Постанова

від 14.01.2021 по справі 520/12994/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1813/21

Номер справи місцевого суду: 520/12994/19

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Джоін АП! на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Джоін Ап , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю На Канікули Україна про захист прав споживачів, стягнення збитку та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг , -

В С Т А Н О В И В:

06 червня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до ТОВ Джоін Ап! , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ На Канікули Україна про захист прав споживачів, стягнення збитку та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що у липні 2018 року вони звернулися до турагента ОСОБА_5 (ФОП ОСОБА_6 ) з метою придбання туристичних послуг з організації проведення туристичного туру до Єгипту, який повинен був відбутися в період з 05 серпня 2018 року по 12 серпня 2018 року. В офісному приміщенні цієї компанії їм були надані туристичні послуги пов`язанні з бронюванням туру. 27 липня 2018 року по зивач ОСОБА_7 передав відповідачу ФОП ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 31161, 00 грн. за тур в Єгипет, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 27.07.2018р. та ваучером №1232242 від 03.08.2018р..

Позивачі стверджують, що 03 серпня 2018 року вони отримали ваучер, квитки на літак та усі інші необхідні документи для здійснення туру в Єгипет. Відповідно до отриманих квитків, виліт повинен був здійснитися 05 серпня 2018 року о 20.00 год., але коли вони разом зі своєю неповнолітньою дитиною прибули до аеропорту то з`ясувалось, що їх рейс до Єгипту перенесли на 05.00 годин того ж дня, тобто літак вже вилетів. Їх про перенесення часу вильоту літака ніхто завчасно не попередив, тобто ані туроператор ТОВ Джоін Ап! , ані тур агент ОСОБА_5 (ФОП ОСОБА_6 ).

Вирішити питання щодо відшкодування грошових коштів у досудовому порядку сторони не змогли, а тому ОСОБА_7 та ОСОБА_4 звернулись до суду із вказаним позовом та просили суд задовольнити їх вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Відповідачі ТОВ Джоін Ап! , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ На Канікули Україна у судове засідання не з`явились, про час та місце його проведення сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили. В матеріалах справи містяться відзиви відповідачів на поданий позов, в яких останні у задоволені позову просять відмовити.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Джоін Ап! на користь позивачів ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 27 532. 33 гривень та моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь позивачів ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 3 159, 26 гривень.

Стягнуто з ТОВ На Канікули Україна на користь позивачів ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 469, 41 гривень.

Стягнуто в рівних частках з ТОВ Джоін Ап! , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ На Канікули Україна на користь позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 витрати на правову допомогу в сумі 7 500 гривень.

В апеляційній скарзі адвокат Толкачов Дмитро Ігорович в інтересах відповідача ТОВ Джоін АП! просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог до ТОВ Джоін АП! й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині вимог, посилаючись на те, що зрив подорожі позивачів відбувся через неналежне надання посередницької діяльності, туристичного агента, оскільки туроператором про зміну деталей перельоту турагента було повідомлено завчасно, та на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 14 січня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу адвоката Маляра В.Ю. в інтересах позивача ОСОБА_1 , доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Толкачова Д.І. в інтересах відповідача ТОВ Джоін АП! задоволенню не підлягає, оскілки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються положеннями Цивільного кодексу України , зокрема Розділом I Загальні положення про зобов`язання , Розділом II Загальні положення про договір , Главою 63 Послуги. Загальні положення , Законом України Про туризм та Законом України Про захист прав споживачів .

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК України ).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України , виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до статті 5 Закону України Про туризм учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність

(далі - суб`єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону (частини перша - третя статті 20 Закону України Про туризм ).

У договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору: 1) строк перебування у місці надання туристичних послуг із зазначенням дат початку та закінчення туристичного обслуговування; 2) характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, зокрема їх вид і категорія, а також дата, час і місце відправлення та повернення (якщо перевезення входить до складу туристичного продукту); 3) готелі та інші аналогічні засоби розміщення, їх місце розташування, категорія, а також строк і порядок оплати готельного обслуговування; 4) види і способи забезпечення харчування; 5) мінімальна кількість туристів у групі (у разі потреби) та у зв`язку з цим триденний строк інформування туриста про те, що туристична подорож не відбудеться через недобір групи; 6) програма туристичного обслуговування; 7) види екскурсійного обслуговування та інші послуги, включені до вартості туристичного продукту; 8) інші суб`єкти туристичної діяльності (їх місцезнаходження та реквізити), які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту; 9) страховик, що здійснює обов`язкове та/або добровільне страхування туристів за бажанням туриста, інших ризиків, пов`язаних з наданням туристичних послуг; 10) правила в`їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там; 11) вартість туристичного обслуговування і порядок оплати; 12) форма розрахунку (частина четверта статті 20 Закону України Про туризм ) .

Якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України Про захист прав споживачів (частина 15 статті 20 Закону України Про туризм ).

Відповідно до статті 1 Закону України Про захист прав споживачів послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин, укладений між споживачем і виконавцем.

Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом. Порушеннями законодавства в галузі туризму є, зокрема ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності; порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму; порушення умов договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг (стаття 30 Закону України Про туризм , в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин).

За неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини (частина перша та друга статті 32 Закону України Про туризм ) .

Частиною першою статті 33 Закону України Про туризм встановлено, що суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2016 року між ТОВ На Канікули Україна та ФОП ОСОБА_2 було укладено субагентський договір №0086-НКУ, за умовами якого ФОП ОСОБА_6 , як турсубагент, представляє туроператорів, а також інших фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, з якими турагент уклав відповідні агентські договори та зобов`язується за винагороду надавати послуги ТОВ На Канікули Україна , як турагенту з реалізації турпродукту сформованого туроператорами, агентами яких є ТОВ На Канікули Україна , шляхом укладання договорів на туристичне обслуговування від імені туроператорів.

Відповідно до п. 3.3.2 субагенського договору турагент зобов`язаний вчасно інформувати (зокрема, по електронній пошті) турсубагента про зміни у порядку обслуговування і перевезення туроператором туристів, а саме про: зміни вартості туру, зміни цін на авіаквитки авіакомпанією, дату з якої діють нові ціни на турпродукг чи його частину, а також надавати іншу необхідну для виконання договору інформацію.

У випадку зміни туроператором програми поїздки. турагент інформує про це турсубагента по електронній пошті або факсимільним зв`язком, про що турсубагент повинен повідомити туриста або юридичну особу-замовника туристичних послуг. Якщо турсубагент не передає відповідну інформацію туристу або юридичній особі-замовнику туристичних послуг, то турсубагент несе відповідальність за претензії, що виникли в результаті цього зі сторони туриста або юридичної особи-замовника туристичних.

Згідно із п. 6.3.3 субагенського договору за день до початку туру уточнити час вильоту літака відповідного туроператора і при його зміні довести належним чином інформацію до туриста чи юридичної особи-замовника туристичних послуг.

11 липня 2016 року укладено агентський договір №0083/16 між Товариством з обмеженою відповідальністю Джоін АП! , як туроператором, та ТОВ На Канікули Україна , як турагентом, предметом якого є надання турагентом туроператору послуг з реалізації сформованого туроператорм туристичного продукту. Відповідальним за надання туристичних послуг залишається туроператор.

У липні 2018 року позивачі звернулися до ФОП ОСОБА_2 з метою придбання туристичних послуг - з організації проведення туристичного туру до Єгипту, який повинен був відбутися в період з 05 серпня 2018 року по 12 серпня 2018 року.

27 липня 2018 року позивач ОСОБА_9 сплатив відповідачу ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 31 161, 00 гривень за тур до Єгипту, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 27.07.2018р. та ваучером №1232242 від 03.08.2018р..

03 серпня 2018 року позивачі отримали ваучер, квитки на літак та усі інші необхідні документи для здійснення туру до Єгипту. Відповідно до отриманих квитків, виліт повинен був здійснитися 05 серпня 2018 року о 20.00 годині.

Як стверджують позивачі, коли вони разом зі своєю неповнолітньою дитиною прибули до міжнародного аеропорту Одеса. з`ясувалося, що їх рейс до Єгипту перенесли на 05.00 годину цього ж дня, тобто літак вже вилетів. Про перенесення часу вильоту літака ніхто завчасно їх не попередив. Після чого, позивач ОСОБА_9 зателефонував до турагента, але той не відповідав на дзвінки, тоді він написав у системі viber та отримав відповідь, що туроператор відмовляється компенсувати вартість туру, навіть, частково.

Дійсно, фактичний час вильоту літака (рейс YE 5209) відбувся 05 серпня 2019 року з Міжнародного аеропорту Одеса в напрямку Шарм-Ель-Шейх о 04 годині 15 хвилин за місцевим часом, що підтверджується листом №02-394 від 26 лютого 2019 року, що був надісланий на запит адвоката Маляра В.Ю. та листом №02-1818 від 20 серпня 2019 року наданого на запит суду.

Як зазначалось, 27 липня 2018 року ФОП ОСОБА_2 отримав від позивачів кошти на загальну суму 31 161, 00 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера б/н (т.1, а.с. 12)

В подальшому відповідачем ФОП ОСОБА_2 на підставі субагентського договору №0086-НКУ від 16 лютого 2016 року (т. 1, а.с. 188) та рахунку на оплату №29860 від 28 липня 2018 року (т. 1, а.с. 189) було здійснено перерахунок коштів на суму 28 001,74 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю На Канікули Україна .

Вказані кошти були перераховані на підставі прибутково-видаткового касового ордеру №57 від 30 липня 2018 року, на суму 14 000,00 гривень (т. 1, а.с. 190) та прибутково-видаткового касового ордеру №73 від 30 липня 2018 року, на суму 14 001,74 гривень (т. 1, а.с. 191)

В свою чергу відповідач ТОВ На Канікули Україна на підставі рахунку на оплату №123242 від 28 липня 2018 року (т. 1, а.с. 193) перерахувало кошти у сумі 27 532, 33 гривень на рахунок ТОВ Джоін АП! за туристичні послуги для туристів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та їх доньки ОСОБА_12 за виключенням комісії ТОВ Джоін АП! на суму 469,41 грн., що підтверджується платіжним дорученням №34268 від 30 липня 2018 року виданим АТ КБ Приват Банк (т. 1, а.с. 194)

Таким чином, ФОП ОСОБА_2 отримав 3 159,26 гривень, ТОВ На Канікули Україна отримало 469,41 гривень комісійної винагороди та ТОВ Джоін АП! отримало 27 532,33 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування збитків, завданих невиконанням договору про надання туристичних послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що через неналежне повідомлення позивачів про заміну часу вильоту рейсу, їхня туристична подорож не відбулася. Свої зобов`язання ТОВ Джоін АП! ФОП ОСОБА_2 та ТОВ На Канікули Україна належним чином не виконали, зокрема в частині своєчасного повідомлення позивачів про час заміни рейсу, тому необхідно стягнути з ТОВ Джоін АП! на користь позивачів майнову шкоду в сумі 27 532, 33 грн., ФОП ОСОБА_2 - 3159,26 грн. та ТОВ На канікули Україна - 469,41 грн..

У пункті 4 частині першої статті 611 ЦК України зазначено, що, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України Про туризм заподіяна туристу моральна шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб`єктом туристичної діяльності в порядку встановленому законом.

Частиною 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 3 постанови Пленуму Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), Верховний Суд України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків .

У пункті 5 постанови Пленуму Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), Верховний Суд України роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору .

Згідно із частинами 3 та 4 статті 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 9 постанови Пленуму Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами), Верховний Суд України роз`яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачам ОСОБА_13 та ОСОБА_8 з вини відповідача, ТОВ Джоін АП! завдана також і моральна шкода, яка полягає у порушеннях їх прав та суттєвих душевних стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку з невиконанням договору про надання туристичних послуг, поглиблених у зв`язку відсутністю будь-якої інформації про причини невиконання своїх зобов`язань за договором, вони цілий рік збирали гроші на цей відпочинок, дитина також цілий рік чекала на цю подорож, яка так і не відбулась, вони приїхали в аеропорт з дитиною та дізналися, що літак вже вилетів, внаслідок у дитини почалась істерика, яка тривала довго.

За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, завданих невиконанням договору про надання туристичних послуг частково, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачами надані докази на підтвердження завдання моральної шкоди, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, тому компенсацію за заподіяні моральні страждання слід призначити у розмірі 10 000 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які зазнали позивачі та їх дитина.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 представляє адвокат Маляр Вячеслав Юрійович (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1739 від 03.02.2009р.) на підставі угоди про надання правової допомоги від 08 лютого 2019 року (т. 1, а.с. 5,6) та ордерів на здійснення адвокатської діяльності серія ОД №298949 від 06 червня 2018 року (т. 1, а.с. 33) та серія ОД №305099 від 29 серпня 2018 року (т. 1, а.с. 34).

У частині 1 статті 133 ЦПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

Частинами 2 - 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначено у частинах 2 та 3 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Згідно зі статтею 1 Закону (у редакції на час укладення договору) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) (далі - Закон) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із частиною першою статті 27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону).

Відповідно до статті 30 Закону, статтею 28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини . Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 7500 грн. адвокатом Маляром В.Ю. надано згоду про надання правової допомоги, укладених між адвокатом Маляром В.Ю. та позивачами, (а.с. 5,6) та квитанцію від 08 лютого 2019 року про оплату послуг адвоката, з якої вбачається, що позивачем ОСОБА_14 сплачено 7 500 грн. за підготовку позову ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про по захист прав споживачів, відшкодування збитків, моральної шкоди за невиконання договору про надання туристичних послуг до суду.

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна та інші проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі №909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі №922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі №915/237/18).

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що у самому договорі про надання правої допомоги відсутні умови про розмір та/або порядок обчислення таких витрат адвоката, детальний опис наданих послуг та акт виконаних робіт.

Проте, матеріалами справи з достовірністю та об`єктивністю підтверджується, що адвокат Маляр В.Ю. підготовив та звернувся до суду в інтересах позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 даний позов, приймав участь в суді при розгляді позовної заяви, звертався до суду з численними клопотаннями про витребування доказів, оскільки відповідачі ухилялись від надання доказів на його запити як адвоката, якій здійснює адвокатську діяльність.

Що стосується акту виконаних робіт, то його складення не передбачено умовами договору, а виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про їх прийняття (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №823/2638/18 (адміністративне провадження №К/9901/10114/19).

Крім того, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Отже, суд при розгляді справи повинен запобігати формальному ставленню до передбачених законом вимог.

За таких підстав, задовольняючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з урахуванням критерію розумності та співмірністю розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг професійної правничої допомоги щодо представництва її інтересів під час підготовки позову до суду та розгляду справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатом в суді першої інстанції становить 7 500 гривень.

Посилання адвоката Толкачова Дмитра Ігоровича в інтересах відповідача ТОВ Джоін АП! в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог до ТОВ Джоін АП! є незаконним та обґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, що в судовому засіданні туроператором було доведено належними чином, що за 2 дні до вильоту, 03 серпня 2018 року, турагенту, ТОВ На канікули Україна , було направлено повідомлення на електронну адресу про заміну часу вильоту, авіаперевезення змінено за ініціативи авіаперевізника ТОВ Ян ЕЙР ЛТД , проте турагент не виконав обов`язок про передачу вказаної інформації туристу, не приймаються до уваги за таких підстав.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Проте, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем, ТОВ Джоін АП! , не доведено належним чином заперечення проти позову, а саме, відсутність вини за завдання позивачам збитків за зрив подорожі.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21 лютого 2011 року) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10 травня 2011 року) у справі Серявін та інш. проти України (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі Бочаров проти України від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого королівства ). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі Салман проти Туреччини ).

Частиною 8 статті 20 Закону України Про туризм передбачено, що туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні! до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили (частина шоста статті 10 Закону України Про захист прав споживачів ).

Згідно із правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі №6-42цс13, у разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор .

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №521/6321/15 (провадження №61-18258св18) дійшов наступного правового висновку: за змістом частин першої, другої, десятої статті 20, частини другої статті 30, частин першої та другої статті 32, частини першої статті 33 Закону України Про туризм , частини четвертої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів , статей 6 10 і 611, частини п`ятої статті 653, частини першої статті 901 ЦК України майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та вини якого замовнику (туристу) завдано збитків.

У разі встановлення судом укладення із туроператором договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор .

Аналізуючи зазначені норми матеріального та процесуального права, правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та наявні у справі докази, надані сторонами у справі, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що у даному випадку позивачі не були завчасно, за три дні, повідомлені про заміну часу вильоту літака, тому майнову відповідальність за зрив подорожі позивачів несе й туроператор, ТОВ Джоін АП!

Системний аналіз наведених норм права, правових висновків Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є справедливим, відповідає засаді верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності. Внаслідок вирішення спору позивачі отримали ефективний засіб юридичного захисту свого права, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачі мають право на захист свого права у випадку порушення його відповідачам, у даному випадку в судовому засіданні позивачами доведено належним чином, що відповідачі порушили їх права на достойний відпочинок, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України їх право підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, вимоги позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45 ), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ТОВ Джоін АП! й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині немає.

Оскільки ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Джоін АП залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 14 січня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік