Постанова

від 13.01.2021 по справі 755/12204/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційного провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/804/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/12204/18

13 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Олійника В.І.

- Желепи О.В.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Петришин Н.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство Дельта Банк про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовомдо ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство Дельта Банк про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначав , що з 31.05.2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час спільного проживання сторони 15.10.2005 придбали будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстрований за відповідачем. Крім того, рішенням Броварської міської ради Київської області від 31.08.2006 року відповідачу передано у власність земельну ділянку, площею 0, 0247 га, що знаходиться за адресою вказаного будинку. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17.05.2017 року шлюб між сторонами розірваний.

Також зазначає, що 07.12.2009 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладений договір позики, згідно якого відповідач передала у борг останній 110 000 доларів США. Рішенням Броварського міськрайонного суду від 20.02.2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 66 159 доларів США. При виконанні вказаного рішення внаслідок реалізації нерухомого майна боржника, виручені 311 546, 25 грн., які позивач вважає необхідно поділити між подружжям по Ѕ частині, оскільки 110 000 дол. США були спільною власністю подружжя.

У позовних вимогах позивач просить:

визнати будинок АДРЕСА_1 спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину зазначеного будинку;

визнати земельну ділянку загальною площею 0,0247 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:00:002:0280, спільним майном подружжя;

визнати за позивачем право власності на 1\2 частину зазначеної земельної ділянки ;

визнати грошові кошти у сумі 110 000 (сто десять тисяч) доларів США, передані 07.12.09 ОСОБА_1 в борг ОСОБА_3 спільним майном подружжя та стягнути з відповідача на користь позивача 1/2 коштів виручених від реалізації майна боржника - ОСОБА_3 , на прилюдних торгах 02.01.18, у сумі 155 773 грн.;

стягнути з відповідача судові витрати відповідно до розрахунку.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство Дельта Банк , про поділ спільного сумісного майна подружжя - задоволено частково.

Визнано будинок АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 .

Визнано грошові кошти в сумі 110 000 (сто десять тисяч) доларів США, передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_1 в борг ОСОБА_3 - спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 133 544 гривні 97 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на судовий збір у розмірі 6 051, 75 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що звіт про оцінку спірного будинку не є належним доказом, оскільки він виконаний без урахування того, що будинок був відбудований відповідачем після розірвання шлюбу після пожежі, яка трапилася ще під час шлюбу. Крім того, звіт про оцінку, не зареєстрований у єдиній базі даних звітів про оцінку, без присвоєного унікального номера. Також ані земельна ділянка, ані будинок оцінювачем не оглядались, оцінку було проведено зі слів, фото та відомостей, наданих замовником, тобто позивачем.

Вказувала на те, що спірний будинок 21.11.2016 року згорів, після пожежі та розірвання шлюбу відповідач самостійно, за власні кошти його відбудовувала, позивач не надав доказів на спростування вказаних обставин, а тому вважає, що відсутні підстави вважати будинок спільним майном подружжя.

Посилалася на те, що відбудований будинок не є об`єктом права власності, будівельні роботи призупинені у зв`язку з відсутністю коштів, тому отримання технічного паспорту та введення будинку в експлуатацію не відбулось, тому вважає, що відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірний будинок.

Стверджувала, що суд безпідставно не урахував, що будинок згорів, що підтверджується актом пожежі, показами свідків, та не заперечувалось позивачем. Будинок був частково відновлений за кошти відповідача, що підтверджується звітом про оцінку та показами свідків, позивач не приймав участі у відновленні, що ним не заперечувалося.

Також зазначала, що визнаючигрошові кошти в сумі 110 000 (сто десять тисяч) доларів США, передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_1 в борг ОСОБА_3 - спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та стягуючи упорядку поділу спільного майна подружжя з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 133 544 гривні 97 копійок , суд не врахував, що рішенням суду від 20.02.2013 року було встановлено борг ОСОБА_3 у розмірі 66 159,00 доларів США, а не у розмірі 110 000,00 доларів США. Крім того, суд не врахував, що залишок неповернутої суми у розмірі 39 000,00 грн. ОСОБА_3 зобов`язувалася повертати шляхом щомісячного внесення коштів за відповідача згідно з кредитним договором, з урахуванням усіх процентів за користування кредитом. До того ж спірний будинок є предметом іпотеки за договором.

Крім того, вказувала на те, що судом не було враховано наявність у відповідача коштів, які не є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується договорами дарування нерухомості, договорами продажу нерухомості, кошти отримані від родичів. При цьому, позивачем взагалі не було надано доказів на підтвердження наявності в нього коштів, достатніх для надання боргу ОСОБА_3 у розмірі 110 000,00 доларів США.

Звертала увагу суду на те, що залишок позичених відповідачем ОСОБА_3 коштів, стягуються примусово у виконавчому провадженні, і у випадку визнання за позивачем права власності на цей залишок, він має стягувати його не з іншого стягувача, а з боржника. Тому вважала, що вимога щодо стягнення коштів, отриманих у межах виконавчого провадження, є безпідставною.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначав, що пожежа у будинку сталася під час шлюбу, і відповідно ремонт по відновленню будинку відбувався в період шлюбу за спільні грошові кошти. Вказував на те, що відповідач безпідставно стверджує, що звіт про оцінку не є належним доказом, а вказані доводи на підтвердження зазначеного ґрунтуються виключно на тлумаченні відповідачем норм права. Відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона за власні кошти здійснювала ремонт по відновленню будинку. Крім того, посилання відповідача на те, що спірний будинок є об`єктом самочинного будівництва ґрунтуються на її припущеннях, оскільки власне за відповідачем зареєстровано право власності на спірний будинок. Також, на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, суд першої інстанції встановив факт передачі відповідачем ОСОБА_3 у позику грошових коштів в період шлюбу, та на підставі ст. 60 СК України, встановлено, що зазначені кошти є спільною сумісною власністю подружжя, що відповідачем не спростовано, та враховуючи факт стягнення із боржника заборгованості у розмірі 267 089,94 грн., які були перераховані на рахунок відповідача, суд першої інстанції правомірно поділив зазначені кошти між сторонами по 1/2 частині кожному.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу та з рівності часток у майні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що31 травня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року шлюб між сторонами розірваний, рішення набрало законної сили. (а.с. 5,6)

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 15 жовтня 2005 року, ОСОБА_1 придбала житловийбудинок, розташований у АДРЕСА_1 (а.с. 158-159). У п.2 вказаного договору визначено, що продаж вчинено за 37 000 гривень, підписання договору свідчить про те, що розрахунки за вищевказаний житловий будинок здійснені повністю.

Відповідно до акту про пожежу, складеного 27 листопада 2016 року, встановлено, що 21.11.2016 року виникла пожежа господарчої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_1 (а.с. 51) .

Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , виготовленого ПП Експерт ВМ , вартість цього будинку станом на 07 серпня 2018 року становить 943 260 гривень (а.с. 90-115) .

Із державного акту на право на земельну ділянку, виданого 13 березня 2007 року на підставі рішення сесії Броварської міської ради №89-07-05 від 31.08.2006 року встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,0247 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для обслуговування жилого будинку і господарських будівель. (а.с. 82)

Відповідно до звіту про експертну оцінку земельної ділянки, площею 0,0247 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, виготовленого ПП Експерт ВМ , вартість цієї земельної ділянки станом на 07 серпня 2018 року становить 169 686, 53 гривень. (а.с. 69-89)

Також встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2013 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто на її користь із ОСОБА_3 суму позики в розмірі 528 808, 88 грн., що еквівалентно 66 159 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 20 лютого 2013 року. Рішення набрало законної сили(а.с. 19,20) . Судовим рішенням встановлено, що 07 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 уклали договір позики грошей, за умовами якого остання отримала у позивача в борг грошові кошти в розмірі 110 000 доларів США. Зі змісту рішення встановлено, що відповідач ОСОБА_3 частково повернула позичені кошти та заборгованість за договором позики грошей від 07.12.2009 року становить 66 169 доларів США.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції від 08.04.2014 року у виконавчому провадженні №38100011 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 (а.с. 21).

Відповідно до протоколу №308993 про проведення електронних торгів, які проведені у рамках виконавчого провадження №38100011, реалізовано ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , сума, яку необхідно перерахувати на реквізити Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби, становить 295 968, 94 грн. (а.с. 22)

Із повідомлення Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 29.01.2019 року, встановлено, що на депозитний рахунок відділу від реалізації майна боржника у виконавчому провадженні №38100011 надійшло 295 968, 94 грн., а на рахунок стягувача ( ОСОБА_1 ) перераховано кошти в сумі 267 089, 94 грн. (а.с. 63)

Свідок ОСОБА_5 , батько відповідача, у судовому засіданні пояснив, що мав у власності 3 квартири і всі віддав доньці ОСОБА_1 . Квартиру на Шолом-Алейхема у м. Києві подарував дочці, на вул. Жукова продав і кошти від продажу віддав ОСОБА_1 десь у 1997 році. Також квартиру по вул. Волкова продав у 2000 році, два гаражі та автомобіль у 2007-2008 роках, а гроші віддав ОСОБА_1 . Знає, що онучка ОСОБА_7 продала свою частку будинку у Фастові та гроші віддала також ОСОБА_1 . Повідомив, що не знає, за які саме кошти придбаний будинок у м. Броварах, але вважає, що дав достатньо грошей доньці, за які вона могла придбати цей будинок.

Свідок ОСОБА_8 , донька відповідача, пояснила, що не знає за чиї кошти придбаний спірний будинок. Повідомила, що дійсно у будинку була пожежа, при якій згорів дах, залишились лише стіни та перший поверх, згоріла вагонка. Після пожежі відбудований дах, вікна, тепло-, водо- та електропостачання. Також пояснила, що після смерті батька успадкувала квартиру по вул. Бажова в м. Києві , яку продала у 2012 році та гроші віддала матері.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України ).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України .

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України .

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Установивши, що спірний будинок набуто сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині на вказаний вище будинок.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про те, що кошти у розмірі 110 000 доларів США, передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_1 в борг ОСОБА_3 є спільним майном подружжя, оскільки позика надана останній за рахунок спільних коштів подружжя, врахувавши, що відповідачка від реалізації майна боржника отримала 267 089,94 грн., суд обґрунтовано стягнув на користь позивача 1/2 частину від вказаної суми.

При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_1 не спростувала .

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний будинок 21.11.2016 року згорів, і після пожежі та розірвання шлюбу відповідач самостійно, за власні кошти його відбудовувала, а тому вважає, що відсутні підстави вважати будинок спільним майном подружжя, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України ).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України , кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 доказів на підтвердження того, що спірний будинок після пожежі був відбудований за її особисті кошти не надала, тоді як тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відбудований будинок не є об`єктом права власності, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірний будинок, оскільки такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що звіт про оцінку спірного будинку не є належним доказом, оскільки він виконаний без урахування того, що будинок був відбудований відповідачем після розірвання шлюбу після пожежі, колегія суддів вважає безпідставними оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції, та не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що визнаючи грошові кошти в сумі 110 000 (сто десять тисяч) доларів США, передані 07 грудня 2009 року ОСОБА_1 в борг ОСОБА_3 - спільним майном подружжя, та стягуючи у порядку поділу спільного майна подружжя з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 133 544 гривні 97 копійок, суд не врахував, що рішенням суду від 20.02.2013 року було встановлено борг ОСОБА_3 у розмірі 66 159,00 доларів США, а не у розмірі 110 000,00 доларів США, також не спростовують висновків суду першої інстанції, та не свідчать про незаконність рішення суду, оскільки визначаючи 1/2 частину коштів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку поділу майна подружжя, суд першої інстанції виходив не із загальної суми, що була надана у позику ОСОБА_3 та не із суми боргу, визначеної судом, а із коштів виручених від реалізації майна боржника ОСОБА_3 , які були перераховані відповідачу, тобто із 267 089,94 грн.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що судом не було враховано наявність у відповідача коштів, які не є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується договорами дарування нерухомості, договорами продажу нерухомості, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції була надана належна оцінка доказам, наявним в матеріалах справи, зокрема договорам, та встановлено, що такі докази беззаперечно не свідчать про те, що кошти отримані від продажу нерухомості були витрачені відповідачем на купівлю будинку чи надання позики.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам у відзиві на позов, які суд належним чином перевірив та, приймаючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 січня 2021 року.

Головуючий: Судді: