Постанова

від 13.01.2021 по справі 902/15/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року Справа № 902/15/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська" на рішення Господарського суду Вінницької області від 8 липня 2020 року по справі №902/15/20 (суддя - Нешик О.С.)

час та місце ухвалення: 8 липня 2020 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 22 липня 2020 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Агро Захід"

до

Відповідача 1: Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області

Відповідача 2: Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - державний реєстратор Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області Чернюк Людмила Михайлівна

про визнання недійсним договору оренди землі

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - Путілін Є.В.;

від Третьої особи - не з`явився.

ПОСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТАС Агол Захід (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Очеретнянської сільської ради (надалі - Відповідач 1) та Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма Нападівська (надалі - Відповідач 2; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державний реєстратор Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області Чернюк Людмила Михайлівна надалі - Третя особа) про визнання недійсним договору оренди землі №6/07/19 від 8 липня 2019 року укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, стосовно оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:02:000:0307 площею 3,2433 га.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідачем 1, в супереч дії договору оренди укладеного між Погребищенською РДА та Позивачем, було укладено новий договір з Відповідачем 2 на спірну земельну ділянку. При цьому як вказує Позивач існування одночасно двох правочинів щодо одного об`єкту договору та зобов`язань прямо суперечить чинному законодавству України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 8 липня 2020 року позов задоволено (том 2, а.с. 8-18). Визнано недійсним Договір оренди землі №6/07/19 від 8 липня 2019 року, що укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:02:000:0307 площею 3,2433 га. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача 1 та Відповідача 2 судовий збір в розмірі по 960 грн 50 коп. на кожного.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що із змісту договору оренди від 15 лютого 2016 року вбачається, що останній був зареєстрований Відповідачем 1 - 24 лютого 2015 року за №24.

За таких обставин місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що Договір оренди невитребуваних (неоформлених) земельних часток (паїв) від 15 лютого 2016 року станом на момент його укладення відповідав вимогам чинного законодавства.

Також, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що для осіб, які здійснюють оформлення державного акту на право приватної власності, необхідно відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку. При цьому суд першої інстанції констатував, що вказаний обов`язок визначений лише для власників земельних часток.

Поряд з тим, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції було зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що земельна ділянка, яка є предметом судового дослідження в даній справі перебуває у власності Відповідача 1 та Відповідача 2. З даного судом зроблено висновок, що станом на момент укладення та реєстрації оспорюваного Договору, Договір оренди від 15 лютого 2016 року був чинним, оскільки, як зазначив місцевий господарський суд, підстави для припинення, визначені сторонами в його пункті 2.3 не настали.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просить суд, прийняти апеляційну скаргу Відповідача 2 до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 8 липня 2020 року в справі №902/15/20, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Відповідач 2 вважає, що договір від 15 лютого 2016 року є невчиненим та неукладеним, оскільки зазначений договір взятий на облік, а не зареєстрований 24 червня 2016 року в Очеретнянській сільській раді, про що свідчить запис на договорі який підписаний особою без зазначення посади і не скріплений печаткою. При цьому з 1 січня 2013 працює Державний реєстр прав, а договір укладений 15 лютого 2016 року підлягає реєстрації в Державному реєстрі прав та реєструється на те уповноваженою особою сільською радою (з 1 січня 2016 року), яка на момент укладення договору Позивачем немала повноважень щодо реєстрації інших речових прав (прав оренди). Окрім того апелянт зазначає, що договір не містить істотних умов договору оренди землі, а саме кадастрового номера земельної ділянки.

Таким чином, на переконання апелянта, договір не набув чинності згідно вимог законодавства, що діяло на момент його укладення, а Позивач не набув права оренди і немає права на його оскарження.

Також Відповідач 2 зазначає, що чинне законодавство не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї) до їх формування у земельні ділянки (статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Окрім того, апелянт зауважує, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порідку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2020 року (том 2, а.с. 53) відкрито апеляційне провадження у справі № 902/15/20 за апеляційною скаргою Відповідача 2. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 серпня 2020 року було призначено справу № 902/15/20 до розгляду на 7 жовтня 2020 року об 14:00 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2 (том 2, а.с. 68-74), в котрому Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 2 та просить залишити без змін рішення в частині задоволення позовних вимог. Також, Позивач зазначає, що договір оренди від 15 лютого 2016 року є діючим та чинним, оскільки був зареєстрований Позивачем відповідно до чинного на той час законодавства, що підтверджується відповідною відміткою у оригіналі договору оренди про взяття договору оренди на облік Відповідачем 1 за №24 від 24 лютого 2016 року.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 5 жовтня 2020 року за №01-04/572, на підставі службової записки головуючого судді по справі №902/15/20 від 5 жовтня 2020 року, було призначено заміну судді-члена колегії у справі №902/15/20. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 жовтня 2020 року було визначено колегії суддів для розгляду даної справи у складі: Василишина А.Р., головуючого судді; суддів - Саврій В.А., Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 жовтня 2020 року справу №902/15/20 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Саврій В.А., суддя Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було відкладено розгляд апеляційної скарги на 25 листопада 2020 року об 14:00 год. (том 2, а.с. 137).

Розпорядженням керівника апарату суду від 24 листопада 2020 року за №01-04/652, на підставі службової записки головуючого судді по справі №902/15/20 від 24 листопада 2020 року, було призначено заміну судді-члена колегії у справі №902/15/20. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2020 року було визначено колегії суддів для розгляду даної справи у складі: Василишина А.Р., головуючого судді; суддів - Бучинської Г.Б., Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2020 року справу №902/15/20 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року, з підстав, зазначених у даній ухвалі, було відкладено розгляд апеляційної скарги на 13 січня 2021 року об 14:00 год..

В судове засідання від 13 січня 2021 року представники Позивача, Відповідача 1 та Третьої особи не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 25 листопада 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача, Відповідача 1 та Третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами. Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься відзив Позивача, в якому наведена його позиція з-приводу доводів та заперечень апеляційної скарги.

В судовому засіданні від 13 січня 2021 року представник Відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. Зазначив, що договір оренди невитребуваних паїв від 15 лютого 2016 року на його переконання є неукладеним, оскільки не був зареєстрований належним чином, а саме на договорі відсутня відмітка про його реєстрацію, а не взяття на облік. Також, представник Відповідача 2 зауважує, що неможна визнавати недійсним договір, залишаючи поза увагою рішення на підставі якого видавався такий договір, а в даній справі рішення органу місцевого самоврядування є чинним ніким не скасованим та неоскаржуваним.

Заслухавши пояснення представника Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача 2 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 15 лютого 2016 року між Погребищенською районною державною адміністрацією (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс-Агро", яке в подальшому перейменовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Тас Агро Захід" (Позивач по справі) укладено Договір оренди невитребуваних (неоформлених) земельних часток (паїв; надалі - Договір від 15 лютого 2016 року; том 1, а.с. 15-17).

Згідно предмету Договору від 15 лютого 2016 року, Орендодавець передає, а Позивач приймає в оренду земельні частки паї загальною площею 41,9649 га, в тому числі ріллі 41,9649 га, вартістю 1387922 грн 76 коп, які розміщені в межах земельних ділянок, виділених в натурі єдиним масивом на території Відповідача 1.

Відповідно до пункту 2.1 Договору від 15 лютого 2016 року, земельні частки (паї) передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 2.2 Договору від 15 лютого 2016 року, за користування вказаними в Договорі земельними частками Позивач сплачує Орендодавцю щороку орендну плату в грошовому вигляді в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі, 1984 грн 40 коп. за 1 га в рік. Всього 83275 грн 18 коп. в рік. Термін внесення орендної плати: щомісячними рівними долями. Орендна плата вноситься в бюджет Відповідача 1.

Пунктом 2.3 Договору від 15 лютого 2016 року, сторони узгодили, що Договір складено сторонами терміном на 7 років. В разі встановлення спадкоємцями прав власності на спадкове майно (земельний пай) від померлих громадян, що внесені до додатку до цього Договору, даний договір уточнюється додатковим договором з внесенням змін (зменшення площі орендованої земельної ділянки на величину вилученого спадкового майна). Початок дії Договору 25 лютого 2016 року, закінчення 31 грудня 2023 року. Договір може бути припинений у будь-який час за взаємної згоди сторін. Сторони не мають права відмовитися від виконання умов цього Договору в односторонньому порядку. За Орендодавцем зберігаються всі права розпорядження земельними частками (паями).

В разі набуття права власності та в разі виділення земельних ділянок на основі земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

Вказаний Договір взятий на облік в Очеретнянській сільській раді за №24 - 24 лютого 2016 року.

15 лютого 2016 року сторонами Договору від 15 лютого 2016 року обопільно підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі об`єкта оренди, відповідно до пункту 1 якого, Орендодавець передав, а Позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 41,9649 га, в тому числі ріллі 41,9649 га, із земель невитребуваних паїв на території Відповідача 1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1, а.с. 18).

В пункті 3 Акту прийому-передачі об`єкту оренди сторони передбачили, що з моменту фактичної передачі та підписання цього акту право користування на об`єкт оренди переходить від Орендодавця до Позивача.

Як зазначає Позивач, 11 вересня 2019 року на його адресу за вхідним номером №655, надійшов лист від Відповідача 2, в якому Відповідач 2 вказує, що ним були зареєстровані договори оренди землі по Очеретянській сільській раді Погребищенського району на площу 16,2450 га, у зв`язку із чим Відповідач 2 пропонує розглянути можливість проведення обміну земельними ділянками та виділенням їх одним окремим масивом. В іншому випадку, виникає необхідність виділення вказаних земельних ділянок в натурі на місцевості із встановленням меж (том 1, а.с. 21).

Зі змісту зазначеного листа слідує, що на одну із зазначених в переліку земельних ділянок, а саме земельну ділянку, право на яку належало ОСОБА_1 (номер земельної ділянки №48, площа 3,2433 га), 15 лютого 2016 року було укладено договір оренди між Погребищенською РДА та Позивачем.

24 вересня 2019 року за вихідним №750 Позивачем на адресу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькі області було направлено запит з приводу надання інформації по вище вказаній земельній ділянці.

У відповідь на вказаний запит Головне управління Держгеокадастру у Вінницькі області відреагувало листом від 2 жовтня 2019 року за №0-20.32-5/362-19 (том 1, а.с. 24), в якому вказало, що станом на сьогоднішній день в Національній кадастровій системі наявна інформація про земельну ділянку площею 3,2433 га, яка згідно додатку 3 до розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації від 15 вересня 2004 року за №344 "Про погодження проекту поділу земель колективної власності та передачу у власність земельних часток (паїв), видачу державних актів на право власності на земельні ділянки із земель колективної власності колишнього КСП ім. Шевченка с.Очеретня" належала гр. ОСОБА_1 , та якій за результатами здійснення державної реєстрації присвоєно кадастровий номер 0523483800:02:000:0307. Реєстратором речових прав Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області 17 липня 2019 року було внесено відомості про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно в особі орендаря - Відповідача 2 (строк дії речового права - 7 (сім) років).

В подальшому Позивач звернувся з листом №751 від 24 вересня 2019 року до Погребищенської районної державної адміністрації, в якому запитував інформацію, чи дійсно укладався договір оренди невитребуваних (неоформлених) земельних часток (паїв) від 15 лютого 2016 року та чи не укладалися додаткові угоди до вищезазначеного договору (том 1, а.с. 25).

Листом №01-16/2380 від 16 жовтня 2019 року (том 1, а.с. 26) Погребищенська районна державна адміністрація підтвердили обставину укладення зазначеного вище договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв). При цьому повідомила, що з 1 січня 2019 року у райдержадміністрації відсутні повноваження щодо розпорядження невитребуваними земельними частками (паями).

Таким чином, Позивач вказує, що Відповідачем 1 всупереч дії Договору від 15 лютого 2016 року, укладеного між Погребищенською РДА та Позивачем, було укладено новий договір з Відповідачем 2 на спірну земельну ділянку.

Наявність укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 договору від 8 липня 2019 року оренди земельної ділянки, яка попередньо була передана в оренду Позивачу в якості невитребуваних (неоформлених) земельних часток (паїв), стало підставою звернення Позивача до суду за захистом порушеного, на його думку права, з позовною заявою про визнання недійсним договору від 8 липня 2019 року.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку вказаному договору суд враховує наступні норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу дії статті 640 Цивільного кодексу України: договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції; якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії; договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 180 Господарського кодексу України встановлює, що: господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В силу дії частини 2, 3 статті 2 Земельного кодексу України, суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади; об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За приписами статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

З дослідження предмету позовної заяви слідує, що Позивач просить визнати недійсним договір, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, який порушує права Позивача на вільне користування земельною часткою (паєм), право на яку набуте ним на підстав діючого Договору від 15 лютого 2016 року.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

В силу дії частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

8 липня 2019 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено Договір оренди землі №6/07/19від 8 липня 2019 року (надалі - Договір оренди; том 2, а.с. 84-85).

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди, Відповідач 1 надає, а Відповідач 2 приймає в строкове платне користування невитребувану (нерозподілену) земельну ділянку (пай) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Пунктом 2.1 Договору оренди передбачено, що в оренду передається земельна ділянка: кадастровий номер 0523483800:02:000:0307 площею 3,2433 гектарів, у тому числі 3,2433 ріллі.

У відповідності до пункту 3.1 Договору: Договір укладено строком на 7 (сім) років; право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації цього права відповідно до законодавства; Договір набирає чинності після підписання сторонами; після закінчення строку Договору Відповідач 2 має переважне право поновлення його на новий строк; у разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Зважаючи на особливі відносини оренди, які пов`язані саме із певним видом орендованих земельних ділянок (паїв), колегія суддів зауважує, що організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено в Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Враховуючи положення пункту 3 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" №720/95 від 8 серпня 1995 року та вимоги до форми сертифіката на право на земельну частку (пай), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)" №801 від 12 жовтня 1995 року, встановлення розмірів земельної частки (паю) передбачається в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" №720/95 від 8 серпня 1995 року, нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У разі оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у разі оренди земельної ділянки.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2010 року у справі №6-6200св09, а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №908/1947/16.

Згідно пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" №122 від 4 лютого 2004 року нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до статті 13 Закону (у редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Право розпорядження невитребуваними земельними ділянками, яке встановлено для сільських, селищних, міських рад та райдержадміністрацій, обумовлено тим, що до моменту набуття права власності на такі земельні ділянки громадянами, які мають відповідне право, ці земельні ділянки ще перебувають в комунальній та державній власності, на відміну від земельних часток (паїв), суб`єктами права власності на які є громадяни, що виключає можливість розпорядження зазначеними у статті 13 вказаного Закону органами земельними частками (паями) на підставі цієї норми Закону.

Разом з тим, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відтак законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Підсумовуючи усе вищеописане вбачається, що присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру виключає статус цієї земельної ділянки як нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які можуть передаватися в оренду районними державними адміністраціями в порядку, визначеному статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Таким чином, твердження Відповідача 2, що Договір від 15 лютого 2016 року не містить істотних умов, а саме кадастрового номера земельної ділянки, що зумовлює його недійсність є безпідставними та не відповідають положенням закону, чинного на момент укладення вказаного договору.

При цьому, колегія суддів зауважує, що редакція статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", що діяла станом на момент укладення Договору від 15 лютого 2016 року не містила умови щодо формування земельної частки (паю) у земельну ділянку для передання її в оренду.

Таким чином, усе вищевстановлене свідчить про те, що вказаний Договір від 15 лютого 2016 року є укладеним, що нівелює доводи Відповідача 2, наведені в апеляційній скарзі, відносного того, що Договір від 15 лютого 2016 року є неукладеним.

Що ж до недійсності вказаного Договору, то суд апеляційної інстанції в першу чергу звертає увагу апелянта на те, що ним не подано жодного доказу визнання Договору недійсним, та не подано зустрічного позову в даній справі щодо його недійсності (з огляду на встановлення судом факту безпідставних доводів апелянта щодо неукладеності Договору), що вказує на безпідставність відповідних доводів, адже вони виходять за межі позовних вимог у даній справі.

Суд констатує, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суду приймаючи рішення бере до уваги факт того, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б свідчили про звернення Відповідача 2 до суду з позовом про визнання недійсним Договору від 15 лютого 2016 року.

Що ж стосується заперечень апеляційної скарги з-приводу реєстрації Договору оренди від 15 лютого 2016 року, то колегія суддів зауважує наступне.

Кабінетом Міністрів України 24 січня 2000 року було прийнято постанову "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)" № 119 (надалі - Порядок).

Відповідно до умов пункту 1-4 даного Порядку: він визначає умови та процедуру реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) (далі - договори оренди).

Реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Для реєстрації договору оренди орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування: договір оренди у двох примірниках; сертифікат на право на земельну частку (пай).

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи, реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову в реєстрації.

Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.

Дослідивши Договір від 15 лютого 2016 року вбачається, що у договір зазначено: Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в сільській раді .

Даний договір був зареєстрований Відповідачем 1 - 24 лютого 2016 року за №24, про що зазначено на самому ж Договорі від 15 лютого 2016 року, та міститься підпис, прізвище (Вишнівська З.І.) посадової особи (том 1, а.с. 12).

Крім того, дійсність та законність проведеної реєстрації Договору від 15 лютого 2016 року було підтверджено Погребещенською районною державною адміністрацією Вінницької області, а саме у листі від 16 жовтня 2019 року за №01-16/2380 було зазначено про те, що дійсно 15 лютого 2016 року було укладено та зареєстровано договір оренди земельних часток (паїв) між Погребещенською районною державною адміністрацією Вінницької області та Позивачем строком на 7 років загальною площею 41,9649 га (том 1, а.с. 26).

Таким чином, Договір оренди невитребуваних (неоформлених) земельних часток (паїв) від 15 лютого 2016 року станом на момент його укладення відповідав вимогам чинного на той час законодавства щодо здійснення його реєстрації в сільській раді.

Що ж до доводів апелянта з приводу того, що в договорі міститься трохи відповідний запис (договір взятий на облік) аніж той, що має бути зазначений (договір зареєстрований), то на переконання суду зазначений запис в будь-якому випадку вказує про внесення інформації (щодо реєстрації), а його відмінне зазначення аж ніяк не може вважатися доказом не реєстрації Договору.

Окрім того, дослідивши умови Договору від 15 лютого 2016 року, колегія суддів звертає увагу, що в пункті 2.3 Договору від 15 лютого 2016 року зазначено: "початок дії Договору 25.02.2016, закінчення 31.12.2023 року. В разі набуття права власності та в разі виділення земельних ділянок на основі земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства."

З наведеного пункту слідує, що однією із підстав припинення дії Договору від 15 лютого 2016 року є набуття права власності та виділення земельних ділянок на основі земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості).

Так, з матеріалів справи слідує, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відносно земельної ділянки, яка є предметом судового дослідження у даній справі, розроблена Вінницькою регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" на замовлення Відповідача. Зазначене відображено на титульному листі технічної документації (том 1, а.с.230).

В подальшому, 10 червня 2019 року рішенням №404 позачергової 45 сесії 7 скликання Відповідачем 1 затверджено вказану технічну документацію та передано в оренду земельну ділянку, площею 3,21433 га, яка розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області (том 1, а.с. 268).

На підставі вказаного рішення між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено оспорюваний договір оренди землі №6/07/19 від 8 липня 2019 року.

Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Згідно з пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Як визначено у пунктах 1, 6 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 року за №720/95: паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Згідно до статтею 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Відповідно до Закону у разі подання заяв про виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Тобто, в подальшому, для осіб, які здійснюють оформлення державного акту на право приватної власності, необхідно відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку. Однак вказаний обов`язок визначений лише для власників земельних часток.

Поряд з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що земельна ділянка, яка є предметом судового дослідження в даній справі перебуває у власності Відповідача 1 чи Відповідача 2 (чи інших осіб).

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи Відповідача 2, наведені в апеляційній скарзі, з-приводу того, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порідку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними, оскільки вибір способу захисту порушеного права є прерогативою позивача, який обирає його на власний розсуд. При цьому, чинне законодавство не містить заборони визнавати договір недійсним за наявності для цього підстав, без надання оцінки акту органу місцевого самоврядування, на виконання якого укладено відповідний договір.

Відповідна правова позиція (щодо можливості визнання недійсним договору без оскарження відповідного рішення органу місцевого самоврядування) наведена в Постанові Верховного суду від 15 травня 2019 року по справі № 908/6055/15.

Водночас, у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду знову підтвердила, що власник може витребувати належну йому земельну ділянку від особи чи визнати відповідний договір недійсним. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів держвлади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані та вичерпали свою дію, та оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів зауважує, що станом на момент укладення та реєстрації оспорюваного Договору оренди від 8 липня 2019 року, Договір оренди від 15 лютого 2016 року був чинним, оскільки судом не встановлено іншого, а в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували на його припинення (в тому числі визначені сторонами в пункті 2.3 Договору від 15 лютого 2016 року).

Крім того, судова колегія звертає увагу Відповідача 1 та Відповідача 2 на те, що чинним законодавством України, в тому числі Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", не передбачена можливість передачі в користування (оренду) земельної ділянки, яка на правовій підставі знаходиться у користуванні іншої особи і договір якої не розірвано в установленому законом порядку.

За вищенаведених обставин у даній постанові, колегія суддів приходить до висновку, що Договір оренди від 8 липня 2019 року порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача на реалізацію його речового права щодо користування орендованих невитребуваних земельних часток (паїв) за Договором від 15 лютого 2016 року.

Таким чином, враховуючи усе вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до висновку, що договір оренди землі №6/07/19 від 8 липня 2019 року є таким, що суперечить положенням статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Відтак, апеляційний господарський суд задоволює позовні вимоги та визнає недійсним Договір оренди землі №6/07/19 від 8 липня 2019 року, що укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523483800:02:000:0307 площею 3,2433 га..

Дане рішення було прийняте і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, окрім того частково виходячи за межі позовних вимог по справі, а також спростовані судом апеляційної інстанції всім вищеописаним у цьому судовому рішенні.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідачем 2, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Нападівська" на рішення Господарського суду Вінницької області від 8 липня 2020 року по справі №902/15/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 8 липня 2020 року по справі №902/15/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №902/15/20 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 18 січня 2021 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.