Постанова

від 14.01.2021 по справі 815/2505/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 815/2505/16

адміністративне провадження № К/9901/42219/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2016 року (суддя Тарасишина О.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року (головуючий суддя Потапчук В.О., судді: Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.) у справі №815/2505/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Андреал до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Андреал (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.05.2016 року №0000927777.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що враховуючи надані відповідачу первинні документи, висновки податкового органу в акті перевірки не відповідають дійсності, податкове повідомлення-рішення винесено неправомірно, відтак підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 11.05.2016 року №0000927777.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що первинними документами, наявними в матеріалах справи, підтверджується зв`язок понесених витрат з господарською діяльністю позивача. Первинними документами підтверджено реальне виконання умов договорів та відповідний рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами, що товариством реалізовано товар за вартістю нижче вартості придбання, пов`язаності особи позивача з контрагентом та наявність у позивача дебіторської заборгованості. Вважає, що господарські операції позивача не підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку. Посилається на відсутність товарно-транспортних накладних на перевезення товару за договорами поставки.

Позивачем до Верховного Суду 12.09.2017 року надані заперечення на касаційну скаргу, в яких товариство, посилаючись на правомірність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволені касаційної скарги та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 14.12.2015 року по 22.12.2015 року була проведена позапланова виїзна перевірка товариства за період з 01.05.2015 року по 31.10.2015 року, за результатами якої складено акт від 29.12.2015 року №4341/22-02/32700884 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2016 року №0000412202 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 656 575 грн. та застосування штрафних фінансових санкцій на суму 328 288 грн.

За результатами адміністративного оскарження, контролюючим органом було проведено повторно перевірку та частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.02.2016 року №0000412202 та прийнято нове повідомлення-рішення від 11.05.2016 року №0000927777, яким підприємству донараховано податок на додану вартість всього на суму 966 812 грн., з яких за основним зобов`язанням в сумі 644 541 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 322 271 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю Ольга і Ко товар, який перед цим продав цьому товариству за ціною нижче, та у подальшому реалізовував його за вартістю вище вартості придбання.

Придбання та реалізація товару підтверджується договорами купівлі-продажу, податковими, видатковими та транспортними накладними, митними деклараціями, сертифікатами, платіжними дорученнями, актами списання товарів, розрахунками, рахунками-фактури, подорожніми листами та наказами про відрядження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено Договір оренди автотранспортного засобу з фізичною особою підприємцем, складений 05.08.2014 року та посвідчений нотаріально, в якому, Орендар - позивач приймає в термінове платне користування (оренду) транспортний засіб - автомобіль вантажний фургон марки Fiat Doblo, 2011 року випуску, належний орендодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію. За домовленістю сторін, зазначений автомобіль може використовуватись орендарем при здійсненні виробничої діяльності, для службових поїздок та вантажного перевезення дрібних речей. Строк дії договору 3 роки. Орендна плата складає 1000 грн. щомісячно.

Судами попередніх інстанцій встановлено реальність здійснення господарських операцій з контрагентами позивача. Також встановлено, що зміст господарських зобов`язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об`єкт і базу оподаткування податку на додану вартість та відповідають вимогам статті 9 Закону №996-XIV. Податкові накладні відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондується з приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 201.8 статті 208 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу України.

Таким чином, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що всі господарські операції підтверджені належними первинними документами, Верховний Суд погоджується з висновками судів про необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд не приймає посилання скаржника на недійсність товарно-транспортних накладних у зв`язку з виправленнями, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що такі виправлення при оформленні товарно-транспортних накладних, здійснювалось у відповідності до вимог розділу 4 наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , відповідно до якого, помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітах, що створені ручним способом, виправляються коректурним способом, тобто неправильний текст або цифри закреслюються і над закресленим надписується правильний текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що, підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року у справі №815/2505/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник