щодо обов`язку доказування і подання доказів, якими обґрунтовувалися вимоги адвоката щодо відшкодування витрат на правову допомогу, застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

46. Під час апеляційного розгляду даної справи №910/9619/19 в частині відшкодування витрат Позивачу на професійну правничу допомогу адвоката, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статтями 2, 16, 123, 124, 126, 129 ГПК України, надавши, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінку поданим адвокатом Позивача доказам виконання ним договору про надання правничої допомоги (з урахуванням додаткової угоди), укладеного з Позивачем, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 10% від суми, стягнутої на користь Позивача за результатами вирішення справи по суті спору.

47. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Дана правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

48. Отже, зважаючи на наведене вище, а також враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у справах №821/227/17, №199/3939/18-ц, №466/9758/16-ц щодо обов`язковості документального підтвердження і доведення витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвокатом, колегія суддів вважає, що аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у цій справі в частині застосування норм процесуального права щодо вирішення питання відшкодування Позивачу витрат на професійну правничу допомогу адвоката (статті 126, 129 ГПК України), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справах №821/227/17, №199/3939/18-ц, №466/9758/16-ц в частині відшкодування правничої допомоги адвоката, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки (про необхідність застосування норми процесуального права щодо оцінки доказів під час вирішення питання відшкодування правничої допомоги) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст відповідних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

49. Суд звертає увагу на те, що по суті доводів касаційної скарги в частині застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статті 126, 129 ГПК України) Відповідач ставить перед Верховним Судом питання щодо переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

50. Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

51. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №910/9619/19 за касаційною скаргою Відповідача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

52. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач зазначив, що Судом апеляційної інстанції не застосовано статтю 599 ЦК України, проте відсутній правовий висновок про застосування такої норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо припинення зобов`язання внаслідок перерахування уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" грошових коштів з рахунку управителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова, 52" виду "А" на транзитний рахунок довірителя Фонду фінансування будівництва "Щербакова, 52" виду "А" у зв`язку із застосуванням уповноваженою особою наслідків нікчемності правочину (договорів про участь у Фонді фінансування будівництва "Щербакова, 52") (пункт 11 постанови).

53. Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції не встановлено наявності висновків Верховного Суду щодо питання застосування наведених Відповідачем норм права у подібних правовідносинах з урахуванням конкретних обставин справи. Позивачем також не надано суду відомостей про наявність таких висновків Верховного Суду.

54. Перевіряючи доводи касаційної скарги Відповідача (в новій редакції), суд дійшов таких висновків.

55. Як встановили суди попередніх інстанцій, Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для стягнення з нього коштів, як нового Управителя ФФБ, послався на те, що спірна сума основного зобов`язання за недійсним договором №908 була повернута Позивачу у повному обсязі попереднім Управителем ФФБ - ПАТ "Артем-Банк" на відкритий рахунок в цьому банку (рахунок № НОМЕР_1 ), що підтверджується з випискою з рахунку ФФБ від 27.02.2018 та меморіальним ордером №61_23 від 27.02.2018.

55.1. Суд першої інстанції погодився з такими доводами Відповідача та прийняв вказаний меморіальний ордер в якості належного та достовірного доказу щодо перерахування Позивачу спірної суми коштів основного зобов`язання за недійсним правочином.

55.2. Апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку та вказав, що меморіальний ордер не може вважатися доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок Позивача, виходячи з положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Крім того, суд врахував, що матеріали справи не містять доказів відкриття Позивачу в ПАТ "Артем-Банк" поточного рахунку в порядку, визначеному вказаним Законом, а також доказів отримання Позивачем спірних коштів.

56. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

57. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

57.1. Разом з тим, зобов`язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у статті 526 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов`язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

58. Відповідно до статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

59. Верховний Суд зазначає, що моментом фактичного виконання зобов`язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

60. При цьому, як вірно зазначає апеляційний господарський суд, меморіальний ордер не є доказом саме зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача, а є доказом списання коштів відповідно до статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" .

61. За договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина 1 статті 1066 ЦК України ).

61.1. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб`єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України (стаття 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ).

61.2. Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 , банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

62. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ПАТ "Артем-Банк" листом №540 від 22.10.2019 повідомив Відповідача, що рахунок № НОМЕР_1 (рахунок, на який перераховано кошти за меморіальним ордером від 27.02.2018) є банківським та не є клієнтським рахунком. Після виконання операцій з відображення в бухгалтерському обліку Банку кредиторських вимог (за рішенням Уповноваженої особи Фонду), відповідно до затвердженого Фондом реєстру акцептованих вимог кредиторів, Банк закриває клієнтські та транзитні рахунки, на яких здійснювався облік кредиторських зобов`язань Банку. У зв`язку з викладеним, клієнтські рахунки Позивача закрито. Залишки з аналітичних рахунків до балансового рахунку в подальшому були перенесені на рахунок інших операційних доходів згідно пункту 4 Розділу VI "Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідуються" №3711 від 21.08.2017.

63. Так, статтею 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

64. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

65. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

66. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

67. Оскільки у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (стаття 216 ЦК України), а зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), тому, враховуючи наведені вимоги процесуального законодавства, раціонально вважати, що у даному спорі належним, допустимим та достатнім доказом повернення другій стороні недійсного правочину (Позивачу) коштів за цим правочином може вважатися або доказ про вручення цих коштів Позивачу, або відповідний документ про зарахування коштів на поточний рахунок Позивача в порядку, визначеному законодавством.

68. В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

69. Під час розгляду справи не встановлено обставин перерахування ПАТ "Артем-Банк" коштів на поточний рахунок Позивача в порядку, визначеному Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та зарахування спірної суми на такий поточний рахунок Позивача, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

70. Оскільки предметом розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому, проаналізувавши зміст судового рішення, слід дійти висновку, що судом апеляційної інстанції було прийнято постанову відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

71. З урахуванням того, що доводи касаційної скарги про не застосування судом апеляційної інстанції статті 559 ЦК України не знайшли свого підтвердження, оскільки судом апеляційної інстанції було правильно застосовано вказану норму матеріального права, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про не підтвердження підстави касаційного оскарження судового рішення, яка передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

72. З огляду на наведене вище в цій постанові, доводи касаційної скарги, вказані в пункті 11 постанови, колегією суддів відхиляються, оскільки норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. Враховуючи те, що доводи касаційної скарги (у новій редакції) Відповідача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги (у новій редакції), які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Щодо розподілу судових витрат

75 . Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції , покладаються на скаржника .

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 у справі №910/9619/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумний строк з урахуванням перебування судді Міщенка І.С. на лікарняному.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.