Постанова

від 12.01.2021 по справі 640/25703/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25703/19 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Аліменка В.О.

суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Вишгородського районного наторіального округу Київської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась з адміністративним позовом Приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи", в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 12.11.2019 року за №3488/5 "Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

Міністерство юстиції України просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року - залишити без змін, виходячи із наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що ОСОБА_1 , здійснює приватну нотаріальну діяльність у Вишгородському районному нотаріальному окрузі Київської області на підставі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю №8748, виданого Міністерством юстиції України 16 січня 2012 року, та на підставі реєстраційного посвідчення №341, виданого Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області 16 лютого 2017 року.

За результатами камеральної перевірки, яка була проведена Комісією Міністерства у складі трьох спеціалістів на підставі наказу від 15.10.2019 р. за №3638/7 "Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 ", було складено довідку від 30.10.2019 р. про порушення позивачем вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно і запропоновано тимчасово заблокувати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) рік.

Наказом Міністерства юстиції України від 12.11.2019 р. за №3488/5 на підставі вказаної довідки Комісії було тимчасово заблоковано позивачу, як державному реєстру, доступ до Державного реєстру строком на 1 (один) рік. Безпосередньо блокування доступу до Реєстру покладено на ДП "Національні інформаційні системи".

14 листопада 2019 p. ДП "Національні інформаційні системи", яке є адміністратором Єдиних державних реєстрів, на виконання вказаного наказу Міністерства було заблоковано доступ до Державного реєстру.

Із довідки Комісії від 30.10.2019 р. вбачається, що 01.06.2018 р. до позивача, як державного реєстратора, звернувся директор ДП "Вишгородтранс" із заявою про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - транспортне виробниче об`єднання, що знаходиться за адресою: м. Вишгород, вул. Набережна, 1. Разом із заявою директором підприємства в тому числі були надані правовстановлюючі документи на цей об`єкт і документи щодо його передачі від попереднього власника ПрАТ "Вишгороденергобудтранс" (код ЄДРПОУ № 04630703).

А саме, що всупереч вимогам Закону України Про державну реєстрацію речови прав на нерухоме майно та їх обтяжень без здійснення належного пошуку у Державному реєстрі прав відомостей за ідентифікаційними даними юридичної особи- відчужувача майна ПрАТ Вишгороденергобудтранс , за наявності зареєстрованого арешту на все майно останнього, було прийняте рішення про державну реєстрацію права власності заявника ДП Вишгородтранс на вказаний об`єкт нерухомості.

Крім того, Комісія послалася на те, що позивачем на порушення вимог чинного законодавства після прийняття рішення про державну реєстрацію прав власності безпідставно була скасована зареєстрована заява №34821493.

За таких підстав Комісією було запропоновано тимчасово заблокувати позивачу доступ до Державного реєстру строком на 1 рік.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Підставою для визнання протиправним та скасування наказу від 12.11.2019 року № 3488/5 стало те, що він не містить посилання на порушення, які стали підставою для його прийняття. Також суд першої інстанції зазначив, що довідка на підставі якої винесений оскаржуваний наказ, не містить документів чи відомостей з реєстрів, на підставі яких зроблено висновки про порушення позивачем законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів прийшла до таких висновків.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав визначений у ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У відповідності до ч. 1 ст. 37 вказаного Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в 1 ) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) підпункт "д" пункту 2 частини шостої статті 37 виключено

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.

Рішення, передбачені пунктами 3-5частини другої цієї статті, виконуються Міністерством юстиції України протягом п`яти робочих днів з дня їх прийняття.

У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб`єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.

У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону.

Процедуру здійснення Міністерством юстиції України контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначено Порядком здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 990 від 21.12.2016 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 990).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 990 моніторинг реєстраційних дій - комплекс організаційних та технічних (з використанням програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри) заходів, які забезпечують систематичну, вибіркову перевірку дотримання державними реєстраторами прав на нерухоме майно, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державні реєстратори), уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації законодавства під час проведення реєстраційних дій за критеріями, визначеними цим Порядком.

Згідно з пунктами 4-8 Порядку № 990 моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей реєстрів за допомогою програмних засобів їх ведення за такими критеріями:

1) порушення строків, визначених Законами;

2) проведення реєстраційних дій в неробочий час;

3) відсутність у реєстрах електронних копій документів, поданих для державної реєстрації, виготовлених шляхом їх сканування;

4) проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень;

5) скасування (видалення) записів з реєстрів;

6) державні реєстратори та/або суб`єкти державної реєстрації, визначені Мін`юстом.

Періодичність моніторингу реєстраційних дій за окремими зазначеними критеріями, перелік державних реєстраторів та/або суб`єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг за критерієм, визначеним у підпункті 6 цього пункту, а також строк, протягом якого проводиться такий моніторинг, визначаються (затверджуються) Мін`юстом з розміщенням відповідної інформації на офіційному веб-сайті.

За результатами моніторингу реєстраційних дій складається відповідний акт в письмовій формі, який засвідчується підписом посадової особи Мін`юсту, що проводила такий моніторинг.

У разі виявлення на підставі акта моніторингу реєстраційних дій порушень порядку державної реєстрації проводиться камеральна перевірка державних реєстраторів та/або суб`єктів державної реєстрації.

Камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін`юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін`юсту. Камеральна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів. Наказ Мін`юсту про проведення камеральної перевірки в обов`язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті.

Копія наказу Мін`юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб`єкту державної реєстрації.

Під час проведення камеральної перевірки комісія має право:

1) ознайомлюватися з електронними копіями документів, на підставі яких проводилися реєстраційні дії та які розміщені у реєстрах, а також з документами, створеними за допомогою програмних засобів ведення реєстрів;

2) витребувати у суб`єкта державної реєстрації, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, у державного реєстратора копії документів в паперовій формі, відомості про які містяться в реєстрах, проте відсутні виготовлені шляхом сканування електронні копії таких документів у реєстрах;

3) вимагати від державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації надання пояснень.

Відповідно до пунктів 9-10 Порядку № 990 результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії. За результатами проведеної камеральної перевірки Мін`юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу.

За результатами проведеної камеральної перевірки Мін`юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи позивача, що рішення Міністерства юстиції України про тимчасове блокування доступу має бути прийняте лише у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та не підлягає прийняттю за результатами розгляду реєстраційних дій щодо внесення змін до записів Державного реєстру прав, оскільки відповідно до статті 37-1 Закону № 1952-IV , Міністерство юстиції України наділене повноваженнями щодо прийняття рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації. В свою чергу, пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів враховує, що у відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З аналізу наведених норм права вбачається, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов`язав його мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов`язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.

В контексті обставин цієї справи треба зауважити, що Закон № 1952-IV не встановлює часових рамок тимчасового обмеження доступу, що відповідно наділяє відповідача як суб`єкта владних повноважень самостійно вирішувати на який строк потрібно чи доцільно обмежити доступ до Державного реєстру прав. Водночас Закон №1952-IV вимагає, щоб рішення Міністерства юстиції України було вмотивованим.

Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону 1952-IV, підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

При цьому, суд звертає увагу, що в межах камеральної перевірки комісія, яка її проводила, не вимагала від позивачки як уповноваженої особи суб`єктів державної реєстрації надати пояснення по суті виявлених порушень, що, на думку суду, у цій ситуації могло б сприяти вирішенню та/чи усуненню виявлених проблем при вчиненні нею реєстраційних дій. Водночас, зі змісту оскарженого наказу, як і з пояснень відповідача не зрозуміло чим керувався останній, обмежуючи позивачці доступ до Державного реєстру прав саме на один рік, зокрема які саме порушення вимагали саме такого заходу реагування і чому.

Довідка камеральної перевірки за своїм змістом і правовим визначенням має рекомендаційний характер та не звільняє Міністерство юстиції України надавати оцінку підставам винесення наказу саме відповідно до цієї пропозиції, зважаючи на вимоги норми пункту 1 частини другої статті 37-1 Закону № 1952-IV щодо обов`язку відповідача вмотивовувати рішення.

Суд наголошує, що відповідач як суб`єкт владних повноважень за наслідками камеральної перевірки має право на те, щоб тимчасово обмежити доступ до Державного реєстру прав, але водночас таке рішення повинно мати зрозуміле і обґрунтоване пояснення.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається відсутність у цьому наказі інформації про те, що відповідач здійснив дослідження чи перевірку фактів, викладених у довідці від 30.10.2019 за результатами проведення камеральної перевірки позивача. Відповідач не зазначив норми, які порушено позивачем у справі, а також, встановлюючи термін блокування доступу позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тривалістю три місяці, Міністерство юстиції України всупереч принципу обґрунтованості рішення не навело мотиви, з яких виходить, обираючи саме такий строк. Оскаржуваний наказ відповідача не містить відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що свідчить про порушення принципу пропорційності.

Суд наголошує, що стаття 37-1 Закону №1952-ІV не визначає мінімальних та максимальних строків застосування заходу стягнення у вигляді блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав. Проте, застосування певного виду стягнення повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності, оскільки наслідки негайного виконання рішення про обмеження доступу впливають на професійну діяльність державних реєстраторів, робота яких безпосередньо залежить від можливості мати такий доступ.

Тому, визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачу строк обмеження у доступі до Державного реєстру прав, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.

Не врахування відповідачем зазначеного під час прийняття спірного наказу свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України , а саме не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, оскільки пояснень нотаріусу з приводу виявлених камеральною перевіркою порушень не пропонувалося надати, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 12 грудня 2019 року № 440/1246/19, від 20 лютого 2020 року у справі № 826/13793/17, від 18 березня 2020 року у справі № 804/4518/17, від 18 червня 2020 року у справі №440/2586/19.

При цьому, під час розгляду справи відповідачем на підтвердження правомірності висновків комісії щодо порушення позивачкою вимог нормативно-правових актів під час проведення реєстраційних дій не надано.

Разом з тим судом встановлено, що 01.06.2018 до приватного нотаріуса ОСОБА_1 звернувся директор дочірнього підприємства "Вишгородтранс" (далі - ДП "Вишгородгранс") ОСОБА_3 із заявою про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - транспортне виробниче об`єднання, розташоване за адресою: Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 1 (далі - Комплекс), зареєстрованою у базі даних заяв Державного реєстру прав за № 28488474 (далі - заява № 28488474).

Разом із заявою № 28488474 подано такі документи (електронні копії розміщені у Державному реєстрі прав):

акт приймання передачі нерухомого майна, справжність підписів на якому засвідчено 01.06.2018 приватним нотаріусом ОСОБА_1 за реєстровими № № 789, 790;

- довідку на нерухоме майно, видану 22.03.2018 комунальним підприємством "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Вишгородське БТІ) за № 249;

- наказ про призначення керівника ДП "Вишгородтранс" від 24.04.1998 за № 204-к;

- свідоцтво про право власності, видане 10.07.2003 виконавчим комітетом Вишгородської міської ради, серії НОМЕР_1 ;

- рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області про виділення частини споруд в окремий об`єкт від 04.11.2005 за № 492;

- наказ приватного акціонерного товариства "Вишгороденергобудтранс" (далі - ПрАТ "Вишгороденергобудтранс") про передачу основних засобів від 15.12.2016 за № 03/34-к;

- технічний паспорт, виготовлений 26.02.2018 КП "Вишгородське БТІ".

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні останніх.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2020 року - без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма

Повний текст постанови складено 12 січня 2021 року.