Ухвала

від 11.01.2021 по справі 755/18216/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/18216/18

Провадження №: 1-кс/755/206/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" січня 2021 р. слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 , розглянувши клопотання власника майна ОСОБА_3 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні № 22018101110000226 від 12 листопада 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернувся до слідчої судді із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, у якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які належать йому на праві приватної власності.

Заявник вважає, що ризики, які стали підставою для накладення арешту ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які на праві приватної власності належать ОСОБА_3 , відсутні. Зазначене майно постановою слідчого визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні. Заявник вказує на те, що досудове розслідування кримінального провадження № 22018101110000226 триває вже понад 2 роки (з 12 листопада 2018 року), відомості про його причетність до злочину, який розслідується, відсутні, те, що арештовані квартири є предметом, доказом злочину, засобом та знаряддям його вчинення, належним чином не досліджена та підтверджена допустимим в розумінні ст. 86 КПК України доказами. Крім того, покази ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які стверджують, що не мають відношення до передачі належного їм майна до ТОВ «Дніпро-Квартал-2» не підтверджуються долученими під час апеляційного оскарження ухвали документами, відповідно до яких відчуження майна здійснювалось саме їх власниками у добровільному порядку, що засвідчено нотаріально. Із зазначених підстав заявник просить скасувати арешт, накладений на вищевказані об`єкти нерухомого майна.

Представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, а також надав рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року на підтвердження цивільно-правових відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Слідчий ОВС слідчого управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_7 , за клопотанням якого накладено арешт на вищезгадане майно, який неодноразово викликався у судові засідання, призначені на 09 грудня та 23 грудня 2020 року, а також на 11 січня 2021 року, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши клопотання, додані до нього документи, якими заявник обґрунтовує доводи клопотання, заслухавши адвоката ОСОБА_4 , слідча суддя дійшла такого висновку.

Ухвалою слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які на праві приватної власності належать ОСОБА_3 .

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Як зазначається в ухвалі слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року метою застосування арешту є збереження речових доказів, згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.

Так, арешт майна є триваючим втручанням у право власності, - а іноді і в право на особисте та сімейне життя, - тому рішення, навіть правильне, яке встановлює арешт майна, може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували. А тому може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування.

Відповідно до п. 7 ч. 12 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, за п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року, в рамках даного кримінального провадження, як правильна та якою накладено арешт майна, у цій ситуації, з часом втратила свою актуальність в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.

Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Статтею 174 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

На підставі викладеного та враховуючи відсутність на даний час необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, слідча суддя приходить до висновку, що доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 22, 98, 170-174 КПК України, слідча суддя,

п о с т а н о в и л а:

клопотання власника майна ОСОБА_3 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні № 22018101110000226 від 12 листопада 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 361 КК України - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року в справі № 755/18216/18, на майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15 год 00 хв 15 січня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідча суддя ОСОБА_1