Постанова

від 13.01.2021 по справі 910/7207/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2021 року м.Дніпро Справа № 910/7207/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача та відповідача представники в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2020 , ухвалене суддею Федоровою О.В. (м. Запоріжжя), повний текст якого складений 30.10.2020, у справі №910/7207/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом-Гермес» , м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» , м. Запоріжжя,

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом-Гермес» , м. Київ звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» , м. Запоріжжя про стягнення 115 101,17 грн, з яких: 37 099, 72 грн. основного боргу, 19 635,99 грн пені, 38 499,85 грн штрафу, 19 865,61 грн - 25% річних

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого товару (насіння гібриду соняшника) за видатковою накладною № 1164 від 28.12.2018 в рамках договору №306 від 28.12.2018, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій та відсотків річних, передбачених умовами п.10.5, 10.10. договору.

Ухвалою від 02.06.2020, в редакції ухвали від 22.06.2020 про виправлення описки, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом-Гермес» передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позов відповідач факт наявності заборгованості за договором у сумі 37 099,72 грн визнав; в той же час, не погодився з нарахованими штрафними санкціями та відсотками річних, зауважив про їх надмірний розмір, одночасно заявивши клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних на 90%, зокрема вважає таким, що відповідає інтересам сторін, принципам добросовісності та розумності стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 7800,14 грн (1963,60 грн пені, 3849,98 грн штрафу та 1986,56 грн відсотків річних).

Крім того, останнім окремим додатком подано клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 11 платежів рівними частками.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.10.2020 у справі №910/7207/20, в редакції ухвали про виправлення описки від 25.11.2020, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом - Гермес» 37099,72 грн. заборгованості, 19635,99 грн. пені, 38499,85 грн. штрафу, 19865,61 грн. 25% річних, 1051,00 грн. судового збору.

Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом - Гермес» з Державного бюджету України 50% судового збору сплаченого на підставі платіжного доручення №204 від 08.05.2020, що складає 1051,00 грн. після набрання рішенням законної сили.

Відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» у задоволені клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені, штрафу та 25% річних).

Відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» у задоволені клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 11 місяців.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині штрафних санкцій, відсотків річних та відмови в задоволенні клопотання про зменшення розміру цих нарахувань, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не наведення мотивів відхилення доводів відповідача щодо загального розміру нарахованих штрафних санкцій, неналежне дослідження судом майнового стану відповідача, просить рішення суду від 30.10.2020 скасувати частково і прийняти нове рішення у відповідній частині, яким зменшити нараховані санкції на 90% та стягнути на користь позивача 1963, 60 грн. пені, 3849,98 грн штрафу, 1986,56 грн 25% річних.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді клопотання про зменшення розміру неустойки та відсотків річних не взято до уваги ступінь виконання зобов"язань (із 149 199,72 грн оплаченим є товар на суму 112 100,00 грн), майновий стан сторін, причини неналежного виконання зобов"язання, наслідки порушення зобов"язання, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зауважує, що при розмірі заборгованості в 37 099,72 грн., нараховані штрафні санкції становлять 78001,38 грн, що майже в 2,1 рази перевищує розмір заборгованості. Вказані штрафні санкції спотворюють їх правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника до виконання зобов"язання перетворюються на несправедливий тягар для боржника та отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.

На обґрунтування клопотання апелянтом суду першої інстанції надавались докази складного фінансового становища підприємства, які суд першої інстанції також не взяв до уваги. Зокрема, з останньої фінансової звітності мікропідприємства баланс станом на 31.12.2019 форма № 1-мс рядок 2350 (мікропідприємство складає звітність - баланс, 1 раз на рік) вбачається, що прибуток підприємства за календарний 2019 рік склав 60 000,00 грн., тому в будь-якому випадку підприємство з таким розміром річного прибутку не має фінансової спроможності сплатити штрафні санкції виставлені позивачем. При цьому за 2020 рік фінансове становище підприємства погіршилось, що зумовлене наявністю судових справ протягом 2020 року щодо стягнення грошових коштів з ТОВ "Вікторія Агро Плюс". Так, станом на 21.09.2020 відповідач здійснює щомісячні відрахування в межах укладеної Мирової угоди по справі № 908/450/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська Агрохімічна Компанія ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Агро Плюс" про стягнення грошових коштів у розмірі 73 180, 00 грн. та в межах Мирової угоди по справі № 908/480/20 за позовом Приватного підприємства "ВИК ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКТОРІЯ АГРО ПЛЮС" про стягнення грошових коштів у розмірі 154 827, 76 грн.

Судом не враховано співмірність заявлених вимог, в порівнянні з коштами, сплаченими за поставку товару за договором, які можуть призвести до негативних наслідків в господарській діяльності відповідача, а також відсутність збитків у позивача внаслідок прострочення оплати товару відповідачем.

Судом першої інстанції не враховані основні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність, розумність, передбачених ст.3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Суд не взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 і від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, відповідно до яких суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався; як не скористався правом участі в судовому засіданні, передбаченому ст.42 ГПК України.

У зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, про що складений акт від 23.11.2020, про призначене у справі судове засідання сторони повідомлялись шляхом здійснення розсилки на електронні адреси, а також через повідомлення для учасників процесу на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду.

При цьому з підстав можливості зменшення розміру штрафних санкцій за заявленим відповідачем клопотанням, позивачем у суді першої інстанції в заяві по суті справи (відповіді на відзив на позовну заяву та заявлене клопотання про зменшення розміру неустойки) висловлена позиція, що сторони уклали договір на вільний розсуд та, відповідно, висловили згоду на його умови, зокрема і в частині санкцій по договору; договір є обов"язковим до виконання; позивач неодноразово вживав заходів досудового врегулювання спору, направляючи відповідачу претензії зі сплати суми заборгованості й штрафних санкцій, які відповідач залишив поза увагою, не заперечуючи проти розміру нарахованих штрафних санкцій; вважає, що закінчивши 2019 рік з прибутком 60 000 грн., тим самим заборгованість у справі, яка виникла на 16.02.2019, відповідачем не оплачувалась свідомо, а до матеріалів справи не надано доказів вжиття заходів до виконання зобов"язання; також відповідачем не надано доказів здійснення будь-якої оплати по мировим угодам у справах №908/450/20 та по справі №908/480/20, а також заборгованості по мировим угодам у цих справах.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2020 (колегія суддів: головуючий - Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення суду; розгляд справи призначений на 13.01.2021; сторонам наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.

Учасники процесу в судове засідання не з"явились, будь-яких клопотань з цього приводу сторонами заявлено не було.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, враховуючи, що явка сторін обов"язковою не визнавалась, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників сторін.

В судовому засіданні 13.01.2021 Центральним апеляційним господарським судом підписана вступна та резолютивна частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

28.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом - Гермес» (продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» (дилер, відповідач у справі) укладено договір № 306 (надалі договір), відповідно до предмету якого продавець (виробник) зобов`язується передати товар у власність дилера, а дилер зобов`язується прийняти товар і своєчасно оплатити за нього визначену грошову суму (ціну товару) на умовах цього договору та розповсюджувати його в межах території (п.2.1 договору).

Найменування (асортимент) товару, його кількість і ціна вказуються в Специфікації (видаткових накладних), які є невід`ємною частиною цього договору (п.2.2 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що дилер зобов`язується оплачувати поставлений товар в строки, передбачені цим договором, за цінами визначеними у Специфікації до цього договору та відповідних накладних, за кожну партію товару, за скорегованими цінами

В пункті 6.5 договору сторонами узгоджено, що ціна товару повинна бути повністю сплачена продавцю (виробнику) дилером, зокрема якщо сторони або їх представники підписали Специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то дилер сплачує продавцю (виробнику) вартість до вказаного графіка. Графік оплати товару може бути передбачений в окремому підписаному сторонами або їх представниками документі (додатку до договору), який буде також невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 10.5 договору встановлено, що у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань за договором дилер сплачує продавцю (виробнику) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. У випадку невиконання грошового зобов`язання протягом 20 календарних днів з моменту настання терміну його виконання, з 21 дня, що слідує за терміном, коли грошове зобов`язання мало бути виконано, дилеру додатково нараховується штраф в розмірі 20% від суми заборгованості. З 41 дня, що слідує за терміном, коли грошове зобов`язання мало бути виконано, дилеру нараховується штраф у розмірі 50% від суми заборгованості. У випадку нарахування дилеру штрафу і пені одночасно, стягненню підлягають і штраф, і пеня.

Пунктом 10.7 договору встановлено, що строки позовної давності щодо сплати неустойки (пені, штрафу) за порушення грошового зобов`язання за цим договором становить три роки.

Пунктом 10.10 договору встановлено, що сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченою частиною 2 ст. 625 ЦК України і встановлюють її в розмірі 25% річних від суми заборгованості протягом 90 календарних днів з дати виникнення заборгованості, та 40% річних від суми заборгованості з 91-го календарного дня від моменту виникнення заборгованості до дня повної її сплати.

Пунктом 14.2 договору встановлено, що строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 14.1 договору, та діє до 31 грудня 2019.

Договір може бути пролонгований за взаємною згодою сторін, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду (п. 14.3 договору).

Пунктом 14.4 узгоджено, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та зобов`язання сторін, яке мало місце під час дії договору.

28.12.2018 між сторонами підписана Специфікація №1, за умовами якої позивач зобов`язався поставити товар - насіння гібриду соняшнику "Антей" (стандарт та екстра) у кількості 116 та 46 мішків (відповідно), вартістю 708,33 грн та 916,67 грн (відповідно) на загальну суму 149 199,72 грн. у строк до 15.02.2019.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу за видатковою накладною №1164 від 28.12.2018 товар на суму 149 199,72 грн.

Товар (насіння гібриду соняшника «Антей» ) на загальну суму 149 199,72 грн. отримано відповідачем, що підтверджується довіреністю №2801 від 28.12.2018.

На оплату товару відповідачу був виставлений рахунок №1274 від 28.12.2018.

Претензій щодо кількості або якості товару від відповідача не надходило.

Відповідач частково виконав зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, а саме сплатив позивачу 112 100,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (арк.с. 20-30) у зв`язку з чим заборгованість склала 37 099,72 грн.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача надсилалися листи-претензії щодо сплати боргу №2 від 14.06.2019, №3 від 13.11.2019 та № 4 від 08.04.2020.

Претензії залишені відповідачем без реагування, борг без оплати.

Невиконання відповідачем зобов`язань за договором №306 від 28.12.2018 стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Крім того, з урахуванням п.п.10.5, 10.10 договору позивачем нараховані відповідачу:

- 19 635,99 грн пеня за період з 16.02.2019 по 15.05.2020;

- 38 499,85 грн штраф (50% від суми заборгованості 76 999,70 грн станом на 15.05.2020);

- 19 865,61 грн - 25% річних за період з 16.02.2019 по 15.05.2020.

Задовольняючи позові вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимим доказами поставка відповідачу товару на суму 149 199,72 грн, який оплачений частково на суму 112 100,00, що є підставою для стягнення основної заборгованості у розмірі 37 099,72 грн. При цьому з урахуванням умов договору, зокрема, п.п.10.5, 10.7, 10.10 договору, якими визначений розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), збільшений термін позовної давності щодо неустойки та збільшений розмір відсотків річних до 25% та 40% в залежності від періоду прострочення оплати та арифметичної вірності розрахунку штрафних санкцій, є такими, що підлягають задоволенню вимоги по стягненню пені, штрафу, відсотків річних.

З огляду на те, що основними доводами для зменшення розміру неустойки відповідачем зазначене тяжке матеріальне становище підприємства, з урахуванням подання фінансового стану підприємства за 2019 рік, а не 2020, в якому вирішується справа по суті, суд визнав таким, що не доведений фінансовий стан підприємства, що унеможливлює здійснення такої оцінки й застосування положень ст.233 ГК України.

Крім того судом зазначено, що приписи ст.233 ГК України не дають можливості для зменшення відсотків річних, які є способом захисту майнового права, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та не є штрафними санкціями.

Стосовно клопотання відповідача про розстрочення судового рішення, суд відмовив в його задоволенні, вказавши, що наведені відповідачем доводи і надані докази не свідчать про винятковість обставин, достатніх та необхідних для розстрочення виконання рішення суду та таких, що свідчать про неможливість або ускладнення виконання рішення суду станом на час розгляду справи.

Оскільки відповідно до частини 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, то з урахуванням оскарження рішення суду лише в частині неустойки (штрафу та пені), відсотків річних та незадоволеного клопотання відповідача про зменшення розміру вказаних сум, суд апеляційної інстанції переглядає рішення тільки в цій частині.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення розміру неустойки (штрафу та пені) з наступних мотивів.

Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини, що виникли із договору №306 від 28.12.2018, є відносинами з поставки товару, а відтак, господарськими зобов`язаннями, тому згідно положень ст. ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні приписи містять у статті 265 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв`язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4. постанови пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", яка є чинною на даний час).

В даному випадку сторонами у п.10.10 договору від 28.12.2018 визначений розмір відсотків річних на рівні 25% протягом 90 календарних днів з дати виникнення заборгованості та 40% річних з 91-го дня заборгованості від моменту виникнення заборгованості до повної її сплати.

Сторонами майнова відповідальність передбачена у п. 10.5 Договору, відповідно до якого, дилер сплачує продавцю (виробнику) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. У випадку невиконання грошового зобов`язання протягом 20 календарних днів з моменту настання терміну його виконання, з 21 дня, що слідує за терміном, коли грошове зобов`язання мало бути виконано, дилеру додатково нараховується штраф в розмірі 20% від суми заборгованості. З 41 дня, що слідує за терміном, коли грошове зобов`язання мало бути виконано, дилеру нараховується штраф у розмірі 50% від суми заборгованості. У випадку нарахування дилеру штрафу і пені одночасно, стягненню підлягають і штраф, і пеня.

З урахуванням доведення матеріалами справи поставки позивачем відповідачу продукції на суму 149 199,72 грн та оплати її в розмірі 112 100,00 грн, визнання розміру заборгованості відповідачем, обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав для стягнення основної заборгованості в розмірі 37 099,72 грн.

Також з огляду на умови п.п.10.5, 10.7, 10.10 договору судом першої інстанції при перевірці розрахунку штрафних санкцій (пені та штрафу), відсотків річних, встановлена арифметична правильність цих нарахувань.

В той же час, відповідачем у справі заявлене клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій і відсотків річних, яке обґрунтовано підставами, наведеними і у апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції з урахуванням наявності фінансової звітності за 2019 рік, а не 2020, зазначено, що надати оцінку фінансовому стану підприємства відповідача не має можливості, що стало підставою для відмови у задоволенні такого клопотання.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, суд, апеляційної інстанції враховує наступне.

Як вже зазначалось вище, відповідачем у відзиві на позов та окремим додатком заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки (штрафу та пені), відсотків річних до 10% від заявленої суми.

Клопотання обґрунтоване надмірним розміром нарахованих санкцій порівняно із сумою основної заборгованості (більше майже ніж в 2,1 рази); з урахуванням майнового стану відповідача, який відноситься до мікропідприємства та за 2019 рік отримав прибуток лише 60 000 грн, отже, сума заборгованості із санкціями майже у два рази перевищують річний дохід підприємства, сплата такої значної суми одразу може призвести до зупинки діяльності відповідача та його неплатоспроможності; відсутність збитків у позивача, зокрема останнім не надано доказів, які підтверджують наявність у нього збитків за Договором, спричинених несплатою заборгованості відповідачем; можливість зменшення відсотків річних згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

З положень наведених норм випливає, що суду надано можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто, по суті, направлений на реалізацію вимог частини другої ст. 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Підставою для зменшення розміру штрафних санкцій є співвідношення суми таких санкцій з сумою збитків.

Тобто, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи зі ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду і за відсутності у чинному законодавстві України переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також суд повинен встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, законодавство України передбачає неустойку як засіб забезпечення виконання зобов`язань й захід майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспівмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

У даному випадку, при вирішенні питання по зменшенню розміру неустойки (штрафу та пені) суд апеляційної інстанції враховує:

- що порушення з боку відповідача не завдало збитків позивачу (іншого позивачем суду не доведено);

- що відповідачем із заборгованості в розмірі 149 199,72 грн. сплачено 112 100 грн, отже, сума основної заборгованості становить 37 099,72 грн., яка визнана відповідачем; при цьому колегія суддів враховує, що нараховані санкції становлять суму 78001,38 грн, що значно перевищує як розмір основної заборгованості, так і не доведений позивачем розмір збитків від неналежного виконання відповідачем зобов"язання;

- що відповідач є мікропідприємством та станом на 2019 рік його дохід склав 60 000 грн, отже заявлена сума позовних вимог майже у два рази перевищують дохід відповідача за рік, сплата якого може призвести до неплатоспроможності підприємства;

- що сторонами у договорі збільшений розмір відсотків річних з 3% до 25%, які носять компенсаційний характер за користування належним до сплати позивачу коштами.

Таким чином, з урахуванням заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 90%, проаналізувавши подані відповідачем докази наявності виключної обставини у даній справі для зменшення штрафних санкцій, взявши до уваги вищенаведені фактори, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, апеляційний господарський суд вирішив, що в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру неустойки (штрафу та пені) на 70%, в зв"язку з чим позовні вимоги слід задовольнити частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 5890,80 пені та 11549,95 грн штрафу.

При цьому посилання суду першої інстанції на те, що в даному випадку неможливо надати оцінку фінансову стану відповідача, з урахуванням того, що останній надав звітність за 2019 рік, а не 2020 рік, суд апеляційної інстанції не приймає, з урахуванням того, що згідно наданої звітності відповідач відноситься до мікропідприємства. Відповідно до постанови КМУ від 28.02.2000 №419 "Про затвердження порядку подання фінансової звітності", такі підприємства подають лише річну фінансову звітність та не подають поквартальну фінансову звітність. Отже, в даному випадку фінансова звітність відповідача за 2019 рік є належним доказом його фінансового становища на час розгляду справи судом першої інстанції.

Колегія суддів враховує та вважає слушними доводи позивача, що відповідачем не доведено доказами здійснення відрахувань по справам №908/450/20 і 908/480/20, натомість, суд враховує і доводи відповідача (апелянта) про те, що підприємство з річним доходом у 60 000 грн. не має можливості сплатити всі заявлені до стягнення санкції, що може взагалі призвести до неплатоспроможності цього підприємства. До того ж, компенсаційний характер за користування належним до сплати позивачу грошовими коштами носить нарахування відсотків річних у цій справі, які сторонами збільшені до 25% у порівнянні із встановленими законом 3%.

Щодо необхідності зменшення розміру ще й відсотків річних, можливість зменшення яких висловлено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеній у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 і від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, то суд апеляційної інстанції зазначає, що таке застосування не є обов"язком суду, а можливе за певних умов, зокрема у згаданій постанові по справі №902/417/18 йшлося про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, оскільки сума річних у згадуваній справі сторонами обумовлена на рівні 40% протягом 90 днів з моменту прострочення зобов"язання та 96% з 91-го календарного дня, що не відповідає обставинам у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що відсотки річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, з урахуванням виникнення боргу станом на 16.02.2019, що свідчить про користування грошовими коштами належними до сплати позивачу вже протягом майже двох років, то зменшення вказаної суми нарахування суд не вважає доцільним.

Відповідно до п.п. 1, 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є нез`ясування обставин, що мають значення справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, з огляду на наявність підстав для зменшення неустойки (штрафу та пені), підтверджених відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.74, 76, 77, 79 ГПК України, ненадання судом оцінки фінансового стану підприємства відповідача, розміру нарахованих штрафних санкцій порівняно із розміром основного боргу, збитків позивача, колегія суддів зазначає, що вказане є підставою для задоволення апеляційної скарги частково, скасування рішення суду першої інстанції в частині нарахованої неустойки (штрафу та пені), ухвалення у цій частині нового рішення у справі - про часткове задоволення позовної заяви, з урахуванням зменшення розміру неустойки на 70%.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, що зумовлене зменшенням розміру стягуваної неустойки на 70% , судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін у справі пропорційно задоволеним позовним вимогам. В даному випадку на користь позивача із заявлених вимог задоволено позов на 64,64%, на користь відповідача - 35,36%.

Судові витрати за подання позову при цьому не змінюються (компенсуються позивачу за рахунок відповідача в розмірі 50%, оскільки основну суму боргу визнано відповідачем), та за урахуванням того, що зменшення розміру неустойки, а відтак, часткове задоволення позовних вимог в цьому випадку не впливає на розмір стягуваного судового збору.

Оскільки загальна ціна позову становить 115101,17 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» , м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2020 у справі №910/7207/20 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2020 у справі №910/7207/20 - скасувати в частині неустойки (штрафу та пені).

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» (69035, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 47, ідентифікаційний код 40960475) на користь товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Торгівельний Дом - Гермес» (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53-А, ідентифікаційний код 39422783) 5890,80 грн. (п`ять тисяч вісімсот дев"яносто грн. 80 коп.) пені, 11549,95 грн. (одинадцять тисяч п"ятсот сорок дев`ять грн. 95 коп.) штрафу, задовольнивши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки частково, з її зменшенням на 70%.

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 30.10.2020 у справі №910/7207/20 - залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дом-Гермес» , м. Київ на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Агро Плюс» , м. Запоріжжя 1114,90 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.01.2021.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік

Суддя О.В. Березкіна