Рішення

від 15.01.2021 по справі 340/5106/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5106/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у ненадані адміністративної послуги по заяві (про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність) ОСОБА_1 , учаснику бойових дій, від 24.09.2020 року відповідно до пункту 5 статті 10 ЗУ Про адміністративні послуги у строк, встановлений законом (Земельним кодексом - пункт 9 статті 118);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області затвердити громадянину України, учаснику АТО, ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області, кадастровий номер 5123755800:01:002:3718;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; строк подачі звіту просить встановити не більше одного тижня (це половина строку затвердження проекту землеустрою - відповідно до п. 9 статті 118 ЗКУ).

Позов мотивовано тим, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 звернувся із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землевідведення земельної ділянки для ведення садівництва, проте отримав відмову. За принципом мовчазної згоди ОСОБА_1 розроблено проект землеустрою та подано для затвердження до ГУ Держгеокадастру в Одеській області. Проте, наказом від 30.10.2020 р. ГУ Держгеокадастру в Одеській області винесено наказ, яким відмовлено у погодженні проекту землеустрою з підстав, непередбачених законом. Вважає, що наказ прийнятий всупереч закону, оскільки ст.118 Земельного Кодексу України не передбачає інших варіантів дій, ніж затвердження проекту землеустрою, а тому наполягає на тому, що судове рішення повинно містити лише зобов`язання затвердити проект землеустрою.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (надалі відповідач) подало відзив на позов, в якому зазначено про те, що ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою через відсутність дозволу на розробку такого проекту землеустрою. За заявою ОСОБА_1 . ГУ Держгеокадастром в Одеській області винесено наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що бажана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Позивач надав відповідь на відзив, у якій зазначив про те, що наказ про відмову у наданні згоди на розробку проекту землеустрою винесений ГУ Держгеокадастру в Одеській області з порушенням строку на розгляд його заяви від 28.07.2020 року. Крім того, позивач зазначає про порушення строку на вирішення питання за його заявою про затвердження проекту землеустрою, що на його думку є порушенням процедури надання адміністративної послуги, оскільки у своїй заяві ОСОБА_1 зазначив про те, що бажає отримати відповідь поштою.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи (а.с.56-57).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року суддею не знайдено підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід судді і передано його заяву для визначення судді у порядку статті 31 КАС України (а.с.138).

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Черниш О.А. від 25 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Казанчук Г.П. (а.с.140-141).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року повторну заяву ОСОБА_1 про відвід судді Казанчук Г.П. залишено без розгляду (а.с.209).

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 20.07.2019 року, яка зареєстрована ГУ Держгеокадастром в Одеській області за №Б-13863/0/36-20 від 28.07.20 (а.с.154).

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ Держгеокадастру в Одеській області винесено наказ від 04.09.2020 року №263-УБД, яким відмовлено у данні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав не віднесення бажаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Інформацію про оскарження/скасування зазначеного наказу в судовому порядку сторонами не вказано, а відтак даний наказ є чинним.

На замовлення позивача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту), Овідіопольського району Одеської області (а.с.61-129).

Позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області через департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, із заявою про затвердження проекту землеустрою від 24.09.2020 року (а.с.156-157), яка передана та зареєстрована ГУ Держгеокадастру в Одеській області 29.09.2020 року. До заяви долучено документи, зокрема, повний примірник проекту землеустрою 73 аркушів.

Наказом Головного управління Держгеокдастру в Одеській області від 28.10.2020 року №693-УБД відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 5123755800:01:002:3718 із цільовим призначення для ведення садівництва та наданні цієї земельної ділянки у власність з тих підстав, що із наявними у ГУ Держгеокадастрі в Одеській області матеріалами бажана до відведення земельна ділянка частково не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Отже законність та правомірність спірного наказу, а також дії щодо своєчасного ненадання адміністративної послуги є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Стосовно позовної вимоги про визнання дій протиправними у ненаданні адміністративної послуги, суд зазначає наступне.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульований статтею 123 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України (частина восьма статті 118 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб`єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації (частина п`ятнадцята статті 186 ЗК України).

Частиною шостою статті 186-1 ЗК України визначено, що підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Як зазначено вище, нормами частини дев`ять статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Позивач звернувся із заявою про затвердження проекту землеустрою від 24.09.2020 року, яка була передана та зареєстрована ГУ Держгеокадастру в Одеській області 29.09.2020 року, отже відлік двотижневого строку розпочато з 30.09.2020 року, який сплинув 18.10.2020 року.

Зазначену заяву відповідач повинен був розглянути протягом двох тижнів, натомість заява позивача була розглянута лише 30.10.2020 року, отже поза межами двотижневого строку встановленого законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про пропуск відповідачем встановленого законом строку на розгляд заяви позивача про затвердження проекту землеустрою, що є підставою для задоволення позову в цій частині. Проте, у позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії щодо "ненаданні адміністративної послуги по заяві...". Щодо обраного позивачем способу захисту, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Враховуючи зазначене суд вважає доведеним факт пропуску відповідачем двотижневого строку на розгляд заяви позивача. Проте, суд зауважує, що звертаючись з даним позовом, позивачем сформульовано позовну вимогу, як визнання протиправними дій щодо не надання адміністративної послуги протягом строку встановленому Земельним Кодексом України, натомість така послуга була надана, що підтверджується наказом від 30.10.2020 року, який є самостійним предметом даної справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже відповідач допустив порушення двотижневого строку розгляду заяви позивача від 24.09.2020 року, оскільки наказ виданий 30.10.2020 року, а відтак протиправними є не дії (як зазначає позивач), а бездіяльність відповідача щодо своєчасного не розгляду заяви позивача. Заперечень чи то пояснень з приводу тривалості розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою відповідачем у відзиві не наведено.

За таких підстав, доводи позивача про порушення Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області строку розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Відповідач за наслідками розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою має право прийняти одне з рішень, затвердити проект землеустрою чи відмовити у затвердженні проекту землеустрою. Отже суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права, з огляду на обставини справи, є визнання бездіяльності відповідача саме з приводу своєчасного не розгляду заяви позивача. Оскільки адміністративна послуга полягає у розгляду заяви позивача, а відтак своєчасний не розгляд її є протиправною бездіяльністю ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що належним правовим способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльністю ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо своєчасного не розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 24.09.2020 року.

Стосовно позовної вимоги про визнання спірного наказу протиправним, суд зазначає наступне.

Зі змісту спірного наказу, суд убачає, що він мотивований відсутності підстав правових підстав для розпорядження даною земельною ділянкою.

Відповідач заперечуючи проти позову, у відзиві зазначає про те, що бажана земельна ділянка не перебуває у розпорядженні відповідача, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться у земельному масиві на землях колективної власності колишнього КСП Нива на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), а відтак з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні , землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності) вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.

Крім того, у відзиві зазначено про відсутність правових підстав для розробки проекту землеустрою через наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Перевіряючи вищезазначені доводи сторін, суд зазначає наступне.

У завданні на розроблення проекту землеустрою підставою для виконання робіт зазначено п.7 ст.118 Земельного Кодексу України (а.с.64).

У позові позивач також зазначає про те, що розробив проект землеустрою за принципом мовчазної згоди.

Частиною 1 статті 22 Закону України Про землеустірй передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі:

а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою;

б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;

в) судових рішень.

Вказана норма залишилась незмінною з часу прийняття Закону України Про землеустрій 22 травня 2003 року.

Частину 3 статті 123 Земельного кодексу України було доповнено новим абзацом щодо запровадження принципу мовчазної згоди згідно із Законом № 366-VII від 02.07.2013р., але відповідні зміни до Закону України Про землеустрій внесені не були.

Вирішуючи неузгодженості між нормами Земельного кодексу України і Закону України Про землеустрій щодо наявності підстав для здійснення землеустрою без надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою суд виходить з того, що застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням застарілих норм з одного й того ж питання.

Таким актом, що підлягає застосуванню, є абзац частини 3 статті 123 ЗК України, яким запроваджено принцип мовчазної згоди . З цієї ж підстави проект землеустрою не містить в собі рішення відповідача про надання дозволу на розроблення цього проекту, як то передбачено статтею 50 Закону України Про землеустрій .

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду 11 серпня 2020 року у справі № 610/50/17 (адміністративне провадження № К/9901/16991/18).

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідним органом державної влади не було надано дозволу на розроблення документації із землеустрою або не надано мотивовану відмову у його наданні, то особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що повідомляється відповідний орган.

Натомість згідно наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 04.09.2020 року №263-УБД Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою , отже наявні правові підстави, які перешкоджають легітимізації процедури розробки проекту землеустрою, оскільки станом на день розгляду справи в суді відсутні докази визнання протиправним та скасування зазначеного наказу, що є самостійною підставою для відмови у скасування спірного наказу та зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, розробленого позивачем.

Позивач наголошує, що проект землеустрою замовлено за принципом "мовчазної згоди", посилаючись при цьому на правову позицію ВС у справах №814/741/16 від 31.01.2018 р. та №803/3703/16 від 14.03.2018 р.

У наведених судових рішеннях предметом спору є визнання протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру щодо відмови видати дозвіл на розробку проекту землеустрою та зобов`язання видати наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (а.с.93-98). Проте, суд зауважує, що обставини наведені у зазначених рішеннях відмінні від обставин у даній справі, а тому суд відхиляє такі посилання позивача.

Верховний Суд постановою від 14 березня 2018 року задовольнив касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасував, а в задоволенні позову відмовив повністю зазначивши про право особи за "мовчазної згоди" замовити розроблення проекту землеустрою.

Постанова Верховного Суду вмотивована тим, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Звертаючись до суду з позовом зобов`язати Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає. Натомість, відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України рішенням, яке може порушити права особи і яке може бути оскаржене до суду, може вважатися рішення про відмову органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів у справі №804/3703/16 (провадження №К/9901/1529/17) дійшов висновку, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку.

Проте Верховний Суд у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а адміністративне провадження №К/9901/7504/18 відступив від вказаного висновку Верховного Суду з огляду на таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (надалі ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (підпункт в) частини 3 статті 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами десять та одинадцять статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

При цьому суд зазначає, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Відсутність рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрої дії унеможливлює отримання земельної ділянки.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

За такого правового регулювання суд вважає, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.

Так, у спірному наказі підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою зазначена неможливість розпорядження даною земельною ділянкою, оскільки бажана земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що бажана земельна ділянка на праві колективної власності належить КСП Нива , якому надано Державний акт на право колективної власності, а тому з 01.01.2019 року розпорядження такими землями, у силу права комунальної власності належить Таїрівській селищній раді.

З 01.01.2019 року набрав чинності Закон України від 10.07.2018 № 2498-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні , яким у Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) доповнено ст. 14-1 такого змісту: у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Землі, зазначені у частині четвертій статті 7 цього Закону, які залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності територіальної громади, на території якої вони розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним .

Крім того, відповідно до пункту 21 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, установлено, що з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Таким чином, вирішення питання про передачу земель колективної власності здійснюється у різному порядку в залежності від того, чи припинено підприємство як юридичну особу, чи таке колективне сільськогосподарське підприємство не припинено через його реорганізацію, але право розпорядження такою земельною ділянкою віднесене до органів місцевого самоврядування, оскільки такі землі передані у комунальну власність в силу закону.

Тобто, у разі якщо підприємство припинено шляхом повної ліквідації, застосовується процедура набуття права комунальної власності за пунктом 21 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України. Водночас, у іншому випадку (у разі наявності правонаступника підприємства), орган місцевого самоврядування зобов`язаний проводити процедуру набуття права комунальної власності за статтею 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Згідно листа адресованого ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 31.07.2020 року Про надання відомостей в якому міськрайонне управління в Овідіопольському районі та м. Чорноморську зазначає, що земельна ділянка, яка вказана на доданих до звернення заяви ОСОБА_1 , розташована на землях колективної власності колишнього КСП Нива на території Таїровської селищної ради (а.с.158).

Згідно Державного акту на право колективної власності на землю Серія ОД-18 від 28 червня 1997 року КСП Нива передано у колективну власність 1394,2 гектарів землі, суд дійшов висновку про ще одну підставу для відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування спірного наказу (а.с.160-163).

Отже враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що відмовляючи затвердити проект землеустрою з підстав відсутності дозволу на розробку такого проекту та з підстав неможливості розпорядження даної земельною ділянкою, відповідач діяв у межах та у спосіб, визначений Земельним Кодексом України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що спірний наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 30.10.2020 року №693-УБД прийнятий у межах та у спосіб, визначений законодавством та відповідає критеріям відповідності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому в цій частині позову належить відмовити.

Позивачем не надано доказів понесення ним судових витрат, а відтак розподіл судових витрат у даній справі не відбувається.

Керуючись статтями 9, 90, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Канатна, 83, 13-й поверх, м. Одеса, 65107; код в ЄДРПОУ 39765871) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 24.09.2020 року з порушенням двотижневого строку, встановленого статтею 118 Земельного кодексу України, що є порушенням строку надання адміністративної послуги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук