Ухвала

від 14.01.2021 по справі 906/1336/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/1336/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець,

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2020р.

у складі колегії суддів: А. Р. Василишин- головуючий, Г. Б. Бучинська, Т. Л. Філіпова

та на рішення господарського суду Житомирської області від 29.05.2020р.

суддя: О. М. Тимошенко

за позовом ОСОБА_1

до

1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Мейсон Ентертеймент";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗІДЗІДЗІ"

про визнання рішення загальних зборів учасників товариства та договору недійсними

за участю представників:

від позивача: Р.В. Лев,

від відповідача-1: В.Ю. Яшин,

від відповідача-2: не з`явились

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ Мейсон Ентертеймент та ТОВ ДЗІДЗІДЗІ про визнання недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників відповідача-1, що оформлені протоколом загальних зборів учасників №19-06/2017 від 21.08.2017, та визнання недійсним договору №02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02.11.2018, укладеного між відповідачами.

Позов обґрунтовано тим, що ні позивач, ні його представник у оскаржуваних зборах 21.08.2017 участі не приймали, тобто збори не відбулися, а протокол зборів виготовлено значно пізніше, а саме в період кінець 2018 року - початок 2019 року.

Позивач стверджує, що він був учасником ТОВ Мейсон Ентертеймент з часткою 25% та 12.06.2018 продав свою частку громадянину ОСОБА_2 . У зв`язку з продажом інтелектуальних прав вартість частки учасника у ТОВ Мейсон Ентертеймент стала значно нижчою, у зв`язку з чим громадянин ОСОБА_2 пред`явив майнову претензію до позивача.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.05.2020 у справі №906/1336/19 в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що 21.08.2017 загальні збори відповідача-1 не проводились, оскільки покази свідків є прямо суперечливими; належні докази повідомлення позивача про час та місце проведення загальних зборів відсутні; докази реєстрації учасників зборів відсутні; оригінал протоколу загальних зборів відповідач-1 не надав. З огляду на викладене суд вказав, що рішення, які відображені в протоколі від 21.08.2017, є недійсними як такі, що суперечать вимогам ст. 60 Закону України Про господарські товариства .

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу ст. ст. 203, 215 ЦК України договір від 02.11.2018 є недійсним як такий, що укладений від імені відповідача-1 особою, яка не мала на те повноважень.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд послався на те, що не встановлено факту порушення корпоративних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, так як позивач на момент звернення до суду і на момент ухвалення рішення не є носієм корпоративних прав товариства, а тому рішення суду в разі задоволення позову не призведе до захисту корпоративних прав позивача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2020 змінено частково мотивувальну частину рішення господарського суду Житомирської області від 29.05.2020 у справі №906/1336/19, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивач на момент проведення оскаржуваних зборів (21.08.2017) був учасником товариства, та з огляду на укладення договору купівлі-продажу своєї частки лише 12.06.2018, відповідно даний спір носить саме корпоративний характер. Суд вказав, що учасник товариства вважається таким, що вибув з товариства та таким, що набув статусу учасника товариства з моменту внесення відповідного запису про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Апеляційний господарський суд врахував, що відповідачем-1 до матеріалів справи було долучено повідомлення від 17.07.2017 за № 17/07 адресоване позивачу про скликання чергових загальних зборів учасників товариства з доказами його направлення позивачу.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в оскаржуваному протоколі зазначено про присутність учасників, які володіють 100% статутного капіталу відповідача-1, а тому збори вважаються повноважними для прийняття рішень з усіх питань порядку денного.

Суд вказав, що вбачається підтекст подання даного позову та завуальоване представництво позивачем саме інтересів ОСОБА_2 , з огляду на купівлю цією особою частки в статутному капіталі відповідача-1 та неотримання по даному договору того, на що він розраховував.

За висновками апеляційного господарського суду позивач на момент звернення до суду і на момент ухвалення рішення не є носієм корпоративних прав товариства, а відтак рішення суду в разі задоволення позову не призведе до захисту корпоративних прав позивача на знак для товарів і послуг ІНФОРМАЦІЯ_1 , який йому заборонено використовувати.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати повністю, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині встановлення судом відсутності порушень корпоративних прав позивача та в частині відмови у позові, в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до поданої скаржником заяви про усунення недоліків касаційної скарги, скарга подається на підставі п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції в порушення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України не дослідив зібрані у справі докази, внаслідок чого неправильно застосував норми процесуального права (ст. 86 та ч. 4 ст. 238 ГПК України) без урахування висновків, що викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах (п. 51, 52, 71 та 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018р. у справі №911/1437/17, п. 41, 42, 43, 64, 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019р. у справі №923/876/16).

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України необґрунтовано відхилив (не взяв до уваги) клопотання та ухвалу суду першої інстанції про призначення судової технічної експертизи документу щодо встановлення обставин - дати складання (виготовлення та підписання) протоколу загальних зборів учасників ТОВ Мейсон Ентертеймент (оскільки такий протокол є підробленим документом та міг бути складений не 21.08.2017р., а набагато пізніше - наприкінці 2018 року на початку 2019 року), що має суттєве значення для правильного вирішення справи. Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив факт ухилення відповідача - ТОВ Мейсон Ентертеймент від проведення експертизи, чим неправильно застосував норми процесуального права (ч. 4 ст. 102 ГПК України) без урахуванням висновків, що викладені у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №916/939/15-г та у постанові Верховного суду від 17.04.2019р. у справі №910/6624/17.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції в порушення п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так суд апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів, а саме: рішення загальних зборів учасників відповідача-1, що оформлене протоколом №19-06/2017 від 21.08.2017р. за відсутності належних доказів надіслання повідомлення про проведення загальних зборів учасників, за відсутності документу (протоколу, рішення) про реєстрацію учасників від 21.08.2017р. помилково встановив факт, що загальні збори учасників ТОВ Мейсон Ентертеймент 21.08.2017р. відбулися.

У скарзі вказано, що суд апеляційної інстанції в порушення п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України неправильно застосував норми матеріального права:

- п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ст. 167 ГК України без урахуванням висновків у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №913/399/15 та у постанові Пленуму ВГСУ від 25.02.2016р. №4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин :

- ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України (щодо відсутності порушених прав позивача) без урахуванням висновків у подібних правовідносинах, що викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 14.06.2019р. у справі №910/6642/18, у постанові від 14.06.2019р. у справі №910/6642/18;

- ст. ст. 92, 203, 215 ЦК України без урахуванням висновків, що викладені у постанові Верховного суду України від 27.04.2016р. у справі №6-62цс16 та у постанові від 13.03.2017р. у справі №6-147цс17.

Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2020р. та на рішення господарського суду Житомирської області від 29.05.2020р. у справі №906/1336/19.

Згідно зі ст.36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у даній справі є питання, які становлять виключну правову проблему, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).

Предметом даного позову є, зокрема, вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ Мейсон Ентертеймент , що оформлені протоколом №19-06/2017 від 21.08.2017, які стосуються відчуження (продажу) інтелектуальних прав, що належать товариству, зокрема майнових прав на знак для товарів та послуг ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент прийняття вказаних рішень загальних зборів ОСОБА_1 був учасником ТОВ Мейсон Ентертеймент з часткою 25%.

12.06.2018 продав свою частку громадянину ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частки.

Відмовляючи в задоволенні позову суди обох інстанцій дійшли висновку, що позивач на момент звернення до суду і на момент ухвалення рішення не є носієм корпоративних прав товариства, а тому рішення суду в разі задоволення позову не призведе до захисту корпоративних прав позивача.

Апеляційний господарський суд зазначив, що учасник товариства вважається таким, що вибув з товариства та таким, що набув статусу учасника товариства з моменту внесення відповідного запису про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, для вирішення даного спору і для здійснення правильного висновку щодо того, чи призведе задоволення даного позову в частині визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ Мейсон Ентертеймент , що оформлені протоколом №19-06/2017 від 21.08.2017, до захисту корпоративних прав позивача, необхідно встановити, чи є позивач учасником товариства, тобто носієм корпоративних прав, чи його корпоративні права припинились.

Незважаючи на важливість питання визначення моменту припинення участі особи в товаристві при відчуженні нею частки, чинне законодавство не дає чіткої відповіді на нього.

Із встановлених судами обставин вбачається, що за договором від 12.06.2018 ОСОБА_1 продав а ОСОБА_2 купив 25% частки у статутному капіталі ТОВ Мейсон Ентертеймент .

Частка покупцю передана за актом від 13 грудня 2018 року . Цього ж дня здійснена реєстрація змін відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Витяг з реєстру станом на 14 грудня 2018 року свідчить про те, що ОСОБА_2 є учасником ТОВ Мейсон Ентертеймент .

Проте у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №906/461/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ Мейсон Ентертеймент про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ Мейсон Ентертеймент , оформлених протоколом від 17.04.2019, Верховний Суд зазначив, що обставини набуття прав учасника товариства, в тому числі і момент такого набуття, не залежить від наявності/відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей щодо певного складу учасників товариства.

Верховний Суд у справі №906/461/19 звернув увагу на те, що матеріали справи не містять рішення загальних зборів учасників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" про виключення ОСОБА_1 зі складу учасників та прийняття ОСОБА_2 до товариства. Відповідно до п. 3 статуту ТОВ "Мейсон Ентертемент" в редакції від 18.09.2012, який наданий суду, засновниками (учасниками) товариства є фізичні особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Доказів внесення змін до статуту ТОВ "Мейсон Ентертемент" щодо зміни складу учасників товариства до суду не надано.

Суд у справі №906/461/19 врахував, що відомості про внесення змін до складу засновників ТОВ "Мейсон Ентертеймент" щодо ОСОБА_2 14.12.2018 були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте вказав, що обставини набуття прав учасника товариства, у тому числі і момент такого набуття, не залежать від наявності/відсутності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей щодо певного складу учасників товариства.

Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку.

Верховний Суд закріпив позицію про те, що підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).

Відповідно до сформованої судової практики, право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. (постанова Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/605/18).

При цьому, третя особа не набуває статусу учасника товариства автоматично у зв`язку з набуттям нею права власності на частку в статутному капіталі. Набуття права власності на частку надає третій особі право на вступ до ТОВ. Право ж безпосередньої участі в ТОВ або в ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства. (постанова Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/605/18, постанова Верховного Суду у справі №910/4476/18 від 20.02.2019)

Такий підхід було обґрунтовано, зокрема, тим, що право участі в ТОВ є особистим немайновим правом; згідно з законодавством, яке діяло до 17.06.2018, у статуті ТОВ обов`язково мали міститися відомості про склад учасників (ст. ст. 4, 51 Закону України Про господарські товариства ) та для державної реєстрації змін у складі учасників ТОВ необхідно було вносити зміни до статуту й подавати відповідне рішення загальних зборів учасників.

17.06.2018 набрав чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 (далі - Закон про ТОВ).

Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає принципово інші засади зміни складу учасників товариства. Зокрема, більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно, зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для затвердження таких змін.

Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" внесено зміни до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Вказаними змінами була усунена необхідність подання рішення загальних зборів учасників про прийняття особи до складу учасників ТОВ або надання згоди на вступ особи до ТОВ.

З 17.06.2018 для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю (у разі відчуження частки) подається заява про державну реєстрацію змін до цих відомостей, документ про сплату адміністративного збору та акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства . Вказані документи подаються особою яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства, або особою, яка передала її. (ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в редакції Закону про ТОВ).

Таким чином, правова проблема полягає в тому, чи можна вважати при чинних нормах законодавства моментом зміни складу учасників (у разі відчуження учасником частки третій особі) - момент прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства, з урахуванням того, що для реєстрації зміни складу учасників в ЄДР достатньо акта приймання-передачі частки, який як правило укладається сторонами до прийняття або за відсутності рішення зборів учасників товариства.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону про ТОВ учасник вважається таким, що вийшов з ТОВ, з дня державної реєстрації його виходу.

Вихід з товариства не можна ототожнювати з відчуженням учасником частки в товаристві, оскільки законом передбачені різні правові наслідки продажу учасником товариства своєї частки іншим особам (при якому обов`язок оплати такої частки покладається за відповідними договорами на покупця відповідно до узгодженої ціни продажу) та виходу з товариства (при якому товариство зобов`язане виплатити такому учаснику вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства).

А тому Верховний Суд вважає, що застосування даної норми по аналогії закону до ситуації, коли особа вибуває зі складу учасників товариства у зв`язку з відчуженням частки є неможливим. Саме правочин з відчуження частки є підставою для набуття однією особою прав на частку, та підставою для припиняння такого права в іншої особи. А отже, у разі якщо дата укладення договору купівлі-продажу частки, дата підписання акта приймання-передачі частки та дата державної реєстрації змін не збігаються, відкритим залишається питання, хто є учасником товариства у цей проміжок часу: учасник, який уже не має права власності на частку, бо відчужив її, але згідно з відомостями в статуті чи/або в ЄДР рахується учасником, чи учасник, який набув право власності на частку, проте ще не набув права участі в товаристві.

Та слід враховувати, що у зв`язку зі змінами в законодавстві відомості в статуті товариства щодо учасників можуть відрізнятись від відомостей у Єдиному державному реєстрі, як, наприклад, у даній справі.

Момент коли одна особа втратила, а інша - набула статус учасника товариства має важливе значення при розгляді спорів щодо поновлення порушених корпоративних прав таких учасників.

Верховний Суд вважає, що справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права. При цьому на сьогодні існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо моменту припинення та набуття статусу учасника товариства з обмеженою відповідальністю у разі відчуження/набуття частки.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Отже, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що забезпечить дотримання фундаментальних прав людини на звернення до суду та судовий захист.

Керуючись ст. ст. 234, 235, ч. 5 ст. 302, ст. 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 906/1336/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Мейсон Ентертеймент" та ТОВ "ДЗІДЗІДЗІ" про визнання рішення загальних зборів учасників товариства та договору недійсними передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець