Постанова

від 21.01.2021 по справі 826/10725/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10725/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І., Парінова А.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року

у справі № 826/10725/17 (розглянуто за правилами письмового провадження)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторія-Груп

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування рішення від 06.07.2017 року №0023691303,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторія-Груп (надалі - позивач, ТОВ Ресторія-Груп ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення від 06.07.2017 №0023691303 в повному обсязі.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що товариство вчасно та в повній мірі сплатило єдиний соціальний внесок на рахунки органу доходів та зборів, які були вказані в реквізитах для сплати єдиного соціального внеску. Зазначено, що на даний час та на час проведення перевірки у позивача була відсутня заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При винесенні оскаржуваного рішення, відповідачем було не в повній мірі досліджено обставини справи, що суперечить чинному законодавству.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторія-Груп у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 06.070.2017 року №0023691303.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторія-Груп" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, 18, код ЄДРПОУ 38235159) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот гривень) 00 копійок.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що за періоди з 21.10.2014 - 23.10.2014, 21.01.2015 - 22.06.2017, сплата єдиного соціального внеску на відповідний рахунок 3719 у розрізі відокремлених підрозділів ДФС не була здійснена в термін, визначений Законом № 2464, в ІКП виникла недоїмка, на підставі якої було винесено рішення від 06.07.2017 № 0023691303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Позивач на час прийняття рішення відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 06 липня 2017 року начальником відділу адміністрування єдиного внеску ГУ ДФС у м.Києві Черняєвим В.С. проведено перевірку ТОВ Ресторія Груп з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 21.10.2014 року до 23.10.2014 рік, а також за період з 21.01.2015 року по 22.06.2017 рік.

На підставі висновків перевірки контролюючим органом прийнято рішення 06.07.2017 року №0023691303, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 517,82 грн за період з 21.10.2014 року по 23.10.2014 рік та 22474,01 грн за період з 21.01.2015 року по 22.06.2017 рік, а також нараховано пеню у розмірі 300,49 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням позивачем подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, за результатом розгляду скарги контролюючим органом 14.07.2017 року прийнято рішення №65, яким оскаржуване рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач, вважаючи, що спірне рішення винесено відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача не надано пояснення з приводу того, чому не враховано проплату за грудень 2014 року відповідно до платіжного доручення від 29.12.2014 №888. З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо безпідставності застосування до позивача штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та нарахування пені, оскільки для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов`язання необхідно встановити, що у встановлений строк для сплати єдиного внеску платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування суми такого внеску.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно із частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI).

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частин 5, 7 та 8 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому, в силу приписів норми пункту 1 частини 10 статті 9 зазначеного Закону днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Відповідно до частини 11 статті 9, частин 10 та 11 статті 25 Закону №2464-VІ у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно частини 10 статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частини 13 статті 25 Закону № 2464-VI).

Отже, днем сплати єдиного внеску є саме списання коштів з рахунку платника податків та зарахування таких коштів на рахунок органів доходів і зборів.

Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 1.24 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Крім того, приписами пункту 8.1 статті 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Пунктом 1.29 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні встановлено, що проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пункту 22.4 статті 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виконання платником податкового обов`язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку платник податків не несе відповідальність.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, що за визначений у оскаржуваному рішенні період з 21.10.2014 року по 23.10.2014 рік та з 21.01.2015 року по 22.06.2017 рік позивачем в повному обсязі та без порушень строків сплачено єдиний внесок у відповідності до здійснених розрахунків заробітної плати працівників. Вказане підтверджується наданими платіжними дорученнями:

за вересень 2014 року-від 19.09.2014 №245, від 22.09.2014 №253, від 23.10.2014 №860,

за січень 2015 року-від 22.01.2015 №894, від 06.02.2015 №899,

за лютий 2015 року-від 23.02.2015 №904, від. 05.03.2016 №916,

за березень 2015 року-від 23.03.2015 №933, від 06.04.2015 №943,

за квітень 2015 року-від 24.04.2015 №955, від 30.04.2015 №960,

за травень 2015 року-від 22.05.2015 №963, від 29.05.2015 №969,

за червень 2015 року-від 23.06.2015 №975, від 02.07.2015 №981,

за липень 2015 року-від 23.07.2015 №987, від 04.08.2015 №993,

за серпень 2015 року-від 21.08.2015 №999,

за серпень-вересень 2015 року-від 04.09.2015 №1007,

за вересень 2015 року-від 22.09.2015 №1021, від 02.10.2015 №1036,

за жовтень 2015 року-від 22.10.2015 №1063, від 03.11.2015 №1070,

за листопад 2015 року-від 23.11.2015 №1078, від 30.11.2015 №1081,

за грудень 2015 року-від 21.12.2015 №1095, від 29.12.2015 №1091, від 18.01.2016 №1096,

за січень 2016 року-від 20.01.2016 №1100, від 01.02.2016 №1104,

за березень 2016 року-від 18.03.2016 №115, від 21.03.2016 №1120, від 06.04.2016 №1125,

за червень 2016 року-від 17.06.2016 №1158, від 05.07.2016 №1161,

за липень 2016 року-від 13.07.2016 №1169, від 19.07.2016 №1174, від 22.07.2016 №1176,

від 02.08.2016 №1180,

за серпень 2016 року-від 03.08.2016 №1184, від 05.08.2016 №1187, від 22.08.2016 №1195, від 23.08.2016 №1197, від 31.08.2016 №1202,

за січень 2017 року-від 20.01.2017 №1254, від 03.02.2017 №1262,

за лютий 2017 року-від 22.02.2017 №1265, від 01.03.2017 №1276,

за березень 2017 року-від 21.03.2017 №1295, від 31.03.2017 №1317,

за квітень 2017 року-від 20.04.2017 №10, від 21.04.2017 №14, від 24.04.2017 №18, від 28.04.2017 №22,

за травень 2017 року-від 23.05.2017 №46, від 31.05.2017 №67, від 31.05.2017 №61 (стор. 8 - 102 том І).

Контролюючим органом зазначено, що позивачем порушено строки своєчасної сплати єдиного соціального внеску за грудень 2014 року.

Проте, в матеріалах справи міститься платіжне доручення від 29.12.2014 року №888 про сплату позивачем єдиного соціального внеску за грудень 2014 року (стор. 55 том І), а в карткі особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторія-Груп" дана проплата відображена лише 23 січня 2015 року (стор. 174 том І).

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи контролюючим органом не надано пояснення з приводу того, чому не враховано проплату за грудень 2014 року відповідно до платіжного доручення від 29.12.2014 №888 у 2014 році, а зараховано у січні 2015 році.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач своєчасно та у повному обсязі виконав зобов`язання зі сплати єдиного внеску за спірний період на розрахунковий рахунок.

Колегія суддів враховує позицію висловленої Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 806/1146/16, за якою здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету в строк, встановлений статтею 9 Закону, кваліфікується як дія, хоча й помилкова. Дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання до бюджету, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI.

Позивач фактично сплатив єдиний внесок на рахунок, який використовується для сплати єдиного внеску, але за іншим кодом бюджетної класифікації, отже відсутні підстави для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений Законом строк.

Відсутність складу правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного рішення, унеможливлює застосування відповідальності до платника єдиного внеску, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції інстанції про протиправність рішення контролюючого органу від 06.07.2017 №0023691303.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянт в апеляційній скарзі посилається виключно на норми права при цьому не конкретизує, що саме порушено судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву (запереченню) на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, зазначених у ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

А. Б. Парінов