Постанова

від 13.01.2021 по справі 742/514/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 742/514/17

провадження № 61-46189св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю Інмед ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Чередніченка Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 березня 2017 року в складі судді Коваленко А. В. та на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2018 року в складі суддів Скрипки А. А., Лакізи Г. П., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , ТОВ Інмед ( Іnmed s.r.o. ) звернулися в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і просили:

- визнати такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію, викладену в статті ІНФОРМАЦІЯ_2 , опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті Національного антикорупційного порталу Антикор за адресою: [ ІНФОРМАЦІЯ_4 ] (далі - стаття), а саме:

ІНФОРМАЦІЯ_7. ;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну та таку, що порушує немайнові права ОСОБА_1 і ТОВ Інмед , інформацію шляхом опублікування на веб-сайті НАП Антикор повідомлення наступного змісту:

ІНФОРМАЦІЯ_7. ;

- стягнути з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та по 1820 грн судового збору, сплаченого за подачу позову.

- стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ТОВ Інмед по 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та по 1820 грн судового збору, сплаченого за подачу позову.

В обґрунтування своїх вимог позивачі вказували, що опублікована ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті НАП Антикор стаття ІНФОРМАЦІЯ_2 містить в собі завідомо неправдиву інформацію, яка є непідтвердженою та не відповідає дійсності, а тому підлягає спростуванню. Поширення даної інформації завдало шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_1 , а також діловій репутації ТОВ Інмед .

Оскільки автора статті визначити неможливо, а власниками цього сайту є

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , вони є належними відповідачами за даними позовними вимогами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 29 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію, викладену на сайті НАП Антикор (http://ІНФОРМАЦІЯ_12) в статті ІНФОРМАЦІЯ_2 від ІНФОРМАЦІЯ_3 в реченнях:

ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Зобов`язано ОСОБА_3 протягом десяти днів із моменту набрання цим рішенням законної сили опублікувати на веб-сайті НАП Антикор (http://ІНФОРМАЦІЯ_12) статтю такого змісту:

ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог до ОСОБА_3 та в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що інформація, викладена на сайті НАП Антикор (http://ІНФОРМАЦІЯ_12) у статті ІНФОРМАЦІЯ_2 від ІНФОРМАЦІЯ_10 року, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_10 , - є недостовірною, оскільки фактично вказує на протиправну поведінку позивачів та звинувачення їх у вчиненні протиправних дій, що порушує їх особисті немайнові права, а тому така інформація підлягає спростуванню.

При цьому інша частина статті та поширена в ній інформація є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню на правдивість, а позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження, що висловлена інформація щодо позивачів є цілеспрямованими діями, здійсненими з метою принизити їх честь, гідність чи ділову репутацію.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження факту її заподіяння внаслідок опублікування статті.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , виходив із того, що він є неналежним відповідачем за даними позовними вимогами, оскільки не є автором статті чи власником веб-сайту, на якому її розміщено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, заочне

рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 березня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд відхилив як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не є реєстрантом доменного імені; аргументи відповідача про те, що до участі в справі не залучений належний відповідач - автор статті, суд не взяв до уваги, вважаючи що коли автор статті невідомий, то належним відповідачем є власник веб-сайту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 жовтня 2018 року представник ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 березня 2017 року та на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, а ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати оскаржені судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та відмовити в задоволенні позову.

Указує, що ОСОБА_3 не є автором статті чи власником веб-сайту, а тому не може бути відповідачем у справі; належним відповідачем має бути автор статті та власник сайту; зміст публікації - предмета спору - не порушує прав позивачів; апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відвід складу суду в апеляційній інстанції, хоча в справі з подібними правовідносинами, відповідачем у якій є ОСОБА_3 , суд задовольнив відвід.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Даниленка О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Указував, що власником веб-сайту є його реєстрант ОСОБА_3 . Зазначення на веб-сторінці автора статті з`явилося після пред`явлення даного позову, а тому ОСОБА_12 не міг бути залучений до участі в даній справі як відповідач.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті НАП Антикор за адресою: [ ІНФОРМАЦІЯ_4 ] розміщена стаття ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій викладена така інформація:

ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Відповідно до довідки Центру компетенції УЦПНА від 23 жовтня 2017 року реєстратору доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_12 - компанії Gransy s.r.o., реєстрантом цього доменного імені 31 липня 2016 року були повідомлені наступні дані: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться наступні відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 : місце проживання - АДРЕСА_2 .

З 28 березня 2017 року та станом на дату видачі цієї довідки власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_6 є реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_12 - Teka-Group Foundation (з 31 липня 2016 року по 28 березня 2017 року - ОСОБА_3 ), якщо інше не визначене умовами договору між останньою та отримувачем послуг хостингу та/або володільцем облікового запису, або якщо такий договір відсутній. При цьому, Громадська організація Комітет по протидії корупції в органах влади є ймовірним власником веб-сайту http://ІНФОРМАЦІЯ_12/.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у чинній до 08 лютого 2020 року редакції) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У цій справі судові рішення не в повній мірі відповідають зазначеним вимогам закону.

Щодо доводів скарги про неналежність відповідача ОСОБА_3 .

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві . Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет .

У статті 1 Закону України Про авторське право і суміжні права передбачено, що:

веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Згідно статті 1 Закону України Про телекомунікації домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен.UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до статті 56 Закону України Про телекомунікації адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 3) створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6) представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.

Установивши на підставі довідки консорціуму Український центр підтримки номерів і адрес (УЦПНА) департаменту Центру компетенції від 23 жовтня 2017 року № 163/2017-ДР-ЦК, що на момент розміщення статті 07 лютого 2017 року, а саме у період з 31 липня 2016 року по 28 березня 2017 року, власником веб-сайту: http://ІНФОРМАЦІЯ_12/ є реєстрант доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_3 , суди зробили правильний висновок про те, що належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_3 .

Аналогічний за змістом висновок міститься в постанові Верховного Суду

в складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2020 року в справі № 742/3715/17 з предметом спору, зокрема, про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації, розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_13 року на веб-сторінці веб-сайту Національний антикорупційний портал Антикор (https://ІНФОРМАЦІЯ_12/): ІНФОРМАЦІЯ_13 .

Щодо доводів касаційної скарги про незалучення до участі в справі належного відповідача - автора статті

Наведені в цій частині аргументи касаційної скарги колегією не приймаються з огляду на те, що додані до позовної заяви докази не містять даних про автора статті, і суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що він невідомий; в заяві про перегляд заочного рішення представник ОСОБА_3 , посилаючись на незалучення до участі у справі автора статті, не назвав його; в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_3 зазначив, що станом на 17 січня 2018 року наявна інформація про автора статті та джерело from-ua .com, проте, не надав належних доказів на підтвердження зазначених обставин, у зв`язку з чим апеляційний суд обгрунтовано вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання неможливо встановити, - належним відповідачем є власник веб-сайта.

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав уважати оспорену інформацію недостовірною

Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено висновок, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати .

При визнанні інформації недостовірною суд першої інстанції із посиланням на частину третю статті 277 ЦК України зробив висновок, з яким погодився апеляційний суд, що відповідачі не надали суду належних і допустимих доказів на підтвердження достовірності відомостей, викладених у вказаних статтях.

Проте, згідно Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України Про інформацію та Закону України Про доступ до публічної інформації № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено. Відповідно частина третя статті 277 ЦК України, яка втратила чинність 19 квітня 2014 року, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що виникли 07 лютого 2017 року. Обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, за загальним правилом підлягають доведенню кожною зі сторін.

З огляду на відсутність установлення судами першої та апеляційної інстанцій сукупності умов, передбачених статтею 277 ЦК України як підстав для задоволення позову про спростування недостовірної інформації та з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини колегія суддів не може погодитись із висновками судів у цій справі про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги щодо неповноважного складу апеляційного суду також колегією відхиляються з огляду на розгляд апеляційним судом заяви про відвід з дотриманням норм процесуального права та невстановленням обставин, які відповідно до статті 36 ЦПК України є підставами для відводу суддів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в оскарженій частині скасуванню з ухваленням нового рішення про відмому в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Чередніченка Олександра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , задовольнити.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2018 року в оскарженій частині скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Інмед до ОСОБА_3 про визнання інформації, викладеної в статті ІНФОРМАЦІЯ_2 , опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті Національного антикорупційного порталу Антикор , такою, що не відповідає дійсності, принижує їх честь, гідність та ділову репутацію, спростування такої інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов