Постанова

від 11.01.2021 по справі 908/1255/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2021 року м.Дніпро Справа № 908/1255/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: не з`явився; про часта місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача-1: не з`явився; про часта місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача-2: не з`явився; про часта місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Кільджиєв М.М." на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.09.2020 , ухвалене суддею Боєвою О.С., повний текст якого складений 28.09.2020, у справі №908/1255/20

за позовом Ботіївської сільської ради, Запорізька область, Приазовський район, с. Ботієве

до відповідача-1: Комунальної організації (установа, заклад) Ботіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Запорізької області, Запорізька область, Приазовський район, с. Ботієве

відповідача-2: Фермерського господарства "Кільджиєв М.М.", Запорізька область, Приазовський район, с. Ботієве

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Ботіївська сільська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідачів: 1. Комунальної організації (установа, заклад) Ботіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Запорізької області, 2. Фермерського господарства «Кільджиєв М.М.» , про визнання недійсним договору на виконання робіт та надання послуг б/н від 03 лютого 2020 року, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.02.2020 колишнім директором Ботіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів був укладений Договір на виконання робіт та надання послуг з Фермерським господарством «Кільджиєв М.М.» . В той же час, Ботіївська сільська рада, як засновник Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів, про укладення даного договору обізнана не була, не надавала дозволу колишньому керівнику навчального закладу на його укладення. Директор Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів не мала необхідного обсягу повноважень на укладення договору, крім того, даний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.09.2020 у справі № 908/1255/20 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Визнано недійсним договір на виконання робіт та надання послуг б/н від 03 лютого 2020 року, укладений між Комунальною організацією (установа, заклад) Ботіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Запорізької області та Фермерським господарством «Кільджиєв М.М.» .

Стягнуто з Комунальної організації (установа, заклад) Ботіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Запорізької області, на користь Ботіївської сільської ради, код ЄДРПОУ 24905562 суму 1051 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнуто з Фермерського господарства «Кільджиєв М.М.» , на користь Ботіївської сільської ради, код ЄДРПОУ 24905562 суму 1051 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Фермерське господарство "Кільджиєв М.М." звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що всі твердження суду першої інстанції щодо удаваності оспорюваного правочину є лише нічим не підтвердженими припущеннями. Ці висновки зроблені судом без будь-якого належного нормативного обґрунтування та без посилань на будь-які конкретні докази чи встановлені судом беззаперечні обставини справи.

Також нічим не підтвердженими є висновки суду першої інстанції про фактичне розпорядження Відповідачем-1 земельною ділянкою, а також про те, що земельна ділянка перебуває у Відповідача-1 на праві оперативного управління чи господарського відання. У зв`язку з укладенням оспорюваного договору жодного розпорядження земельною ділянкою не відбулося. Натомість, всі дії відповідачів повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Зазначає, що жодним нормативним актом в Україні не передбачено обов`язок користувача земельної ділянки (на праві постійного користування) узгоджувати з власником свої дії щодо користування ділянкою. Більш того, таке право як самостійне визначене законом для Відповідача-1.

Позивач та Відповідач-1 у відзивах на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечили, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, при цьому зазначили, що всупереч положенням Статуту Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Контракту, коли шнім директором Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів не було виконано вимог Засновника у сфері господарської діяльності, яка стосується використання спірної земельної ділянки, та здійснено розпорядження шкільним майном без погодження з Уповноваженим органом Власника.

Ботіївська сільська рада не приймала участі у складанні даного договору, Ботіївсь ка сільська рада та виконавчий комітет Ботіївської сільської ради не приймали рішень з питання надання згоди на укладення даного договору з ФГ "Кільджиєв М.М.", не погоджували істотні умови даного договору.

Крім цього, подання Ботіївською сільською радою позову про зобов`язання ФГ "Кільджиєв М.М." повернути Ботіїській школі земельну ділянку свідчить про відсутність волевиявлення Ботіївської сільської ради, як Засно вника комунального закладу, на укладення договорів, які передбачають використання даної зе мельної ділянки, без погодження з Уповноваженим органом Власника.

Також Відповідач-1 погоджується із твердженням Позивача про те, що укладення Дого вору на виконання робіт та надання послуг від 03.02.2020 під час судового розгляду справи № 908/3085/19 свідчить про те, що даний правочин не спрямований на реальне настання право вих наслідків, що обумовлені ним. Зазначений договір укладений виключно з метою уникнення виконання судового рішення про зобов`язання ФГ "Кільджиєв М.М." повернути Ботіївській ЗОШ І-ІІІ ступенів земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної форми власності. Крім цього, колишній директор Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Корж Є.А. приховала факт укладення даного договору, оскільки усвідомлювала, що він укладений всупереч волі та без погодження Засновника навчального закладу та з метою уникнення виконання судового рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2020 (суддя Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача-2 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.09.2020у справі №912/1255/20 залишено без руху. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, а саме: надання доказів направлення скарги іншим учасникам процесу листом з описом вкладення, в тому числі фіскальні чеки та/або поштові накладні тощо.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2020 (колегія суддів: головуючий-доповідач - Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Кільджиєв М.М." на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.09.2020 у справі №908/1255/20; судове засідання призначено на 09.12.2020.

07.12.2020 на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Аналогічне клопотання викладено у відзиві на апеляційну скаргу, наданого позивачем, який надійшов на адресу суду 08.12.2020.

09.12.2020 до Центрального апеляційного господарського суду апелянтом засобами електронного зв`язку з накладенням кваліфікованого цифрового підпису подано клопотання про відкладення судового засідання через призначення на вказану дату п`яти інших справ у Приазовському районному суді Запорізької області на 9:30, 10:00, 11:00 та 13:00 годину та в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя на 14:30 годину, та, відповідно, неможливість явки представника у вказане засідання суду з розгляду апеляційної скарги, а також відсутності іншого представника для направлення в дане судове засідання.

В судове засідання 09.12.2020 представник апелянта не з`явився.

Зважаючи на заявлене апелянтом клопотання, колегія суддів визнала причини неявки представника скаржника поважними та з метою об`єктивного повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, дотримання рівності сторін та змагальності процесу, Центральний апеляційний господарський суд відклав розгляд справи на 11.01.2021.

11.01.2021 до Центрального апеляційного господарського суду представником апелянта засобами електронного зв`язку з накладенням кваліфікованого цифрового підпису повторно подано клопотання про відкладення судового засідання через введення з 08 січня 2021 року обмеження пересування між населеними пунктами та з метою запобігання розповсюдженню хвороби COVID-19. Наступне судове засідання просить провести в режимі відеоконференції з Приазовським районним судом Запорізької області.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 11, 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається з клопотання Відповідача-2, він повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, та єдиною підставою для відкладення розгляду справи зазначає запровадження та продовження дії карантину в Україні та введення з 08 січня 2021 року обмеження пересування між населеними пунктами.

Проте, вирішуючи питання щодо можливості відкладення розгляду справи, колегія суддів враховує що Постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" визначено, що на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджується послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Послаблення протиепідемічних заходів застосовується та припиняється на території регіону на підставі рішення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке приймається з урахуванням оцінки епідемічної ситуації та наявності у регіоні ознак для послаблення протиепідемічних заходів, визначених цією постановою.

У регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється:

з 22 травня:

- регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.

Пунктом 1.8 Протоколу № 30 позачергового засідання Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій передбачено, що у зв`язку зі сприятливою епідемічною ситуацією, що склалася на території Дніпропетровської області, яка відповідає ознакам, встановленим у абзацах 3, 4 та 5 пункту 4 Постанови, запроваджується послаблення протиепідемічних заходів та дозволяється:

1. регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах.

Постановою КМУ від 9 грудня 2020 № 1236 дійсно з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .

Додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 2 цієї постанови, в період з 00 годин 00 хвилин 8 січня 2021 р. до 00 годин 00 хвилин 25 січня 2021 р. на території України заборонено робота кафе, ресторанів, барів та ін.

В той же час, даною постановою дозволена робота громадського транспорту, не заборонене міжміське та міжнародне авто-, авіа- та залізничне сполучення.

Таким чином, з огляду на те, що на час призначення судового засідання у даній справі - 11.01.2021, на території України були дозволені регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, колегія суддів вважає, що Відповідач-2 мав можливість прибути до приміщення суду, взяти участь у судовому засіданні як особисто, через представника, так і шляхом участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції, як у суді, так і поза межами суду.

Будь-яких причин неможливості взяти участь у судовому засіданні з використанням вищезазначених механізмів, Відповідач-2 не зазначив.

При цьому, Відповідачем-2 не зазначено об`єктивних причин, які б безпосередньо перешкоджали йому взяти участь у судовому засіданні, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів (подібним чином вирішено аналогічне клопотання Верховним Судом у справі № 910/3880/19 у постанові від 05.05.2020).

В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

В свою чергу, саме Відповідач-2 повторно не забезпечив участі представника у судовому засіданні (будь-якого, як в порядку самопредставництва, так і представника - зі статусом адвоката). Отже, вказані обставини є суто суб`єктивними, які залежали виключно від волевиявлення Відповідача-2, тому не можуть бути визнані поважними.

Крім того, відповідно до п,2 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, неявку їх представників у судове засідання, враховуючи, що повідомлені Відповідачем-2 причини неявки не визнаються судом поважними, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Позивача про відкладення розгляду апеляційної скарги та про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників сторін.

Через відсутність підстав для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви, колегія суддів також відмовляє в задоволення клопотання відповідача-2 про призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з Приазовським районним судом Запорізької області.

В судовому засіданні 11.01.2021 Центральним апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.09.2019 Відділом Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області 13.11.2013 внесено запис про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:03:004:0191 площею 57,8 га.

На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ від 06.09.2012, 11.09.2019 право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за Ботіївською сільською об`єднаною територіальною громадою, код ЄДРПОУ 24905562.

На підставі рішення Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізь кої області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11.09.2019 внесено запис про право постійного користування Ботіївської середньої школи І-ІІІ ступенів на земельну ділянку площею 57,8 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-ЗП №003389, виданим 05.04.2000 Приазовською районною Радою народних депутатів.

03 лютого 2020 року Фермерським господарством «Кільджиєв М.М.» в особі голови господарства Кільджиєва Геннадія Миколайовича (Виконавець, відповідач-2 у справі), з одного боку, та Комунальною організацією Ботіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Запорізької області в особі директора ОСОБА_1 , що діє на підставі Статуту (Замовник, відповідач-1 у справі), з другого боку, був укладений договір на виконання робіт та надання послуг, у пункті 1.1. якого встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника на умовах цього договору виконати роботи та надати послуги, передбачені п. 2.1 цього договору, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи.

За умовами пункту 2.1 договору Виконавець виконує наступні роботи та надає послуги: повний цикл сільськогосподарських робіт, що включає в себе обробку, посів та збирання врожаю сільськогосподарських культур на земельній ділянці площею 57,8 га на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2324581400:03:004:0191. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення підсобного сільського господарства. Земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Замовника згідно Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП №003389 від 05.04.2000. До предмета договору входить обов`язок Виконавця для виконання зазначених вище робіт та надання послуг придбати в необхідній кількості паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, добрива та інші матеріали, необхідні для виконання договору.

Обов`язком Виконавця за цим договором є реалізація вирощеної сільськогосподарської продукції (п.2.2 договору). Виконавець зобов`язується виконувати роботи та надавати послуги протягом 2020-2040 сільськогосподарських років. Виконавець має право самостійно визначати вид та кількість робіт і послуг з метою отримання результату у вигляді вирощеної сільськогосподарської продукції (п.п. 3.1, 3.2).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін (п. 9.1). Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору, та закінчується в момент виконання всіх зобов`язань сторонами, але не раніше 01 жовтня 2040 року.

Відповідно до пункту 10.1 цей договір вважаться змішаним договором і укладений сторонами відповідно до положень ст. 628 ЦК України.

За змістом п. 10.2 договору усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в України законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору недійсним, місцевий господарський суд виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору, сторони приховали інший правочин, що за своєю правовою природою є договором оренди землі та регулюється, зокрема, Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України, яких мали дотримуватись сторони при укладенні цього договору.

Всупереч ст. 92, 93 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України Відповідач-1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору на виконання робіт та надання послуг від 03.02.2020, який по суті є договором оренди земельної ділянки, що за змістом ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Частиною 1статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути визнання правочину недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (яка є чинною на даний час), вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За змістом частин 1, 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Із змісту зазначених положень цивільного законодавства слідує, що обов`язком підрядника/виконавця є виконання певного виду роботи (надання послуги), результат якої замовник зобов`язується прийняти та оплатити.

В розділі 5 оспорюваного договору на викання робіт та надання послуг визначені права та обв`язки сторін.

Так, п.п. 5.1.2, 5.2.2 договору встановлено, що Виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати якість виконаних робіт відповідно до вимог, яким такі роботи та послуги звичайно повинні відповідати. Виконавець має право отримати за виконану роботу оплату в розмірах та строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п.п. 5.3.1, 5.4.1 договору Замовник зобов`язаний прийняти роботу та послуги, виконані та надані відповідно до цього договору, в разі виявлених в роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них Виконавцю. Замовник має право відмовитись від прийняття результатів виконаних робіт та надання послуг, якщо роботи чи послуги не відповідають умовам договору.

Однак, з положень п.п. 3.3, 4.2 договору слідує, що гарантією якості виконаних Виконавцем робіт та наданих послуг є безумовний обов`язок Виконавця щороку протягом всього часу дії договору виплачувати Замовнику не пізніше 01 грудня щорічно грошову суму 115 600,00 грн. Виплата здійснюється Виконавцем Замовнику незалежно від результатів виконання робіт та надання послуг, а також незалежно від кількості вирощеної сільськогосподарської продукції та ціни її реалізації. Термін проведення розрахунків між сторонами не пізніше 31 грудня щорічно.

В пункті 4.1 договору сторони обумовили, що вартість виконання робіт та надання послуг визначається сторонами в сумі вартості реалізованої сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельній ділянці відповідно до умов цього Договору, за вирахуванням обов`язкового щорічного платежу відповідно до п. 3.3. цього договору, та фактичних витрат Виконавця, пов`язаних з виконанням робіт та наданням послуг.

Згідно з п. 4.3 договору здача робіт Виконавцем та приймання їх результатів Замовником додатково не оформлюється. Виконавець зобов`язаний ставити Замовника до відома щодо обсягу, виду та вартості проведених робіт та наданих послуг на письмову вимогу останнього.

Таким чином, вказаний в пункті 1.1 предмет договору щодо обов`язку Замовника прийняти та оплатити роботи не узгоджується з визначеними у цьому договорі правами та обов`язками сторін, які по своїй суті не відповідають правовій природі змішаного договору підряду та надання послуг.

Умови оспорюваного правочину не містять конкретних умов про зобов`язання відповідача-1, як Замовника, прийняти та оплатити роботи, послуги тощо; за умовами цього договору Замовник не отримує від Виконавця жодного результату виконання останнім робіт та надання послуг, що є однією із головних ознак договорів підряду та надання послуг.

Натомість, договором передбачена щорічна виплата відповідачем-2 (Виконавцем) фіксованої суми грошових коштів на користь відповідача-1 (Замовника) в обмін за використання земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Замовника за договором, тобто передбачена в пункті 3.3 договору виплата грошової суми фактично є орендної платою за землю.

Виходячи з загальних положень про договір підряду та договір про надання послуг, передбачених главами 61 та 63 ЦК України, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові грошові кошти після остаточної здачі роботи, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, а не навпаки.

З аналізу умов оспорюваного договору слідує висновок, що основною його ознакою є платне володіння та користування ФГ «Кільджиєв М.М.» протягом певного строку земельною ділянкою, що відповідає ознакам договору оренди землі, який укладається саме для отримання можливості строкового користування земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі, зокрема, шляхом оброблення земельної ділянки та вирощування на ній сільськогосподарських культур з метою подальшої реалізації та отримання прибутку.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї з сторін (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Виходячи зі змісту укладеного договору, відповідач-2 на підставі цього договору фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою, а відповідач-1 фактично отримав право на плату за користування цією земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Пунктом 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що встановивши під час розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Отже, у разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину, удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст. 215, ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. Обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Як встановлено колегією суддів вище, виходячи з положень оспорюваного договору на виконання робіт та надання послуг від 03.02.2020, укладеного між відповідачами, слідує, що його предметом фактично є надання відповідачем-1 відповідачу-2 земельної ділянки у строкове користування з метою її використання останнім для вирощування сільськогосподарської продукції та збирання врожаю. При цьому, в договорі передбачено одержання відповідачем-1 від відповідача-2 щорічної грошової винагороди, визначеної як гарантія якості виконаних Виконавцем робіт.

Таким чином предметом укладеного відповідачами договору фактично є використання земельної ділянки. Саме на використанні відповідачем-2 - ФГ «Кільджиєв М.М.» , земельної ділянки комунальної власності, площею 57,8 га, кадастровий номер 2324581400:03:004:0191, розташованої на території Ботіївської сільської ради (споживанні її корисних властивостей), ґрунтується оспорюваний договір, який без використання земельної ділянки не має сенсу, не становить комерційного та економічного інтересу для сторін. Зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви.

З огляду на що, господарський суд дійшов правильного висновку, що при укладенні оспорюваного договору сторони приховали інший правочин, що за своєю правовою природою є договором оренди землі та регулюється, зокрема, Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України, яких мали дотримуватись сторони при укладенні цього договору.

Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що висновки господарського суду щодо удаваності оспорюваного правочину зроблені судом без будь-якого належного нормативного обґрунтування та без посилань на будь-які конкретні докази чи встановлені судом беззаперечні обставини справи.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини по найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до положень п.п. 1.1., 2.2, 6.1, 7.1, 7.2, 7.7 Статуту Ботіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області (навчальний заклад) є спільною власністю територіальних громад сіл Ботіївської сільської ради (Власник). Навчальний заклад у свої діяльності керується, зокрема, Конституцією України, Господарським кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» , «Про освіту» , «Про загальну середню освіту» , іншими нормативно-правовими актами, відповідним Статутом, затвердженим Уповноваженим органом Власника, рішення сільської ради, розпорядженням голови ради. Управління Навчальним закладом здійснюється власником - Ботіївською сільською радою згідно Закону України «Про освіту» . Матеріально-технічна база навчального закладу включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, інші матеріальні цінності, вартість яких відображена у балансі навчального закладу. Майно Навчального закладу перебуває у власності Ботіївської сільської ради та закріплюється за Навчальним закладом на правах оперативного управління відповідно до чинного законодавства. Уповноважений орган власника здійснює контроль за використанням і збереженням переданого Навчальному закладу майна. Навчальний заклад має земельну ділянку площею 57,8 га згідно Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП № 003389, виданий Приазовською районною радою 05.04.2000.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальну середню освіту» матеріально-технічна база закладів загальної середньої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів загальної середньої освіти належить їм на правах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 17 цього Закону визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Статтею 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі, зокрема, зобов`язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

Відповідно до ч. 8 ст. 93 ЗК України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, правовідносини Відповідача-1 щодо володіння та користування належною йому на праві постійного користування земельною ділянкою врегульовано ст. 92 Земельного кодексу України.

В той же час, правовідносини щодо розпорядження такою земельною ділянкою, зокрема щодо передачі її в оренду, врегульовано ст. 93 Земельного кодексу України, відповідно до п. 8 якої орендодавцями земельних ділянок можуть бути лише їх власники або уповноважені ними особи.

Таким чином, для передачі земельної ділянки комунальної власності, яка перебуває в особи на праві постійного користування, в оренду, необхідне рішення відповідного органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що жодним нормативним актом в Україні не передбачено обов`язок користувача земельної ділянки (на праві постійного користування) узгоджувати з власником свої дії щодо користування ділянкою. В той же час, такий обов`язок передбачено у випадку розпорядження такою земельною ділянкою.

Як підтверджено матеріалами справи, земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:03:004:0191 площею 58,7 га належить до комунальної форми власності та зареєстрована за Ботіївською сільською об`єднаною територіальною громадою. Ця земельна ділянка перебуває у постійному користуванні школи на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП № 003389 від 05.04.2000, виданого Приазовською районною радою народних депутатів.

Право розпорядження даною земельною ділянкою шляхом передачі її в оренду Відповідачу-1 власником земельної ділянки не надавалося, рішення про передачу землі в оренду органом місцевого самоврядування не приймалось.

В той же час, зміст погоджених сторонами умов договору, укладеного 03.02.2020, свідчить, що Ботіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Ботіївської сільської ради Запорізької області за оспорюваним договором надає (фактично передає) земельну ділянку відповідачу-2 - Фермерському Господарству «Кільджиєв М.М.» та надає йому право обробки земельної ділянки, посіву і збору врожаю.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що у зв`язку з укладенням оспорюваного договору жодного розпорядження земельною ділянкою не відбулося, суперечать фактичним обставинами справи, оскільки Відповідач-1 за оскаржуваним договором від 03.02.2020 фактично розпорядився земельною ділянкою, передавши її в оренду Відповідачу-2.

Таким чином, право володіння та користування землею комунальної власності, як правомочності, що належать землекористувачу згідно положень ст. 92 ЗК України на підставі державного акту на право постійного користування, реалізуються не навчальним закладом - Ботіївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Ботівської сільської ради Запорізької області згідно визначеного цільового призначення, а ФГ «Кільджиєв М.М.» , шляхом вирощування останнім сільськогосподарської продукції та сплати частки доходу від такої реалізації договору на користь відповідача-1.

Отже, з аналізу вищевказаних норм земельного законодавства вбачається відсутність у землекористувача (Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів) повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, що у розумінні ст. 203 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним, оскільки особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Крім того, за змістом ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкту оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом, ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Судом встановлено, що спірний договір на виконання робіт та надання послуг не містить істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі, а також не відповідає типовій формі договору оренди землі, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

Пунктом 6.1. Статуту Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів визначено, що управління навчаль ним закладом здійснюється Власником - Ботіївською сільською радою згідно Закону України "Про освіту". Безпосереднє керівництво навчальним закладом здійснює його директор. Відпо відно до п. 6.6. Статуту Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів, директор навчального закладу за пого дженням з Уповноваженим органом Власника розпоряджається в установленому порядку шкі льним майном і коштами.

Крім цього, пунктом 5 Розділу 1 Контракту з керівником комунального навчального за кладу, який був укладений між Ботіївською сільською радою та ОСОБА_1 , колишнім директором Ботівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, на термін з 10.04.2018 по 09.04.2020 вста новлено, що керівник відповідає перед засновником за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, статутом навчального закладу, а також законодавством у межах, встановлених за конодавством. Згідно п. 2 розділу 2 Контракту, Керівник зобов`язаний забезпечити, зокрема: - виконання навчальним закладом у сфері господарської діяльності вимог засновника.

Проте, всупереч положенням Статуту Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Контракту, директор Ботіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів розпорядився спірною земельною ділянкою без погодження з Уповноваженим органом Власника, що є самостійною підставою для задоволення позову.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що всупереч ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України Відповідач-1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору на виконання робіт та надання послуг від 03.02.2020, який по суті є договором оренди земельної ділянки, що за змістом ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апелянта про те, що висновки суду першої інстанції щодо перебування земельної ділянки у Відповідача-1 на праві оперативного управління чи господарського відання, не підтверджені матеріалами справи, є передчасними, оскільки суд до таких висновків не приходив, а лише процитував ст. 137 ГК України, якою унормовано дане речове право.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на результати вирішення спору, за якими рішення відбулось на користь Позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача (заявника у апеляційній скарзі).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Кільджиєв М.М.", Запорізька область, Приазовський район, с. Ботієве на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.09.2020 у справі №908/1255/20 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.09.2020 у справі №908/1255/20 - залишити без змін.

Судові витрати Фермерського господарства "Кільджиєв М.М.", Запорізька область, Приазовський район, с. Ботієве за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.01.2021.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік