Рішення

від 16.01.2021 по справі 200/8714/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2021 р. Справа№200/8714/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області, Управління праці і соціальних питань Донецької міської ради про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління Державної казначейської служби у м. Донецьку (далі - відповідач-1, УДКС у м. Донецьку), Донецької міської ради (далі - відповідач-2, Донецька МР), третя особа Управління праці і соціальних питань Донецької міської ради (далі - третя особа) про:

- стягнення з ГУ ДКС України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 , нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 5 540,97 грн. за період серпень-жовтень 2014 року, за переданими платіжними дорученнями від 11.09.2014 № 293, від 15.10.2014 № 309, від 30.10.2014 № 328;

- стягнути з Донецької МР на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 6 406,46 грн. за листопад 2014 року.

В обґрунтування позову зазначено таке.

Позивачку з 03.02.2000 прийнято на посаду економіста І категорії управління праці і соціальних питань Донецької МР. Вказаною датою позивачкою складено присягу посадової особи органу місцевого самоврядування. Впродовж серпня-листопада 2014 року позивачка знаходилась у трудових відносинах із роботодавцем та виконувала покладені на неї функціональні обов`язки, що підтверджується даними табелю обліку робочого часу.

Проте, з невідомих позивачці причин, заробітна плата за цей період виплачена частково та з суттєвим порушенням строків її виплати.

Загальний розмір заборгованості складає 11 947,43 грн. У добровільному порядку відповідачі заборгованість із заробітної плати сплатити відмовляються.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено термін для усунення визначених ухвалою суду недоліків.

У встановлений строк позивачем недоліки усунуто.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Сторони у справі з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) до суду не звертались.

УДКС у м. Донецьку надано відзив на позовну заяву, де висловлено заперечення проти вимог позовної заяви, з огляду на таке.

Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування УДКС у м. Донецьку ані з позивачем, ані з Донецькою МР ніколи не укладалось. Відомості щодо виплати або невиплати сум заробітної плати позивачці у розмірі 5 540,97 грн. за період серпень-жовтень 2014 року в УДКС у м. Донецьку відсутні.

Донецька МР відсутня у мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та не має відкритих реєстраційних рахунків в органах казначейства.

Крім того, відповідач-1 вважає, що жодним чином не порушував права, свободи та законні інтереси позивачки.

На виконання вимог ухвали суду УДКС у м. Донецьку надано таку інформацію.

Станом на момент спірних правовідносин Донецькій МР не було надано статус розпорядника або одержувача бюджетних коштів, відповідно така не має відкритих реєстраційних рахунків в органах казначейства та ніколи не обслуговувалась у жодному із органів Казначейства.

Платіжні доручення від 11.09.2014 № 239, від 15.10.2014 № 309, від 30.10.2014 № 328 Управлінням праці і соціальних питань Донецької МР до УДКС у м. Донецьку не надавались.

Жодних договорів на здійснення розрахунково-касового обслуговування УДКС у м. Донецьку ані з позивачем, ані з Донецькою МР не укладалось.

15 грудня 2020 року до суду надійшло клопотання представника позивачки - Литвиненка В. І., про заміну неналежного відповідача на належного, за змістом якого висловлено прохання замінити неналежного відповідача - Донецьку МР на належного - Управління праці і соціальних питань Донецької міської ради.

Ухвалою суду від 15.12.2020 клопотання представника позивачки задоволено Замінено неналежного відповідача - Донецьку міську раду на належного -Управління праці та соціальних питань Донецької міської ради.

Вказана ухвала Управлінню праці та соціальних питань Донецької міської ради (далі - відповідач, Управління) направлена на електронну адресу та розміщена 16.12.2020 на офіційному веб-порталі Судова влада України.

Управлінням відзиву на позовну заяву надано не було, що розгляду справи не перешкоджає, суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів (ч. 6 ст. 162 КАС України)

Судом установлено такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 є громадянкою України паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Відповідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.01.2020 № 1306-5000254488 фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач є юридичною особою, код ЄДРПОУ 23429869, адреса місцезнаходження: 83050, Донецька обл., місто Донецьк, вул. Артема, будинок 98, відповідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом відділу праці та соціальних питань від 03.02.2000 № 12к Про кадри ОСОБА_1 прийнята на посаду економіста 1 категорії з оплатою згідно штатного розпису. Встановлено VI категорію державного службовця, присвоєно 13 ранг.

Розпорядженням Донецького міського голови від 14.06.2002 № 578/7 Про кадри наказано перевести ОСОБА_1 на посаду начальника відділу праці та зайнятості управління праці і соціальних питань міської ради з посади спеціаліста 1 категорії згідно штатного розпису з 12.06.2002. Установлено VI категорію, 12 ранг посадової особи органів місцевого самоврядування.

Розпорядженням Донецького міського голови від 25.11.2014 № 294/5и Про кадри наказано звільнити ОСОБА_1 , начальника відділу праці та зайнятості управління праці і соціальних питань міської ради за згодою сторін з 25.11.2014, на підставі заяви ОСОБА_1 від 24.11.2014 п. 1 ст. 36 КЗпП України. Сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 24 календарних дні основної щорічної відпустки за період роботи з 03.02.2014 по 25.11.2014 включно, 13 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 03.02.2013 по 02.02.2014.

Довідка управління праці і соціальних питань Донецької міської ради від 25.11.2014 № 01/22-580 видана ОСОБА_1 у тому, що її заборгованість з невиплаченої заробітної плати станом на 25.11.2014 складає 11 947,43 грн., у т.ч.:

за серпень 2014 року нараховано 3 078,48 грн.; фактично сплачено - 0; заборгованість - 2 380,13 грн.; платіжні доручення передані до ГУ ДКСУ у Донецькій області від 11.09.2014 № 293;

за жовтень 2014 року нараховано 4 088,25 грн.; фактично сплачено - 0; заборгованість - 3 160,84 грн.; платіжні доручення передані до ГУ ДКСУ у Донецькій області від 15.10.2014 № 309, від 30.10.2014 № 328;

за листопад 2014 року нараховано 7 848,09 грн.; фактично сплачено - 0; заборгованість - 6406,46 грн.; фінансування відсутнє.

Разом - 11 947,43 грн.

Відповідно довідки управління праці і соціальних питань Донецької міської ради від 25.11.2014 № 01/22-587, що видана ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за розрахунковий період 2014 року складає: серпень - 3 078,48 грн., вересень - 4 270,95 грн., жовтень - 4 088,25 грн.

Відомості трудової книжки ОСОБА_1 свідчать що з 02.03.2000 по 25.11.2014 позивачка працювала у Донецькій МР. 02.03.2020 прийняла присягу державного службовця.

На виконання вимог ухвали суду від 16.11.2020 ГУ ДПС у Донецькій області повідомлено, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) отримувала заробітну плату від Управління праці і соціальних питань Донецької МР.

Надані сторонами у справі письмові докази досліджені судом у порядку ст. 211 КАС України.

Правова позиція суду обґрунтована таким.

Конституція України.

Стаття 3.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 22.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 43 Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493)

Стаття 1.

Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Стаття 2.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

Стаття 9.

Посадова особа місцевого самоврядування має право: на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи;

Стаття 21.

Посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Кодекс Законів про Працю України (далі - КЗпП України)

Стаття 94.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 98.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Стаття 115.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Стаття 116.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 233.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Закон України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР.

Стаття 4.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Стаття 13. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Закон України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси від 13.01.2015 № 85-VIII (у редакції, чинній на момент звернення до суду, далі - Закон № 85)

Стаття 1. Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Дію статті 1 зупинено до завершення антитерористичної операції згідно із Законами № 928-VIII від 25.12.2015, № 1801-VIII від 21.12.2016, № 2246-VIII від 07.12.2017; стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2621-VIII від 22.11.2018.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства. (далі - Порядок № 595)

Пункт 3. Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Пункт 6. У разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій.

Після закінчення місячного строку видатки на забезпечення діяльності установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються лише відповідно до кошторису (плану використання бюджетних коштів) з урахуванням внесених змін.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція", яке було зупинено розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079" м. Донецьк віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Вказані розпорядження втратили чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України , яким м. Донецьк віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Стаття 77 КАС України.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

9. У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Висновки суду.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (ст. 1, ч.1, 2, 4, 7 ст. 43 Конституції України).

Відповідно до Конституції України зазначені права захищаються судом (ч. 1 ст. 55).

Наведене відповідає викладеному Конституційним Судом України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1цього кодексу, рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі норм Конституції України гарантується. (ч. 3 ст. 6. КАС України)

Позивачка, звертаючись до суду за юридичним захистом порушеного права, наявність такого обґрунтовувала положеннями, зокрема, ст. ст. 38, 43 Конституції України.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 25 рішення від 18.07.2006 справа Проніна проти України (Заява № 63566/00) зазначено: У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути най адекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно було порушення цього положення.

Водночас у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та 71378/10), остаточне рішення від 26.09.2014 (п. 53) Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Колишній Король Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається Конституцією України та наведеними вище законами.

Керуючись викладеними мотивами, суд не застосовує до регулювання спірних правовідносин відповідні положення Закону № 85.

Натомість керується нормами Конституції України та наведеним у мотивувальній частині законодавством.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" рішення від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2019 у справі №805/532/17-а зазначив: Суд погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, що ненадання до суду кошторису відповідної установи не є доказом його відсутності та підставою для позбавлення позивача конституційного права на отримання заробітної плати. Таким чином, так як відповідачами у справі не було надано жодного доказу, з якого вбачається помилковість висновків позивача, право позивача на отримання заборгованості із заробітної плати є безумовним.

У цій же справі Верховним Судом констатовано: Крім цього, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка Київської районної у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2059, яка видана ОСОБА_5 з визначенням за спірні періоди до виплати суми заборгованості у розмірі 57 004,41 грн., проте в матеріалах справи відсутні відомості про те, що Київська районна у м. Донецьку рада передала ці платіжні доручення в Головне управління Державної казначейської служби в Донецькій області для виконання, з урахуванням чого суд апеляційної інстанції не погоджується з постановою суду першої інстанції в частині зобов`язання нарахувати та виплатити на користь позивача заробітної плати за липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року при цьому без визначення суми виплати, та вважає за необхідне, оскільки сума стягнення, визначена в довідці не є спірною між сторонами, з метою повного захисту порушеного права позивача на належне отримання сум невиплаченої заробітної плати, з урахуванням вимог статті 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та стягнути з Київської районної у м. Донецьку ради на користь позивача заробітну плату за періоди: липень 2014 року, серпень 2014 року, жовтень 2014 року та листопад 2014 року у загальному розмірі 57 004, 41 грн. згідно з довідкою Київської районної у м. Донецьку ради від 25.11.2014 року № 01/19-2059. .

Повертаючись до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд цитує п. 2.1 (абз. 7,8): Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. .

Отже, стверджуване порушене право позивачки на оплату праці у ході розгляду справи спростовано не було. Натомість факт трудових відносин з відповідачем-2 та нарахування й виплата заробітної плати за попередні періоди підтверджено довідкою ГУ ДПС у Донецькій області від 27.11.2020 № 86726/10/05-99-12-316.

Таким чином позовні вимоги до Управління про стягнення заробітної плати у сумі 6 406,46 грн. за листопад 2014 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог до УДКС у м. Донецьку про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у сумі 5 540,97 грн. за період серпня-жовтня 2014 року, за переданими платіжними дорученнями від 11.09.2014 № 293, від 15.10.2014 № 309, від 30.10.2014 № 328 суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пп. 10 п. 4 Положення про управління (відділення) Державної казначейської служби України у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 12.10.2011 № 1280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2011 р. за № 1237/19975, Управління (відділення) Казначейства відповідно до покладених на них завдань та в установленому законодавством порядку здійснюють платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства.

Враховуючи те, що УДКС у м. Донецьку Донецької області в даному випадку не є розпорядником коштів та відсутність у суду доказів здійснення відповідачем-2 дій, спрямованих на виплату позивачу заробітної плати за спірний період (формування відповідних доручень), позовні вимоги до УДКС у м. Донецьку задоволенню не підлягають.

Разом із тим, оскільки на переконання суду факт невиплати відповідачем-2 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 у загальному розмірі 11 947,43 грн. позивачкою доведено, що відповідачем-2 не спростовано, то відповідне порушене право підлягає захисту шляхом стягнення з Управління не виплаченої заробітної плати у розмірі 5 540,97 грн.

Крім того, з наявних у справі доказів, а саме довідки Управління від 25.11.2014 № 01/22-580 судом установлено, що заборгованість у розмірі 5 540,97 грн. складається із таких сум: 2 380,13 грн. (платіжне доручення від 11.09.2014) за серпень 2014 року та 3 160,84 грн. (платіжні доручення від 15.10.2014 № 309 та від 30.10.2014 № 328) за жовтень 2014 року. Отже суд визначає спірний період серпень та жовтень 2014 року.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити частково, шляхом стягнення нарахованої, але не виплаченої Управлінням заробітної плати за спірний період у загальному розмірі 11 947,43 грн.

У задоволенні позовних вимог до УДКС у м. Донецьку Донецької області - відмовити.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, 68, ЄДРПОУ 38033949), Управління праці і соціальних питань Донецької міської ради (83050, м. Донецьк, вул. Артема, 98, ЄДРПОУ 23429869) про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці і соціальних питань Донецької міської ради на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період серпень, жовтень, листопад 2014 року у загальному розмірі 11 947,43 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати на користь ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 16 січня 2021 року.

Суддя І.В. Буряк