Постанова

від 15.04.2021 по справі 420/3097/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3097/20 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В., судді -Вербицької Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ІТІНА до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року ТОВ ІТІНА (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (надалі - ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010740508 від 23.12.2019 року, яким позивачу встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу наступного податкового періоду у сумі 234080,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що діяльність контрагентів платника податку не може впливати на правомірність дій платника податку. Господарські операції між позивачем та його контрагентами не мають недоліків правового характеру, мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наданими для перевірки належним чином оформленими первинними документами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ТОВ ІТІНА є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є: 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (основний); 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

У період з 15.11.2019 року по 21.11.2019 року ГУ ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ІТІНА з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками: ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП за період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт від 28.11.2019 року №441/15-32-05- 08/39653146, яким встановлено порушення позивачем:

п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 ПК України, розділ 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 року №21, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 234080,00 грн., у тому числі за січень 2019 року у сумі 234080 грн..

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 28.11.2019 року №441/15-32-05-08/39653146, позивач подав до ГУ ДПС заперечення за вих. №01/12 від 12.12.2019 року.

20.12.2019 року за №6433/10/15-32-05-08-08 ГУ ДПС повідомило позивача, що за результатами розгляду його заперечень, висновок акту перевірки від 28.11.2019 року №441/15-32-05-08/39653146 викладений у наступній редакції:

п.44.1 ст.44, п. 198.1, 198.3 ст.198, п.200.1. п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України, розділ 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 року №21, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) у загальній сумі 234080,00 грн., у т.ч. за січень 2019 року у сумі 234080,00 грн..

На підставі акту перевірки було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.12.2019 року №0010740508, яким позивачу встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу наступного податкового періоду у сумі 234080,00 грн..

20.01.2020 року позивачем направлено скаргу за вих.№04/01 до ДПС України, у якій позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2019 року №0010740508.

20.03.2020 року ДПС України прийнято рішення вих.№10303/6/99-00-08-05-02-06 про результати розгляду зазначеної скарги, про залишення без змін податкового повідомлення-рішення №0010740508 від 23.12.2019 року ГУ ДПС, а скарги - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки не можуть слугувати належною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем як податковому органу, так і суду були надані всі первинні документи, що стосуються господарських операцій між ним та його контрагентом на підтвердження реального вчинення вказаних вище операцій на досягнення позивачем законної мети здійснення господарської діяльності, які не були спростовані відповідачем.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та його контрагентом - ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП , та останього з ТОВ АК АГРОСНАБ , ТОВ КРАФТ КОМПАННІ , та з ТОВ КІНГС КОМПАННІ за період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року мають ознаки недійсності, а господарські операції з отримання товарів, робіт (послуг) оформлялись лише в паперовому вигляді, оскільки згідно аналізу даних комп`ютерних автоматизованих інформаційних систем та АРМів таких як АІС Податковий блок , Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДФС України , Архів електронної звітності Єдиной реєстр податкових накладних , Даних ЄРПН та наданих до перевірки первиних документів, неможливо підтвердити, зокрема, такі обставини: походження товару; фізичні, технічні та технологічнв можливості постачальника, перевезників, наявність взагалі персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання тощо; вирощування товару в частині місця орендованої землі чи земельних паїв; поставки товару в частині місця його навантаження.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Тому платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку - превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 вказаного закону)).

Отже, для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Абзацом 5 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. а п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (перша подія):

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно п.201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, п.201.10 ст.201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності в межах оподатковуваних операцій.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ ІТІНА здійснювало господарську діяльність із TOB ЛИБЕРЕ ГРУП за договором поставки №01/01 від 16.01.2019 року.

На виконання договору на підставі видаткових накладних №1 від 17.01.2019 року та №2 від 18.01.2019 року позивачу поставлено 100,320 тон ріпаку врожаю 2018 року.

ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП виписало та зареєструвало в ЄРПН податкові накладні №1 від 17.01.2019 та №2 від 18.01.2019 року, а позивач отримав вказані податкові накладні на загальну суму 234080,00 грн..

TOB ЛИБЕРЕ ГРУПП виписало рахунок на оплату від 18.01.2019 року №1 на суму 1404480,40 грн. у тому числі ПДВ 234080,07 грн..

Розрахунки між суб`єктами господарювання за поставлений товар проводились у безготівковій формі. Позивач перерахував кошти ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУПП у сумі 1404480,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12 від 22.01.2019 року згідно з рахунком №1 від 18.01.2019 року.

Отже, за наслідками наведених господарських операцій були оформлені податкові накладні, які були зареєстровані податковим органом та включені позивачем у податкову звітність у періоді, що перевірявся.

Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивач включив до податкового кредиту відповідного періоду у Декларації з ПДВ. Зазначена сума податку відображена у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за січень 2019 року.

Здійснення вказаних фінансово-господарських операцій позивача з контрагентом в періоді, що перевірявся підтверджуються первинними документами, що містяться в матеріалах справи, та відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а саме, містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Крім цього, позивачем на підтвердження реальності здійснюваних операцій до матеріалів справи були надані докази, а саме: товарно-транспортні накладні (а.с.109-116), відомості щодо кількісного обліку руху товарів на складі за січень 2019 року (а.с.117), оборотно-сальдова відомість по рахунку №281 за січень 2019 року (а.с.118-119), оборотно-сальдова відомість по рахунку №311 за січень 2019 року (а.с.120), оборотно-сальдова відомість по рахунку №631 за січень 2019 року (а.с.121-122).

Суд першої інстанції вірно вказав, що враховуючи наведені вище види господарської діяльності, які здійснюються позивачем, укладений між позивачем та його контрагентом договір узгоджується з видом діяльності, яким займається підприємство позивача.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм та встановлених обставин, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товару від контрагента, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення сум податку по операціях з вказаним контрагентом до складу свого податкового кредиту.

При цьому, факт виконання контрагентом позивача умов договору підтверджується оформленими первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи, дефектність яких відповідачем виявлена не була.

Також колегія суддів відхиляє доводи податкового органу про нереальність вказаних операцій, оскільки наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем Державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб`єкта владних повноважень, не є юридичним фактом та утворює лише підставу для перевірки такої інформації. Зазначена податкова інформація може лише породжувати певні сумніви у посадових осіб контролюючого органу щодо реальності та законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що платник податків не придбав товари у його контрагента. Використання відповідачем при визначенні порушень платнику податків лише податкової інформації не є належним способом діяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України.

Крім цього, колегія суддів не погоджується з доводами податкового органу про недостатність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента позивача, оскільки норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та його контрагентом. Відповідний факт, в силу ч.1 ст.204 ЦК України, яким встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, може бути встановлений лише судом, однак будь-яких рішень стосовно цього або посилань на такі рішення до суду не надано.

Також суд першої інстанцїі вірно встановив, що контролюючий орган під час проведення перевірки не вчиняв заходів щодо проведення зустрічних звірок у порядку ст.75 ПК України, а викладені в Акті відомості щодо діяльності контрагента ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП та їх ресурсних можливостей не можуть бути підставою для негативних наслідків у вигляді податкових нарахувань позивачу.

Крім цього, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз поданої ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП податкової звітності в частині господарських відносин з позивачем вказує на придбання товару, який у подальшому переданий позивачу, про що податковий орган визначає у Акті перевірки (а.с.29). При цьому, аналіз походження товару та господарська діяльність ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП відбувалась поза межами відносин з позивачем, а тому така інформація для оцінки господарської діяльності позивача враховуватись не може. У цьому ж сенсі відносини ТОВ ЛИБЕРЕ ГРУП з іншими підприємствами також не можуть свідчити про порушення позивачем норм податкового законодавства.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, слід врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведена обґрунтованість та законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а зміст акту перевірки не містить будь-яких висновків на противагу доводам позивача.

Відтак, вимоги ТОВ ІТІНА є обґрунтованими та підлягають задоволенню, що також вірно було вирішено судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.