Постанова

від 20.01.2021 по справі 924/631/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року Справа № 924/631/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Мазурі О.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради та апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", які подані на рішення Господарського суду Хмельницької області, від 30 вересня 2020 року в справі №924/631/20 (суддя - І.В. Заярнюк)

час та місце ухвалення: 30 вересня 2020 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 9 жовтня 2020 року

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства

"Тепловик" Старокостянтинівської міської ради

про стягнення заборгованості за договором в розмірі 19 417 060 грн 22 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача - Григорук С.В..

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства Тепловик Старокостянтинівської міської ради (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача: боргу в розмірі 15195525 грн 16 коп., пені в розмірі 1372257 грн 04 коп., інфляційних втрат в розмірі 1819656 грн 77 коп. та три відсотки річних в розмірі 1029621 грн 25 коп..

В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, що 30 серпня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 1014/1718-ТЕ-34, на виконання якого Позивач передав Відповідачеві природний газ на загальну суму 38381833 грн 46 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови господарського договору, зокрема пункту 6.1 договору. За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати переданого газу Позивач нарахував борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати. У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на статті 230 - 231, 264, 265 Господарського кодексу України, статті 625, 629, 712 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2020 року позов було задоволено частково (а.с. 133-137). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 15195525 грн 16 коп. боргу, 1029621 грн 25 коп. 3% річних, 1819656 грн 77 коп. інфляційних втрат та 686128 грн 52 коп. пені. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 686128 грн 52 коп. пені відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 291255 грн 90 коп..

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що Відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що стверджується банківськими виписками, зведеними бухгалтерськими документами (операціями за договором та сальдо по Відповідачу). Місцевий господарський суд в своєму рішенні вказав, що оцінює критично доводи Відповідача щодо безпідставності нарахування пені, втрат від інфляції та 3% річних у зв`язку з неможливість останнього впливати на розрахунки по причині проведення розрахунку згідно порядку, визначеного Постановою КМУ №217.

Також, місцевим господарським судом в своєму рішенні було зазначено, що здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені із врахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилок, в зв`язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 15 195 525 грн 16 коп. боргу, пені в розмірі 1372257 грн 04 коп, інфляційних втрат в розмірі 1819656 грн 77 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 1029621 грн 25 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Окрім того при вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки, місцевим господарським судом в оспорюваному рішенні було зазначено, що Відповідач є неприбутковою організацією, а його фінансування дійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетними коштами за надані пільги та субсидії окремим категоріям громадян, враховано ступінь виконання Відповідачем основного зобов`язання. Наведене вище у своїй сукупності на переконання місцевого господарського суду є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення статті 551 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення річних, пені та інфляційних втрат та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач зауважує, що зобов`язання за договором №10104/1718-ТЕ-34 від 30 серпня 2017 року в частині оплати вартості поставленого газу здійснювалось шляхом перерахунку сум коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання відповідно до Постанови КМУ від 18 червня 2014 року №217 , за умовами якої усі кошти, що сплачуються споживачами Відповідача, надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання та розподіляються уповноваженим банком згідно з визначеними нормативами. Вказане, на переконання Відповідача, усуває останнього від процесу розподілу отриманих від споживачів коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком із спеціальних рахунків Відповідача на рахунки Позивача, та свідчить про відсутність порушення у розрахунках власними коштами. Відповідач в своїй апеляційній скарзі зауважує, що оскільки він був позбавлений можливості впливати на строки, порядок та розмір розрахунків за поставлений позивачем природний газ, то нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції є безпідставним. Що ж стосується застосування місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні позицій Верховного Суду, наведених у постановах, то на переконання апелянта вони не мають ніякого значення до правовідносин, що склалися в даній справі, оскільки постачання теплової енергії здійснювалося бюджетним організаціям та населенню.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року справу №924/631/20 було прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.

Водночас, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 686128 грн 52 коп. та прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути пенюв стягненні якої судом відмовлено.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції без будь-якого розрахунку було зменшено розмір пені. Рішення суду не містить покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача. В даному випадку не доведено реального фінансового стану Відповідача, а відтак висновок суду про скрутне фінансове становище є передчасним.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року справу №924/631/20 було прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача до спільного розгляду з апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 грудня 2020 року було призначено справу № 924/631/20 до розгляду на 23 грудня 2020 року об 14:40 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача (а.с. 197-200), в котрому Відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги Позивача та просить залишити без змін рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення боргу та зменшення суми пені, в решті рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, річних та інфляційних втрат. Також, Відповідач зазначає, що держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природній газ, що по суті усуває відповідальність Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком зі спеціальних рахунків Відповідача грошових коштів на рахунки Позивача за визначеними нормами.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 січня 2021 року було задоволено клопотання Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та призначено судове засідання в режимі відеоконференції із Господарським судом Хмельницької області.

В судове засідання від 20 січня 2021 року представники Позивача не з`явився.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 7 грудня 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача за наявними в матеріалах справи доказами. Зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься позовна заява Позивача, в якій наведена його позиція з-приводу доводів та заперечень апеляційної скарги Відповідача та поданої позовної заяви.

В судовому засіданні від 13 січня 2021 року, яке було проведено в режимі відеоконференції, представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги Відповідача та заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача, просив скасувати рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, річних та інфляційних втрат та ухвали в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог щодо стягнення пені, річних та інфляційних втрат. Зазначив, що оплата вартості поставленого газу здійснювалась шляхом перерахунку сум коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, відповідно до Постанови КМУ від 18 червня 2014 року №217 , за умовами якої усі кошти, що сплачуються споживачами Відповідача, надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання та розподіляються уповноваженим банком згідно з визначеними нормативами. Вказане, на переконання Відповідача, усуває останнього від процесу розподілу отриманих від споживачів коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком із спеціальних рахунків Відповідача на рахунки Позивача.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача та апеляційної скарги Позивача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача та апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 30 серпня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №1014/1718-ТЕ-34 постачання природного газу (надалі - Договір; а.с. 23-32).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався поставити Відповідачу 2017-2018 роках природний газ, а Відповідач зобов`язався оплатити його на умовах цього Договору.

У відповідності до пункту 1.2 Договору, природний газ , що постачається за цим Договором, використовується Відповідачем виключно для виробництва теплової енергії .

Згідно з пунктом 2.1 Договору, Відповідач передає Позивачу з 1 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 8000 тис. куб метрів .

В силу дії пункту 3.7 Договору: приймання-передача природного газу, переданого Позивачем для Відповідача у відповідному місяці постачання, оформлюється актом прийому-передачі; обсяг використання природного газу Відповідачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу покупця.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання Договору становить 4942 грн 00коп., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ 5930 грн 40 коп..

У відповідності до пункту 5.4 Договору, сторони встановили, що загальна вартість природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 6.3 Договору: Відповідач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Позивача кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений Позивачем Відповідачу в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на Відповідача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; в будь-якому випадку, Відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього Договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Відповідача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

У пункті 8.2 Договору сторонами передбачено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов`язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

В силу дії пункту 10.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 (п`ять) років.

Згідно з пунктом 12.1 Договору, Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Позивача печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 1 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписано представниками та скріплено відтисками печаток Позивача та Відповідача .

До Договору вносились зміни шляхом укладення: Додаткової угоди № 1 до Договору (якою передбачено що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення); Додаткової угоди №2 від 2 квітня 2018 року (якою передбачено орієнтовний обсяг газу до 680 тис.куб.м. з 1 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року; змінено строк дії договору по 31 травня 2018 року); Додаткової угоди №3 від 7 липня 2018 року (якою передбачено орієнтовний обсяг газу до 360 тис.куб.м. з 1 червня 2018 року по 31 липня 2018 року ) ; Додаткової угоди №4 від 8 серпня 2018 року; Додаткової угоди №5 від 7 вересня 2018 року (а.с. 33-38).

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження припинення або визнання недійсним Договору та Додаткових угод до нього.

На виконання умов Договору, Позивачем поставлено Відповідачу природний газ згідно наступних доказів: актів приймання - передачі від 31 жовтня 2017 року на суму 3 422 860 грн 82 коп.; акт приймання-передачі від 30 листопада 2017 року на суму 5 608 278 грн 47 коп.; акт приймання-передачі від 31 грудня 2017 року на суму 6 725 346 грн 40 коп.; акт приймання-передачі від 31 січня 2018 року на суму 7 864 386 грн 47 коп.; акт приймання-передачі від 28 лютого 2018 року на суму 7 399 964 грн 98 коп., акт приймання-передачі від 31 березня 2018 року на суму 7 360 996 грн 32 коп (а.с. 39-44). Загалом Позивачем поставлено Відповідачу природний газ на суму 38 381 833 грн 46 коп..

Акти приймання-передачі підписані представником Відповідача без поправок та зауважень, а також скріплені відтиском печатки.

В той же час, Відповідач своїх договірних зобов`язань щодо проведення розрахунків з Позивачем за отриманий природний газ своєчасно та у повному обсязі не виконав, оплативши його лише частково у сумі 23 186 308 грн 30 коп..

Враховуючи невиконання Відповідачем умов Договору щодо своєчасного виконання грошових зобов`язань, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення основний борг в розмірі 15195525 грн 16 коп., пені в розмірі 1372257 грн 04 коп, інфляційних втрат в розмірі 1819656 грн 77 коп. та три відсотки річних в розмірі 1029621 грн 25 коп.. Вказані нарахування Позивачем проведено із врахуванням здійснених Відповідачем платежів у відповідні періоди .

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України Про засади функціонування ринку природного газу, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.

Як встановлено частиною 1 статті 12 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу , постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За статтею 625 Цивільного кодексу України: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З поданої Позивачем та Відповідачем апеляційних скарг, вбачається що всі заперечення зводяться до відхилення та скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення та задоволення позовних вимог щодо пені, річних та інфляційних втрат (Позивач заперечує проти зменшення пені, в решті рішення просить залишити без змін; Відповідач заперечує проти стягнення річних, пені та інфляційних втрат та просить рішення в цій частині скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині) погоджуючись із рішенням в частині стягнення боргу в розмірі 15195525 грн 16 коп., з приводу чого колегія судді зауважує наступне.

Частиною 1 статті 25 ГПК України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 ГПК України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 ГПК України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження та відповідно апеляційного розгляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача пені (зменшення її на 50%) 3 % річних та інфляційних втрат.

Що ж стосується заперечень апеляційної скарги Відповідача з-приводу того, що існування Постанови КМУ від 18 червня 2014 року №217 (за умовами якої усі кошти, що сплачуються споживачами Відповідача, надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання та розподіляються уповноваженим банком згідно з визначеними нормативами) усуває Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком із спеціальних рахунків Відповідача на рахунки Позивача та позбавляє можливості впливати на строки, порядок та розмір розрахунків за поставлений Позивачем природний газ, а нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції є безпідставним, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач в своїй позовній заяві просив стягнути з Відповідача пеню у розмірі 1 372 257 грн 04 коп., три проценти річних у розмірі 1 029 621 грн 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 819 656 грн 77 коп. згідно поданих розрахунків (а.с. 10-22).

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що: виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Отже, виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів.

Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб`єктом господарювання

З огляду на види господарської діяльності Відповідача щодо виробництва і постачання теплової енергії, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про теплопостачання" при визначенні порядку розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ як енергоресурс.

Положеннями статті 78 Господарського кодексу України передбачено особливості здійснення господарської діяльності суб`єктом господарювання як комунальним унітарним підприємством, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Водночас, зазначена організаційно-правова форма підприємства не зумовлює винятків щодо здійснення ним підприємницької діяльності як самостійної, ініціативної, систематичної та на власний ризик господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Отже, правовий статус Відповідача як заснованого на комунальній власності територіальної громади в організаційно-правовій формі комунального унітарного комерційного підприємства не звільняє його від підприємницьких ризиків, що можуть виникнути під час здійснення господарської діяльності з виробництва і постачання теплової енергії та гарячої води безпосереднім споживачам на підставі договорів та пов`язані, зокрема, із несвоєчасними розрахунками споживачів за поставлені їм відповідачем як теплопостачальною організацією енергоносії та затримкою держави у виділенні пільг та субсидій на часткове покриття вартості енергоносіїв, спожитих пільговими категоріями споживачів теплової енергії та гарячої води.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про теплопостачання", діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб`єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.

Отже, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є Позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.

Як зазначено вище в даній судовій постанові 30 серпня 2017 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір постачання природного газу, за умовами пункту Позивач зобов`язався поставити Відповідачу у 2017-2018 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а Відповідач зобов`язався оплатити переданий йому у власність позивачем-постачальником природний газ на умовах цього Договору).

Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частиною четвертою, п`ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що: кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Отже, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах четвертій та п`ятій статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18 червня 2014 року №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (надалі - Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу частин четвертої, п`ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18 червня 2014 року №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27 лютого 2020 року у справі №921/12/19 та 21 лютого 2018 року в справі №910/16072/16.

Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18 червня 2014 року на виконання статті 19-1 цього Закону України Про теплопостачання , дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу (пункт 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 Господарського кодексу України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 Господарського кодексу України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року по справі №903/918/19.

Колегією суддів також приймається до уваги, що Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №918/1395/18, від 21 лютого 2018 року у справі №910/16072/16, від 27 лютого 2020 року у справі №921/12/19 зауважив, що порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затверджений постановою КМУ від 18 червня 2014 року №217 визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку з спеціальним режимом використання, і жодним чином не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та ніяк не впливає на них. Відтак, положення Порядку №217 не виключають можливість теплопостачальних організацій впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, тому є можливим застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат .

Зважаючи на таку правову позицію Верховного суду наведену у його постановах, колегія суддів критично оцінюються доводи Відповідача щодо безпідставності нарахування пені, втрат від інфляції та 3% річних у зв`язку з неможливість Відповідача впливати на розрахунки по причині проведення розрахунку згідно порядку, визначеного Постановою КМУ №217.

При цьому, суд повністю відхиляє доводи Відповідача, що така практика не стосується спору в даній справі, та вважає такі доводи безпідставними.

Суд ще раз констатує, що за статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розглядаючи позовні вимоги Позивача, саме в правому полі норм вищезазначених норм діючого законодавства України, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується (та не заперечується) факт боргу Відповідача по сплаті отриманого природного газу, колегія суду вважає, що вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та нормам чинного законодавства.

Перевіркою за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів встановлено, що підставними та арифметично вірними є 3% річних в розмірі 1029621 грн 25 коп. та інфляційні в розмірі 1819656 грн 77 коп.. Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в даних сумах.

Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 1372257 грн 04 коп. пені, та заперечень апеляційної скарги Позивача з-приводу зменшення розміру пені на 50%, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; при цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу дії частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 8.2 Договору, у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п.6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Додатковою угодою №1 від 12 січня 2018 року сторонами погоджено та змінено розмір пені, який становить 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання Позивач, керуючись пунктом 8.2 Договору, нарахував Відповідачу пеню в сумі 1372 257 грн 04 коп..

Наданий Позивачем розрахунок пені перевірено судом та визнається арифметично вірним.

Водночас, колегія суддів зауважує, що Відповідачем у відзиві на позовну заяву одночасно з викладенням своєї процесуальної позиції відносно позовних вимог, було зазначено про зменшення розміру пені про що представник Відповідача також зазначав в судовому засіданні в суді першої інстанції під час розгляду справи.

У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру пені (заявленому у судовому засіданні) Відповідач зазначав, що Відповідач використовує природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Відповідач працює за тарифами для населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства, які не покривають витрати виробництва. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини Відповідача, оскільки зумовлене збитковістю господарської діяльності підприємства у зв`язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги. На підтвердження вказаного Відповідачем долучено розрахунок заборгованості з різниці в тарифах, баланс підприємства та звіт про фінансові результати, які свідчать про збитковість підприємства (а.с. 78-81).

Оцінюючи подане клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, природний газ, який закуповував Відповідач у Позивача, використовувався виключно на постачання теплової енергії для потреб мешканців будинку, Відповідач подав докази в підтвердження об`єктивності причин прострочення виконання договірних зобов`язань з оплати за газ, та документи, які свідчать про спрямованість Відповідача на врегулювання спору мирним шляхом.

Зазначена стаття кореспондується з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно якої, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, колегія суду об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, процесуальна норма щодо зменшення розміру пені може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені колегія суддів враховує наступні обставини: строки прострочення оплати природнього газу є незначними; ступінь виконання зобов`язання Відповідачем та поведінка винної сторони: Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів; предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом Позивача і не може впливати на його господарську діяльність; розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі ще в січні 2019 року; Позивач застосував до Відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутність понесення Позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов`язання за Договором; підприємство Відповідача не є прибутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат;

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання. При цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зважаючи на все вищеописане вище в даній постанові, колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги Позивача, з огляду на існування обгрунтованості в оспорюваному рішенні щодо зменшення розміру пені та наявності в матеріалах справи належним та допустимих доказів, котрі свідчать про фінансовий стан Відповідача.

Відповідно за таких обставин, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 686128 грн 52 коп. від заявленої суми 1372257 грн 04 коп. та стягнути її в сумі 686 128 грн 52 коп..

З огляду на викладене вище, в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 686128 грн 52 коп. слід відмовити.

Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги Позивача, наведені в апеляційній скарзі (щодо безпідставного зменшення розміру пені), безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Окрім того, апеляційний господарський суд враховуючи все вищевстановлене в даній постанові, ще раз констатує, що доводи апеляційної скарги Відповідача, наведені в апеляційній скарзі (щодо безпідставного стягнення пені, річних та інфляційних втрат) є безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подані апеляційні скарги Відповідачем та Позивачем, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подані Відповідачем та Позивачем апеляційні скарги без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на Відповідача та Позивача, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області, від 30 вересня 2020 року в справі №924/631/20 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області, від 30 вересня 2020 року в справі №924/631/20 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2020 року в справі №924/631/20 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №924/631/20 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2021 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.