Рішення

від 18.01.2021 по справі 420/3097/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3097/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА (код ЄДРПОУ 39653146; адреса: вул. В. Чорновола, 15, м. Одеса, 65012) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370; адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА до Головного управління ДПС в Одеській області, у якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010740508 від 23.12.2019 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/3097/20 об 11:59:24 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст.262 КАС України.

В обґрунтування вимог позову представник позивача вказує, що за результатом проведеної позапланової документальної виїзної перевірки Головним управління ДПС в Одеській області складено Акт перевірки, у якому встановлено порушення норм податкового законодавства в частині визначення розміру від`ємного значення з податку на додану вартість. За даним Актом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.12.2019 року за №0010740508, з приводу оскарження якого позивач і звертається до суду за захистом порушених прав. В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення представник позивача вказує наступне:

по-перше, оцінка діяльності підприємств, з якими позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ІТІНА має господарські відносини, не може впливати на правомірність дій платника податку, адже позивач не несе відповідальності за вчинені іншими особами дії в частині формування обліку та звітності податків;

по-друге, господарські операції між ТОВ "ІТІНА" та його контрагентами не мають недоліків правового характеру, мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наданими для перевірки належним чином оформленими первинними документами. Водночас, висновки контролюючого органу про те, що ТОВ "Либере Груп" не мало основних засобів, малоцінних та швидкозношувальних предметів, а отже, не мало можливості ведення фінансово-господарської діяльності, продукцію фактично не реалізовувало, є надуманими та ґрунтуються на припущеннях;

по-третє, при перевірці реальності господарських операції контролюючий орган керувався припущеннями та хибними умовиводами щодо наявності у діях позивача ознак порушення норм податкового законодавства. Обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, однак контролюючий орган при винесенні оскаржуваного рішення не дослідив та не співставив факти, що підтверджуються даними первинної документації, із юридичними та фінансовими наслідками проведених господарських операцій. Чинним законодавством не передбачено, що суб`єкту господарювання необхідно контролювати стан податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності у них основних фондів, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених операцій платник не може відповідати за порушення, допущені продавцем;

по-четверте, контрагент позивача є зареєстрованим платником податку на додану вартість, відомості щодо нього наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проведення господарських операцій опосередковане оформленням податкових накладних з податку на додану вартість, щодо яких у податкового органу відсутні будь-які заперечення, наступна реалізація фактично отриманої продукції підтверджується первинними документами позивача;

по-п`яте, контролюючим органом у встановленому законом порядку не встановлено фіктивності або недійсності первинної документації, що підтверджує факт проведення господарських операцій.

08.05.2020 року за вх.№18040/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування власної правової позиції представником відповідача покладені доводи, викладені в акті перевірки щодо ознак господарських операцій. З огляду на вказане контролюючий орган дійшов висновку про наявність розбіжностей між встановленими позивачем та фактичним обсягом сплачених податкових зобов`язань та сформованих сум від`ємного значення з податку на додану вартість, на підставі чого і виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ІТІНА є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний); 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

У період з 15.11.2019 по 21.11.2019 Головним управлінням ДПС у Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ІТІНА (код ЄДРПОУ 39653146) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками: ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП (код за ЄДРПОУ 40167874) за період з 01.01.2019 по 31.01.2019.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт від 28.11.2019 № 441/15-32-05- 08/39653146 (а.с.21-42), яким встановлено порушення позивачем:

п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами та доповненнями), розділ 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 №21, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 234 080 грн., у тому числі за січень 2019 року у сумі 234 080 грн. (а.с.42).

Не погоджуючись з висновками акту від 28.11.2019 №441/15-32-05-08/39653146, позивач подав до ГУ ДПС в Одеській області заперечення за вих. № 01/12 від 12.12.2019 року (а.с.65-73).

20.12.2020 року за №6433/10/15-32-05-08-08 Головне управління ДПС в Одеській області повідомило позивача, що за результатами розгляду заперечень, висновки акту від 28.11.2019р. №441/15-32-05-08/39653146 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ІТІНА , код ЄДРПОУ 39653146 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом-постачальником: ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП (код за ЄДРПОУ 40167874) за період з 01.01.2019 по 31.01.2019, висновок акту від 28.11.2019р. №441/15-32-05-08/39653146 викладений у наступній редакції:

1.1. п.44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.3 ст.198 , п.200.1. п.200.2 , п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), розділ 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 № 21, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) у загальній сумі 234080 грн., у т.ч. за січень 2019 року у сумі 234080 грн. (а.с.74-93).

На підставі Акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.12.2019 №0010740508, яким позивачу встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу наступного податкового періоду у сумі 234080грн. (а.с.43).

20.01.2020 позивачем направлено скаргу за вих. Х№04/01 до Державної податкової служби України, у якій позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2019 №0010740508 (а.с.94-103).

20.03.2020 ДПС України прийнято рішення про результати розгляду зазначеної скарги від ДПС України (вих.№10303/6/99-00-08-05-02-06), про залишення без змін податкового повідомлення-рішення №0010740508 від 23.12.2019 ГУ ДПС в Одеській області, а скарги - без задоволення (а.с.105-108).

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправними, ТОВ "ІТІНА" і звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.2. ч.75.1 с.75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України від 16 липня 1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Тому платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку - превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону N 996)). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Як встановлено абзацом 5 ст. 1 Закону №996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до норм підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ "ІТІНА здійснювало господарську діяльність із TOB ЛИБЕРЕ ГРУП за договором поставки №01/01 від 16.01.2019 року (а.с.44-48).

На виконання договору на підставі видаткових накладних №1 від 17.01.2019 та №2 від 18.01.2019 позивачу поставлено 100,320 тон ріпаку врожаю 2018 року (а.с.49-50).

ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП виписало та зареєструвало в ЄРПН податкові накладні № 1 від 17.01.2019 та №2 від 18.01.2019 року, а позивач отримав вказані податкові накладні (а.с.53-54) на загальну суму 234080грн.

TOB ЛИБЕРЕ ГРУПП виписало рахунок на оплату від 18.01.2019 року №1 на суму 1 404 480,40 грн. (а.с.51) у тому числі ПДВ 234080,07грн.

Розрахунки між суб`єктами господарювання за поставлений товар проводились у безготівковій формі. Позивач перерахував кошти ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУПП у сумі 1 404 480,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12 від 22.01.2019 р. згідно з рахунком №1 від 18.01.2019 року (а.с.52).

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивач включив до податкового кредиту відповідного періоду у Декларації з ПДВ. Зазначена сума податку відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за січень 2019 р. (а.с.55-56, 58-59).

Суд констатує, що матеріали справи містять первинні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентом в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що контрагентом позивача в періоді, що перевірявся, поставлявся товар, а позивач, в свою чергу, здійснював оплату товару з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, за наслідками цих господарських операцій були оформлені податкові накладні, які були зареєстровані податковим органом та включені позивачем у податкову звітність у періоді, що перевірявся.

Аналізуючи види господарської діяльності, які здійснюються позивачем, а саме Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний) ; 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, суд убачає, що укладений договір позивача з його контрагентами узгоджуються із видом діяльності, яким займається підприємство позивача.

Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПК України).

При цьому, продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (підпункт 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПК України).

Підпунктом 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (перша подія):

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності в межах оподатковуваних операцій.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товару від контрагентів, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення сум податку по операціях з цим контрагентом до складу свого податкового кредиту.

При цьому, факт виконання контрагентом позивача умов договору підтверджується оформленими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи, дефектність яких не встановлена відповідачем.

Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що платник податку не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум податку по операціях з контрагентами до складу свого податкового кредиту у випадку, коли він виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Такі висновки зазначені Верховним Судом у Постанові від 06.02.2018 року у справі №804/4940/14, які, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховуються судом при розгляді справ в подібних правовідносинах щодо застосування норм права.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень (див. зокрема, висновок щодо застосування норм права, викладений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у Постанові від 13 серпня 2019 року у справі №824/741/18-а (адміністративне провадження №К/9901/15135/19).

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України". Так, у п.37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов`язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови". Відповідно до п.38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онерїлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідачем не надано доказів на підтвердження нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентом. Відповідний факт, в силу ч.1 ст.204 ЦК України, яким встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, може бути встановлений лише судом, однак будь-яких рішень стосовно цього або посилань на такі рішення до суду не надано.

Суд також акцентує увагу на тому, що позивачем до матеріалів справи надано докази на підтвердження реальності здійснюваних операцій, а саме товарно-транспортні накладні (а.с.109-116), відомості щодо кількісного обліку руху товарів на складі за січень 2019 року (а.с.117), оборотно-сальдова відомість по рахунку №281 за січень 2019 року (а.с.118-119), оборотно-сальдова відомість по рахунку №311 за січень 2019 року (а.с.120), оборотно-сальдова відомість по рахунку №631 за січень 2019 року (а.с.121-122).

Суд враховує, що контролюючий орган під час проведення перевірки не вчиняв заходів щодо проведення зустрічних звірок у порядку ст.75 ПК України, а викладені в Акті відомості щодо діяльності контрагентів ТОВ Либере Груп та їх ресурсних можливостей не можуть бути підставою для негативних наслідків у вигляді податкових нарахувань позивачу.

Аналіз поданої ТОВ Либере Груп податкової звітності в частині господарських відносин з позивачем вказує на придбання товару, який у подальшому переданий позивачу, про що податковий орган визначає у Акті перевірки (а.с.29). При цьому, аналіз походження товару та господарська діяльність ТОВ Либере Груп відбувалась поза межами відносин з позивачем, а тому така інформація для оцінки господарської діяльності позивача враховуватись не може. У цьому ж сенсі відносини ТОВ Либере Груп з іншими підприємствами також не можуть свідчити про порушення позивачем норм податкового законодавства.

Суду надані документальні підтвердження здійснення господарських операцій позивачем із контрагентом ТОВ "Либере Груп" у перевіряємому періоді, у зв`язку із чим висновки акту перевірки не можуть слугувати належною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберга таксі Актіеболаг" та Вуліч проти Швеції" визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податного управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідачем не доведена обґрунтованість та законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а відзив на позовну заяву відтворює законодавчі норми та зміст документів перевірки, не містить будь-яких змістовних аргументів на противагу доводам позивача.

За цих обставин позов Товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 3511 (три тисячі п`ятсот одинадцять) грн. 20 коп. (а.с.19), отже згідно ст.139 КАС України слід стягнути з Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА (код ЄДРПОУ 39653146) 3511 (три тисячі п`ятсот одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА (код ЄДРПОУ 39653146; адреса: вул. В. Чорновола, 15, м. Одеса, 65012) до Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370; адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010740508 від 23.12.2019 року Головного управління ДПС в Одеській області.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА (код ЄДРПОУ 39653146) 3511 (три тисячі п`ятсот одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян