Постанова

від 14.01.2021 по справі 802/2704/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 802/2704/15-а

адміністративне провадження № К/9901/28518/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Слободонюка М.В. від 20 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмишина В.М., суддів Сушка О.О., Боровицького О.А. від 01 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Промкомплект до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Промкомплект (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року №0002982202 про зменшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 68764 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17191 грн. та №0002992202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 76406 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 19102 грн.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ ЗМ-Консалтинг за період з 19 лютого 2013 року по 31 березня 2015 року.

Товариство не погодилось із рішеннями Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 02 червня 2015 року №1445/2202/38585446, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Застосувавши при вирішенні спору положення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.2 статті 135, пунктів 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), суд дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ ЗМ-Консалтинг ) щодо поставки останнім товарно-матеріальних цінностей (запасні частини) й використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності Товариства підтверджуються документально, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій. Зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентом своїх зобов`язань за угодою, укладеною із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 грудня 2016 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і ПДВ. Вважає, що суди не в повному обсязі дослідили та встановили обставини по справі, які свідчать про те, що товарність розглядуваних господарських операцій не підтверджена відповідними доказами, а подані платником первинні документи не містять відомостей про безпосередніх учасників господарських операцій.

Позивач правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ ЗМ-Консалтинг (код ЄДРПОУ 37871477) за період з 19 лютого 2013 року по 31 березня 2015 року, за результатами якої складено акт від 02 червня 2015 року №1445/2202/38585446, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 68764 грн. та ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2014 року, на суму 76405 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку, що документи, оформлені на виконання умов укладеного з ТОВ ЗМ-Консалтинг договору поставки, містять недостовірні дані, що ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій. Підставами для такого висновку стали відомості, які надійшли разом із постановою слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Києво-Святошинському районі, а саме: лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №611/9/10-36-07-04 від 07 квітня 2014 року, у якому вказується, що директор ТОВ ЗМ-Консалтинг ОСОБА_1 не перетинав державний кордон України за період 01 січня 2012 року по 07 квітня 2014 року; висновок експерта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру СТКЗ Білоцерківського МВ №478 від 04 червня 2014 року, згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 (директор ТОВ ЗМ-Консалтинг ) на досліджених документах виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; рапорт ст. о/у відділу ОРСА ПДВ ОУ ГУ Міндоходів у Київській області Бойко М.С. про те, що підприємство ТОВ ЗМ-Консалтинг за податковою адресою не знаходиться та договору оренди не укладало.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 17 лютого 2014 року між позивачем та ТОВ ЗМ-Консалтинг було укладеного договір поставки №17-02/14, відповідно до умов якого ТОВ ЗМ-Консалтинг (продавець) зобов`язувався поставити Товариству узгодженими партіями продукцію (запасні частини), а покупець - прийняти і оплатити кожну партію товару. Передача товару проводиться на складі продавця або в іншому місці за додатковою домовленістю сторін. Перевезення продукції зі складу продавця здійснюється покупцем самостійно або шляхом замовлення відповідних послуг в спеціалізованого господарюючого суб`єкта.

Згідно зі специфікацією №1 від 17 лютого 2016 року сторони угоди домовились про поставку партії товару (запасні частини) на загальну суму разом із ПДВ 458428,80 грн., в тому числі ПДВ 76404,80 грн.

За висновком судів фактична поставка позивачу товару вказаним постачальником підтверджується залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних №203 від 21 лютого 2014 року, №204 від 24 лютого 2014 року та №205 від 25 лютого 2014 року й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинним документом у розумінні цього Закону. Контрагентом виписано на адресу позивача податкові накладні на загальну суму ПДВ 76404,80 грн., які містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення ТОВ ЗМ-Консалтинг було зареєстровано як юридична особа та платник ПДВ.

Транспортування товару здійснювалось із складів ТОВ ЗМ-Консалтинг (м. Бровари, Київська область) на адресу Товариства (вул. Зубенко, 2, м. Стрий, Львівська область) перевізником ФОП ОСОБА_2 у відповідності до укладеного із позивачем договору, при цьому згідно товарно-транспортних накладних №Р1 від 21 лютого 2014 року, №Р2 від 24 лютого 2014 року та №Р3 від 25 лютого 2014 року замовником (платником) було Товариство, а вантажовідправником - ТОВ ЗМ-Консалтинг .

З`ясовано, що придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме реалізований ТОВ Техінвестпостач за договором №21-02/14 від 21 лютого 2014 року, що підтверджується залученими до матеріалів справи доказами, й внаслідок таких операцій Товариством отримано прибуток.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ ЗМ-Консалтинг документально підтверджені та фактично проведені з метою використання в оподатковуваних операціях.

Більше того, як установили суди, згідно довідки Інспекції за №251/02-28-22-05/38585446 від 16 грудня 2014 року про результати проведення зустрічної звірки Товариства щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ ЗМ-Консалтинг за лютий 2014 року звіркою документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

У ході розгляду справи судами досліджено висновок експерта Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру СТКЗ Білоцерківського МВ №478 від 04 червня 2014 року й встановлено, що надані на експертизу матеріали та сам висновок не мають відношення до проведених господарських операцій ТОВ ЗМ-Консалтинг із позивачем та підписанням договору поставки, а також інших пов`язаних із його виконанням документів, оскільки питання щодо належності підпису ОСОБА_1 на таких документах не було предметом дослідження судово-почеркознавчої експертизи.

Надали суди оцінку й листу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №611/9/10-36-07-04 від 07 квітня 2014 року (щодо відсутності інформації про перетинання ОСОБА_1 державного кордону України) та рапорту ст. о/у відділу ОРСА ПДВ ОУ ГУ Міндоходів у Київській області Бойко М.С. (щодо незнаходження ТОВ ЗМ-Консалтинг за податковою адресою), визнавши їх такими, що не є беззаперечними доказами відсутності руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ ЗМ-Консалтинг .

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, врахувавши відсутність будь-яких доказів, які б свідчили, що господарські операції позивача із вказаним контрагентом були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, обізнаності платника щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності, наявності недоліків у первинних документах тощо, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із ТОВ ЗМ-Консалтинг , підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко